Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №620/4384/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/4384/25 Суддя (судді) першої інстанції: Дар`я ВИНОГРАДОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області, у якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо несплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути середній заробіток у розмірі 105 609,58 грн, нарахований за період після 19 липня 2022 року з урахуванням установленого статтею 117 Кодексу законів про працю України обмеження виплати шістьма місяцями.

Позов обґрунтовано тим, що позивача звільнено зі служби 31 серпня 2019 року, проте остаточний розрахунок з ним проведено лише 28 березня 2025 року - на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року у справі № 620/4394/24, яким стягнуто індексацію грошового забезпечення. Унаслідок несвоєчасного розрахунку позивач набув право на середній заробіток за час затримки відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 40 000,00 грн без виключення сум відрахувань на податки; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зменшуючи розмір компенсації, суд першої інстанції обчислив загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 689 283,90 грн, із яких 583 674,32 грн припадає на період з 01 вересня 2019 року по 18 липня 2022 року, а 105 609,58 грн - на період з 19 липня 2022 року по 27 березня 2025 року з урахуванням обмеження виплати шістьма місяцями. Зіставивши цю суму з фактичною заборгованістю в розмірі 60 287,05 грн, виплаченою із запізненням, суд визнав заявлений до стягнення розмір очевидно неспівмірним і, застосувавши принцип співмірності, зменшив компенсацію до 40 000,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині зменшення розміру компенсації, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно застосував принцип співмірності при визначенні розміру компенсації за період після 19 липня 2022 року. На думку апелянта, чинна редакція статті 117 Кодексу законів про працю України вже встановлює законодавче обмеження відповідальності роботодавця шестимісячним строком, а тому додаткове зменшення суми відшкодування за принципом співмірності є недопустимим. На підтвердження цієї позиції апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що спеціальне законодавство про проходження служби цивільного захисту не передбачає такого виду відповідальності, як виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку, а індексацію грошового забезпечення виплачено на виконання судового рішення після надходження відповідного фінансування, тож строки виплати не порушено.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що зміст відзиву не відповідає предмету апеляційного перегляду, оскільки відповідач не оскаржував рішення суду першої інстанції й тим самим визнав факт порушення строків остаточного розрахунку, а доводи відзиву не спростовують доводів апеляційної скарги щодо неправомірного застосування принципу співмірності в межах періоду, обмеженого шістьма місяцями.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї та відповіді на відзив у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, наступних висновків.

ОСОБА_1 з 31 серпня 2019 року виключений з кадрів і всіх видів забезпечення 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року у справі № 620/4394/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2025 року, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення; на виконання цього рішення 28 березня 2025 року позивачу виплачено заборгованість у сумі 60 287,05 грн.

Отже, остаточний розрахунок при звільненні проведено понад п`ять із половиною років після звільнення.

Відповідач рішення суду першої інстанції не оскаржив. Відтак, наявність підстав для застосування статті 117 Кодексу законів про працю України та сам факт порушення строків розрахунку при звільненні не є предметом апеляційного перегляду, а відповідні доводи відзиву виходять за його межі і по суті не оцінюються. Предметом перегляду є правомірність зменшення розміру компенсації за принципом співмірності щодо періоду після 19 липня 2022 року.

Так, згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому, провадиться в день звільнення.

Стаття 117 цього Кодексу в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачала, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у визначені статтею 116 строки роботодавець виплачує працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, цю норму доповнено застереженням, за яким середній заробіток виплачується, але не більш як за шість місяців.

Оскільки спірні правовідносини виникли в період дії попередньої редакції статті 117 Кодексу законів про працю України, а тривали в період дії її чинної редакції, період затримки розрахунку поділяється на дві частини: до 19 липня 2022 року застосовується попередня редакція без обмеження шістьма місяцями, а з 19 липня 2022 року - чинна редакція з таким обмеженням. Такий підхід є усталеним у практиці Верховного Суду.

Колегія суддів, розглядаючи доводи апеляційної скарги зазначає, що правова позиція, на якій ґрунтується апеляційна скарга, не відповідає чинній практиці Верховного Суду. Саме від висновку, викладеного у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, на яку посилається апелянт, Велика Палата Верховного Суду відступила.

У постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року, сформулювавши такий висновок: "Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців."

Одже, обмеження виплати шістьма місяцями та зменшення розміру відшкодування за принципом співмірності не є взаємовиключними: шестимісячний строк визначає максимальну межу періоду нарахування, тоді як принцип співмірності застосовується до самого розміру компенсації незалежно від цього обмеження. Довід апелянта про недопустимість подвійного обмеження прямо суперечить наведеній позиції Великої Палати Верховного Суду, а тому є неспроможним.

Окрім того, оцінюючи правомірність зменшення розміру компенсації, колегія суддів керується критеріями, на які для спорів щодо періоду після 19 липня 2022 року прямо вказала Велика Палата Верховного Суду: розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком та поведінка сторін.

Суд першої інстанції встановив загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку 689 283,90 грн, із яких 105 609,58 грн припадає на період після 19 липня 2022 року, і зіставив ці суми з розміром простроченої заборгованості 60 287,05 грн, виплаченої із запізненням понад п`ять років. Заявлена до стягнення компенсація перевищує прострочену заборгованість у 1,75 раза, а обчислений за весь час затримки середній заробіток - більш як в одинадцять разів, що за наведеними критеріями свідчить про очевидну неспівмірність.

Так, зменшивши компенсацію до 40 000,00 грн, суд першої інстанції залишився в межах, визначених Великою Палатою Верховного Суду: обмеження періоду нарахування шістьма місяцями дотримано, а розмір відшкодування визначено з урахуванням співвідношення простроченої заборгованості та середнього заробітку. Отже, зменшення розміру компенсації відповідає статті 117 Кодексу законів про працю України у чинній редакції і чинній практиці Верховного Суду.

Заявлена позивачем до стягнення сума 105 609,58 грн є компенсацією за період, обмежений шістьма місяцями, проте таке обмеження стосується лише тривалості періоду нарахування і не виключає зменшення самого розміру компенсації за принципом співмірності.

Таким чином, вимога апелянта про стягнення компенсації в повному обсязі без застосування співмірності не ґрунтується на законі та суперечить чинній практиці Верховного Суду.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовує наведених висновків і не впливає на правильність вирішення справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що ступінь обґрунтування судового рішення може бути різним залежно від його характеру; відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції може обмежитися підтриманням мотивів оскаржуваного рішення.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 34, 77, 242, 311, 315, 316, 321, 325, 328 - 331 КАС, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 11 серпня 2026 року)