Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №620/10512/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/10512/25 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 05 вересня 2025 року № 974220117337 про відмову у переведенні на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов`язати відповідача перевести її на таку пенсію з 29 серпня 2025 року.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, має посвідчення категорії 3 серії НОМЕР_1 від 29 серпня 1997 року, а період її проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення станом на 01 січня 1993 року є достатнім для зниження пенсійного віку, тоді як пенсійний орган безпідставно відмовив у реалізації цього права.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року позов задоволено частково:

визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 05 вересня 2025 року № 974220117337;

зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 серпня 2025 року про переведення на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку з урахуванням правової оцінки, наданої судом;

у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із цим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що обов`язковою умовою для зниження пенсійного віку є підтверджений факт постійного проживання або роботи у зоні радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року, однак наданими позивачем документами необхідний період такого проживання не підтверджується; позивач також не надала належних документів щодо періодів проживання відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року № 106; крім того, документи, видані компетентними органами Російської Федерації, не містять апостиля, обов`язковість якого передбачена Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, та постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107, а тому не могли бути враховані відповідачем.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у старості.

Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).

Відповідно до частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що право на зниження пенсійного віку мають, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов`язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років, - на 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років. При цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Наведене спростовує довід апеляційної скарги про непідтвердженість достатнього періоду проживання позивача у зоні радіоактивного забруднення. Строк проживання у три роки станом на 01 січня 1993 року стаття 55 Закону № 796-XII встановлює для іншої категорії зони - зони гарантованого добровільного відселення, тоді як для зони безумовного (обов`язкового) відселення, до якої належить місце проживання позивача, достатнім є період не менше двох років. А отже, достатність періоду проживання позивача підлягає оцінці за дворічним, а не трирічним порогом.

Населений пункт, у якому проживала позивач - місто Новозибків Новозибківського району Брянської області - віднесено до зони безумовного (обов`язкового) відселення, що підтверджено листом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 01 серпня 2025 року № 02-2400/12-25.

Факт та період проживання позивача у цій зоні підтверджені тимчасовим посвідченням, виданим Адміністрацією Брянської області, від 17 листопада 1992 року № 5894, згідно з яким ОСОБА_1 проживала у зоні з 1984 року по 01 липня 1988 року. Період проживання (роботи) у зоні для цілей статті 55 Закону № 796-XII обраховується у чітко визначених часових межах.

У постанові від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд зазначив, що такий період "необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року", оскільки виникнення зони радіоактивного забруднення нерозривно пов`язане з моментом аварії. У межах цих часових меж, з 26 квітня 1986 року по 01 липня 1988 року, тривалість проживання позивача становить понад два роки, що перевищує встановлений для зони безумовного (обов`язкового) відселення поріг у два роки.

Та обставина, що позивач виїхала із зони у 1988 році, права на зниження пенсійного віку не спростовує. Пункт 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII пов`язує це право з фактом проживання у зоні протягом установленого строку, а дата 01 січня 1993 року є контрольною точкою для обрахунку накопиченого періоду, а не вимогою збереження проживання у зоні саме на цю дату. Такий висновок узгоджується і з абзацом 3 пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51, чинного на момент видачі позивачу посвідчення, згідно з яким посвідчення зеленого кольору серії Б видаються потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які "за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років … та відселені або самостійно переселилися з цих територій", і віднесеним до категорії 3. Позивач належить саме до цієї категорії осіб.

Не заслуговує на прийняття довід апеляційної скарги про те, що Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджений постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року № 106, охоплює населені пункти України, а тому проживання позивача не підтверджено належними документами. Право позивача на пільги, передбачені Законом № 796-XII, ґрунтується не на самому Переліку № 106, а на виданому в установленому порядку уповноваженим органом посвідченні особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 3 серії НОМЕР_1 від 29 серпня 1997 року.

У постанові від 26 липня 2023 року у справі № 460/2589/20 Верховний Суд зазначив: "саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії". У цій самій постанові Верховний Суд виснував, що питання дотримання особою необхідного строку проживання у відповідній зоні станом на 01 січня 1993 року вирішується органом при наданні статусу потерпілої особи та видачі посвідчення. Видача позивачу 29 серпня 1997 року посвідчення категорії 3 серії Б означає, що уповноважений орган України ще на той час встановив дотримання нею дворічного порогу проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення станом на 01 січня 1993 року. Це посвідчення є чинним, недійсним не визнавалося, у судовому порядку не скасовувалося, доказів позбавлення позивача статусу потерпілої особи матеріали справи не містять. А отже, доки видане уповноваженим органом посвідчення є чинним, орган Пенсійного фонду не вправі самостійно переоцінювати підстави його видачі та відмовляти у наданні передбачених законом пільг з мотивів розташування населеного пункту поза межами Переліку № 106.

Не заслуговує на прийняття й довід апеляційної скарги про неможливість урахування документів позивача через відсутність апостиля.

По-перше, тимчасове посвідчення Адміністрації Брянської області від 17 листопада 1992 року № 5894 було прийняте компетентними органами України ще у 1997 році як підстава для видачі позивачу українського посвідчення потерпілого категорії 3, а його наявність, зміст і зберігання в архіві підтверджені листом Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації від 07 серпня 2025 року № 288/А. Вимога проставлення апостиля на документі, який прийнято і реалізовано уповноваженим органом України майже три десятиліття тому, не ґрунтується на законі.

По-друге, самим апелянтом в апеляційній скарзі наведено позицію про те, що в умовах воєнного стану документи іноземних держав установленої форми приймаються без спеціального посвідчення, якщо станом на 24 лютого 2022 року вони приймалися без такого посвідчення, що відповідає постанові Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107. А отже, посилання апелянта на відсутність апостиля суперечить наведеній ним самим правовій позиції.

Таким чином, позивач за станом на 01 січня 1993 року відповідала умовам, установленим пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII для зниження пенсійного віку особам, які проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, а рішення пенсійного органу про відмову у реалізації цього права з мотивів недоведеності проживання та відсутності апостиля є протиправним.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області правомірності відмови позивачу не довело.

Наведені висновки узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду, врахування якої є обов`язковим у силу частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас позовна вимога про безпосереднє переведення позивача на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку задоволенню не підлягала, оскільки визначення конкретного розміру зниження пенсійного віку та дати призначення пенсії належить до повноважень пенсійного органу, який здійснює його під час повторного розгляду заяви. Тому обраний судом першої інстанції спосіб захисту - скасування протиправного рішення та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням правової оцінки суду - є належним і не підміняє дискреційних повноважень пенсійного органу.

Разом із тим суд першої інстанції, вирішивши спір правильно по суті, у мотивувальній частині рішення помилково кваліфікував місце проживання позивача як зону гарантованого добровільного відселення та застосував передбачений для цієї зони трирічний строк проживання, що є неправильним застосуванням норм матеріального права. Відповідно до частини другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частиною четвертою статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку по суті позовних вимог, проте частина наведених ним мотивів не відповідає наведеному вище правовому регулюванню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з частиною 4 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки висновок суду першої інстанції по суті спору є правильним, а наведений мотив підлягає заміні, рішення суду першої інстанції належить змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а апеляційну скаргу - задовольнити частково.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року - змінити в мотивувальній частині.

В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 11 серпня 2026 року)