Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №560/17785/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/17785/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Драновський Я.В.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

12 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з військової служби за призовом під час мобілізації та під час воєнного стану на підставі підпункту «г», пункту 2, частини 4, статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» та абзацу 4 пункту 3 частини 12 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», яка викладена в формі листа ТВО командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 № 801/487/5804/нс від 25.08.2025 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з військової служби за призовом під час мобілізації та під час воєнного стану на підставі підпункту «г», пункту 2, частини 4, статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» та абзацу 4 пункту 3 частини 12 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу».

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.01.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 15.08.2025 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації та під час воєнного стану на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років та відсутністю заборгованості зі сплати аліментів та надав такі документи, а саме:

- засвідчену належним чином копію паспорту серії НОМЕР_2 ;

- засвідчену належним чином копію РНОКПП НОМЕР_3 ;

- засвідчену належним чином копію витягу про реєстрацію місця проживання №2025/008380774 від 24.06.2025;

- засвідчену належним чином копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 20.06.2025;

- засвідчену належним чином копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 22.05.2015;

- засвідчену належним чином копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 24.05.2017;

- засвідчену належним чином копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 від 09.09.2015;

- засвідчену належним чином копію розпорядження голови Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації Ірини Чечотки № 422 від 15.11.2022;

- засвідчену належним чином копію рішення про встановлення опіки над дитиною- сиротою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 виконавчого комітету ПМР Шепетівського району Хмельницької області;

- засвідчену належним чином копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8 від 31.10.2022;

- засвідчену належним чином копію довідки начальника Полонського відділу ДВС у Шепетівському районі Хмельницької області ЦМУ МЮ (м. Київ) Алли Яремової № 23000 від 14.08.2025.

Згідно з листом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 від 25.08.2025, позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г», пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через те, що до рапорту не додано доказів того, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не мають діда, баби, повнолітніх братів і сестер, здатних їх утримувати або наявності у їх матері поважних причин, з яких вона не може надавати їм належного утримання.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Згідно з частинами другою, четвертою статті 2 Закону проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п. п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Пунктом 4 ч. 3 ст. 26 Закону передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Пункт 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитись з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Частиною третьою статті 11 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III "Про охорону дитинства" (далі - Закон №2402-III) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом частин першої та другої статті 15 Закону № 2402-III дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. За приписами частин першої третьої статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з частиною першою статті 260 Сімейного кодексу України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Відповідно до статті 265 Сімейного кодексу України баба, дід зобов`язані утримувати своїх малолітніх, неповнолітніх внуків, якщо у них немає матері, батька або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 Сімейного кодексу України).

Проаналізувавши наведені норми у подібних правовідносинах (звільнення з військової служби під час воєнного стану у зв`язку з перебуванням у військовослужбовця на утриманні трьох і більше дітей), Верховний Суд у постанові від 14.12.2023 у справі №160/11228/23 дійшов правового висновку про те, що військовослужбовець, перебуваючи у шлюбі, має право на участь у вихованні дітей його дружини (за умови проживання однією сім`єю).

При цьому обов`язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо у дітей немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформульованої у вказаній вище постанові, обов`язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України, покладений саме на батьків дитини.

Згідно з ст. 260 Сімейного кодексу України вітчим, якій проживає однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, має право брати участь у їх вихованні.

Водночас прямого обов`язку утримувати падчерку/пасинка у позивача відповідно до Сімейного законодавства немає.

Зазначене право може бути реалізоване особою добровільно, однак якщо такі обставини покладаються в основу наміру отримати право на звільнення з військової служби, особа повинна довести, що саме вона здійснює утримання неповнолітніх дітей, які не є її рідними дітьми, а у останніх відсутні особи (коло яких визначене законом), які б могли надавати дитині/дітям таке утримання.

Сам факт спільного проживання чоловіка з матір`ю дитини/дітей, навіть за наявності зареєстрованого шлюбу, а також спільного проживання з дітьми, не створює автоматичної підстави для звільнення військовослужбовця зі служби.

Водночас, зі змісту наданих відповідачу документів не вбачаються ті, що прямо підтверджують не лише спільне проживання позивача з неповнолітніми дітьми, але і те, що саме він здійснює їх утримання за відсутності інших осіб, на яких відповідно до закону покладається такий обов`язок, у тому числі але не виключно рішення суду про встановлення факту утримання трьох неповнолітніх дітей.

Наявні у справі документи свідчать про те, що військовою частиною рапорт позивача був розглянутий, надані ним документи досліджені та проаналізовані, документи, які не були подані, однак які могли підтвердити підставу для звільнення, зазначені у наданому позивачу повідомленні про прийняте рішення.

Посилання апелянта на те, що смерть біологічного батька автоматично підтверджує перебування трьох дітей на його утриманні, є безпідставними. Як правильно зазначив суд першої інстанції, закон пов`язує виникнення обов`язку вітчима щодо утримання дітей не лише з відсутністю батька, а й з відсутністю інших осіб, на яких законом покладено відповідний обов`язок, або неможливістю таких осіб здійснювати утримання. Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 14.12.2023 у справі №160/11228/23, яку суд першої інстанції обґрунтовано врахував під час вирішення спору.

Посилання апелянта на статті 3, 180 Сімейного кодексу України, рішення Конституційного Суду України щодо поняття «член сім`ї», а також на факт спільного проживання з дітьми не спростовують висновків суду першої інстанції. Вказані норми регулюють сімейні правовідносини та визначають поняття сім`ї, однак не змінюють спеціальних умов звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану та не підтверджують автоматичного виникнення у вітчима статусу особи, на утриманні якої перебувають діти у розумінні підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Сам по собі факт укладення шлюбу з матір`ю дітей і проживання однією сім`єю не є достатнім доказом перебування дітей на утриманні військовослужбовця, що прямо узгоджується з висновками Верховного Суду.

Враховуючи вищенаведені обставини та правові норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач правомірно відмовив у задоволенні рапорту позивача та звільненні його з військової служби, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди апелянта з правовою оцінкою встановлених судом обставин та не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про те, що подані позивачем документи не підтверджували наявності передбаченої законом підстави для звільнення з військової служби.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.