Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №620/3677/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/3677/25 Головуючий у 1-й інстанції: Бородавкіна С.В.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Файдюка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року про повернення позовної заяви з вимогами до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач/ГУ ПФУ в Чернігівській області) про:

- визнання протиправними дій та бездіяльності ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо непроведення ОСОБА_1 індексації пенсії шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 6 188, 89 грн, із застосуванням коефіцієнтів збільшення, визначених постановами Кабінету Міністрів України, за період з 01 березня 2019 року по дату винесення рішення;

- зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області провести ОСОБА_1 перерахунок та нарахування пенсії по інвалідності 2-ої групи згідно довідки акту огляду МСЕК серії 12 ААГ № 009898 від 23 червня 2022 року;

- зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 відповідно до пункту 3 Порядку № 124 індексацію пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 6 188, 89 грн, із застосуванням коефіцієнтів збільшення, визначених постановою Кабінету Міністрів України «Питання індексації пенсій у 2019 році» від 20 лютого 2019 року № 124 та у зв`язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 березня 2019 року;

- зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити індексацію ОСОБА_1 пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення з 01 березня 2019 року показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 6 188, 89 грн, із застосуванням коефіцієнта збільшення у розмірі 1,11, встановленого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання підвищення пенсійних виплат і надання соціальної підтримки окремим категоріям населення у 2020 році» від 01 квітня 2020 року № 251 та у зв`язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 березня 2020 року;

- зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 індексацію пенсії із урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, із застосуванням коефіцієнта збільшення у розмірі 1,11, встановленого постановою Кабінету Міністрів України «Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році» від 22 лютого 2021 року № 127 та у зв`язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 березня 2021 року;

- зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 індексацію пенсії із урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, із застосуванням коефіцієнта збільшення у розмірі 1,14, встановленого постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16 лютого 2022 року № 118 та у зв`язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 березня 2022 року;

- зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 індексацію пенсії із урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, із застосуванням коефіцієнта збільшення у розмірі 1,197, встановленого постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року № 168 та у зв`язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 березня 2023 року;

- зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 індексацію пенсії із урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, із застосуванням коефіцієнта збільшення у розмірі 1,0796, встановленого постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» від 23 лютого 2024 року № 185 та у зв`язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 березня 2024 року;

- зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 індексацію пенсії із урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, із застосуванням коефіцієнта збільшення у розмірі 1,115, встановленого постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» від 25 лютого 2025 року № 209 та у зв`язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 березня 2025 року;

- стягнення з ГУ ПФУ в Чернігівській області заборгованості по пенсійним виплатам за результатами перерахунку пенсії з компенсацією втрати частини доходів з 01 березня 2019 року по дату її фактичної виплати, за винятком сплачених сум.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав пропуску строку звернення до суду з позовом без подання відповідної заяви про його поновлення та без наведення належних доказів поважності причин такого пропуску. Суд дійшов висновку, що позивач, звернувшись до суду 02 квітня 2025 року з вимогами щодо перерахунку та індексації пенсії починаючи з 01 березня 2019 року, пропустив установлений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду. Оскільки пенсія є щомісячним періодичним платежем, її розмір був відомий позивачу під час отримання кожної відповідної виплати, а тому саме з цього моменту він повинен був дізнатися про можливе порушення своїх прав та мав об`єктивну можливість своєчасно звернутися до пенсійного органу за роз`ясненнями або до суду за їх захистом. Саме по собі посилання позивача на похилий вік, стан здоров`я, відсутність юридичної освіти та те, що про порушення своїх прав він нібито дізнався лише у січні 2025 року з інформації, розміщеної на каналі «Народна думка», не підтверджує наявності об`єктивно непереборних обставин, які унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Звернення позивача до органу Пенсійного фонду у січні 2025 року свідчить лише про момент, коли він почав вчиняти активні дії для реалізації свого права, та не змінює початку перебігу строку звернення до суду і не створює нової часової передумови для його обчислення. Надані медичні документи підтверджують перебування позивача на стаціонарному лікуванні лише протягом окремих нетривалих періодів у 2022 та 2024 роках, однак не доводять наявності істотних і безперервних перешкод для звернення до суду протягом усього спірного періоду з 2019 року. Відтак суд визнав наведені причини пропуску строку неповажними та зазначив, що тривала пасивна поведінка позивача за наявності можливості дізнатися про стан своїх пенсійних прав не може бути підставою для поновлення процесуального строку.

