Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №160/30519/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/30519/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року (суддя Рищенко А.Ю) та апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року (суддя Рищенко А.Ю.) в справі № 160/30519/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ) про:

визнання протиправними дій щодо розрахунку компенсації втрати частини доходів у сумі 5179,59 грн за затримку виплати пенсії за кожен місяць періоду з 07 жовтня 2009 року по 30 червня 2023 року, яка виплачена із затримкою 06 жовтня 2024 року, у порядку та спосіб, що не відповідають вимогам Закону України №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку №159, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 001 року, а саме:

розрахунок здійснено не окремо за кожен місяць періоду боргу з 07 жовтня 2009 року по 30 червня 2023 року, як того прямо вимагають норми Закону, а шляхом визначення загальної суми боргу за весь період, що має разовий характер і суперечить суті поняття щомісячний дохід;

при обчисленні компенсації застосовано індекс інфляції не за весь період невиплати доходу, тобто не з 07 жовтня 2009 року, як того вимагають стаття 3 Закону №2050-III та пункт 4 Порядку №159, а з іншої, значно пізнішої дати, що призвело до заниження фактичного розміру виплати компенсації та порушення грошового зобов`язання встановленого в Законі;

зобов`язання нарахувати компенсацію втрати частини доходів на суми пенсії за кожен місяць періоду з 07 жовтня 2009 року по 30 червня 2023 року, виплачені із затримкою 06 жовтня 2024 року, окремо для кожного місяця. Розрахунок компенсації здійснити шляхом множення пенсії за відповідний місяць на індекс інфляції за період її затримки до виплати у жовтні 2024 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159;

зобов`язання виплатити суму компенсації втрати частини доходів з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних за весь час прострочення виплати суми компенсації з жовтня 2024 року до моменту виконання судового рішення відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року заяву представника позивача про винесення додаткового рішення по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 по 30.06.2023 за кожен місяць прострочення з урахуванням індексу інфляції в період невиплати доходу.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 по 30.06.2023 відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати” та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, за кожен місяць прострочення з урахуванням індексу інфляції в період невиплати доходу, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 484,48 грн.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення, ухваливши нове рішення, яким:

визнати протиправними дії відповідача щодо розрахунку компенсації втрати частини доходів у сумі 5179,59 грн - за затримку виплати пенсії позивачки за кожен місяць періоду з 07.10.2009 по 30.06.2023, яка була виплачена із затримкою 06.10.2024 року, у порядку та спосіб, що не відповідають вимогам Закону України №2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку №159, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року, а саме:

розрахунок здійснено не окремо за кожен місяць періоду боргу з 07.10.2009 по 30.06.2023, як того прямо вимагають норми Закону, а шляхом визначення загальної суми боргу за весь період, що має разовий характер і суперечить суті поняття “щомісячний дохід”;

при обчисленні компенсації застосовано індекс інфляції не за весь період невиплати доходу, тобто не з 07.10.2009 року, як того вимагають стаття 3 Закону №2050-III та пункт 4 Порядку №159, а з іншої, значно пізнішої дати, що призвело до заниження фактичного розміру виплати компенсації та порушення грошового зобов`язання встановленого в Законі;

зобов`язати відповідача:

нарахувати позивачу компенсацію втрати частини доходів на суми пенсії за кожен місяць періоду з 07.10.2009 по 30.06.2023, виплачені із затримкою 06.10.2024 року, окремо для кожного місяця. Розрахунок компенсації здійснити шляхом множення пенсії за відповідний місяць на індекс інфляції за період її затримки до виплати у жовтні 2024 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159;

виплатити суму компенсації втрати частини доходів з урахуванням індексу інфляції а також 3% річних за весь час прострочення виплати суми компенсації з жовтня 2024 року до моменту виконання судового рішення відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність розрахунку компенсації втрати частини доходів, здійсненого відповідачем, не врахувавши, що відповідно до статті 3 Закону України №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація підлягає обчисленню окремо за кожен місяць прострочення шляхом застосування індексу інфляції за весь період невиплати доходу, а відповідач здійснив розрахунок не помісячно, а шляхом визначення узагальненої суми, без застосування індексу інфляції за весь період затримки.

