Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №620/8318/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/8318/25 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КЛОПОТ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 254150019853 від 12.03.2025 про відмову у призначенні пенсії, зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу період його роботи в ТОВ "Моноліт" з 02.10.1995 по 10.02.2014 та призначити пенсію за віком.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року позов задоволено:

визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області № 254150019853 від 12.03.2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в ТОВ «МОНОЛІТ» в московській області з 02.10.1995 року по 10.02.2014 року та призначити пенсію за віком.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач працював на території російської федерації в час чинності міжнародних договорів, які передбачали взаємне зарахування трудового стажу, а тому підстав для виключення цього періоду зі стажу у відповідача не було.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, оскільки на момент звернення позивача за призначенням пенсії міжнародні договори щодо взаємного зарахування трудового стажу, набутого на території російської федерації, вже припинили дію, а тому такий стаж підлягає зарахуванню лише до 31 грудня 1991 року; крім того, призначення пенсії належить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а суд, зобов`язавши відповідача призначити пенсію, втрутився у його дискреційні повноваження.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05.03.2025 року позивач звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 254150019853 від 12.03.2025 у призначенні пенсії позивачу відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу; страховий стаж позивача визначено 13 років 09 місяців 01 день. До страхового стажу не зараховано період роботи з 02.10.1995 по 10.02.2014 за записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки, за висновком відповідача, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Факт роботи позивача у зазначений період підтверджується належно оформленими записами трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За змістом частин першої та другої статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 4 наведеного Закону, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. А отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Згідно зі статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 цієї Угоди встановлено, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абзацами другим, третім статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами; обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Наведені норми міжнародних договорів закріплюють територіальний принцип, за яким трудовий стаж, набутий на території держави-учасниці, враховується при встановленні права на пенсію, а обчислення стажу здійснюється за законодавством держави, на території якої відбувалася трудова діяльність.

Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (стаття 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637).

Робота позивача на території російської федерації у період з 02.10.1995 по 10.02.2014 підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , автентичність записів якої відповідач не спростував.

Доводи апелянта про те, що стаж, набутий на території російської федерації, зараховується лише по 31 грудня 1991 року, а також про припинення участі російської федерації в Угоді від 13.03.1992 з 01.01.2023, колегія суддів відхиляє, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 припинила дію для України 19 червня 2023 року, тоді як спірний період роботи позивача (02.10.1995 - 10.02.2014) мав місце під час чинності цієї Угоди. За загальновизнаним принципом права, закріпленим у частині першій статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Крім того, за статтею 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до її положень, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. А отже, набуття позивачем трудового стажу в період чинності Угоди виключає можливість виключення цього стажу з підстав наступного припинення її дії.

Обґрунтовуючи правомірність відмови, відповідач фактично виходив з відсутності підтвердження сплати страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації за спірний період. Колегія суддів зазначає, що такий підхід не відповідає усталеній практиці Верховного Суду.

Так, у постанові від 28 січня 2025 року у справі № 620/3530/22 Верховний Суд сформулював правовий висновок: "відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки". Подібних за змістом висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 18 листопада 2024 року у справі № 340/4436/23 та від 3 листопада 2025 року у справі № 560/129/24. Таким чином, робота позивача на території російської федерації, підтверджена записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , підлягає зарахуванню до страхового стажу незалежно від наявності відомостей про сплату страхових внесків до пенсійного органу держави, на території якої вона здійснювалася.

За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Належних доказів недостовірності записів трудової книжки позивача, а так само правомірності виключення спірного періоду зі страхового стажу, відповідач суду не надав.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про втручання суду у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду. Призначення пенсії за наявності визначених законом віку та страхового стажу не передбачає права органу діяти на власний розсуд, а є його обов`язком. Відтак, оскільки єдиною підставою відмови у призначенні позивачу пенсії було виключення зі стажу періоду його роботи в російській федерації, а таке виключення є протиправним, і з урахуванням зарахування цього періоду страховий стаж позивача є достатнім для призначення пенсії за віком, суд першої інстанції на підставі частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтовано зобов`язав відповідача зарахувати спірний період та призначити пенсію.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги викладеного не спростовують.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 11 серпня 2026 року)