Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №620/14956/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/14956/24 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), у якому, з урахуванням уточнених вимог, просив визнати незаконним нарахування йому не в повному обсязі додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за періоди проходження служби з 01 липня 2022 року по 31 серпня 2024 року та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити йому цю додаткову винагороду в повному обсязі за вказані періоди з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції виходив з того, що участь позивача у бойових діях підтверджується лише за періоди з 24 лютого по 31 березня 2022 року, з 01 по 31 травня 2022 року, з 01 по 30 червня 2022 року та з 01 по 04 липня 2022 року, за які додаткову винагороду у збільшеному до 100 000 гривень розмірі вже нараховано і виплачено, а за решту спірних періодів позивач виконував завдання за посадою начальника відділення інспекторів прикордонної служби (організація служби прикордонних нарядів, виставлення нарядів, охорона державного кордону тощо), під час несення якої бойового зіткнення чи вогневого ураження противника не відбувалося, тому підстав для нарахування винагороди у збільшеному розмірі немає, а за виконувані завдання правомірно виплачено винагороду у розмірі 30 000 гривень.

Не погодившись із рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Апелянт вказує, що суд помилково оцінив характер виконуваних ним завдань, пославшись на Положення про відділ прикордонної служби, яке регулює діяльність у мирний час та не враховує особливостей виконання завдань в умовах воєнного стану. Крім того, зазначає, що бойові накази, журнали бойових дій та рапорти оформлюються і зберігаються військовою частиною, а не військовослужбовцем, тому їх відсутність у позивача не може мати для нього негативних наслідків. Також апелянт посилається на засекреченість відповідних документів, неможливість їх отримання позивачем та відсутність у суду доступу до державної таємниці, а також на те, що суд першої інстанції не вирішив клопотання про витребування доказів. Водночас зазначає, що НОМЕР_2 прикордонний загін у вересні - грудні 2022 року входив до складу угруповань військ у відповідних районах ведення бойових дій. На думку апелянта, застосування принципу належного урядування виключає покладення на військовослужбовця негативних наслідків недотримання військовою частиною внутрішніх процедур щодо оформлення та зберігання документів.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходить службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_1 ), ділянка відповідальності якого охоплює ділянку державного кордону України з російською федерацією та республікою білорусь у межах Чернігівської області.

За періоди, які є предметом спору, позивач щомісячно отримував додаткову винагороду за постановою № 168 у розмірі 30 000 гривень, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 18 вересня 2024 року № 316 про види грошового забезпечення, та домагається доплати до 100 000 гривень за дні безпосередньої участі у бойових діях або відповідних заходах.

За період з 01 по 04 липня 2022 року позивачу нараховано і виплачено винагороду у збільшеному до 100 000 гривень розмірі, що сторонами не оспорюється.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Спірні правовідносини врегульовано пунктом 1 постанови № 168, за яким на період дії воєнного стану військовослужбовцям, зокрема Державної прикордонної служби, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах; виплата здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Порядок і умови виплати, відповідно до пункту 2-1 постанови № 168, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів, а для військовослужбовців Державної прикордонної служби - відомчими актами Адміністрації Державної прикордонної служби та Міністерства внутрішніх справ України.

Виплата додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 гривень розмірі обумовлена сукупністю двох умов: змістом виконуваних військовослужбовцем завдань (безпосередня участь у бойових діях або відповідних заходах) та перебуванням безпосередньо в районі у період здійснення таких заходів.

Зміст і документальне підтвердження цих умов конкретизовано відомчими актами, які протягом спірного періоду змінювалися, тому правомірність виплати за кожний місяць оцінюється за актом, чинним у відповідний період: з 05 по 31 липня 2022 року - за наказом Адміністрації Державної прикордонної служби від 31 березня 2022 року № 164-АГ; з 01 серпня по 30 листопада 2022 року - за наказом від 30 липня 2022 року № 392-АГ; з 01 по 31 грудня 2022 року - за наказом від 09 грудня 2022 року № 628-АГ; з 01 лютого 2023 року - за Порядком, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 січня 2023 року № 36, а з вересня 2023 року - за Особливостями, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01 вересня 2023 року № 726.

Визначальною для вирішення спору є та обставина, що статус території, на якій позивач ніс службу, протягом спірного періоду змінився.