Судом першої інстанції не враховано, що факт протиправної затримки виплати пенсії та обов`язок відповідача здійснити компенсацію втрати частини доходів вже були встановлені судовим рішенням у справі №160/30740/24, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, а у цій справі підлягала перевірці виключно правильність виконання відповідачем зазначеного рішення, зокрема відповідність розрахунку компенсації вимогам законодавства.

Суд першої інстанції безпідставно відмовив у застосуванні частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, пославшись на відсутність грошового зобов`язання, оскільки відповідно до статей 11 та 509 ЦК України грошові зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону. Обов`язок відповідача здійснити виплату компенсації встановлений Законом України №2050-III, має грошовий характер і підлягає виконанню у визначений строк.

Оскільки компенсація повинна була бути виплачена одночасно з основною сумою боргу у жовтні 2024 року, а фактично виплачена лише у вересні 2025 року, має місце самостійне прострочення грошового зобов`язання, що є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, а саме нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних. Суд першої інстанції не врахував ці обставини та неправильно застосував норми матеріального права.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати додаткове рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апелянт зазначає, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 по справі № 160/30740/24 нарахована компенсація втрати частини доходів у розмірі 5179,59 грн.

Зауважує, що прийняття певного рішення (розрахунок індексу інфляції) в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів є дискреційними повноваженнями Головного управління, втручання до яких з боку суду є неприпустимим.

Крім того, компенсації підлягають доходи, які нараховані, але своєчасно не виплачені. Оскільки на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 по справі № 160/30740/24 позивачу нарахована та виплачена компенсація втрати частини доходів у розмірі 5179,59 грн, підстав для нарахування компенсації у зв`язку з затримкою не існує, відповідно, вимога ОСОБА_1 щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є безпідставною.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивачем викладено власну позицію по суті спору.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційних скарг на рішення та додаткове суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарги, суд доходить висновку, що апеляційні скарги мають бути задоволені частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, яка постійно проживає в Ізраїлі.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 року у справі №214/6758/17 зобов`язано відповідача поновити виплату пенсії позивачу з 21.05.2017 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 року у справі №160/15344/20 зобов`язано відповідача провести поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009 року по 20.05.2017 року відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2022 року у справі №160/9352/22 зобов`язано відповідача здійснити розрахунок та перерахунок пенсії позивачу з 07.10.2009, відповідно до вимог статей 27, 28, 33, 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням наявного понаднормового стажу, без застосування особливості “Не підлягають МП, признач. за ріш.суду в тверд.розм. з 07.10.2009 по довічно”, та виплатити суми донарахованої пенсії з урахуванням проведених платежів.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.12.2022 року у справі №160/7893/22 зобов`язано відповідача здійснити виплату пенсії позивачу, в тому числі суму недоотриманої пенсії, на визначений нею банківський рахунок, відкритий у Bank Hapoalim B. M. Israel.

06.10.2024 року відповідачем здійснено виплату позивачу коштів у розмірі 24 6647,35 грн. Виплату компенсації втрати частини доходів громадян при цьому не здійснено.

