Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №620/3620/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/3620/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марія ДУБІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 07 березня 2025 року № 100 про відмову у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2; зобов`язати відповідача зарахувати їй у подвійному розмірі до страхового стажу періоди роботи в Чернігівському обласному протитуберкульозному диспансері з 14 березня 1995 року по 22 травня 2014 року та в Чернігівській обласній психоневрологічній лікарні з 01 липня 2021 року по 17 лютого 2025 року; зобов`язати відповідача призначити їй з 27 лютого 2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII, з урахуванням його застосування відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року позов задоволено частково:

визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 07.03.2025 № 100 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 27.02.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням його застосування відповідно до рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1-р/2020;

у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що на час виникнення спірних правовідносин існує колізія між Законом України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо віку набуття права на пільгову пенсію, яку належить вирішити на користь особи із застосуванням Закону № 1788-XII.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якою встановлено пенсійний вік для жінок 55 років, а не положення статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв`язку з чим позивачка, якій на момент звернення виповнилося 54 роки, не набула права на призначення пільгової пенсії. Також апелянт вказує, що рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 не змінює правового регулювання спірних правовідносин, оскільки частина друга статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII є чинною та неконституційною не визнавалася. Крім того, апелянт зазначає, що, зобов`язавши орган Пенсійного фонду України призначити пенсію, суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження відповідача, оскільки відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України таке зобов`язання можливе лише у випадку відсутності у суб`єкта владних повноважень права на власний розсуд.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягнувши 54 років, 27.02.2025 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 із заявою встановленого зразка, додавши до неї всі необхідні документи, визначені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1.

Цю заяву позивачки було опрацьовано за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Запорізькій області, за результатами чого останнім було прийнято рішення від 07.03.2025 № 100 про відмову їй у призначенні пенсії, оскільки позивачці виповнилось 54 років, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV при необхідних 55 років.

Також у цьому рішенні зазначено, що загальний стаж позивачки складає 43 роки 05 місяців 09 днів у тому числі пільговий стаж по списку № 2 складає 28 років 11 місяців 01 днів.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком № 2 визначені статтею 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на роботах за Списком № 2.

Законом № 213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, цей вік для жінок збільшено з 50 до 55 років.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 статтю 13 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнано неконституційною; за пунктом 3 його резолютивної частини застосуванню підлягає стаття 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на визначених у ній посадах, тобто, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Натомість пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII встановлює для жінок пенсійний вік 55 років.

А отже, на час виникнення спірних правовідносин виникла колізія між наведеними нормами в частині віку набуття права на пільгову пенсію: 50 років за Законом № 1788-XII з урахуванням рішення № 1-р/2020 і 55 років за Законом № 1058-IV.

Це питання вирішене у зразковій справі - постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року № 360/3611/20, у якій за подібної фабули (відмова жінці у призначенні пенсії за Списком № 2 за пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII через недосягнення 55 років) Велика Палата Верховного Суду виснувала: "у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV". У межах цієї справи Велика Палата Верховного Суду прямо відхилила доводи органу, тотожні наведеним у скарзі, - про вищу юридичну силу та пізніше прийняття Закону № 1058-IV і про незмінність правового регулювання після рішення Конституційного Суду України, зазначивши, що Конституція України не передбачає надання певному закону вищої сили щодо інших, а рішення про неконституційність положень одного закону не тягне втрати чинності положеннями іншого, проте колізію все одно належить вирішувати на користь особи. Цей висновок є обов`язковим у силу частини п`ятої статті 242 та статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України.

Наведена правова позиція послідовно застосовується Верховним Судом, який у постанові від 16 червня 2025 року № 200/4104/24 конкретизував вирішальний критерій: "якщо особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, працювала на посадах, передбачених Списком № 2 до 01.04.2015, то підлягають застосуванню норми статті 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213", тоді як за набуття пільгового стажу після цієї дати застосовуються норми статті 114 Закону № 1058-IV.

Колегія суддів встановила, що ОСОБА_1 працювала на посаді за Списком № 2 (розділ XXIV) у Чернігівському обласному протитуберкульозному диспансері в період з 14 березня 1995 року по 22 травня 2014 року, тобто до 01 квітня 2015 року, що підтверджено уточнюючою довідкою і визнано самим відповідачем, який урахував цей період у складі пільгового стажу за Списком № 2 (28 років 11 місяців 1 день). Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме стаття 13 Закону № 1788-XII із пенсійним віком для жінок 50 років.

На час звернення із заявою позивачка досягла 54 років, має страховий стаж 43 роки 5 місяців 9 днів і пільговий стаж за Списком № 2 - 28 років 11 місяців 1 день, тобто відповідає всім умовам, визначеним статтею 13 Закону № 1788-XII. А отже, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у призначенні пенсії з підстави недосягнення 55-річного віку за Законом № 1058-IV є протиправною, а доводи апеляційної скарги про застосування пункту 2 частини другої статті 114 цього Закону - безпідставними.

Безпідставним є й довід скарги про втручання суду в дискреційні повноваження відповідача. Відмовляючи у призначенні пенсії, відповідач ухвалив повне рішення, в якому оцінив усі умови набуття права - вік, страховий і пільговий стаж - і відмовив виключно з підстави віку; статусу позивачки, її посад та результатів атестації робочих місць він не заперечував. Після спростування цієї єдиної підстави всі визначені законом умови є виконаними, а розмір пенсії обчислюється за статтями 27 і 28 Закону № 1058-IV у безальтернативний спосіб, тож жодного розсуду в органу не залишається. За таких обставин частина четверта статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України якраз дозволяє зобов`язати суб`єкта владних повноважень призначити пенсію; саме такий спосіб захисту застосувала і Велика Палата Верховного Суду в зразковій справі № 360/3611/20. Таким чином, суд першої інстанції обрав належний спосіб захисту.

Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції в оскарженій частині ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 34, 77, 242, 311, 315, 316, 321, 325, 328 - 331 КАС, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(Повний текст постанови суду виготовлено 11 серпня 2026 року)