Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №620/2263/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/2263/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марія ДУБІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

В Чернігівському окружному адміністративному суді перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви позивача від 24 грудня 2024 року про обмін посвідчення водія без складання іспитів та зобов`язано РСЦ повторно розглянути цю заяву з урахуванням правової позиції, викладеної судом у рішенні; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення позову виходив з того, що відповідач під час розгляду заяви не дослідив наявність або відсутність у позивача права на обмін посвідчення без складання іспитів і не надав оцінки поданим документам, а обмежився посиланням на норми Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 грудня 2009 року № 515 (далі - Інструкція № 515), з огляду на що лист від 26 грудня 2024 року відмовою не є, а заяву по суті не розглянуто.

Не погодившись з зазначеним рішенням, Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

На обґрунтування скарги апелянт наводить такі доводи: посвідчення водія з розпізнавальним знаком "SU" (СРСР) є посвідченням водія іноземної держави в розумінні пункту 30 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340 (далі - Положення № 340), а тому його обмін регулюється розділом Х Інструкції № 515; для обміну такого посвідчення особа зобов`язана подати документ компетентного органу іноземної держави, що підтверджує факт видачі посвідчення та відсутність позбавлення права на керування, а також переклад посвідчення (пункти 2, 3 розділу Х Інструкції № 515), без чого обмін неможливий; документ про проходження навчання не підтверджує факт видачі посвідчення водія; суд першої інстанції не врахував наведені норми та доводи відповідача і не дотримав вимог щодо повноти й всебічності розгляду справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_1 (далі - позивач) є громадянином України та постійно проживає в місті Чернігові. У період з 20 травня по 21 липня 1975 року позивач пройшов навчання за програмою підготовки водіїв транспортних засобів категорії "В" у Шкотовській СТК ДОСААФ, а 02 серпня 1980 року отримав посвідчення водія з розпізнавальним знаком "SU" (СРСР) серії НОМЕР_1 . 24 грудня 2024 року позивач звернувся до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (далі - відповідач, РСЦ) із заявою про обмін цього посвідчення на національне посвідчення водія України без складання іспитів.

Листом від 26 грудня 2024 року № 31/33/7441/С-1924-1827-2024 відповідач повідомив позивача, що для обміну посвідчення необхідно подати визначений перелік документів, зокрема документ, виданий компетентним органом іноземної держави, дипломатичним представництвом чи консульською установою іноземної держави в Україні, що підтверджує факт видачі посвідчення водія та відсутність відомостей про позбавлення права на керування транспортними засобами або тимчасове обмеження в цьому праві, переклад посвідчення на державну мову, а також скласти теоретичний і практичний іспити.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною дев`ятою статті 15 Закону України "Про дорожній рух" право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія; на території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія, а порядок їх видачі, обміну та встановлення строку дії визначається Кабінетом Міністрів України.

Конвенцію про дорожній рух прийнято у Відні 08 листопада 1968 року та ратифіковано Союзом РСР 12 липня 1974 року.

Законом України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 року (статті 6, 7) Україна підтвердила свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності, та визначена правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, що не суперечать Конституції України.

Отже, Віденська конвенція про дорожній рух є обов`язковою для виконання Україною. За підпунктом "b" пункту 2 статті 41 цієї Конвенції (у редакції, чинній на момент видачі позивачу посвідчення) договірні сторони визнають будь-яке національне посвідчення водія, яке відповідає приписам Додатка 6 до Конвенції.

Частина друга статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" встановлює, що в разі розбіжності правил чинного міжнародного договору і акта законодавства України застосовуються правила міжнародного договору.

Підстави та порядок видачі й обміну посвідчення водія регулює Положення № 340 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За абзацом другим пункту 30 Положення № 340 посвідченням водія іноземної держави вважається також посвідчення водія з розпізнавальним знаком "SU" (СРСР), видане в республіках колишнього Союзу РСР.

Пунктом 32 Положення № 340 визначено, що видані громадянам України за кордоном міжнародні посвідчення та посвідчення водія іноземної держави, які відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року, підлягають обміну на національні посвідчення згідно з пунктом 25 цього Положення за умови, що зазначені громадяни України постійно проживають на території України.

Пунктом 25 Положення № 340 прямо передбачено, що обмін посвідчення водія проводиться без складення іспитів.

Крім того, за абзацом третім пункту 27 Положення № 340 посвідчення водія, видане до набрання чинності Законом України від 24 вересня 2008 року № 586-VI, також може бути обміняне на нове згідно з пунктом 25 цього Положення.

Посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 02 серпня 1980 року не має строку дії, є чинним і не скасованим та надає позивачу право керування транспортними засобами відповідної категорії. Позивач є громадянином України, постійно проживає в Україні та керує транспортними засобами на підставі цього посвідчення понад сорок років.