За наслідками розгляду означеної позовної заяви, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 року у справі №160/30740/24 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати щодо суми 246647,45 грн, виплаченої 06.10.2024 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати щодо суми 246647,45 грн, виплаченої 06.10.2024 року. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ: 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 968,96 гривень (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Представник позивача у поданій до суду позовній заяві стверджує, що у звіті відповідача від 23.09.2025 по справі №160/30740/24 зазначено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі №160/30740/24 нараховано та виплачено компенсацію втрати частини доходів у розмірі 5179,59 грн на поточний рахунок позивача, відкритий у ПАТ “А-Банк”, за відомістю за вересень 2025 року. Позивач не отримав від відповідача розрахунок компенсації втрати частини доходів, нарахованої у сумі 5179,59 грн, однак це не позбавляє можливості переконатися у протиправності здійсненого розрахунку. Аналіз змісту рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 року у справі №160/30740/24 свідчить про те, що судом уже було встановлено факт вини відповідача у несвоєчасній виплаті пенсійних коштів позивачу за період з 07.10.2009 по 30.06.2023, яка була виплачена однією сумою у жовтні 2024 року в розмірі 246 647,45 грн., а отже - і обов`язок провести належну компенсацію втрати частини доходів відповідно до вимог законодавства. У результаті проведених розрахунків встановлено, що сума компенсації лише за три місяці зазначеного періоду (1600+2251+2226) суттєво перевищує суму компенсації - 5179,59 грн , визначену відповідачем за весь період з 07.10.2009 по 30.06.2023, пенсія за який була виплачена однією сумою у жовтні 2024 року в розмірі 246 647,45 грн. Такий результат свідчить про очевидну протиправність і арифметичну безпідставність розрахунку, здійсненого відповідачем, а також про ігнорування ним установлених законодавством правил помісячного визначення компенсації відповідно до індексів інфляції в період невиплати доходу. Відповідальність відповідача за порушення грошового зобов`язання щодо не виплати у жовтні 2024 року компенсації втрати частини доходів, в розмірі відповідно до Закону № 2050-III. Оскільки заборгованість за період з 07.10.2009 по 30.06.2023 року була виплачена у 06.10.2024 році, компенсація у визначеному Законом № 2050-III розмірі також мала бути виплачена у жовтні 2024. Відповідач у вересні 2025 році в рахунок компенсації втрати частини доходів виплатив позивачці суму 5179,59 грн, що мала бути сплачена разом з сплатою суми боргу пенсії у жовтні 2024 році. Крім цього, відповідач мав сплатити компенсацію втрати частини доходів в розмірі відповідно до Закону № 2050-III, але це зобов`язання залишається не виконаним до теперішнього часу. Відповідач “прострочив виконання грошового зобов`язання” встановленого в Законі, таким чином він зобов`язаний виконати його з нарахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України (з 06.10.2024 року до моменту виплати). Позивач направив відповідачу лист від 21.10.2025 - вимогу нарахувати компенсацію втрати частини доходів за кожен місяць періоду боргу на момент виплати доходу у жовтні 2024 відповідно до Закону № 2050-III та сплатити суму компенсації з урахуванням відповідальності згідно зі ст. 625 ЦК України за порушення строків виконання грошового зобов`язання.

Суд першої інстанції зазначив, що між сторонами справи, а саме позивачем та відповідачем відсутні договірні зобов`язання щодо нарахування та виплати пенсії, оскільки вказане питання, а саме - своєчасна виплата пенсії, врегульоване спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Тому суд першої інстанції вважав, що в цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин, та, відповідно, дійшов висновку про відсутність підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції.

Задовольняючи заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що при винесенні судового рішення у справі судом не надано правової оцінки позовним вимогам про визнання протиправності здійсненого відповідачем розрахунку компенсації та зобов`язання відповідача провести відповідний розрахунок у порядку та спосіб, визначені законом, тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення.

Також судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, яка постійно проживає в Ізраїлі.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 року у справі №214/6758/17 зобов`язано відповідача поновити виплату пенсії позивачу з 21.05.2017 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 року у справі №160/15344/20 зобов`язано відповідача провести поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009 року по 20.05.2017 року відповідно до норм Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2022 року у справі №160/9352/22 зобов`язано відповідача здійснити розрахунок та перерахунок пенсії позивачу з 07.10.2009, відповідно до вимог статей 27, 28, 33, 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням наявного понаднормового стажу, без застосування особливості “Не підлягають МП, признач. за ріш.суду в тверд.розм. з 07.10.2009 по довічно”, та виплатити суми донарахованої пенсії з урахуванням проведених платежів.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.12.2022 року у справі №160/7893/22 зобов`язано відповідача здійснити виплату пенсії позивачу, в тому числі суму недоотриманої пенсії, на визначений нею банківський рахунок, відкритий у Bank Hapoalim B. M. Israel.

06.10.2024 року відповідачем здійснено виплату позивачу коштів у розмірі 246 647,35 грн. Виплату компенсації втрати частини доходів громадян при цьому не здійснено.

В ході судового розгляду справи встановлено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.12.2022 у справі №160/7893/22, ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 та ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 по справі 160/7893/22 відповідачем здійснено виплату позивачу загальної суми заборгованості в розмірі 246 647,45 грн. за період з 07.10.2009 по 30.06.2023 року.

Врахувавши, що недоотримання позивачем сум пенсії за період з 07.10.2009 по 30.06.2023 відбулось з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, а здійснення відповідачем розрахунку заборгованості одним платежем на виконання судового рішення не змінює характер соціальних виплат як періодичних, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем допущена бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 по 30.06.2023 за кожен місяць прострочення з урахуванням індексу інфляції в період невиплати такого доходу.

