Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №420/7893/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/7893/26

Перша інстанція: суддя Бойко О.Я.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

20 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним та скасування наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 07.09.2022 № 17 в частині, що стосується позивача;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 відновити право на виплату йому грошового забезпечення з 01.08.2022 року по 31.08.2024 року;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не нарахування та не виплати йому грошового забезпечення за період з 01.08.2022 року по 31.08.2024 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити йому грошового забезпечення за період з 01.08.2022 року по 31.08.2024 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року позовну заяву разом з додатками повернуто позивачу у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить зазначену ухвалу скасувати повністю, а справу направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи.

Так, апелянт зазначає, що працівник має право звернутися до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, що у даному випадку взагалі не відповідає предмету спору. Проте грошове забезпечення не є виплатою, яка здійснюється саме при звільненні, а виплачується саме впродовж перебування на військовій службі і це головна різниця, яка слідує зі змісту статті 233 КЗпП України. При цьому апелянт додатково звертає увагу, що на даний час він проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_6 , що має значення у контексті вирішення питання стосовно дотримання строку звернення до суду.

Апелянт зазначає, що йому стало відомо про порушене право на отримання належного грошового забезпечення з письмової відповіді ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10 березня 2026 року та після чого він у найкоротший строк звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Крім того, апелянт зауважує, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив урахувати те, що категорія даної справи стосується захисту соціальних прав військовослужбовця і вказане право відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і за жодних умов соціальне право не може бути скасоване, а його обмеження не допускається крім випадків передбачених Конституцією України.

Від відповідачів до апеляційного суду відзиви на апеляційну скаргу позивача не надходили, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Відповідно п.1 ч. 1 ст. 311, ст.312 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду із даним адміністративним позовом, а поважних причин для його поновлення не має. При цьому суд першої інстанції зазначив, що вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до суду не пов`язані з конкретними обставинами, що стосуються саме позивача та свідчать про непереборний характер таких обставин в контексті можливості подати позовну заяву у встановлений законом строк.

Суд першої інстанції також вказав, що неможливість здійснення процесуальних прав учасником процесу задля визнання підстави поважною причиною пропуску процесуального строку має бути реальною. Саме по собі покликання на воєнний стан не може свідчити про неможливість виконання процесуальних прав та обов`язків вчасно.

Судова колегія частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою публічно-правових спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

З матеріалів адміністративної справи вбачається та судом першої інстанції вірно встановлено, що однією із позовних вимог позивача є визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 07.09.2022 № 17 в частині, що стосується позивача.

Враховуючи вимоги ч. 5 ст. 122 КАС України суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що дана позовна вимога стосується проходження позивачем публічної служби та станом на дату звернення до суду із даним позовом позивач пропустив процесуальний строк звернення до суду у цій частині.

Також колегія суддів погоджується із висновками окружного адміністративного суду, що у даній частині позовних вимог позивач не надав доказів, які б вказували на наявність поважних причин пропуску ним процесуального строку, з огляду на таке.

Частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Тобто поняття «поважні причини пропуску процесуальних строків» є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.

У разі якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав. Законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Порівняльний аналіз «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави зробити висновок про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Щоб переконатись, що особа могла і повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод, інтересів), суд повинен установити обставини, які б беззаперечно свідчили, що обізнаність особи була ймовірною, а ступінь ймовірності був високим і достатнім для висновку, що строк звернення до суду особа пропустила з поважних причин.

Судом апеляційної інстанції з наявних матеріалів справи встановлено, що 04 липня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_5 у відповідь на адвокатський запит представника позивача надано лист № 6/1000, до якого, зокрема, додано витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) № 17 від 07.09.2022 року «Про результати службового розслідування».

З огляду на це, судова колегія приходить висновку, що ОСОБА_1 достовірно був обізнаний про наявність спірного наказу, однак до суду із позовом про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) № 17 від 07.09.2022 року «Про результати службового розслідування» звернуся лише 20 березня 2026 року. Тобто звернення позивача до суду у цій частині відбулося із значним пропуском строку звернення, встановленого КАС України.