Відповідно до наказів Головнокомандувача Збройних Сил України про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій Чернігівська область належала до таких районів з 24 лютого по 31 грудня 2022 року, а з 01 січня 2023 року на підставі наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 02 лютого 2023 року № 26 виключена з переліку районів ведення воєнних (бойових) дій. Цю обставину підтверджує і відповідь військової частини НОМЕР_1 на адвокатський запит. Оскільки одна з двох умов виплати винагороди у збільшеному розмірі - перебування безпосередньо в районі ведення воєнних (бойових) дій - упродовж спірного періоду була наявна до 31 грудня 2022 року і відсутня з 01 січня 2023 року, спір розмежовується на два періоди з різним правовим режимом.

Щодо періоду з 05 липня по 31 грудня 2022 року суд зазначає таке.

Висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача права на винагороду у збільшеному розмірі ґрунтується на оцінці виконуваних ним завдань (організація служби прикордонних нарядів, виставлення нарядів, охорона державного кордону, участь у виконанні бойових (спеціальних) завдань) як звичайної оперативно-службової діяльності, а також на тому, що під час несення служби бойового зіткнення чи вогневого ураження противника не відбувалося. Такий підхід колегія суддів оцінює критично, оскльки положення про відділ прикордонної служби регулює діяльність відповідного підрозділу у мирний час і не враховує особливостей виконання завдань під час дії воєнного стану. У постанові від 06 березня 2025 року у справі № 620/18189/23 Верховний Суд зазначив, що в умовах воєнного стану аналіз виконуваних військовослужбовцем завдань не можна проводити виключно на підставі Положення про відділ прикордонної служби, оскільки воно не враховує специфіки виконання таких завдань під час бойових дій, і якщо в мирний час певне завдання може виглядати як складова звичайної оперативно-службової діяльності, то в контексті відсічі збройної агресії воно може означати безпосередню участь у бойових діях або заходах. Відсутність документально зафіксованого вогневого контакту сама по собі не виключає такої участі.

Ці висновки безпосередньо застосовні до обставин справи. У постанові від 17 квітня 2026 року у справі № 620/18219/23, ухваленій за позовом військовослужбовця того самого НОМЕР_2 прикордонного загону, Верховний Суд визнав передчасними висновки судів про те, що охорона ділянки державного кордону, несення служби на спостережних пунктах і виконання завдань у складі прикордонних нарядів у воєнний час є частиною звичайних службових обов`язків, і вказав, що такі дії фактично можуть становити виконання бойових завдань, а для оцінки права на винагороду належить з`ясувати, які саме завдання і де виконував військовослужбовець, чи охоплюються вони змістом відповідних наказів та чи підтверджені визначеними цими наказами документами. До подібних висновків щодо того ж відповідача Верховний Суд дійшов і у постанові від 01 травня 2026 року у справі № 620/6761/24. Суд першої інстанції, оцінивши завдання позивача за критеріями мирного часу та вимагаючи доказів безпосереднього вогневого зіткнення, наведеної правової позиції не врахував.

Окрім того, висновок суду першої інстанції про відсутність безпосередньої участі позивача у бойових діях зроблено без повного дослідження доказів.

Так, позивач надав витяги з журналу бойових (службово-бойових) дій, витяги з робочого зошита начальника відділення інспекторів прикордонної служби та витяги з рапортів, а також заявив клопотання про витребування доказів, яке суд першої інстанції залишив без вирішення. Тягар доведення правомірності своїх дій (бездіяльності) у цій категорії спорів покладено на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України), а бойові накази (розпорядження), журнали бойових дій і рапорти оформлює та зберігає військова частина, тому їх відсутність у позивача чи неповнота відомчого документообігу не можуть спрямовуватися проти нього. На цьому ґрунтується і принцип належного урядування, на який посилається апелянт: негативні наслідки недотримання суб`єктом владних повноважень власної внутрішньої процедури не можуть покладатися на військовослужбовця. Та обставина, що окремі бойові накази (розпорядження) мають гриф обмеженого доступу і видані стосовно підрозділу без зазначення прізвищ військовослужбовців, не позбавляє позивача права на винагороду, якщо його безпосередня участь підтверджується іншими наявними документами, зокрема журналом бойових (службово-бойових) дій.