З метою ефективного захисту та відновлення прав позивача суд першої інстанції зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 по 30.06.2023 відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати” та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, за кожен місяць прострочення з урахуванням індексу інфляції в період невиплати доходу та з урахуванням раніше виплачених сум.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд встановив наступне.

Предметом позову, з яким позивач звернулась до суду, є правомірність дій ГУ ПФУ із нарахування компенсації втрати частини доходів на суми пенсії, виплачені із затримкою, а також наявність підстав для виплатити позивачу суми компенсації втрати частини доходів з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних за весь час прострочення виплати суми компенсації з жовтня 2024 року до моменту виконання судового рішення відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Рішенням від 30 березня 2026 року суд першої інстанції повністю відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

При цьому в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції не надавав оцінки правомірності дій ГУ ПФУ із нарахування компенсації втрати частини доходів на суми пенсії, виплачених із затримкою.

Судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення надана оцінка лише позовним вимогам в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачу суми компенсації втрати частини доходів з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних за весь час прострочення виплати суми компенсації з жовтня 2024 року до моменту виконання судового рішення відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Частиною першою статті 252 КАС України установлено, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Отже, суд може ухвалити додаткове рішення у разі, якщо щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої судом досліджувалися докази, не ухвалено рішення.

У випадку, що розглядається, судом першої інстанції не надавалась правова оцінка позовним вимогам щодо правомірності нарахування компенсації втрати частини доходів на суми пенсії, виплачених із затримкою, не встановлювались обставини щодо виплати сум пенсії, на які позивач просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати, не досліджувались докази щодо цієї частини позовних вимог, проте ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, тобто вирішені по суті ці позовні вимоги.

Відтак, суд доходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено додаткове рішення за відсутності процесуальних підстав, передбачених частиною першої статті 252 КАС України, тому додаткове рішення має бути скасовано, а в задоволенні заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Апеляційна скарга відповідача судом задовольняється частково, адже судом скасовано додаткове рішення з інших підстав, ніж просив цей апелянт.

Стосовно суті позовних вимог судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 постійно проживає в Ізраїлі.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року у справі №214/6758/17 зобов`язано ГУ ПФУ поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з 21 травня 2017 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у справі №160/15344/20 зобов`язано ГУ ПФУ провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року по 20 травня 2017 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року у справі №160/9352/22 зобов`язано ГУ ПФУ здійснити розрахунок та перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 відповідно до вимог статей 27, 28, 33, 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням наявного понаднормового стажу, без застосування особливості «Не підлягають МП, признач. за ріш.суду в тверд.розм. з 07.10.2009 по довічно», та виплатити суми донарахованої пенсії з урахуванням проведених платежів.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2022 року у справі №160/7893/22 зобов`язано ГУ ПФУ здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 , в тому числі суму недоотриманої пенсії, на визначений нею банківський рахунок, відкритий у Bank Hapoalim B. M. Israel.

ГУ ПФУ 06 жовтня 2024 року виплачено ОСОБА_1 кошти у розмірі 246647,35 грн.

Виплату компенсації втрати частини доходів громадян при цьому не здійснено.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року у справі №160/30740/24, яке набрало законної сили 03 липня 2025 року, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати щодо суми 246 647,45 грн, виплаченої 06.10.2024 року.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі – Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За положеннями статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення);сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно зі статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За приписами статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Зміст наведених норм права дає підстави для висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Одночасно законодавець пов`язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.

Аналогічна права позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 520/1001/19, від 23 березня 2023 року у справі №520/2020/19, від 19 червня 2024 року в справі № 440/700/20.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків виплати пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 30 червня 2023 року, тобто щомісячних виплат. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі №21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі №21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року у справі №681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі №522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі №521/940/17, від 05 жовтня 2018 року у справі №127/829/17, від 12 лютого 2019 року у справі №814/1428/18 та від 10 квітня 2019 року №686/13725/17.

Відповідно, у зв`язку з порушенням строків виплати доходу відповідач має здійснити нарахування позивачу компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-ІІІ.

Зважаючи на те, що несвоєчасна виплата позивачу пенсії відбулась з вини держави в особі ГУ ПФУ, на якого покладено обов`язок нараховувати та виплачувати пенсію, позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати доходу (пенсії).

