Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №620/297/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/297/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марія ДУБІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 25 жовтня 2024 року № 254150032634 про відмову в призначенні пенсії та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити й виплачувати йому з 17 жовтня 2024 року пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до стажу спірні періоди навчання та роботи.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 25 жовтня 2024 року № 254150032634 про відмову в призначенні пенсії. Зобов`язано це Головне управління повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 жовтня 2024 року з урахуванням наданої судом правової оцінки, зарахувавши до стажу роботи періоди навчання з 23 серпня 1982 року по 21 жовтня 1983 року і з 5 листопада 1985 року по 1 вересня 1988 року та періоди роботи з 1 січня 1992 року по 18 липня 1998 року, з 20 грудня 2000 року по 16 червня 2011 року і з 8 серпня 2011 року по 15 квітня 2013 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до них, згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просить це рішення скасувати й ухвалити нове - про відмову в позові в повному обсязі. На обґрунтування скарги апелянт наводить такі доводи: угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року припинено для України 19 червня 2023 року, дію Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року припинено постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2023 року № 639, а дію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення припинено Законом України від 29 травня 2023 року № 3117, у зв`язку з чим періоди роботи на території цих держав, починаючи з 1 січня 1992 року, до страхового стажу не зараховуються; документи про стаж роботи до 31 грудня 1991 року враховуються лише за умови проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій складено документ; період навчання не підлягає зарахуванню, оскільки в довідці від 26 липня 1989 року № 01-24/988 відсутня інформація про присвоєння кваліфікації чи здобуту спеціальність.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, наголошуючи, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, що денонсація міжнародних угод не має зворотної дії в часі, а під час воєнного стану документи, видані на території іноземних держав, приймаються без апостиля на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2023 року № 107.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17 жовтня 2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, додавши трудову книжку серії НОМЕР_1 , довідки про періоди навчання й роботи, уточнюючі довідки про пільговий характер роботи та довідки про заробітну плату. За принципом екстериторіальності заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яке рішенням від 25 жовтня 2024 року № 254150032634 відмовило у призначенні пенсії, визначивши страховий стаж позивача тривалістю 7 років 1 місяць 14 днів та зазначивши про неможливість визначити пільговий стаж за Списком № 2.

Підставою для відмови стало незарахування до страхового стажу періодів навчання ОСОБА_1 у Чернігівському державному педагогічному інституті імені Т.Г. Шевченка з мотивів відсутності відомостей про присвоєння кваліфікації чи здобуту спеціальність, а також періодів його роботи на території Республіки Білорусь і Російської Федерації, починаючи з 1 січня 1992 року, з огляду на припинення дії відповідних міжнародних угод про пенсійне забезпечення та відсутність апостиля на документах, складених на території цих держав.

Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 1 листопада 1983 року по 25 жовтня 1985 року перебував на військовій службі, з 1 вересня 1988 року по 22 липня 1989 року навчався в СПТУ-86, а з 3 серпня 1989 року й надалі працював оператором підземного ремонту свердловин, помічником бурильника, бурильником і майстром капітального ремонту свердловин на підприємствах нафтогазового комплексу, розташованих, зокрема, у Ханти-Мансійському автономному окрузі Тюменської області, що належить до місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі; період роботи з 20 лютого 1990 року по 31 грудня 1991 року відповідач до страхового стажу зарахував. За довідкою Чернігівського державного педагогічного інституту імені Т.Г. Шевченка від 26 липня 1989 року № 01-24/988 ОСОБА_1 зараховано студентом першого курсу фізико-математичного факультету (наказ від 23 серпня 1982 року), відраховано у зв`язку з призовом до армії (наказ від 21 жовтня 1983 року), згодом відновлено студентом (наказ від 5 листопада 1985 року) та відраховано за власним бажанням з п`ятого курсу (наказ від 1 вересня 1988 року).

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Обсяг судового контролю за рішеннями суб`єктів владних повноважень визначений частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, яка зобов`язує перевіряти, зокрема, чи прийняте рішення обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Принципи, засади та механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За частиною першою статті 4 цього Закону законодавство про пенсійне забезпечення складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а за частиною другою цієї статті, якщо міжнародним договором установлено інші норми, ніж передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, застосовуються норми міжнародного договору.

За частинами першою та другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який сплачено страхові внески; за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку він обчислюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше.

Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

На час виникнення спірних відносин і протягом усього періоду спірної роботи позивача чинною була Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Статтею 6 цієї Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію, у тому числі на пільгових умовах, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності Угодою; обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність. Аналогічні положення про взаємне визнання трудового стажу містять стаття 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року та стаття 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15 квітня 1994 року.

Доводи апелянта про неможливість зарахування спірних періодів роботи у зв`язку з припиненням дії наведених міжнародних угод колегія суддів відхиляє.

За статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. У Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України роз`яснив, що до події чи факту застосовується той нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Статтею 13 Угоди від 13 березня 1992 року прямо встановлено, що пенсійні права громадян держав - учасниць Співдружності, які виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили й у разі виходу з Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Узгоджується із цим і частина перша статті 25 Закону України "Про міжнародні договори України", за якою припинення дії міжнародного договору не впливає на права та юридичне становище, що виникли в результаті його виконання.

Спірні періоди роботи позивача на території Республіки Білорусь і Російської Федерації мали місце в період чинності зазначених угод. А отже право ОСОБА_1 на врахування цього стажу виникло під час дії угод і не може бути втрачене внаслідок їх подальшого припинення. Та обставина, що із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 17 жовтня 2024 року, тобто після припинення дії угод, наведеного висновку не спростовує.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 3 листопада 2025 року у справі № 560/129/24, у якій за фактично тотожних обставин (звернення за пенсією після припинення дії Угоди від 13 березня 1992 року) Верховний Суд визнав, що припинення участі Російської Федерації в Угоді не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи, оскільки такий стаж набутий до прийняття відповідних нормативних актів.

Аналогічної позиції Верховний Суд дотримується й у постановах від 30 жовтня 2025 року у справі № 300/6020/23, від 18 листопада 2024 року у справі № 340/4436/23 та від 17 вересня 2024 року у справі № 580/3576/22.

Колегія суддів окремо зазначає, що відсутність відомостей про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації за спірні періоди підставою для відмови в їх зарахуванні бути не може.

У постанові від 28 січня 2025 року у справі № 620/3530/22, ухваленій за наслідками перегляду рішень Чернігівського окружного адміністративного суду та Шостого апеляційного адміністративного суду у спорі за участю органу Пенсійного фонду України, Верховний Суд сформулював висновок, що відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах Російської Федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки.

Та обставина, що частина спірних періодів припадає на час після 1 січня 2004 року, у цьому контексті значення не має, оскільки наведена правова позиція стосується саме зарахування стажу роботи й не пов`язує його з підтвердженням сплати страхових внесків.

Записи трудової книжки серії НОМЕР_1 щодо спірних періодів роботи позивача відповідачем не спростовані, їх автентичність під сумнів не поставлена. Таким чином, ці періоди роботи правомірно зараховані судом першої інстанції до стажу роботи позивача.

Безпідставними є й доводи апелянта про обов`язковість проставлення апостиля на документах, складених на території Республіки Білорусь і Російської Федерації. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2023 року № 107 установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав уповноваженою особою за встановленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися без спеціального посвідчення. Спірні документи ОСОБА_1 охоплюються періодом до 24 лютого 2022 року, а за статтею 11 Угоди від 13 березня 1992 року необхідні для пенсійного забезпечення документи приймалися на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. А отже вимога про проставлення апостиля на цих документах суперечить наведеному правовому регулюванню.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта щодо періоду навчання позивача. За пунктом "д" статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах. Згідно з пунктом 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, виданими на підставі архівних даних; за відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання приймаються довідки про його тривалість за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів. Довідка Чернігівського державного педагогічного інституту імені Т.Г. Шевченка від 26 липня 1989 року № 01-24/988 містить відомості про тривалість навчання ОСОБА_1 з посиланням на конкретні накази про зарахування, відрахування та відновлення, тобто підтверджує закінчення відповідних етапів навчання.

Отже, наведена норма не пов`язує зарахування часу навчання до стажу з присвоєнням особі кваліфікації чи здобуттям нею спеціальності, у зв`язку з чим відрахування позивача з п`ятого курсу за власним бажанням не перешкоджає врахуванню підтвердженого довідкою періоду навчання.

Подібний висновок щодо застосування пункту "д" статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" викладений у постанові Верховного Суду від 9 квітня 2024 року у справі № 380/15284/22.

Колегія суддів погоджується й з обраним судом першої інстанції способом захисту порушеного права. Так, встановивши протиправність відмови у призначенні пенсії, суд не призначив пенсію позивачу безпосередньо, а зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву з урахуванням наданої правової оцінки. Такий спосіб відповідає вимогам частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України та враховує, що визначення тривалості страхового й пільгового стажу, перевірка інших передбачених пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV умов і прийняття рішення про призначення пенсії належать до повноважень органу Пенсійного фонду України, а суд не вправі підміняти суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 25 жовтня 2024 року № 254150032634 про відмову в призначенні пенсії не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а висновки суду першої інстанції про його протиправність і про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача є обґрунтованими. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують і зводяться до незгоди з оцінкою судом установлених обставин.

Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 34, 77, 242, 311, 315, 316, 321, 325, 328 - 331 КАС, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 11 серпня 2026 року)