Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №420/5745/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5745/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_2 ), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2023 року по 05.02.2026 року включно;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2023 року по 05.02.2026 року включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не виплати ОСОБА_2 компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати виплати індексації грошового забезпечення за період з 31.10.2017 року по 05.02.2026 року (день її фактичної виплати), відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена на суддю Токмілову Л.М.

Ухвалою від 06.03.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 24.11.2023, а виплату відповідачем здійснено 05.02.2025, то відповідачем затримано розрахунок при звільненні. Також, ураховуючи наявність факту невиплати відповідачем індексації грошового забезпечення за період 31.10.2017 року по 31.12.2022 року, що, як наслідок спричинило невиплату частини заробітної плати (грошового забезпечення) з цієї дати, вважаю, що позивач має право на компенсацію втрати частини грошового забезпечення, у зв`язку з порушенням строків його виплати, з 31.10.2017 року по день фактичної виплати.

Суд зазначає, що відповідачем до суду не подано відзиву на адміністративний позов.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_3 проходила військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі України.

Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 26.11.2023 року №695-ОС старшого лейтенанта ОСОБА_1 згідно наказу від 24.11.2023 року №691-ОС виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. У наказі, зокрема, зазначено: “Вислуга років на 24 листопада 2023 року становить: календарна військова: 14р 05м 06дн; пільгова військова: 03р 09м 05дн; всього військова: 18р 02м 11дн. Відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” виплатити грошову компенсацію за 20 (двадцять) невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік та 15 (п`ятнадцять) невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік. Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558 (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 06.01.2022 № 10 (№ 9-22-ос) підлягають виплаті всі види грошового забезпечення за прослужений період в поточному році в повному обсязі. Відповідно до вимог пункту 1, 4 глави 9 розділу V “Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України”, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558, виплатити грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 14 (чотирнадцять) повних календарних років служби. Грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік отримала. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 24 листопада 2023 року. Направити старшого лейтенанта ОСОБА_4 для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підстава: наказ начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 24.11.2023 № 691-ос, рапорт старшого лейтенанта ОСОБА_1 від 23.11.2023 № 43/27684/23-Вн”.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 по справі № 420/6006/25, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_4 ) індексації грошового забезпечення за період з 31.10.2017 р. по 28.02.2018 р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період з 31.10.2017 р. по 28.02.2018 р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_6 ) ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ), НОМЕР_8 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_9 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ), НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_4 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р. із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_4 ) фіксовану індексацію у розмірі 4448 (чотири тисячі чотириста сорок вісім) грн. 22 коп. за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р. у загальному розмірі 257996 (двісті п`ятдесят сім тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) грн. 76 коп. відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44.

05.02.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 по справі № 420/6006/25, НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) виплачено ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 261055,72 грн.

Позивач зазначає, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку та компенсацію втрати частини грошових доходів.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2, 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України , яке було чинним станом на час проходження та звільнення зі служби позивачем.

Згідно пункту 293 Положення №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача, визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати їй грошового забезпечення з урахуванням норм абз.2 ч.3 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Суд зауважує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Як вже встановлено судом, 05.02.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 по справі № 420/6006/25, НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) виплачено ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 261055,72 грн.

Позивача було виключено зі списків особового складу 24.11.2023 (про що зазначено в наказі), а останню виплату відповідачем здійснено 05.02.2026 року, а тому відповідачем затримано розрахунок з 25.11.2023 року (наступний день після звільнення) по 04.02.2026 року (дата, що передує остаточному розрахунку).

В той же час, судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 по справі № 420/27427/25, визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) у вигляді невиплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2023 року по 24.05.2024 року включно у сумі 5373(п`ять тисяч триста сімдесят три)грн. 14 коп.

При цьому, в рішенні від 18.05.2026 по справі № 420/27427/25 судом зазначено, що період затримки розрахунку з 24.11.2023 року по 24.05.2024 року складає 183 календарних днів. З урахуванням наведеного розміру середньоденного заробітку, середній заробіток позивача з 24.11.2023 року по 24.05.2024 року за шість місяців (183 календарних дня) становить 205867,68грн. (1124,96*183=205867,68). Середній заробіток з 24.11.2023 року по 24.05.2024 року за шість місяців (183 календарних дня) – 205867,68грн. Несвоєчасно виплачені суми грошового забезпечення становлять 2,61% ((5390грн. х 100) : 205867,68грн). Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2023 року по 24.05.2024 року складає 5373,14грн. (1124,96грн. х 183 календарних дні х 2,61%).

Тобто, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 по справі № 420/27427/25, зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2023 року по 24.05.2024 року включно у сумі 5373(п`ять тисяч триста сімдесят три)грн. 14 коп., з урахуванням обмеження періоду стягнення шістьма місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ.

Згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції після набрання чинності Законом № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При цьому, за своєю правовою природою стягнення середнього заробітку за приписами статті 117 КЗпП є спеціальним видом відповідальності роботодавця, тож неприпустимим є застосування такої санкції повторно за один і той самий період.

Отже, враховуючи, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 по справі № 420/27427/25 стягнуто з відповідача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача, який охоплює період, заявлений позивачем в межах даної справи, суд вважає, що відсутні підстави для повторного стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби ОСОБА_1 .

Щодо виплати компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

У розумінні Закону № 2050-ІІІ заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду.

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу” за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації – невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв Порядок №159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2020 у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Тому, у випадку ненарахування та невиплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов`язку здійснити виплату належних сум.

Як встановлено матеріалами справи, 05.02.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 по справі № 420/6006/25, НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) виплачено ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 261055,72 грн.

За таких умов, суд вважає, що позивач набув право на компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь період затримки виплати з 31.10.2017 р. по 05.02.2026.

При цьому, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі №200/15033/21 від 06 березня 2024 року.

Також суд враховує останню позицію Верховного Суду щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 квітня 2026 року по справі №420/21093/23 дійшов такого висновку: нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто, Верховний Суд зазначив, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

У цій постанові від 17 квітня 2026 року Верховний Суд також відзначив, що такий підхід до розуміння зазначених норм права сформулював Верховний Суд України у постановах від 19 грудня 2011 року у справі №6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі №2а-1102/09/2670 та підтриманий Верховним Судом у постановах від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.

Суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, в якій Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вказала на те, що відмова у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Також Верховний Суд у вказаній справі, серед іншого, дійшов висновку, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_2 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 31.10.2017 року по 05.02.2026 року, у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 по справі № 420/6006/25; зобов`язання НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 31.10.2017 року по 05.02.2026 року, у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 по справі № 420/6006/25.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає, що оскільки компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати доходу не входить до виплат, право на які позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, то у такому разі компенсація сум податку з доходів фізичних осіб в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 не здійснюється.

Враховуючи вищезазначене, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI “Про судовий збір”, у зв`язку з чим підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору відсутні.

Керуючись статтями 9, 12, 72-77, 139, 242-246, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_2 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 31.10.2017 року по 05.02.2026 року, у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 по справі № 420/6006/2.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 31.10.2017 року по 05.02.2026 року, у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 по справі № 420/6006/25, відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.