За таких обставин кваліфікація відповідачем посвідчення зі знаком "SU" як посвідчення водія іноземної держави (пункт 30 Положення № 340) є правильною, проте з неї не випливає неможливість обміну без складання іспитів, оскільки пункт 32 у поєднанні з пунктом 25 Положення № 340 прямо передбачає обмін виданих громадянам України за кордоном іноземних посвідчень, що відповідають Конвенції про дорожній рух 1968 року, на національні посвідчення без складення іспитів за умови постійного проживання таких громадян в Україні.

Положення № 340 затверджено постановою Кабінету Міністрів України, тоді як Інструкція № 515 є відомчим підзаконним актом Міністерства внутрішніх справ.

Встановлений Інструкцією № 515 порядок обміну посвідчень водія, виданих іноземною державою, не може звужувати чи скасовувати право на обмін посвідчення без складання іспитів, надане актом вищої юридичної сили.

Так, перш ніж застосувати розділ Х Інструкції № 515, відповідач зобов`язаний був з`ясувати, чи наявне в позивача право на обмін посвідчення за пунктом 32 Положення № 340.

Покликання апелянта на те, що обмін посвідчення зі знаком "SU" регулюється виключно розділом Х Інструкції № 515, не враховує наведеного співвідношення норм: визначальним для вирішення питання є пункт 32 Положення № 340, який передбачає обмін такого посвідчення без складення іспитів (пункт 25) за умови постійного проживання громадянина України в Україні. Розглядаючи заяву позивача, відповідач наявність цих умов - громадянство, постійне проживання в Україні та відповідність посвідчення вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року - не перевіряв, а обмежився переліком документів за розділом Х Інструкції № 515 і вимогою скласти іспити. А отже, відповідач не дослідив наявність у позивача права на обмін посвідчення без складання іспитів.

Вимога подати документ, виданий компетентним органом іноземної держави, що підтверджує факт видачі посвідчення та відсутність позбавлення права на керування, не може бути виконана позивачем з причин, що від нього не залежать: посвідчення видане 02 серпня 1980 року в період існування Союзу РСР - держави, що припинила існування, - на території, що нині належить російській федерації, з якою у зв`язку зі збройною агресією проти України та введенням воєнного стану (Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затверджений Законом України № 2102-IX) відсутні дипломатичні та інші зносини.

Неможливість одержання такого документа з незалежних від особи причин не може спрямовуватися проти позивача та позбавляти його права на обмін посвідчення. Таким чином, відсутність документа компетентного органу іноземної держави сама по собі не є достатньою підставою для відмови в обміні посвідчення.

Довід апелянта про те, що документ про проходження навчання не підтверджує факт видачі посвідчення водія, спростовується матеріалами справи: факт видачі позивачу посвідчення серії НОМЕР_1 підтверджується первинними документами про проходження ним навчання та складення іспитів - посвідчення є чинним і не скасованим. Відтак, наявних документів достатньо для підтвердження правомірності видачі посвідчення водія.

Доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції норм Положення № 340 та Інструкції № 515 не спростовують висновку про протиправну бездіяльність відповідача.

Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач не розглянув заяву позивача по суті - не дослідив наявність права на обмін і не оцінив поданих документів. Питання застосування розділу Х Інструкції № 515, потреби в поданні окремих документів та відповідності посвідчення вимогам Конвенції про дорожній рух 1968 року є саме тими обставинами, які відповідач зобов`язаний з`ясувати під час повторного розгляду заяви, а не підставами для відмови в позові на стадії апеляційного перегляду. Оскільки в адміністративних справах про протиправність бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності такої бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України), а доказів розгляду заяви по суті відповідач не надав, бездіяльність РСЦ є протиправною.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності такої бездіяльності покладається на відповідача. Оскільки відповідач не надав доказів розгляду заяви позивача по суті та прийняття за результатами такого розгляду відповідного рішення, суд першої інстанції обґрунтовано визнав його бездіяльність протиправною.

Колегія суддів також погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту порушеного права. З огляду на те, що відповідач фактично не здійснив розгляду заяви позивача по суті, вимога про зобов`язання провести обмін посвідчення водія є передчасною. Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає реалізацію суб`єктом владних повноважень дискреційних повноважень, суд зобов`язує такого суб`єкта вирішити питання, з яким звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом. За таких обставин визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання його повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків, викладених у цій постанові, є належним, ефективним і достатнім способом судового захисту.

Викладений підхід - про обмін посвідчення водія з розпізнавальним знаком "SU" (СРСР), виданого громадянину України, що постійно проживає в Україні, без складення іспитів та про обов`язок сервісного центру дослідити наявність права на такий обмін, перш ніж вимагати додаткові документи чи складення іспитів, - є усталеним у практиці апеляційних адміністративних судів, зокрема у справах № 300/4059/23, № 580/2358/25, № 420/18969/25 та № 500/5081/25.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.

Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 34, 77, 242, 311, 315, 316, 321, 325, 328 - 331 КАС, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС) - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 11 серпня 2026 року)