Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №620/7214/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/7214/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марія ДУБІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо ненадання йому довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, у період з лютого 2023 року по липень 2024 року у складі військової частини НОМЕР_2 , та зобов`язати військову частину НОМЕР_2 надати таку довідку.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що з 04 лютого 2023 року по 31 липня 2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді оператора радіопеленгаторного комплексу пункту радіоперехоплення та пеленгації, неодноразово відряджався для виконання бойових (спеціальних) завдань у польових умовах і регулярно отримував додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, а тому наявні достатні підстави для визнання його участі у зазначених заходах і видачі відповідної довідки.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року позов задоволено:

визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України у період з лютого 2023 року по липень 2024 року в складі військової частини НОМЕР_2 ;

зобов`язано військову частину НОМЕР_2 надати ОСОБА_1 довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України у період з лютого 2023 року по липень 2024 року у складі військової частини НОМЕР_2 .

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що регулярна виплата позивачу додаткової грошової винагороди у розмірі 30 000 гривень на місяць констатує його безпосередню участь у заходах, а відтак підтверджує наявність підстав для видачі довідки, яку відповідач протиправно не надав.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення щодо видачі спірної довідки належить до компетенції командира військової частини НОМЕР_1 , оскільки військова частина НОМЕР_2 перебуває на окремому штаті та підпорядковується військовій частині НОМЕР_1 , у зв`язку з чим саме військова частина НОМЕР_1 є належним відповідачем у справі; при цьому необхідно розмежовувати поняття «бойові дії» та «бойові (спеціальні) завдання», оскільки довідка видається виключно за виконання бойових (спеціальних) завдань і проведення розвідувальних заходів у районах ведення воєнних (бойових) дій та поза їх межами, за що виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень, тоді як позивачу така винагорода не нараховувалася; крім того, у спірні періоди позивач перебував у складі маневреної групи та зведеного підрозділу, які не входили до визначених наказами Головнокомандувача Збройних Сил України районів ведення воєнних (бойових) дій; також апелянт вказує, що суд першої інстанції, всупереч вимогам процесуального закону, безпідставно не задовольнив клопотання про розгляд справи за участю представника військової частини НОМЕР_1 , у тому числі в режимі відеоконференції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, наполягаючи, що систематичне нарахування додаткової грошової винагороди підтверджує виконання ним відповідних завдань, а для видачі довідки не має значення, які саме завдання виконував військовослужбовець.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено, що згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04 лютого 2023 року № 35 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу цієї військової частини на посаду оператора радіопеленгаторного комплексу пункту радіоперехоплення та пеленгації, а згідно з витягом з наказу від 31 липня 2024 року № 231 його виключено зі списків особового складу.

Згідно з довідкою-розрахунком розміру грошового забезпечення за період з лютого 2023 року по липень 2024 року позивачу регулярно виплачувалася додаткова грошова винагорода у розмірі 30 000 гривень на місяць пропорційно часу виконання завдань, а згідно з витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04 червня 2023 року № 167, від 12 червня 2023 року № 176 та від 15 вересня 2023 року № 273 позивач відряджався для виконання бойових (спеціальних) завдань у польових умовах.

16 травня 2025 року ОСОБА_1 через представника звернувся до Міністерства оборони України з метою отримання довідки за формою згідно з додатком 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (далі - Порядок № 413).

Листом військової частини НОМЕР_1 від 21 травня 2025 року № 1211 позивачу відмовлено у видачі довідки з посиланням на те, що наявні документи не підтверджують виконання ним бойових завдань та проведення розвідувальних заходів у районах ведення воєнних (бойових) дій та поза ними, за які виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень.

Згідно з пунктом 19 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються, зокрема, військовослужбовці, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Порядок надання статусу учасника бойових дій таким особам визначено Порядком № 413.

Відповідно до пункту 2-1 Порядку № 413 статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у заходах, за умови виконання ними особисто або у складі військової частини (органу, підрозділу), установи та закладу бойових (службових) завдань, проведення розвідувальних заходів, зокрема які отримали травми (поранення, контузії, каліцтва).

Згідно з пунктом 8 Порядку № 413 командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій протягом 30 календарних днів з дня участі осіб у виконанні бойових (службових) завдань, у проведенні розвідувальних заходів, отримання травм (поранень, контузій, каліцтв) зобов`язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу заявники, довідки за формою згідно з додатком 6 або додатком 7.

Підпунктом 1 пункту 5 Порядку № 413 передбачено, що документи подаються командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) стосовно заявників або самостійно заявником з їх числа у разі неподання документів командиром.

Отже, довідка за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413 підтверджує факт безпосередньої участі особи у заходах і подається для надання статусу учасника бойових дій, а підставою для її видачі є виконання військовослужбовцем бойових (службових) завдань та проведення розвідувальних заходів, підтверджені передбаченими законодавством документами.

Довід апелянта про те, що право на довідку виникає виключно за виконання бойових завдань у визначених наказами Головнокомандувача Збройних Сил України районах ведення воєнних (бойових) дій, за які виплачується підвищена винагорода у розмірі 100 000 гривень, є помилковим.

Пункт 2-1 Порядку № 413 пов`язує право на довідку з виконанням бойових (службових) завдань, тобто з ширшим колом завдань, ніж безпосередня участь у бойових діях у складі діючих угруповань військ. Перелік завдань, виконання яких свідчить про безпосередню участь у заходах, охоплює широкий спектр військових дій, що можуть виконуватися як у районах ведення бойових дій, так і поза їх межами.

