Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №380/13204/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 рокусправа № 380/13204/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є військовослужбовцем із числа осіб рядового складу, вперше вступив на військову службу під час дії воєнного стану у 2022 році у віці до 25 років на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64 про введення воєнного стану, проходив службу, зокрема, у військовій частині НОМЕР_2 , де брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій. Позивач вважає, що станом на дату набрання чинності постановою №153 (13.02.2025) відповідав усій сукупності умов, визначених п.4 цієї постанови, а тому має право на одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн гривень. Відмову відповідача, мотивовану тим, що позивача було призвано на військову службу за мобілізацією 15.08.2025 у віці 27 років, позивач вважає протиправною, оскільки визначальним для набуття права на винагороду є вік особи на момент її прийняття (призову) на військову службу під час воєнного стану, а не дата подальшого повторного призову.

Ухвалою судді від 29.06.2026 відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, відзив на позовну заяву до суду не надійшов. Позиція відповідача щодо суті спору викладена у листі військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2026 №02.5/15209-26-Вих, наявному в матеріалах справи, згідно з яким військова частина відмовила у нарахуванні та виплаті винагороди з мотивів того, що позивач був прийнятий на військову службу за мобілізацією відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.08.2025 №1162-ОС у віці 27 років, а тому, на думку відповідача, не належить до категорії осіб, на яких поширюється дія постанови №153.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з відомостями військового квитка серії НОМЕР_3 позивач вперше вступив на військову службу до набрання чинності постановою №153. З відомостей про проходження військової служби (розділ 17 військового квитка) та відомостей про участь у бойових діях (розділ 20 військового квитка) вбачається, що позивач проходив військову службу, зокрема, у військовій частині НОМЕР_2 , де у складі підрозділу цієї частини брав безпосередню участь у бойових діях. У розділі 20 військового квитка міститься запис про прийняття участі в бойових діях, що розпочалася 27.04.2022.

Станом на дату введення в Україні воєнного стану (24.02.2022) позивачу, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , виповнилося 24 повних роки, тобто його вік був меншим за 25 років. Вступ позивача на військову службу під час дії воєнного стану у 2022 році у віці до 25 років підтверджується сукупністю доказів, зокрема записами військового квитка та відомостями форми ОК-5 Пенсійного фонду України, за якими за позивача військова частина НОМЕР_2 (код страхувальника НОМЕР_4 ) сплачувала єдиний внесок за періоди проходження ним військової служби, починаючи з 2022 року.

Відповідно до довідкових відомостей форми ОК-5 за 2022 та 2023 роки за позивача як застраховану особу відображено суми грошового забезпечення від військової частини НОМЕР_2 , у тому числі додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, яка виплачувалася за участь у бойових діях. Зазначені відомості узгоджуються із записами військового квитка про безпосередню участь позивача у бойових діях.

Обставини безпосередньої участі позивача у бойових діях у складі військової частини НОМЕР_2 підтверджені також листом командира військової частини НОМЕР_2 від 20.06.2026 №1077, згідно з яким колишній військовослужбовець цієї частини солдат ОСОБА_1 з 27.04.2022 по 12.06.2023 перебував у відрядженні в районі виконання завдань. У складі підрозділу військової частини НОМЕР_2 позивач залучався до безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, у такі періоди: 25.11.2022 в н.п. Никонорівка Краматорського району Донецької області; 10.05.2023 та з 12.05.2023 по 14.05.2023 в н.п. Зарічне Краматорського району Донецької області, відповідно до записів у журналах бойових дій за інв. №362 від 29.04.2022 та інв. №1107 від 09.12.2022. Зазначені періоди безпосередньої участі визначені наказами Головнокомандувача Збройних Сил України про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій від 02.12.2022 №311 та від 01.06.2023 №147.

Позивач належить до осіб рядового складу: згідно з розділом 19 військового квитка йому присвоєно військове звання «солдат».

Згідно з повним витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ФОВА-006477763 станом на 18.06.2026 відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, наявність незнятої чи непогашеної судимості та відомості про розшук - відсутні. Відсутність випадків притягнення позивача до кримінальної, адміністративної відповідальності за військове адміністративне правопорушення та до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії стягнень за які не закінчився, підтверджена також самим відповідачем у листі від 17.06.2026 №02.5/15209-26-Вих.

13.06.2026 в інтересах позивача до командира військової частини НОМЕР_1 було направлено адвокатський запит щодо нарахування та виплати винагороди відповідно до постанови №153.

Листом від 17.06.2026 №02.5/15209-26-Вих військова частина НОМЕР_1 повідомила про відмову у нарахуванні та виплаті винагороди. Відмову вмотивовано тим, що позивач був призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.08.2025 №1162-ОС у віці 27 років, а тому, за твердженням відповідача, не належить до категорії осіб, на яких поширюється дія постанови №153; підстав для формування документів та опрацювання питання щодо виплати винагороди відповідач не вбачав. У цьому ж листі відповідач підтвердив відсутність у позивача випадків притягнення до відповідальності, а також те, що наказ на виплату винагороди у розмірі 1 млн грн не видавався, а розрахунок потреби в коштах не здійснювався.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є однією з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Статтею 24 Конституції України гарантовано рівність конституційних прав і свобод громадян та їх рівність перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Правовідносини, пов`язані з виконанням громадянами України конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, регулюються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Згідно з ч.3 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби. Відповідно до ч.2 ст.2 цього Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Частиною шостою ст.2 Закону №2232-XII визначено види військової служби, серед яких, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову (направлення) громадян України на військову службу та прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Частиною першою ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять, зокрема, одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан, дія якого в подальшому неодноразово продовжувалася і триває на дату розгляду цієї справи.

З метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби під час воєнного стану Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - постанова №153), якою затверджено відповідний Порядок. Постанова №153 набрала чинності 13.02.2025.

Абзацом другим п.4 постанови №153 установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень.

Абзацами третім та четвертим п.4 постанови №153 визначено особливості виплати винагороди військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, зокрема виплату у повному обсязі у разі наявності захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або перебування та звільнення з полону.

Абзацом п`ятим п.4 постанови №153 встановлено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту, у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни, і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Аналіз наведених правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що абзац другий п.4 постанови №153 пов`язує виникнення права на винагороду із сукупністю таких юридичних фактів: належність особи до рядового, сержантського чи старшинського складу; прийняття або призов особи на військову службу під час воєнного стану, введеного 24.02.2022, у віці до 25 років; проходження військової служби; безпосередня участь особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025. Визначальним для набуття права на винагороду є вік особи саме на момент її прийняття (призову) на військову службу під час воєнного стану, а не на будь-яку іншу дату.

Суд встановив, що позивач належить до осіб рядового складу (військове звання «солдат»); вперше вступив на військову службу під час дії воєнного стану у 2022 році у віці 24 років, тобто до досягнення 25 років; проходив військову службу та брав безпосередню участь у бойових діях у складі військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується записами військового квитка серії НОМЕР_3 , відомостями форми ОК-5 та листом командира військової частини НОМЕР_2 від 20.06.2026 №1077. Відсутні також визначені абзацом п`ятим п.4 постанови №153 обставини, що виключають виплату винагороди, оскільки позивач не притягувався до кримінальної відповідальності, не притягувався до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення та не має чинних дисциплінарних стягнень, що підтверджується витягом ФОВА-006477763 від 18.06.2026 та листом відповідача від 17.06.2026 №02.5/15209-26-Вих.

Відмова відповідача ґрунтується фактично на одному аргументі: позивача було призвано на військову службу за мобілізацією 15.08.2025 у віці 27 років, а тому, на думку відповідача, він не належить до кола осіб, на яких поширюється дія постанови №153.

Суд відхиляє наведений аргумент відповідача з таких підстав.

Вищевказаний висновок відповідача суперечить буквальному змісту абзацу другого п.4 постанови №153, який пов`язує право на винагороду з прийняттям або призовом особи на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, а не з датою останнього (повторного) призову військовослужбовця. Позивач вступив на військову службу під час дії воєнного стану ще у 2022 році у віці 24 років, а тому саме у 2022 році набув статусу особи, на яку поширюється дія абзацу другого п.4 постанови №153. Право на винагороду виникає одноразово за наявності сукупності визначених нормою умов станом на 13.02.2025 і не скасовується наступною повторною мобілізацією у старшому віці чи переміщенням військовослужбовця між військовими частинами.

