Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №560/11453/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/11453/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

11 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)", в якому просив:

- визнати протиправними як дії, так і бездіяльність відповідача, що полягають у здійсненні безперервного цілодобового відеоспостереження за позивачем у камері тримання, яке охоплює як зону відпочинку, так і туалетно-гігієнічну зону, без належного індивідуального обґрунтування, правової підстави та строкового обмеження, а також у невжитті будь-яких заходів для обмеження або припинення такого спостереження, зокрема, шляхом відмови провести індивідуальну оцінку його необхідного, визначити строки його застосування, виключити доступ жінок-працівниць до трансляцій з інтимних зон та надати нормативне або технічне обґрунтування правомірності відповідного режиму;

- зобов`язати відповідача припинити здійснення безперервного цілодобового відеоспостереження за позивачем у місцях, де особа має обґрунтовані очікування приватності, зокрема, в теалетно-гігієнічній зоні камери та зоні для переодягання і сну; вжити заходів для технічного блокування або обмеження відеофіксації в інтимних зонах камери; обмежити доступ до відеозаписів, що стосуються інтимної зони, виключно працівникам чоловічої статі, і лише за наявності обґрунтованої потреби;

- визнати порушення прав позивача на повагу до приватного життя, на захист від нелюдського або принижуючого гідність поводження, на ефективний засіб юридичного захисту, на повагу до гідності та психічної цілісності;

- стягнути з відповідача 1000000,00 грн моральної шкоди;

- встановити факт системного порушення права позивача на приватне життя, гідність та психічну цілісність позивача, а також відсутність ефективних засобів юридичного захисту на національному рівні, що має значення для формування правозастосовної практики та створює підстави для звернення до ЄСПЛ.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 18.04.2012 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у Державній установі "Замкова виправна колонія (№ 58)" на підставі вироку Апеляційного суду Херсонської області від 28.04.2004.

Позивач не погоджується із режимом використання технічних засобів нагляду і контролю у Державній установі "Замкова виправна колонія (№ 58)", тому звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв у межах наданих йому повноважень, на підставі та у спосіб, визначені законом, а наведені позивачем доводи не спростовують правомірності застосування технічних засобів відеоспостереження.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 102 Кримінально-виконавчого кодексу України режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними, виконання покладених на них обов`язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.

За змістом абзаців 1, 3 частини третьої статті 107 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені зобов`язані дотримуватись норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами; виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу колонії.

На виконання приписів Кримінально-виконавчого кодексу України Міністерством юстиції України прийнятий наказ від 26.08.2018 № 2025/5, яким затверджений Перелік технічних засобів нагляду і контролю, що використовуються у слідчих ізоляторах, виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби України та Порядок використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Наказ № 2025/5).

Оцінюючи доводи апелянта щодо протиправності здійснення відеоспостереження у Державній установі "Замкова виправна колонія (№ 58)", колегія суддів враховує, що відповідно до статей 102, 103 Кримінально-виконавчого кодексу України режим відбування покарання передбачає, зокрема, постійний нагляд за засудженими, що є необхідним елементом забезпечення ізоляції, безпеки, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень та дотримання встановленого порядку відбування покарання.

Відповідно до вимог статей 102, 103 Кримінально-виконавчого кодексу України, Наказу №2025/5 з метою забезпечення режиму, запобігання втечам та вчиненню кримінальних правопорушень, порушенню встановленого законодавством порядку відбування покарання, а також забезпечення безпеки засуджених, персоналу та інших осіб, які перебувають на території виправної колонії в Державній установі "Замкова виправна колонія (№58)" використовуються технічні засоби нагляду і контролю.

Застосування відповідачем відеоспостереження здійснюється на підставі та в межах відповідних нормативно-правових актів, які є чинними, не визнані протиправними у встановленому законом порядку та підлягають обов`язковому застосуванню. Відтак саме по собі використання таких технічних засобів не може розцінюватися як протиправне втручання у права позивача, оскільки є передбаченим законом елементом режиму відбування покарання.

Відповідно до п. 1 розділу 1 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України 28 серпня 2018 року №2823/5 (далі - Правила) ці Правила регулюють порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі.

Згідно з пунктом 1 розділу ХХIII Правил (Нагляд за засудженими), нагляд за засудженими є системою заходів, спрямованих на забезпечення відбування та виконання кримінальних покарань у виді обмеження та позбавлення, довічного позбавлення волі та арешту шляхом цілодобового і постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу установ виконання покарань.

