Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №620/2338/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/2338/25 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 11 грудня 2024 року № 262740013003 про відмову у призначенні пенсії, зобов`язати Головне управління зарахувати до її страхового стажу період роботи з 02 січня 1993 року по 19 липня 1995 року, а також зобов`язати призначити та виплачувати пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 10 років за частиною другою статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 04 грудня 2024 року як особі, евакуйованій з 10-кілометрової зони відчуження у 1986 році.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління від 11 грудня 2024 року № 262740013003; Головне управління зобов`язано зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 02 січня 1993 року по 19 липня 1995 року та призначити пенсію за віком з 04 грудня 2024 року; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи, а неналежне ведення трудових книжок роботодавцем не може позбавляти працівника права на пенсійне забезпечення.

Не погодившись з таким рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові в повному обсязі. Доводи скарги зводяться до такого: до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 02 січня 1993 року по 28 березня 1997 року, оскільки у записі трудової книжки про прийняття на роботу назва організації не відповідає назві на печатці, якою завірено запис про звільнення, а уточнюючої довідки та довідки про реорганізацію всупереч Порядку № 637 позивач не надав, тож наявний стаж 18 років 21 день є недостатнім для призначення пенсії; призначення та виплата пенсії є дискреційним повноваженням органу Пенсійного фонду, через що суд, зобов`язавши призначити пенсію, вийшов за межі своїх повноважень, а належним способом захисту, на думку апелянта, є зобов`язання повторно розглянути заяву.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач наполягає, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж, її записи завірені печаткою підприємства та не містять виправлень, а перевірка достовірності цих записів є обов`язком пенсійного органу, який його не виконав.

Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 має посвідчення громадянина, який евакуйований із зони відчуження у 1986 році, категорії 2 серії НОМЕР_1 , видане 14 грудня 1995 року.

04 грудня 2024 року позивач звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком за статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яку за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

Рішенням від 11 грудня 2024 року № 262740013003 у призначенні пенсії відмовлено з підстав недостатності страхового стажу: визнано 18 років 21 день за необхідних 20 років. До страхового стажу не зараховано період роботи з 02 січня 1993 року по 28 березня 1997 року за трудовою книжкою від 02 січня 1993 року, оскільки у записі про прийняття на роботу назва організації не відповідає назві на печатці, якою завірено запис про звільнення; період з 20 липня 1995 року по 28 березня 1997 року зараховано як час догляду за дитиною, народженою ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею трирічного віку. Належність позивача до евакуйованих з 10-кілометрової зони відчуження у 1986 році та досягнення нею зменшеного на 10 років пенсійного віку відповідач не оспорював - єдиною підставою відмови була недостатність страхового стажу.

Право на призначення пенсії за віком особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, регулюється Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

За пунктом 2 частини першої статті 55 цього Закону особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії за віком надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років; евакуйованим з 10-кілометрової зони відчуження у 1986 році пенсійний вік зменшується на 10 років.

Необхідний для призначення такої пенсії страховий стаж становить 20 років, що між сторонами не є спірним.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пунктами 1 і 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, установлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а інші документи приймаються лише за її відсутності або відсутності в ній відповідних записів.

Трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , видана 02 січня 1993 року, містить запис про роботу на посаді продавця в період з 02 січня 1993 року по 28 березня 1997 року.

Запис про звільнення та титульний аркуш трудової книжки завірені тією самою печаткою підприємства, тож факт зайнятості позивача на відповідній роботі сумнівів не викликає.

Розбіжність між найменуванням організації у записі про прийняття на роботу та найменуванням на печатці є недоліком ведення трудової книжки, допущеним роботодавцем. Такий недолік не залежить від волі працівника і не може позбавляти його права на соціальний захист.

На особу не може перекладатися тягар доведення правдивості записів її трудової книжки, а неналежне ведення документації з вини роботодавця не тягне негативних наслідків для працівника.

Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 677/277/17 та від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а; цього підходу Верховний Суд послідовно дотримується й донині, зокрема у постановах від 17 вересня 2024 року у справі № 440/4164/23, від 31 січня 2025 року у справі № 120/8471/23 та від 17 вересня 2025 року у справі № 300/6565/23. Перевірка достовірності відомостей трудової книжки є правом та обов`язком пенсійного органу за статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення", однак Головне управління цим правом не скористалося, безпідставно поклавши тягар доведення на позивача.

Відтак, період роботи з 02 січня 1993 року по 19 липня 1995 року підлягає зарахуванню до страхового стажу на підставі записів трудової книжки.

З урахуванням визнаного відповідачем стажу 18 років 21 день та зарахованого судом періоду тривалістю 2 роки 6 місяців 17 днів страховий стаж ОСОБА_1 перевищує необхідні 20 років, тобто умови призначення пенсії за статтею 55 Закону є виконаними.

Доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Безпідставними є й доводи апелянта про втручання суду в дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду. За частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі визначені законом умови і таке рішення не передбачає права діяти на власний розсуд; якщо ж розсуд наявний або всіх умов органом не перевірено, суд зобов`язує лише повторно розглянути питання з урахуванням правової оцінки суду.

Подібний правовий висновок Верховний Суд сформулював у постанові від 09 травня 2024 року у справі № 580/3690/23 та підтвердив у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 280/416/25: зобов`язати орган прийняти конкретне рішення на користь особи можна лише за сукупності умов - орган скористався правом на прийняття рішення, це рішення визнане протиправним, особа дотрималася всіх визначених законом умов, а прийняття рішення не передбачає дискреції.

Саме така сукупність умов наявна у цій справі. На відміну від справ № 580/3690/23 та № 280/416/25, у яких Верховний Суд зобов`язав орган повторно розглянути заяву з огляду на те, що орган або взагалі не ухвалив рішення за зверненням особи, обмежившись листом, або не зазначив, який саме період стажу та з яких підстав не зараховано, у цій справі Головне управління ухвалило рішення про відмову, перевірило всі умови призначення пенсії та відмовило з єдиної конкретної підстави - недостатності стажу через розбіжність у записі трудової книжки. Цю підставу суд першої інстанції спростував. Таким чином, після усунення судом єдиної підстави відмови всі умови призначення пенсії за статтею 55 Закону є виконаними: статус потерпілої та пенсійний вік відповідач не оспорював, а страховий стаж перевищує 20 років. За змістом статті 55 Закону та пункту 1 частини першої статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за таких обставин орган Пенсійного фонду зобов`язаний призначити пенсію з дня звернення - з 04 грудня 2024 року - і не наділений правом діяти на власний розсуд. При цьому суд першої інстанції не визначав конкретного розміру пенсії, залишивши його обчислення відповідачеві, що додатково підтверджує відсутність втручання в дискреційні повноваження. А отже, зобов`язання призначити пенсію є належним та ефективним способом захисту порушеного права.

Отже, оцінивши доводи апеляційної скарги, встановлені обставини справи та досліджені докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та надав їм належну правову оцінку. При ухваленні оскаржуваного рішення судом правильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а також не допущено порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування чи зміни. Наведені в апеляційній скарзі доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм законодавства та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому не дають підстав для задоволення апеляційної скарги.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 34, 77, 242, 311, 315, 316, 321, 325, 328 - 331 КАС, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 11 серпня 2026 року)