Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №320/50783/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/50783/25 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Аліменка В.О., Вівдиченко Т.Р.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Запорізькій області та просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України від 11 квітня 2025 року №10204/6/99-00-24-01-02-06;

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо видачі довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28 лютого 2025 року №899/АП/08-01-50-03-07;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області видати вмотивовану відмову на заяву про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування від 18 лютого 2025 року, а саме через невідповідність ОСОБА_1 критеріям, зазначеним у підпункті 14.1.213 пункту 14.01 статті 14 Податкового кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є податковим резидентом Федеративної Республіки Німеччини та не має особистих та економічних зв`язків (центру життєвих інтересів) на території України. Позивач наголошує, що у 2024 році, внаслідок звернення до Головного управління ДПС у Запорізькій області із заявою про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування, отримав лист Головного управління ДПС у Запорізькій області, яким підтверджена відсутність податкового резидентства України. На переконання позивача, у межах спірних правовідносин має місце суперечлива поведінка суб`єкта владних повноважень, що є правовою підставою для визнання протиправним рішення Державної податкової служби України від 11 квітня 2025 року №10204/6/99-00-24-01-02-06 та визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо видачі ОСОБА_1 довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28 лютого 2025 року №899/АП/08-01-50-03-07.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано довідку-підтвердження статусу податкового резидента України від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07, видану ОСОБА_1 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.

Зобов`язано Головне управління ДПС у Запорізькій області видати вмотивовану відмову на заяву про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування від 18.02.2025.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 24 грудня 2025 року представником Головного управління ДПС у Запорізькій області подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у справі №320/50783/25 скасувати; ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ГУ ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними, скасування рішення та визнання протиправними дій податкового органу та зобов`язання вчинити дії відмовити у повному обсязі; розглянути справу у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не взято до уваги усіх обставин справи, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права.

23 січня 2026 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу, яким просить апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року по справі № 320/50783/25 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

3 червня 2026 року апелянт надав додаткові пояснення, згідно яких посилається на висновки Верховного Суду від 12 травня 2026 року у справі № 757/50930/23-ц про те, що вимога про видачу вмотивованої відмови на заяву про підтвердження резидентського статусу - встановлення фактів втрати статусу громадянина-резидента та набуття статусу громадянина-нерезидента не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника; вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ щодо оподаткування доходів заявника чи порушення ним митних правил, а не в окремому чи позовному провадженні за правилами цивільного судочинства.

8 червня 2026 року позивач подав заперечення на вказані додаткові пояснення та просить визнати доводи Головного управління ДПС у Запорізькій області, викладені у додаткових поясненнях від 28.05.2026 року, необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків Київського окружного адміністративного суду, викладених у рішенні від 16.12.2025 року; не враховувати як нерелевантну до спірних правовідносин постанову Верховного Суду від 12.05.2026 року у справі № 757/50930/23-ц (провадження № 61- 5098св25); апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року по справі №320/50783/25 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Розглянувши клопотання апелянта про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з поданого клопотання, в такому не наведено жодних доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб.

Дослідивши клопотання апелянта, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, колегія суддів дійшла висновку, що характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України.

Починаючи з 21.06.2023 та станом на дату виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 проживає на території Федеративної Республіки Німеччина.

08.02.2024 позивач отримав довідку про податкову відповідальність Фінансового управління Treptow-Kopenik про податкове резидентство Федеративної Республіки Німеччина.

04.11.2024 ОСОБА_1 отримав дозвіл №YYZ1GC73W на проживання на території Федеративної Республіки Німеччина (чинний до 03.11.2027).

21.03.2024 позивач звернувся до Головного управління ДПС у Запорізькій області із заявою про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування за 2024 рік.

У листі від 27.03.2024 №524/АП/08-01-51-13 Головне управління ДПС у Запорізькій області вказало, що ОСОБА_1 не є податковим резидентом України.

18.02.2025 позивач повторно звернувся до Головного управління ДПС у Запорізькій області із заявою про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування за 2024 рік.

