Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №620/4789/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/4789/25 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , трятя особо - ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , діючи в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяви ОСОБА_3 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та зобов`язати відповідача розглянути цю заяву і прийняти відповідне рішення.

Позов обґрунтовано тим, що батько дитини у встановлений спосіб надіслав поштою заяву про відстрочку у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю, проте відповідач заяву по суті не розглянув, обмежившись листом про необхідність особистого прибуття до територіального центру, чим, на думку позивача, порушив право малолітньої дитини на піклування з боку батька.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що право на відстрочку від призову під час мобілізації є особистим правом військовозобов`язаного, стороною спірних правовідносин із територіальним центром комплектування та соціальної підтримки є саме батько дитини, а доводи позивача про порушення прав малолітньої дитини є абстрактними. Так, суд дійшов висновку про відсутність у позивача матеріально-правової заінтересованості, що є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженої бездіяльності.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та порушив норми матеріального і процесуального права. Зокрема, скаржник вказує, що предметом цього спору є захист прав дитини на належне утримання та сторонній догляд, а не прав її батька - ОСОБА_3 . На думку апелянта, останній дотримався встановленої процедури звернення, направивши заяву поштовим зв`язком, у зв`язку з чим відповідач не мав правових підстав утримуватися від прийняття відповідного рішення. При цьому вимога про особисте прибуття заявника до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, як зазначає апелянт, суперечить статті 40 та частині другій статті 19 Конституції України, а також статті 5 Закону України «Про звернення громадян», які передбачають можливість подання письмового звернення поштою. Крім того, скаржник наголошує, що відповідач порушив установлені законом строки розгляду звернення, а заяву ОСОБА_3 фактично розглянув лише 15 травня 2025 року, тобто після звернення до суду. Також апелянт вважає, що суд першої інстанції неповно та не всебічно дослідив обставини справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідач зазначає, що заяву ОСОБА_3 зареєстровано 12 травня 2025 року за вхідним № 7485, 15 травня 2025 року її розглянуто комісією, і згідно з протоколом № 20 від 15 травня 2025 року ОСОБА_3 надано відстрочку від призову під час мобілізації, відомості про що внесено до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах, установлених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 цього Кодексу).

Зі змісту наведених норм випливає, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав, свобод та інтересів саме тієї особи, яка звертається до суду, а задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють її порушені права чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Захист права особи завжди має похідний характер від встановлення факту його порушення, тому з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує вирішенню питання про правомірність оскарженої бездіяльності. Відсутність такої заінтересованості є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого діяння.

У справі № 160/19172/23 (постанова від 27 травня 2024 року) Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові, які ґрунтувалися на тому, що "право на оскарження бездіяльності, дій чи рішень суб`єкта владних повноважень надано тій особі, прав, свобод та інтересів якої вони безпосередньо стосуються", а відповідне порушення "має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення".

Спірні правовідносини щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації виникають між військовозобов`язаним і територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.

Право на таку відстрочку за пунктом 5 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є особистим правом військовозобов`язаного: він особисто подає (надсилає) заяву та документи, отримує відповідь, і щодо нього комісія ухвалює рішення про надання відстрочки або про відмову в ній.

У цій справі заяву про відстрочку подав ОСОБА_3 , лист-повідомлення відповідача від 15 квітня 2025 року № 1/2070 адресовано саме йому, і саме щодо нього комісія ухвалила рішення. Носієм права, за захистом якого подано позов, є батько дитини, а не малолітній ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає, що індивідуальних актів стосовно дитини чи її законного представника відповідач не приймав.

Інтерес малолітньої дитини в тому, щоб батько не підлягав призову і продовжував здійснювати догляд за нею, має похідний характер від права батька й безпосередньо оскарженою поведінкою відповідача не зачіпається.

Та обставина, що підставою для відстрочки є виховання дитини з інвалідністю, не робить дитину носієм права у відносинах із територіальним центром і не наділяє її матеріально-правовою заінтересованістю в цьому спорі. Інтереси дитини в зазначених правовідносинах забезпечуються через реалізацію права самого батька, який є повнолітнім, дієздатним громадянином, має адміністративну процесуальну дієздатність і не позбавлений можливості звернутися за судовим захистом особисто або через представника. Відтак, висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача матеріально-правової заінтересованості є правильним, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

Доводи про дотримання батьком процедури подання заяви, про невідповідність вимоги особисто прибути до територіального центру статті 40 і частині другій статті 19 Конституції України та Закону України "Про звернення громадян", про порушення строків розгляду звернень і про розгляд заяви лише після звернення до суду стосуються правомірності поведінки відповідача у відносинах із ОСОБА_3 . За відсутності в позивача матеріально-правової заінтересованості питання правомірності чи неправомірності оскарженої бездіяльності самостійного правового значення не має і судом не вирішується.

Посилання апелянта на захист права дитини на утримання та сторонній догляд не доводить порушення відповідачем індивідуально виражених прав саме дитини, оскільки це право не є предметом правовідносин щодо відстрочки, які виникають між військовозобов`язаним і територіальним центром. Таким чином, обраний спосіб захисту фактично спрямований на реалізацію права ОСОБА_3 на відстрочку, носієм якого позивач не є.

Крім того, як зазначено у відзиві та не спростовано матеріалами справи, заяву ОСОБА_3 розглянуто комісією 15 травня 2025 року (протокол № 20), і за наслідками розгляду йому надано відстрочку від призову під час мобілізації з внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. За таких обставин, заявлена бездіяльність щодо нерозгляду заяви на час вирішення справи припинилася, а вимога про зобов`язання відповідача розглянути заяву втратила предмет.

Те, що суд першої інстанції, встановивши відсутність у позивача матеріально-правової заінтересованості, навів також міркування щодо процедури подання заяви та обов`язку відповідача ухвалити рішення, на правильність висновку про відмову в позові не впливає, оскільки згідно з частиною другою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів також відхиляє довід апеляційної скарги про неповне та невсебічне дослідження судом першої інстанції обставин справи. Суд першої інстанції повно встановив обставини, що входять до предмета доказування, зокрема зміст спірних правовідносин, особу, якій належить право на відстрочку від призову під час мобілізації, та відсутність індивідуальних актів, прийнятих стосовно позивача. Натомість обставини, пов`язані з діями відповідача у правовідносинах із ОСОБА_3 , за відсутності у позивача матеріально-правової заінтересованості у вирішенні цього спору не мають правового значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 34, 77, 242, 311, 315, 316, 321, 325, 328 - 331 КАС, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 11 серпня 2026 року)