Відповідач безпідставно ототожнює дату повторного призову позивача (15.08.2025) з моментом виникнення у нього права на винагороду. Станом на дату набрання чинності постановою №153 (13.02.2025) сукупність умов, визначених абзацом другим п.4 цієї постанови, вже існувала, а тому право позивача на винагороду виникло до дати повторного призову і не залежить від нього.

Суд зауважує, що тлумачення, застосоване відповідачем, призводить до необґрунтованої відмінності у ставленні до військовослужбовців, які за однакових умов (вступ на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходження військової служби та безпосередня участь у бойових діях не менше шести місяців) набули різного обсягу прав виключно залежно від наявності чи відсутності подальшого повторного призову. Такий підхід не узгоджується з гарантованою ст.24 Конституції України рівністю громадян перед законом та з метою прийняття постанови №153, а тому є штучним звуженням обсягу прав особи.

Суд враховує, що визначальність саме первинного вступу особи на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років для набуття права на винагороду за п.4 постанови №153 узгоджується зі сформованою судовою практикою. Такий підхід, за яким для отримання винагороди за постановою №153 ключовим є момент вступу особи на військову службу під час воєнного стану, а не подальші зміни у проходженні служби, а спроба суб`єкта владних повноважень звузити коло осіб, на яких поширюється дія постанови, кваліфікується як штучне звуження обсягу прав особи, є усталеним у практиці адміністративних судів.

Посилання відповідача, викладене в листі від 17.06.2026 №02.5/15209-26-Вих, на те, що позивач був прийнятий на військову службу за мобілізацією у віці 27 років, є безпідставним, оскільки не спростовує документально підтвердженого факту первинного вступу позивача на військову службу під час воєнного стану у 2022 році у віці до 25 років. Доводи відповідача про зворотнє зводяться до нічим не підтверджених припущень і не спростовують висновків суду.

Верховний Суд у постанові від 04.03.2025 у справі №200/5401/23, а також у постановах від 23.05.2025 у справі №240/27091/23, від 01.05.2026 у справах №160/12984/23 та №140/31326/23 сформулював правову позицію, згідно з якою держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат; для цього суди мають перевірити, чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам для проведення таких виплат.

Беручи до уваги, що постанова №153 передбачає виплату винагороди, а позивач відповідає всій сукупності визначених абзацом другим п.4 цієї постанови умов, суд приходить висновку, що держава в особі відповідача не може відмовити позивачу у такій виплаті.

Суд також враховує, що згідно з п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_5 , а тому звільнений від сплати судового збору за подання цього позову.

Суд наголошує, що поняття дискреційних повноважень не означає абсолютної свободи дій суб`єкта владних повноважень. Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень; у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії, а якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №823/59/17). У даному випадку закон прямо визначає обов`язок відповідача нарахувати та виплатити винагороду особі, яка відповідає визначеним умовам, а тому альтернативи правомірної поведінки, яка б залежала від розсуду відповідача, немає.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Усупереч наведеному відповідач не довів правомірності відмови у нарахуванні та виплаті позивачу винагороди, тоді як позивач належними та допустимими доказами підтвердив відповідність умовам, з якими постанова №153 пов`язує виникнення права на таку виплату.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Суд також враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява №4909/04, пункт 58) рішення судів мають бути належним чином умотивовані; водночас обов`язок наводити підстави для рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент сторони.

З огляду на викладене, відмова військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень, передбаченої п.4 постанови №153, є протиправною, а позовна вимога про визнання такої відмови протиправною - обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності. Пунктом 10 ч.2 ст.245 КАС України передбачено можливість прийняття рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №809/1231/16). З огляду на встановлену протиправність відмови відповідача та повну відповідність позивача умовам п.4 постанови №153, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень, передбачену п.4 постанови №153.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, з урахуванням установленого КАС України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат не надано, то такі в силу приписів ст.139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбаченої п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбачену п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.