Подібний висновок неодноразово викладав Верховний Суд, зазначаючи, що виконання військовослужбовцем різноманітних військових завдань, як у районах ведення бойових дій, так і поза їх межами, може вважатися підставою для визнання його участі у заходах (постанови від 28 березня 2025 року у справі № 380/8536/24, від 01 травня 2026 року у справі № 620/6761/24, від 11 червня 2026 року у справі № 620/2496/24). В умовах воєнного стану оцінка завдань військовослужбовця не може бути формальною: завдання, що в мирний час є звичайною оперативно-службовою діяльністю, у контексті відсічі збройної агресії може означати безпосередню участь у заходах. Матеріалами справи підтверджено, і сам апелянт цього не заперечує, що ОСОБА_1 відряджався та виконував бойові (спеціальні) завдання. А отже, обмежувальне тлумачення апелянтом підстав для видачі довідки суперечить наведеним нормам.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що довідка за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413 і додаткова грошова винагорода за постановою № 168 - різні за призначенням правові інструменти.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 військовослужбовцям виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень.

Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2025 року у справі № 360/1356/23 зазначив, що така довідка "не складається з метою визначення права військовослужбовця на отримання додаткової винагороди", а видається для встановлення статусу учасника бойових дій. Тому висновок суду першої інстанції про те, що безпосередня участь позивача констатована самою лише виплатою додаткової винагороди, ґрунтується на помилковому ототожненні двох різних інструментів: сам по собі факт виплати винагороди у розмірі 30 000 гривень не є підставою для видачі довідки, як і її невиплата не є підставою для відмови.

Довід апелянта про те, що єдиним належним відповідачем є військова частина НОМЕР_1 , колегія суддів відхиляє. ОСОБА_1 проходив військову службу саме у військовій частині НОМЕР_2 - окремій юридичній особі (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), що підтверджено наказами цієї військової частини про зарахування та виключення зі списків особового складу. Підпунктом 1 пункту 5 Порядку № 413 обов`язок подання документів для надання статусу учасника бойових дій покладено на командира військової частини, у складі якої проходив службу заявник, або на самого заявника.

Верховний Суд у постанові від 21 травня 2026 року у справі № 420/7254/23 наголосив, що належного відповідача у цій категорії спорів слід визначати не за формальними ознаками, а виходячи з фактичних взаємовідносин військовослужбовця з органом військового управління, у зоні відповідальності якого він перебував. Обов`язок доведення правомірності бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Колегія суддів зазначає, що належних і допустимих доказів того, що військова частина НОМЕР_2 позбавлена повноважень щодо оформлення відповідних документів, а такі повноваження належать виключно військовій частині НОМЕР_1 , до справи не надано; посилання на перебування військової частини НОМЕР_2 на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 таких повноважень само по собі не спростовує.

Таким чином, військова частина НОМЕР_2 є належним відповідачем у справі.

Довід апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права через нерозгляд клопотання про участь представника військової частини НОМЕР_1 , у тому числі в режимі відеоконференції, є безпідставним. Справу віднесено до справ незначної складності та розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що узгоджується зі статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України. Саме лише незадоволення такого клопотання за відсутності доказів впливу цієї обставини на правильність вирішення справи не є порушенням, яке в силу частини другої статті 317 цього Кодексу могло б бути підставою для скасування рішення.

Разом з тим колегія суддів встановила, що суд першої інстанції неправильно визначив спосіб захисту порушеного права. Первинні документи, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у заходах (бойові донесення, журнали бойових дій, бойові накази і розпорядження, рапорти командирів підрозділів), оформлює і зберігає військова частина, а не військовослужбовець, тому їх відсутність у позивача чи невнесення до них його прізвища не можуть бути підставою для відмови у видачі довідки - на цьому наголошував Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2025 року у справі № 380/11367/23. Оскільки військова частина НОМЕР_2 не надала документів, які спростовували б участь позивача, і фактично ухилилася від належного розгляду його звернення, її бездіяльність у цій частині є протиправною.

Водночас, вирішуючи питання про належний спосіб захисту, колегія суддів виходить з такого.

Подання командиром військової частини документів для надання статусу учасника бойових дій є його обов`язком: підпунктом 1 пункту 5 та пунктом 8 Порядку № 413 цей обов`язок покладено на командира військової частини, у складі якої проходив службу заявник, або на самого заявника в разі неподання документів командиром, на що звертав увагу і Верховний Суд у постанові від 04 червня 2026 року у справі № 340/7390/23. Тому відмова військової частини НОМЕР_2 у складенні довідки з мотивів, що право на неї виникає лише в разі виплати винагороди у розмірі 100 000 гривень, суперечить наведеним нормам, а безпідставне ухилення від розгляду звернення є протиправним.

Разом з тим, встановлення конкретних періодів безпосередньої участі позивача здійснюється на підставі первинних документів (бойових донесень, журналів бойових дій, бойових наказів і розпоряджень, рапортів командирів підрозділів), які оформлює і веде військова частина, і належить до компетенції відповідача, а не суду.

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки оцінка первинних документів і визначення періодів участі віднесені до повноважень військової частини, суд не може підмінити її у встановленні цих обставин і скласти довідку замість командира, а тому пряме зобов`язання видати довідку, застосоване судом першої інстанції, є передчасним.

З урахуванням вищевикладеного, належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача повторно розглянути питання про видачу ОСОБА_1 довідки з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій постанові, а не пряме зобов`язання її видати.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до ст. 315 за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За наведеного рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду у встановленому порядку питання про видачу ОСОБА_1 довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути питання про видачу ОСОБА_1 довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій постанові.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 11 серпня 2026 року)