Відмовляючи у поновленні процесуального строку суд першої інстанції обґрунтовано вказав про відсутність поважних причин пропуску процесуального строку, а доводи апелянта у цій частині судова колегія відхиляє як безпідставні.

Так, само по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку, без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі № 520/1810/23 від 11 жовтня 2025 року.

Крім цього, судова колегія зауважує, що сам факт проходження позивачем військової служби, без обґрунтування неможливості звернення до суду у встановлені строки, у зв`язку із перебуванням на службі, не може безумовно вважатись поважною причиною для поновлення цих строків.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.04.2025 у справі №260/651/24.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції вважає, що у даному випадку посилання апелянта на досудове врегулювання спору не може бути поважною причиною пропуску строку звернення до суду з тих підстав, що у позовній заяві (аркуші 4, 5) та апеляційній скарзі (аркуші 10, 11) позивач вказує про те, що він, в особі свого представника, у поданих зверненнях порушував питання лише в частині виплати грошового забезпечення. Тобто, звернення позивача до відповідачів взагалі не стосувалися правомірності оскаржуваного ним наказу.

За таких обставин у сукупності, судова колегія повністю погоджується із висновком окружного адміністративного суду, що правових підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду із позовом в частині оскарження наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) № 17 від 07.09.2022 року «Про результати службового розслідування» не має, а наведені обґрунтування не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку звернення до суду.

Що ж стосується законності та обґрунтованості ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року в частині повернення позову щодо вимог про ненарахування та невиплати грошового забезпечення у період з 01.08.2022 року по 31.08.2024 року, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас у положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Частиною 1 статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Разом із цим, ч.2 статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Такий правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду по справі № 460/21394/23 від 21 березня 2025 року.

Отже, судова колегія зауважує, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З матеріалів справи (а.с. 25-28, 30-32) колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 у спірний період перебував на військовій службі в ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) № 324 від 27.11.2024 року слідує, що майор ОСОБА_1 вибув до нового місця служби – ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_1 Сухопутних військ Збройних Сил України (а.с. 31).

Відтак, слід прийти висновку, що позивач не є звільненим з військової служби, а лише фактично змінив місце проходження служби, а тому його публічна служба в розумінні статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не закінчена та матеріали справи не містять зворотних доказів.

Таким чином, до спірних правовідносин застосуванню підлягають приписи саме частини 1 статті 233 КЗпП України, відповідно до якої (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Водночас Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

- тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

- тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений частиною 1 статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

У випадку ж який склався у цій справі, позивача не було звільнено з лав Збройних Сил України, а переведено для подальшого проходження військової служби, тобто, позивач і наразі є діючим військовослужбовцем, відтак, позивач звернувся до суду з цим позовом під час дії трудових відносин.

За приписами частин 1 та 2 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Наведене свідчить, що позивач, ураховуючи Рішення Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, фактично має наразі необмежене у часі право на звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат з огляду на перебування у трудових відносинах з відповідачем.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2026 року у справі № 120/2933/25, від 09 липня 2026 року у справі № 420/14657/25.

За таких обставин, колегія суддів констатує, що висновки суду першої інстанції про порушення позивачем строків звернення до суду з адміністративним позовом у даній частині є помилковими, спростовуються матеріалами справи, а тому ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року у даній частині постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права і як наслідок перешкоджає розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду щодо не нарахування та невиплати йому грошового забезпечення за період з 01.08.2022 по 31.08.2024 рр.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 10.06.2026 року підлягає скасуванню в частині повернення позову стосовно ненарахування та невиплату позивачу грошового забезпечення у період з 01.08.2022 по 31.08.2024 рр. та підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду у вказаній частині, а в іншій частині підлягає залишенню без змін.

Суд першої інстанції на викладені обставини та наведені норми процесуального права уваги не звернув, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для повернення позову в повному обсязі.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про направлення справи для подальшого розгляду у визначеній частині.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року про повернення позовної заяви скасувати в частині позовних вимог про нездійснення нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.08.2022 року по 31.08.2024 року. В цій частині справу №420/7893/26 направити для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.

В іншій частині ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в частині, якою апелянту відмовлено у задоволенні апеляційної скарги в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко