Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №620/3187/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/3187/25 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11 лютого 2025 року № 253450003779 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов`язати орган Пенсійного фонду України призначити і виплачувати таку пенсію з 04 лютого 2025 року.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправним і скасовано рішення від 11 лютого 2025 року № 253450003779; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку з 04 лютого 2025 року; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи вищезазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наявне у позивачки посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії підтверджує факт її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше трьох років і вже саме по собі надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

Не погоджуючись з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове - про відмову в позові повністю.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що наявність у позивачки посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії сама по собі не є безумовною підставою для призначення пенсії за статтею 55 Закону № 796-XII, оскільки необхідним є підтвердження факту проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 1 січня 1993 року.

Зазначає, що відповідно до довідки Виконавчого комітету Семенівської міської ради від 03 лютого 2025 року № 7 позивачка проживала у с. Тимоновичі, віднесеному до цієї зони, лише з 03 вересня 1999 року, а тому необхідний період проживання станом на 1 січня 1993 року відсутній. Також вказує, що період проживання у м. Новозибків Брянської області Російської Федерації не може бути зарахований, оскільки цей населений пункт не включений до відповідного переліку, а Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення припинила дію для України.

Крім того, апелянт вважає, що зобов`язання пенсійного органу призначити пенсію є втручанням у його дискреційні повноваження, а належним способом захисту є зобов`язання повторно розглянути заяву позивачки.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується копією посвідчення (категорія 3) серії НОМЕР_1 , виданого Чернігівською облдержадміністрацією 19.07.2024 (замість посвідчення серії НОМЕР_2 ) (а.с. 7).

Досягши 53 річного віку, позивачка, 04.02.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Заява позивачки про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та рішенням від 11.02.2025 №253450003779 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії, оскільки не підтверджено факт постійного місця проживання або постійної роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років (а.с. 14).

Колегія суддів, переглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про її обґрунтованість з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини першої цієї статті встановлено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Зі змісту наведених норм випливає, що право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII виникає за сукупності умов, ключовою з яких є факт постійного проживання або роботи особи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 1 січня 1993 року.

Визначальним є саме фактичне фізичне перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у визначений законом період, а не сам лише статус потерпілого чи факт реєстрації.

У постанові від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23 Верховний Суд зазначив: "наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території". Підставою для призначення такої пенсії є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2025 року у справі № 460/6098/24, у якій за майже тотожних обставин - відмови органу Пенсійного фонду України потерпілому 3 категорії через недостатній період проживання станом на 1 січня 1993 року - залишено в силі рішення про відмову в позові з тих мотивів, що матеріали справи не містять належних доказів постійного проживання чи роботи особи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 1 січня 1993 року, а період перебування на території Російської Федерації до такого періоду не зараховується.

Отже, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії підтверджує статус особи, проте само по собі не доводить виконання спеціальної умови статті 55 Закону № 796-XII про проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 1 січня 1993 року. Таке посвідчення видається за наявності однієї з кількох альтернативних умов, передбачених пунктом 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51, у тому числі за поточним проживанням у відповідній зоні, а тому сам факт його наявності не засвідчує, що особа прожила у зоні гарантованого добровільного відселення саме три роки станом на 1 січня 1993 року.

Висновок суду першої інстанції про протилежне є наслідком неправильного застосування норм матеріального права.

За матеріалами справи ОСОБА_1 набула статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 19 липня 2024 року.

Водночас, за довідкою Виконавчого комітету Семенівської міської ради від 03 лютого 2025 року № 7 фактичне проживання позивачки в с. Тимоновичі Новгород-Сіверського району Чернігівської області, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення, мало місце з 03 вересня 1999 року по 01 травня 2003 року, тобто після 1 січня 1993 року.

Період проживання позивачки з 26 квітня 1986 року по 27 червня 1989 року в м. Новозибків Брянської області Російської Федерації до періодів проживання на територіях радіоактивного забруднення не зараховується, оскільки цей населений пункт не передбачений Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, а Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року припинила дію для України з 19 червня 2023 року.

Таким чином, станом на 1 січня 1993 року підтвердженого періоду постійного проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення немає.

Таким чином, обов`язкова умова, з якою стаття 55 Закону № 796-XII пов`язує право на зниження пенсійного віку, у позивачки відсутня. Наявність достатнього страхового стажу цієї умови не замінює. За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11 лютого 2025 року № 253450003779 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку є правомірним, а позовні вимоги про його скасування та про зобов`язання призначити пенсію - безпідставними.

Доводи апеляційної скарги щодо втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження пенсійного органу та щодо обраного способу захисту за встановленої відсутності у позивачки самого права на пенсію зі зниженням пенсійного віку правового значення для вирішення спору не мають.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до ст. 315 за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, суд першої інстанції, задовольнивши позов у відповідній частині, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов висновків, що не відповідають обставинам справи, що відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 11 серпня 2026 року)