Колегія суддів також враховує, що НОМЕР_2 прикордонний загін був включений до складу угруповань військ (сил) у відповідних районах ведення бойових дій, у тому числі у вересні - грудні 2022 року, а Чернігівська область у цей період належала до районів ведення воєнних (бойових) дій.

А отже, впродовж періоду з 05 липня по 31 грудня 2022 року позивач перебував у районі ведення воєнних (бойових) дій, а виконання ним завдань з охорони і оборони ділянки державного кордону, несення служби у складі прикордонних нарядів та участі у виконанні бойових (спеціальних) завдань в умовах воєнного стану за своїм змістом могло становити безпосередню участь у бойових діях або заходах у розумінні пункту 1 постанови № 168 та наказів № 164-АГ, № 392-АГ і № 628-АГ. Дні такої участі у цей період підтверджуються журналом бойових (службово-бойових) дій. Відтак, відмова у нарахуванні позивачу за ці дні додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 гривень розмірі є протиправною, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо періоду з 01 січня 2023 року по 31 серпня 2024 року суд зазначає, що з 01 січня 2023 року Чернігівська область виключена з переліку районів ведення воєнних (бойових) дій, тобто умова перебування безпосередньо в районі ведення таких дій у цей період відсутня.

За Порядком, затвердженим наказом № 36, та Особливостями, затвердженими наказом № 726, додаткова винагорода у збільшеному до 100 000 гривень розмірі виплачується військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або заходах, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), тоді як для військовослужбовців, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями), зокрема з несення прикордонної служби, ведення військового спостереження та наземної охорони і оборони об`єктів у межах українсько-російської та українсько-білоруської ділянок державного кордону, передбачено виплату додаткової винагороди у розмірі до 30 000 гривень.

Так, на відміну від наказу № 164-АГ, який окремі види завдань (зокрема з вогневого ураження повітряних цілей) допускав і поза межами районів ведення бойових дій, наказ № 726 пов`язує виплату винагороди у збільшеному розмірі саме з перебуванням у районах ведення воєнних (бойових) дій.

Колегія суддів окремо зазначає, що залучення позивача до виконання наряду "мобільна вогнева група", призначеного для виявлення та вогневого ураження безпілотних повітряних суден противника, права на винагороду у збільшеному розмірі за цей період не породжує. Виявлення та вогневе ураження повітряних цілей як підстава для виплати винагороди у збільшеному до 100 000 гривень розмірі за наказом № 726 пов`язане з виконанням таких завдань у районах ведення воєнних (бойових) дій, а Чернігівська область з 01 січня 2023 року до таких районів не належить. Несення позивачем служби, у тому числі у складі мобільної вогневої групи та інших прикордонних нарядів, на українсько-білоруській ділянці державного кордону за своїм змістом охоплюється завданнями, за які встановлено виплату додаткової винагороди у розмірі до 30 000 гривень. Цю винагороду відповідач позивачу нараховував і виплачував щомісячно. Таким чином, за період з 01 січня 2023 року по 31 серпня 2024 року правових підстав для виплати позивачу додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 гривень розмірі немає, нарахування винагороди у розмірі 30 000 гривень є правомірним, а рішення суду першої інстанції про відмову в позові у цій частині є по суті правильним і підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження - у частині, що стосується періоду перебування Чернігівської області в межах районів ведення воєнних (бойових) дій (з 05 липня по 31 грудня 2022 року); в іншій частині доводи апеляційної скарги висновків суду по суті не спростовують.

Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 та статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права.

За наслідками розгляду апеляційної скарги рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 05 липня по 31 грудня 2022 року з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позову, а в решті - залишенню без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за період з 05 липня по 31 грудня 2022 року та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у збільшеному до 100 000 гривень розмірі за дні участі у бойових діях або заходах у період з 05 липня по 31 грудня 2022 року, підтверджені журналом бойових (службово-бойових) дій.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у збільшеному до 100 000 гривень розмірі за дні участі у бойових діях або заходах у період з 05 липня по 31 грудня 2022 року, підтверджені журналом бойових (службово-бойових) дій, пропорційно часу такої участі та з урахуванням раніше виплачених за цей період сум.

В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(повний текст постанова суду виготовлено 11 серпня 2026 року)