За результатом розгляду заяви позивача від 18.02.2025, Головне управління ДПС у Запорізькій області видало довідку-підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07.

11.03.2025 позивач звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою на рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо видачі довідки-підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07, де вказує на протиправність висновків відповідача.

Листом від 11.04.2025 №10204/6/99-00-24-01-02-06 Державна податкова служба України повідомила позивача про залишення без задоволення скарги від 11.03.2025 на рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо видачі довідки-підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07.

Вважаючи протиправним рішення Державної податкової служби України від 11.04.2025 №10204/6/99-00-24-01-02-06 та дії Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо видачі довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України у апеляційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом.

Колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції переглядається в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової служби України від 11 квітня 2025 року №10204/6/99-00-24-01-02-06, що залишені судом першої інстанції без задоволення, сторонами не оскаржуються.

Відповідно до висновків Верховного Суду у справі № 2-814/10 від 20 вересня 2024 року, перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції відповідає принципу інстанційності судової системи та забезпечує виконання головного завдання «арреllatio» - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є наданням новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Окреслюючи межі апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що апелянт посилається на наступне:

1) позивач, звертаючись до Київського окружного адміністративного суду з позовними заявами, діяв умисно та недобросовісно і такі дії є зловживанням процесуальними правами;

2) позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами; будь-яких обґрунтувань обставин та належних доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено та не доведено, відповідно відсутні поважні причини для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та наявні підстави для повернення позовної заяви відповідно до вимог частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України;

3) перебування за межами території України та отримання тимчасового захисту в цих країнах не є підставою для визначення такої особи нерезидентом України.

Враховуючи наявність доводів апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду із позовом, колегія суддів дійшла висновку про необхідність першочергово здійснити перевірку останніх для вирішення питання про наявність або відсутність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду у відповідній частині.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому Кодексу адміністративного судочинства України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Проте, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах.

За змістом частин першої, другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Предметом оскарження у межах спірних правовідносин є довідка-підтвердження статусу податкового резидента України від 28 лютого 2025 року №899/АП/08-01-50-03-07, видана Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, дії щодо видачі якої позивач вважає протиправними.

11 березня 2025 року позивач направив до Державної податкової служби України скаргу на рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо видачі довідки підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів №899/АП/08-01-50-03-07 від 28 лютого 2025 року.

11 квітня 2025 року Державна податкова служба України надала відповідь на скаргу позивача №10204/6/99-00-24-01-02-06 щодо відсутності підстав для відкликання довідки підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів №899/АП/08-01-50-03-07 від 28 лютого 2025 року та надання позивачу відмови.

Відповідно до приписів статті 55 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов`язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Контролюючими органами вищого рівня для цілей цього Кодексу є:

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, - для територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, їх структурних підрозділів (у тому числі для державних податкових інспекцій);

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, - для територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику.

Відповідно до приписів статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня. Скарги на рішення територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, прийняті контролюючим органом щодо нерезидентів, які здійснюють в Україні діяльність через відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва, подаються до контролюючого органу вищого рівня протягом строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, стосовно рішення про взяття на податковий облік нерезидента. Зазначені в цьому пункті скарги нерезидентів, які здійснюють в Україні діяльність через відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва, розглядаються у загальному порядку, визначеному для контролюючого органу вищого рівня.

Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків засобами поштового зв`язку (з повідомленням про вручення) чи електронного зв`язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) або надати йому під розписку.

Процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі №500/2276/24 відступила від висновку, викладеного в пункті 101 постанови Великої Палати від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, про те, що норма пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України встановлює спеціальні строки звернення до суду, відсилаючи в цьому питанні до статті 102 цього Кодексу.

У контексті зазначеного Велика Палата вказала, що норма пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України не встановлює строку звернення до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення та не є відсильною до норми, яка їх встановлює, а отже, не є тим «іншим законом», яким встановлені спеціальні строки звернення до суду.