Для забезпечення нагляду за поведінкою засуджених у відділеннях соціально-психологічної служби, локальних секторах, камерах, прогулянкових двориках, у місцях їх праці, їдальнях, клубах, медичних частинах та лікарняних закладах адміністрацією установ виконання покарань встановлюються відеокамери, про що засуджений інформується під підпис.

Кут огляду відеокамер, які встановлені у жилих приміщеннях та камерах, не має охоплювати санітарні вузли.

Забороняється встановлювати відеокамери у приміщеннях (камерах), в яких проводяться медичні обстеження (огляди) засуджених, особистий обшук з роздяганням, жилих кімнатах тривалих побачень, а також у лазнях, роздягальнях, душових та туалетних кімнатах.

Аналогічні норми містяться і в пункті 8 розділу VII Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 26 червня 2018 року №2025/5 (далі Порядок №2025/5), згідно з яким забороняється використання відеокамер та портативних відеореєстраторів у лазнях, роздягальнях, душових і туалетних кімнатах; у приміщеннях (камерах), у яких проводяться медичні обстеження (огляди) ув`язнених та засуджених, особистий обшук з роздяганням; у кімнатах проведення тривалих побачень; у кімнатах будинків дитини при виправних колоніях, де проводиться годування дітей до трьох років.

Відповідно до пункту 1 розділу V Порядку №2025/5, система відеоспостереження забезпечує дистанційне візуальне спостереження за об`єктами виправної/виховної колонії, поведінкою засуджених, порядком несення служби персоналом виправної/виховної колонії.

Згідно з п. 7 розділу VII Порядку №2025/5 доступ персоналу виправної/ виховної колонії до роботи з відео- та аудіоінформацією, яка надходить від технічних засобів нагляду і контролю, реалізується за допомогою програмних та апаратних засобів обмеження доступу (паролі, захищені протоколи обміну тощо), захищених від несанкціонованого втручання у канали передачі цієї інформації. Право доступу до роботи з відео- та аудіоінформацією, яка надходить від технічних засобів нагляду і контролю, має персонал виправної/виховної колонії відповідно до розподілу посадових обов`язків.

Таким чином, основними функціями відеоспостереження є забезпечення безпеки персоналу виправної колонії, засуджених, цілодобовий контроль за їх поведінкою, виконання внутрішнього розпорядку дня.

При цьому, інформація, що фіксується, є інформацією з обмеженим доступом, належить виправній колонії і не передається (не транслюється).

Отже, відеонагляд, який цілодобово ведеться в багатомісних приміщеннях камерного типу сектору максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі, є виправданим заходом безпеки.

При цьому відсутні обґрунтування стверджувати про те, що відеоспостереження викликає сильні страждання у позивача, чи якимось чином впливає на його перебування в установі, оскільки позивач відбуває покарання в місці позбавлення волі (де позивач і так перебуває під постійним наглядом і контролем), і в багатомісному приміщенні камерного типу він не може перебувати наодинці з собою.

Крім цього, в матеріалах справи міститься лист Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 22.04.2025 №3303/2.2-2025, відповідно до якого Наказ №2025/5 розроблений з урахуванням вимог національного законодавства, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини, Європейських в`язничних (пенітенціарних) правил, інших міжнародних правових норм і стандартів, а також рекомендацій Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

Згідно з висновком Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 17.05.2018, Наказ № 2025/5 відповідає Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Наказ №2025/5 підготовлений з урахуванням положень пункту 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731, згідно з яким державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної та гендерно-правової експертизи з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Цим листом Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції встановило, що наявна система відеоспостереження в Державній установі "Замкова виправна колонія (№ 58)" не порушує гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод право (засудженого) на повагу до особистого життя, оскільки має на меті забезпечення режиму безпеки в установі, попередження втеч та інших кримінальних правопорушень, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.

Тобто, уповноваженим органом системи виконання покарань надана оцінка функціонуванню системи відеоспостереження в Державній установі "Замкова виправна колонія (№58)", відповідно до якої така система відповідає вимогам законодавства та не порушує прав засуджених, зокрема, права на повагу до приватного життя.

Разом з тим, як зазначено у наданому позивачем Звіті про результати відвідування державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" 22-23.04.2025, у порушення вимог пункту 8 розділу 5 Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю, місця несення служби персоналом; територія та об`єкти житлової (окрім, жилих та камерних приміщень) та виробничої зони установи, входи, коридори, сходові клітини, службові та підсобні приміщення адміністративного будинку, структурні дільниці та сектори, а також прогулянкові дворики не у повному обсязі обладнано відеокамерами. Зазначене призводитиме до відсутності фіксації випадків фізичного впливу або інших зловживань з боку як персоналу установи так і інших утримуваних осіб.

Як зазначено відповідачем, в державній установі «Замкова виправна колонія (№58)», зокрема, на секторах максимального рівня безпеки для тримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі нагляд та контроль за допомогою відеокамер здійснюється персоналом виправної колонії однієї статі з засудженими, що утримуються в установі, візуального доступу до моніторів відеоспостереження, на які виведено відеокамери з місць утримання засуджених та архівної відеоінформації жінки-співробітниці установи не мають.

Протилежних доказів в ході розгляду справи не здобуто, як і будь-яких доказів про безпосередню участь жінок співробітниць установи у спостереженні.

Посилання апелянта на порушення відповідачем порядку застосування технічних засобів відеоспостереження ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Водночас доводи позивача зводяться до незгоди з обсягом, інтенсивністю та технічною організацією відеоспостереження, зокрема, щодо розміщення камер, зон їх покриття, порядку доступу до відеозаписів, строків їх зберігання та інших технічних аспектів функціонування системи. Однак такі вимоги не можуть бути реалізовані шляхом оскарження окремих дій адміністрації установи, яка діє в межах і на підставі чинних нормативно-правових актів.

Суд зазначає, що в межах адміністративного судочинства перевіряється правомірність дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень з точки зору їх відповідності закону. При цьому суд не наділений повноваженнями підміняти відповідні органи державної влади у визначенні технічних параметрів функціонування систем нагляду, оцінювати їх доцільність або встановлювати альтернативні способи організації режиму відбування покарання.

Оскільки застосування відеоспостереження прямо передбачено законом та підзаконними нормативно-правовими актами, які є чинними та не визнані протиправними у встановленому порядку, тому суд не вбачає підстав для ігнорування нормативного регулювання або для проведення додаткового дослідження технічних аспектів його реалізації.

Щодо дотримання вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, суд вказує про те, що органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Оскільки позивач відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі у багатомісному приміщенні камерного типу, втручання в його приватне життя шляхом цілодобового відеонагляду у відповідному приміщенні (за виключенням окремих приміщень, визначених законодавством) за цих обставин можна розглядати як необхідне в демократичному суспільстві для інтересів громадської безпеки та попередження злочинів, а також для захисту здоров`я і прав інших осіб.

Що стосується справи "Горлов та інші проти Росії" від 02.07.2019, то незважаючи на те, що Європейський Суд був готовий визнати, що може існувати необхідність стежити за певними територіями виправних установ і слідчих ізоляторів або за деякими ув`язненими на постійній основі, в тому числі за допомогою використання системи CCTV, він, тим не менше, визнав, що діюча правова система Російської Федерації не могла розглядатися як досить ясна, чітка і конкретна для того, щоб надавати належний захист від свавільного втручання влади в право заявників на повагу до приватного життя. Тому Європейський Суд дійшов висновку, що цей захід не був «відповідним до закону», як цього вимагає стаття 8.

В даній конкретній справі відповідне втручання є таким, що передбачене на законодавчому рівні. При цьому в Україні на законодавчому рівні встановлено порядок відповідного втручання, його методи та цілі. Тому рішення ЄСПЛ у справі "Горлов та інші проти Росії" не підлягає застосування до спірних правовідносин.

На противагу цьому, суд хоче зауважити на рішенні ЄСПЛ “Ван дер Грааф проти Нідерландів” (Van der Graaf v the Netherlands), де суд визнав доречним постійний відеонагляд за ув`язненим протягом близько чотирьох із половиною місяців у виправному закладі.

Доводи позивача спрямовані на перегляд змісту нормативного регулювання та встановлених державою правил здійснення нагляду за засудженими. Тому у разі незгоди з таким регулюванням позивач не позбавлений права оскаржити відповідні нормативно-правові акти у встановленому законом порядку.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач діяв у межах наданих йому повноважень, на підставі та у спосіб, визначені законом, а наведені позивачем доводи не спростовують правомірності застосування технічних засобів відеоспостереження, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Щодо позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.

Статтею 23 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).

На думку суду, позовна заява та додані до неї матеріали не містять будь-яких належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження завдання позивачеві моральної шкоди.

Позивач не довів наявність моральної шкоди, не обґрунтовує розмір заявленої до стягнення суми, не доводить наявність причино-наслідкового зв`язку між діями відповідача та шкодою.

Враховуючи відсутність трьох обов`язкових умов для застосування юридичної відповідальності у формі відшкодування шкоди, а також недоведеність факту завдання позивачу моральної шкоди, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.