Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №754/15713/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 754/15713/25 Суддя (судді) першої інстанції: Грегуль О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Безименної Н. В., Парнова А. Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту 22.10.2025року) в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив суд:

- визнати протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення від 15.08.2025 року.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 23.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.10.2025 року.

Розгляд справи 02.10.2025 відкладено за клопотання представника позивача, у зв`язку із необхідністю ознайомитись з матеріалами справи.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 22.10.2025 позов залишено без розгляду.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції про повернення позовної заяви залишення позову без розгляду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин, невідповідність висновків суду дійсним обставинам, порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нову постанову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

В судове засідання сторони не з`явились, про причини неявки суду не повідомили, у зв`язку із чим, судом апеляційної інстанції постановлено про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, на підставі ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, залишаючи позовну заяву без розгляду, оскільки позивачем не доведено існування поважних причин пропуску строку на звернення до суду з даним позовом.

Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що копію оскаржуваної постанови позивачем отримано 31.08.2025 року, тоді як позов підписано та направлено до суду засобами поштового зв`язку лише 15.09.2025 року.

При цьому, судом першої інстанції також встановлено, що 08.09.2025 року позивач звернувся до центру безоплатної правової допомоги, а доручення адвокату видано 10.09.2025.

Судом першої інстанції зроблено висновок, що у період з 01.09.2025 по 08.09.2025 позивач зволікав із зверненням за отриманням правничої допомоги, що не свідчить про поважність причин пропуску строку.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.

Так, відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини 2 статті 286 КАС України встановлено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини другої якої якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави будуть визнанні неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".

Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Звертаючись до суду з даним позовом позивачем зазначено, що про винесення оскаржуваної постанови йому стало відомо лише 31.08.2025 року. З метою оскарження такої постанови до суду позивач звернувся до центру надання безоплатної правової допомоги, а 15.09.2025 такий позов скеровано до суду першої інстанції.

Залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем допущено зволікання при зверненні за правовою допомогою, а також, не обґрунтовано скільки часу витрачено на підготовку обґрунтування позиції сторони позивача для звернення до суду стороною позивача суду.

Поряд із цим, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, адже приписи частини 1 ст. 123 КАС України встановлено обов`язок суду залишити позовну заяву без руху також у випадку якщо підстави, вказані у заяві, визнані судом неповажними.

При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Як вбачається з матеріалів справи, до поданої позовної заяви, окрім іншого, позивачем долучено клопотання про поновлення строку на звернення до суду з даним позовом.

За результатом розгляду позовної заяви та доданих клопотань судом першої інстанції відкрито провадження у справі, хоча ухвала про відкриття провадження не містить рішення суду щодо поновлення строку на звернення до суду з даним позовом.

Натомість, у подальшому, суд першої інстанції вирішуючи питання дотримання позивачем строку на звернення до суду з даним позовом вказане клопотання також не розглянув та не надав позивачу можливості з заявою про поновлення строку на звернення до суду з даним позовом.

Відтак, колегія суддів приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду є передчасними, а відтак, спірна ухвала підлягає скасуванню.

Згідно п. ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з порушенням норм процесуального права, що призвело до створення перешкоди у реалізації позивачем права на доступ до правосуддя, а тому наявні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 240, 243, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 03 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 03 вересня 2025 року скасувати.

Справу 755/16508/25 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. Беспалов

Суддя Н. В. Безименна

СуддяА. Б. Парінов

(Повний текст постанови складено 11.08.2026)