Строк у 1095 днів, встановлений статтею 102 Податкового кодексу України, є саме строком давності, у межах якого за платником податків зберігається право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу, а не строком звернення до суду із такими вимогами.

Велика Палата вказала, що норма пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому має перевагу в застосуванні правовідносин у цій справі.

Відповідно до приписів пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли до подання позовної заяви проводилась процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Велика Палата вважає, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб`єкта владних повноважень:

1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України);

2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України);

3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України).

Керуючись наведеним нормативним регулюванням у контексті спірних правовідносин судова колегія дійшла послідовного висновку про те, що строк звернення до суду щодо оскарження довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28 лютого 2025 року №899/АП/08-01-50-03-07, виданої Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, становить 3 місяці.

Як встановлено вище, досудове врегулювання спору завершено прийняттям 11 квітня 2025 року Державною податковою службою України рішення №10204/6/99-00-24-01-02-06 щодо відсутності підстав для відкликання довідки підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів №899/АП/08-01-50-03-07 від 28 лютого 2025 року.

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що норми Порядку підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів №248 не визначають процедури адміністративного оскарження рішень контролюючого органу за результатом розгляду заяви про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування, як і не визначають права платника податків оскаржити відповідне рішення до контролюючого органу вищого рівня, оскільки таке право передбачене приписами статті 56 Податкового кодексу України, яким позивач скористався 11 березня 2025 року.

Щодо розгляду звернення позивача у порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян», колегія суддів зазначає, що наведене не спростовує використання позивачем досудового порядку вирішення спору у порядку статті 56 Податкового кодексу України.

З огляду на наведене, строк звернення до суду у спірному випадку завершився у липні 2025 року, проте з адміністративним позовом до суду позивач звернувся 26 вересня 2025 року, тобто з пропуском тримісячного строку (з 11 квітня 2025 року).

Побічно, колегія суддів також зазначає, що за умови застосування у спірному випадку шестимісячного строку звернення до суду, такий завершився у липні 2025 року, а тому звернувшись до суду 26 вересня 2025 року позивач також пропустив строк звернення до суду (з 18 лютого 2025 року).

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 8 лютого 2023 року у справі № 717/314/22, зазначив, що, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Обставин, що знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з пропуском процесуального строку, позивачем не повідомлено; позивач не обґрунтував та не довів наявність такого причинного зв`язку.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Відповідно до частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Приписи пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, призвело до помилкового вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправною та скасування довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28 лютого 2025 року №899/АП/08-01-50-03-07, видану ОСОБА_1 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області та зобов`язання Головного управління ДПС у Запорізькій області видати вмотивовану відмову на заяву про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування від 18 лютого 2025 року слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою вказані позовні вимоги слід залишити без розгляду. У іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року підлягає залишенню без змін.

Доводи апелянта щодо зловживання позивачем процесуальними правами, колегія суддів відхиляє, оскільки повторне подання даного адміністративного позову від 26 вересня 2025 року відбулось після постановлення ухвали Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду (внаслідок подання позивачем відповідної заяви) у справі №320/20874/25. Відповідно до частини 4 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку. Отже, наведені приписи не позбавляють права на повторне звернення до суду, що у спірному випадку реалізовано позивачем.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року скасувати в частині визнання протиправною та скасування довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28 лютого 2025 року №899/АП/08-01-50-03-07, видану ОСОБА_1 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області та зобов`язання Головного управління ДПС у Запорізькій області видати вмотивовану відмову на заяву про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування від 18 лютого 2025 року.

Прийняти у цій частині нове судове рішення про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28 лютого 2025 року №899/АП/08-01-50-03-07, видану ОСОБА_1 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області та зобов`язання Головного управління ДПС у Запорізькій області видати вмотивовану відмову на заяву про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування від 18 лютого 2025 року.

У іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: В.О. Аліменко

Т.Р. Вівдиченко