На виконання вказаної ухвали суду від представника позивача надійшла заява про поновлення пропущеного процесуального строку, мотивована тим, що позивач не повинен нести негативні наслідки у вигляді недоотримання грошових коштів (пенсії) внаслідок протиправної бездіяльності відповідача. Позивач є особою похилого віку та інвалідом ІІ групи, не володіє спеціальними знаннями у сфері пенсійного законодавства і розрахунку пенсійних виплат, у зв`язку з чим не мав можливості самостійно перевірити правильність визначення розміру пенсії та лише із запізненням дізнався про порушення своїх прав. Саме на орган Пенсійного фонду покладено обов`язок правильно обчислювати та індексувати пенсію, тоді як позивач не міг контролювати дії відповідача або впливати на здійснені ним розрахунки. На підтвердження факту недоотримання пенсійних виплат представник навів відомості про розбіжності між сумами, зазначеними у довідці про доходи, та фактично виплаченими позивачу коштами, зокрема за окремі місяці 2022-2023 років, коли розмір недоплати становив 754, 06 грн на місяць. Також у заяві наголошено, що пенсія є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а зменшення належних пенсійних виплат становить втручання у право особи на мирне володіння своїм майном та покладає на позивача надмірний індивідуальний тягар. Посилаючись на положення Конституції України, статтю 13 Конвенції, практику Європейського суду з прав людини та рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013, представник стверджував, що вимоги про виплату належних сум пенсії за минулий час не мають обмежуватися строком звернення до суду, а держава та її органи не можуть отримувати вигоду від власних протиправних дій або бездіяльності. З огляду на викладене представник просив визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними, поновити цей строк та прийняти позовну заяву до розгляду.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернігівській області про визнання протиправними дій та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 01 березня 2019 року по 01 жовтня 2024 року повернуто позивачу.

Ухвала суду мотивована тим, що наведені представником позивача доводи не свідчать про наявність поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду. Суд виходив із того, що для звернення до суду встановлено шестимісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Оскільки пенсія є щомісячним періодичним платежем, її розмір був відомий позивачу під час отримання кожної виплати, а тому саме з цього моменту він мав об`єктивну можливість з`ясувати правильність її нарахування та вжити заходів для захисту своїх прав. Саме лише посилання на необізнаність щодо порушення права, без доведення об`єктивної неможливості своєчасно дізнатися про таке порушення, не є достатньою підставою для поновлення процесуального строку, тоді як тривала пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання вимог статті 122 КАС України. Поважними можуть визнаватися лише об`єктивно непереборні обставини, які не залежать від волевиявлення особи, створюють істотні перешкоди для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Звернення позивача до органу Пенсійного фонду в січні 2025 року не змінило моменту, з якого він повинен був дізнатися про можливе порушення своїх прав, а лише засвідчило час, коли позивач розпочав активні дії щодо їх реалізації, фактично створивши нову часову передумову для звернення до суду. Оскільки позов подано 02 квітня 2025 року поза межами встановленого шестимісячного строку, а належних і допустимих доказів існування об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду позивач не надав, суд визнав зазначені у заяві підстави неповажними. У зв`язку із цим на підставі частини другої статті 123 та пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовну заяву в частині вимог за період з 01 березня 2019 року по 01 жовтня 2024 року повернуто позивачу, із роз`ясненням, що таке повернення не позбавляє його права повторного звернення до суду в установленому законом порядку.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права й безпідставно визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду. Апелянт вказав, що з 01 січня 2019 року його переведено з пенсії по інвалідності на пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати у розмірі 6 188, 89 грн, однак відповідач упродовж 2019-2025 років не проводив належної індексації цього показника із застосуванням установлених Кабінетом Міністрів України коефіцієнтів, унаслідок чого розмір отримуваної ним пенсії був істотно занижений. Такі дії та бездіяльність пенсійного органу мають характер триваючого правопорушення, а належні суми пенсії, не нараховані або не виплачені з вини органу, який призначає та виплачує пенсію, підлягають виплаті за минулий час без обмеження будь-яким строком. На підтвердження цієї позиції апелянт послався на положення статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та практику Верховного Суду. Він є особою похилого віку, має інвалідність ІІ групи та хронічні захворювання, не має вищої чи юридичної освіти, а тому не володів необхідними знаннями для самостійної перевірки складних пенсійних розрахунків і не міг раніше встановити факт неправильного нарахування пенсії. Про можливе порушення своїх прав він дізнався лише у січні 2025 року, після чого звернувся до відповідача із заявою щодо правильності обчислення пенсійних виплат, проте в позасудовому порядку його права поновлені не були. Окремо скаржник послався на об`єктивні життєві обставини, пов`язані з пандемією COVID-19 у 2019-2021 роках, погіршенням стану здоров`я та запровадженням в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року, які, на його переконання, також перешкоджали своєчасному зверненню до суду. Пенсійні виплати є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а їх безпідставне зменшення становить втручання у право мирного володіння майном та покладає на нього надмірний індивідуальний тягар. Повернення позовної заяви в оскаржуваній частині фактично позбавляє його доступу до суду та ефективного засобу захисту, не відповідає завданню адміністративного судочинства, принципу справедливого балансу й не узгоджується з положеннями Конституції України, Конвенції та практикою Європейського суду з прав людини. Державний орган не може отримувати вигоду від власних протиправних дій або бездіяльності, тоді як позивач не повинен нести негативні майнові наслідки у вигляді недоотримання пенсійних виплат, а тому наведені ним обставини є достатніми для поновлення строку звернення до суду.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Апеляційний розгляд справи відповідно до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.

Надаючи правову оцінку наявності підстав для повернення позовної заяви в частині позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення особи до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів у порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист.

Разом із тим право на звернення до суду не є абсолютним та реалізується з дотриманням установлених процесуальним законом умов, зокрема строків звернення до адміністративного суду.

Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

На підставі частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений установлений законом процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом установлено неможливість такого поновлення. Такий підхід покладено і в основу наданого судового зразка.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть визнаватися обставини, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи, безпосередньо перешкоджали своєчасному зверненню до суду та підтверджені належними й допустимими доказами.

Отже, саме на особу, яка пропустила строк звернення до суду, покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, що перешкоджали своєчасному зверненню, пояснити причинний зв`язок між такими обставинами та пропуском строку, а також надати докази на їх підтвердження.

Під час вирішення питання про дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно розмежовувати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатися» про порушення права.

Поняття «дізнався» характеризує конкретний момент фактичного усвідомлення особою порушення її прав. Натомість поняття «повинен був дізнатися» означає наявність у особи об`єктивної можливості довідатися про таке порушення, зокрема коли їй відомі обставини, пов`язані з прийняттям рішення, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності, та відсутні перешкоди для з`ясування їх змісту і наслідків.

Питання визначення моменту, з якого пенсіонер повинен був дізнатися про можливе порушення свого права на одержання пенсії у належному розмірі, було предметом розгляду Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у справі № 240/12017/19.

У постанові від 31 березня 2021 року в зазначеній справі Верховний Суд виходив із того, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, розмір якого відомий особі під час його отримання. З дня одержання пенсійної виплати пенсіонер має реальну та об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість, звернутися до пенсійного органу й отримати інформацію про складові пенсії, порядок її обчислення, проведені перерахунки та нормативно-правові акти, на підставі яких визначено її розмір.

Винятком може бути ситуація, коли особа без зайвих зволікань, у розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи необізнаність щодо її складових, звернулася до пенсійного органу за відповідною інформацією. Водночас тривала пасивна поведінка особи за наявності можливості знати про стан своїх прав не свідчить про дотримання строку звернення до суду.

Таким чином, отримання пенсіонером відповіді пенсійного органу через тривалий час після початку здійснення спірних виплат саме по собі не змінює моменту, з якого він повинен був дізнатися про можливе порушення свого права, а лише свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо його захисту.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом 02 квітня 2025 року, заявивши, серед іншого, вимоги про проведення перерахунку та індексації пенсії починаючи з 01 березня 2019 року.

Позивач стверджує, що з 01 січня 2019 року його переведено з пенсії по інвалідності на пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в розмірі 6 188, 89 грн, однак у подальшому відповідач не здійснював належного збільшення цього показника під час щорічної індексації пенсії. Саме з такими обставинами позивач пов`язує виникнення права на перерахунок пенсії за період із 2019 року.

Отже, розмір фактично виплачуваної пенсії був відомий ОСОБА_1 щомісяця, а зміна або незмінність такого розміру після проведення відповідних індексацій була обставиною, яку позивач об`єктивно міг виявити під час отримання кожної пенсійної виплати.

При цьому матеріали справи не свідчать, що після отримання пенсійних виплат у 2019 році та в наступні роки позивач без зайвих зволікань звертався до органу Пенсійного фонду України з метою з`ясування їх складових, правильності застосування показника середньої заробітної плати або проведення індексації.

Звернення позивача до відповідача лише у січні 2025 року не змінює моменту, з якого він повинен був дізнатися про можливе порушення своїх прав. Таке звернення засвідчує лише час, коли позивач розпочав активні дії щодо реалізації права на перерахунок пенсії, та не створює нової часової передумови для обчислення строку звернення до суду.

В іншому разі початок перебігу строку звернення до суду залежав би виключно від волевиявлення позивача та міг би штучно переноситися на невизначений час шляхом подання заяви до пенсійного органу через декілька років після виникнення спірних правовідносин. Такий підхід не відповідав би принципу юридичної визначеності та меті встановлення процесуальних строків.

Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на те, що він є особою похилого віку, має інвалідність ІІ групи, хронічні захворювання та не має юридичної освіти, у зв`язку із чим не міг самостійно перевірити правильність пенсійних розрахунків.

Зазначені обставини можуть бути враховані судом під час оцінки причин пропуску строку, проте самі по собі не свідчать про наявність об`єктивно непереборних перешкод для звернення до суду.

Відсутність у позивача спеціальної або юридичної освіти не позбавляла його можливості звернутися до органу Пенсійного фонду України за роз`ясненнями, скористатися професійною правничою допомогою або вчинити інші дії, спрямовані на з`ясування правильності обчислення пенсії.

Так само встановлення позивачу ІІ групи інвалідності не підтверджує автоматично його неспроможність особисто або через представника звернутися до органу Пенсійного фонду України чи до суду.

Надані позивачем медичні документи підтверджують перебування його на стаціонарному лікуванні лише протягом окремих періодів: із 07 по 15 лютого 2022 року, з 11 по 24 травня 2022 року та з 09 липня по 15 серпня 2024 року. Водночас доказів тривалого лікування, безпорадного стану або інших обставин, які унеможливлювали звернення до суду протягом усього спірного періоду з 2019 року, матеріали справи не містять.

Загальні посилання апелянта на пандемію COVID-19 та запровадження в Україні воєнного стану також не є достатніми для поновлення строку звернення до суду без наведення конкретних обставин, які безпосередньо перешкоджали позивачу вчинити відповідну процесуальну дію, та без подання доказів існування таких перешкод.

Сам факт запровадження карантинних обмежень або воєнного стану не зумовлює автоматичного поновлення процесуального строку. Вирішальне значення має не загальне існування відповідних обставин, а їх фактичний вплив на можливість конкретної особи своєчасно звернутися до суду.

Таких обставин та відповідних доказів ОСОБА_1 не наведено.

Колегія суддів також не приймає доводи апелянта про те, що до заявлених вимог строк звернення до суду не застосовується у зв`язку з положеннями частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, який призначає та виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Аналогічне правове регулювання щодо сум пенсії, не одержаних своєчасно з вини відповідного органу, міститься у статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Однак наведені положення регулюють порядок виплати за минулий час сум пенсії, які вже були нараховані пенсійним органом, але своєчасно не виплачені пенсіонерові з вини цього органу.

Натомість у цій справі ОСОБА_1 оспорює правильність визначення розміру пенсії та просить зобов`язати відповідача провести новий перерахунок із застосуванням інших показників і коефіцієнтів індексації.

Отже, спірні суми у визначеному позивачем розмірі органом Пенсійного фонду України не нараховувалися, а можливість їх виникнення залежить від встановлення судом права позивача на заявлений перерахунок та подальшого здійснення такого перерахунку відповідачем.

Зазначення позивачем у позовній заяві вимоги про стягнення заборгованості за результатами перерахунку також свідчить, що йдеться не про виплату конкретних уже нарахованих, але не отриманих сум, а про кошти, які можуть бути визначені лише після проведення спірного перерахунку.

Наведені апелянтом відомості про різницю між сумами, зазначеними у довідках про доходи, та фактично отриманими ним коштами не змінюють правової природи заявлених вимог, оскільки матеріали справи не підтверджують, що відповідна різниця була нарахована органом Пенсійного фонду України саме як належна до виплати пенсія, однак не виплачена з вини цього органу.

Таким чином, положення частини другої статті 46 Закону №1058-IV та статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не встановлюють безстрокового права на звернення до суду з будь-якими вимогами про перерахунок пенсії та не усувають обов`язку дотримуватися строку, передбаченого статтею 122 КАС України.

Необґрунтованим є й посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013.

Зазначене рішення ухвалено у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями Закону України «Про оплату праці» та стосується строків звернення працівника до суду з вимогами про стягнення належної йому заробітної плати.

Правовідносини у справі, що розглядається, є пенсійними, регулюються іншим матеріальним та процесуальним законодавством і стосуються проведення перерахунку пенсії, а не стягнення заробітної плати у межах трудових правовідносин. Тому викладені у рішенні Конституційного Суду України №8-рп/2013 висновки не можуть бути безпосередньо застосовані до питання дотримання ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду.

Посилання апелянта на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також не спростовують висновків суду першої інстанції.

Визнання пенсійних виплат майном у розумінні Конвенції не означає, що вимоги про їх перерахунок можуть заявлятися без дотримання встановлених законом процесуальних строків. Процесуальні строки переслідують легітимну мету забезпечення юридичної визначеності, стабільності публічно-правових відносин та належного здійснення правосуддя.

Застосування шестимісячного строку у цій справі не позбавило позивача права на доступ до суду в цілому. Позовну заяву повернуто лише в частині вимог, заявлених поза межами такого строку, тоді як вимоги за період, охоплений установленим законом строком звернення до суду, підлягають розгляду в установленому порядку.

Згідно із частиною першою статті 123 КАС України, якщо позов подано після закінчення встановленого законом строку та наведені у заяві підстави для його поновлення визнано неповажними, позовна заява залишається без руху, а особі надається строк для подання заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку.

Частиною другою статті 123 КАС України встановлено, що якщо зазначені особою підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Саме така послідовність процесуальних дій закладена й у наданому як приклад тексті постанови.

Матеріалами справи підтверджено, що ухвалою від 08 квітня 2025 року позивачу було надано можливість обґрунтувати поважність причин пропуску строку звернення до суду.

На виконання цієї ухвали позивач подав відповідну заяву, однак наведені в ній обставини не підтверджували наявності об`єктивно непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду та переважно стосувалися суті заявленого пенсійного спору, а не причин пропуску процесуального строку.

Оскільки позов подано 02 квітня 2025 року, суд першої інстанції правильно визначив, що вимоги за період із 01 березня 2019 року по 01 жовтня 2024 року заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.

За відсутності належних доказів поважності причин такого пропуску суд першої інстанції обґрунтовано застосував наслідки, передбачені частиною другою статті 123 та пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України, і повернув позовну заяву в зазначеній частині.

Тому згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Вівдиченко Т.Р.

Файдюк В.В.