Судом встановлено, що на виконання судового рішення у справі №160/7893/22 відповідачем 06 жовтня 2024 року проведено виплату ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 246647,45 грн за період з 07 жовтня 2009 року по 30 червня 2023 року.

На виконання судового рішення у справі №160/30740/24, яке набрало законної сили 03 липня 2025 року, яким зобов`язано ГУ ПФУ в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати щодо суми 246647,45 грн, виплаченої 06 жовтня 2024 року, відповідачем нарахована та виплачена позивачу компенсація втрати частини доходів у розмірі 5179,59 грн.

Позивачем в межах цього позову не погоджується з розміром та порядком нарахування компенсації втрати частини доходів.

Стаття 3 Закону №2050-ІІІ та Порядок №159 установлюють, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідачем не доведена правомірність розрахунку суми компенсації втрати частини доходів, не спростовано доводів позивача про неправильність такого розрахунку, зокрема, що розрахунок здійснено не окремо за кожен місяць періоду боргу з 07 жовтня 2009 року по 30 червня 2023 року, а шляхом визначення загальної суми боргу за весь період.

Зважаючи на наведене, суд доходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 по 30.06.2023 без нарахування компенсації за кожен місяць прострочення.

Належним способом захисту порушених прав відповідача в цій частині є зобов`язання відповідача здійснити нарахування позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07.10.2009 по 30.06.2023 відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, а саме за кожен місяць прострочення з урахуванням індексу інфляції в період невиплати доходу, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що прийняття певного рішення (розрахунок індексу інфляції) в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів є дискреційними повноваженнями Головного управління, втручання до яких з боку суду є неприпустимим, адже вище судом надана правова оцінка правомірності нарахування відповідачем розміру компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати, проте не зобов`язано відповідача врахувати будь-який конкретний розрахунок інфляції.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити суму компенсації втрати частини доходів з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення до моменту виплати, а також 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України суд зазначає таке.

Стягнення з боржника інфляційних втрат регулюється статтею 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу частини другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якими є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Законодавцем окреслено, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях.

Верховним Судом України викладена наступна правова позиція: за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 р. в справі № 2а-11853/10/1570.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем як суб`єктом владних повноважень відсутні цивільно-правові правовідносини, що обумовлює відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Таким чином, в цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові висновки щодо застосування вказаних норм права викладені в постановах Верховного Суду від 15.04.2021 року в адміністративній справі №807/542/17, від 26.07.2021 року в адміністративній справі №712/23614/12.

Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.

Аналогічне правозастосування положень статті 625 Цивільного кодексу України висловлено Верховним Судом у постанові від 27.08.2020 р. у справі № 804/871/16, від 18.07.2018 р. у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 р. у справі №826/22867/15.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно посилань позивача на правові висновки Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду суд зазначає, що правовідносини у зазначених позивачем справах та у цій справі не є ідентичними.

Разом із тим, у постанові від 16.05.2018 р. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

Оскільки в межах спірних в цій справі правовідносин у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, тобто відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, то й застосування правових наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання до цих правовідносин неможливо.

Доводи апелянта не змінюють наведених висновків суду, адже у будь-якому випадку у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання у розумінні статті 11 ЦК України, відповідно, відсутні підстави для застосування відповідальності, передбаченої статті 625 ЦК України.

Відтак, в задоволенні цієї частини позовних вимог суд відмовляє.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що є підставою для скасування рішення та додаткового суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Відповідно до частин першої та шостої статті 139 КАС України на користь позивача суд стягує за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 1211,20 грн, виходячи з такого розрахунку: 968,96 грн (судовий збір, сплачений за подання позовної заяви) + 1453,44 грн (судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги) : 2).

Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року в справі № 160/30519/25 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року в справі № 160/30519/25 задовольнити частково.

Додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року в справі № 160/30519/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії скасувати.

Ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви представника Спектор Валерії Симонівни Меламеда Вадима про ухвалення додаткового рішення у справі № 160/30519/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року в справі № 160/30519/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії скасувати.

Ухвалити у справі №160/30510/25 нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 30 червня 2023 року без нарахування компенсації за кожен місяць прострочення.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) здійснити нарахування ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 30 червня 2023 року із нарахуванням компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за кожен місяць прострочення з урахуванням індексу інфляції в період невиплати доходу - жовтень 2024 року та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 12 серпня 2026 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 12 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко