Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №620/5111/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/5111/25 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 16 квітня 2025 року № 253350004913 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII) та зобов`язати відповідача призначити їй таку пенсію з 17 квітня 2025 року.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року позов задоволено:

визнано протиправним та скасовано рішення №253350004913 від 16.04.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку, з 17.04.2025.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що наявне у позивачки посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 саме по собі підтверджує факт її проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше чотирьох років і надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

Не погоджуючись із цим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. На обґрунтування скарги апелянт послався на те, що посвідчення потерпілого підтверджує лише статус особи й не є безумовною та єдиною підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку; визначальним є факт фізичного проживання (роботи) у зоні, а не наявність посвідчення чи реєстрації, при цьому довідка Корюківської міської ради не підтверджує проживання позивачки у зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом не менше чотирьох років станом на 01 січня 1993 року, оскільки за вирахуванням періоду навчання у Глухівському державному педагогічному інституті підтверджений період проживання станом на цю дату є недостатнім. Крім того апелянт зазначає, що зобов`язання суду першої інстанції призначити пенсію є втручанням у дискреційні повноваження органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а належним способом захисту було б зобов`язання повторно розглянути заяву.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи категорії 4, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 08 квітня 1993 року. Наявний у позивачки страховий стаж (36 років 11 місяців 23 дні) перевищує мінімально необхідний і сторонами не оспорюється.

02 квітня 2025 року позивачка звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

На підтвердження періодів проживання позивачка надала довідку Корюківської міської ради Чернігівської області від 24 лютого 2025 року № 401, згідно з якою вона проживала в місті Корюківка, віднесеному до зони посиленого радіоекологічного контролю, у періоди з 19 листопада 1986 року по 09 серпня 1988 року, з 29 грудня 1989 року по 16 березня 1992 року, з 21 грудня 1992 року по 16 лютого 1993 року, з 06 червня 1995 року по 14 лютого 1996 року та з 28 лютого 1996 року по 31 грудня 2014 року.

За принципом екстериторіальності заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке рішенням від 16 квітня 2025 року № 253350004913 відмовило у призначенні пенсії з підстав непідтвердження проживання (роботи) на території зони посиленого радіоекологічного контролю не менше чотирьох років станом на 01 січня 1993 року.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ).

Статтею 49 Закону № 796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 55 цього Закону особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років; при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 2 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року.

Із наведених приписів випливає, що обов`язковою умовою виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є факт постійного проживання (роботи) особи у зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом не менше чотирьох років, який обраховується з 26 квітня 1986 року (дати аварії на Чорнобильській АЕС) по 01 січня 1993 року.

Визначальним для зниження пенсійного віку є саме факт фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку з постійним проживанням або роботою, а не факт реєстрації чи наявність відповідного посвідчення.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23: "щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року".

У постанові від 16 грудня 2025 року у справі № 460/6098/24 Верховний Суд зазначив, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи "не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії" на підставі статті 55 Закону № 796-XII; підставою для такого призначення є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіоактивного забруднення.

Аналогічної позиції Верховний Суд дотримався й у постанові від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, в якій за наявності у особи посвідчення потерпілого категорії 4 відмову у призначенні пенсії визнано правомірною, оскільки факт навчання особи поза межами зони заперечує факт її проживання у зоні посиленого радіологічного контролю, а довідка про реєстрацію не є доказом фактичного проживання.

З огляду на наведене, висновок суду першої інстанції про те, що саме посвідчення потерпілого категорії 4 підтверджує проживання позивачки у зоні станом на 01 січня 1993 року не менше чотирьох років, ґрунтується на неправильному застосуванні статті 55 Закону № 796-XII та суперечить сталій практиці Верховного Суду. Посвідчення підтверджує статус особи, проте не замінює доведення факту фактичного проживання (роботи) у зоні протягом установленого строку.

Перевіривши періоди проживання, підтверджені довідкою Корюківської міської ради від 24 лютого 2025 року № 401, колегія суддів встановила, що в межах періоду, який підлягає обрахунку (з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року), позивачка проживала у зоні посиленого радіоекологічного контролю з 19 листопада 1986 року по 09 серпня 1988 року, з 29 грудня 1989 року по 16 березня 1992 року та з 21 грудня 1992 року по 01 січня 1993 року. Навіть за умови зарахування всіх цих періодів сукупна тривалість проживання станом на 01 січня 1993 року становить 3 роки 11 місяців 18 днів, тобто менше встановлених законом чотирьох років. Решта зазначених у довідці періодів (з 06 червня 1995 року по 14 лютого 1996 року та з 28 лютого 1996 року по 31 грудня 2014 року) на обрахунок не впливають, оскільки мали місце після 01 січня 1993 року.

Отже, навіть за найсприятливішого для позивачки підрахунку - без вирахування періоду її навчання у Глухівському державному педагогічному інституті, на яке посилається апелянт, встановлений законом чотирирічний строк проживання у зоні станом на 01 січня 1993 року не досягнутий. Відтак, позивачка не набула права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, а оскаржуване рішення відповідача від 16 квітня 2025 року № 253350004913 є правомірним.

Обов`язок доведення правомірності рішення в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України). У цій справі відповідач такий обов`язок виконав, тоді як матеріали справи не містять доказів проживання позивачки у зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом не менше чотирьох років до 01 січня 1993 року.

За встановленої відсутності у позивачки матеріального права на пільгову пенсію довід апелянта щодо неналежності обраного судом першої інстанції способу захисту самостійного значення для вирішення справи не має, оскільки за відсутності такого права підстав для задоволення позову в будь-який спосіб немає.

Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до ст. 315 за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін;

2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;

3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;

4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;

5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів зазначає, що підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову є неправильне застосування судом першої інстанції норми матеріального права.

Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(повний текст постанови суду виготовлено 11 серпня 2026 року)