Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №380/13497/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 рокусправа № 380/13497/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з такими вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати грошового забезпечення - з 14 березня 2023 року по 28.05.2026 (45916,95 грн) та з 14 березня 2023 року по 09.06.2026 (10550,72 грн) у повному обсязі;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати грошового забезпечення - з 14 березня 2023 року по 28.05.2026 (45916,95 грн) та з 14 березня 2023 року по 09.06.2026 (10550,72 грн) у повному обсязі;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки виплати грошового забезпечення - з 14 березня 2023 року по 28.05.2026 (45916,95 грн) та з 14 березня 2023 року по 09.06.2026 (10550,72 грн) у повному обсязі;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки виплати грошового забезпечення - з 14 березня 2023 року по 28.05.2026 (45916,95 грн) та з 14 березня 2023 року по 09.06.2026 (10550,72 грн) у повному обсязі;

Також просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі 5000 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що позивача 06.04.2022 призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, а 13.03.2023 звільнено з військової служби за станом здоров`я. У день виключення зі списків особового складу військової частини з позивачем не проведено повного розрахунку, оскільки належне грошове забезпечення (матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки та в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби) виплачено лише двома траншами 29.05.2026 (45916,95 грн) та 10.06.2026 (10550,72 грн) на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 у справі № 380/7463/23. Позивач вважає, що з огляду на несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні він має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, тому звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 06.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. В обґрунтування заперечень зазначив, що протиправна бездіяльність військової частини відсутня, оскільки до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі № 380/7463/23 відповідач не мав встановленого законом обов`язку здійснювати перерахунок вислуги років позивача та проводити виплату відповідних сум у збільшеному розмірі, адже саме питання правильності обчислення вислуги років було предметом судового спору. На переконання відповідача, до ухвалення судового рішення відповідні суми не були безспірними, а їх розмір залежав від результатів перерахунку вислуги років, тому здійснений на виконання судового рішення перерахунок і виплата коштів є наслідком виконання судового рішення, а не прострочення остаточного розрахунку при звільненні. Відповідач вказав на відсутність своєї вини як обов`язкової умови застосування статті 117 КЗпП України, оскільки затримка виплати обумовлена особливостями механізму виконання судових рішень щодо бюджетних установ та необхідністю проходження визначених законодавством фінансових процедур. Послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14.05.2026 у справі № 520/2009/24, щодо компенсаційного характеру відповідальності за статтею 117 КЗпП України та необхідності врахування принципів розумності, справедливості і пропорційності. Щодо вимоги про компенсацію втрати частини доходів зазначив, що виплата коштів здійснена не в порядку поточного нарахування грошового забезпечення, а на виконання судового рішення, у зв`язку з чим спірні правовідносини відрізняються від випадків несвоєчасної виплати нарахованого доходу. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій наполягав на задоволенні позову. Зазначив, що наявність спору не свідчить про відсутність права та не переносить момент його виникнення з дати звільнення (виключення зі списків особового складу) на дату набрання законної сили рішенням суду. Право позивача на відповідні виплати виникло на підставі нормативно-правових актів, що регулюють ці правовідносини, а рішенням суду у справі № 380/7463/23 лише підтверджено факт наявного порушення. Вказав, що частина друга статті 117 КЗпП України прямо регулює випадки, коли спір про належні при звільненні суми вирішено на користь працівника, а відсутність бюджетного фінансування чи проходження бюджетних процедур не звільняє державний орган від відповідальності. Послався на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 640/8468/20, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, а також Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17. Щодо компенсації втрати частини доходів зазначив, що право на неї особа набуває незалежно від того, чи були відповідні суми попередньо нараховані, а судове рішення не створює нового майнового права, а лише підтверджує право, яке виникло раніше.

Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та встановив таке.

ОСОБА_1 з 06.04.2022 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на посаду кулеметника кулеметного відділення військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 06.04.2022 № 33.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 13.03.2023 № 72 позивача, звільненого за станом здоров`я, 13.03.2023 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 у справі № 380/7463/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2025, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність військової частини щодо виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, а також визнано протиправними дії військової частини щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення; зобов`язано військову частину нарахувати та виплатити зазначені виплати і провести перерахунок вислуги років. Рішення набрало законної сили 11.07.2025.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі № 380/7463/23 замінено боржника у виконавчих провадженнях з Військової частини НОМЕР_2 на її правонаступника Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

На виконання рішення суду від 12.06.2024 у справі № 380/7463/23 Військова частина НОМЕР_1 нарахувала та виплатила позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік, одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки та в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Фактична виплата здійснена двома траншами - 29.05.2026 у сумі 45916,95 грн та 10.06.2026 у сумі 10550,72 грн, що підтверджується відомостями розподілу виплат АТ КБ «ПриватБанк» від 29.05.2026 та від 10.06.2026.

Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, він звернувся із цим позовом до суду за стягненням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язанням виплатити компенсацію втрати частини доходів.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статей 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 9 Закону № 2011-XII врегульовано питання грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі Порядок № 260). Згідно з пунктом 14 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Пунктом 242 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає таке.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців. Відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд доходить висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 826/20350/16, від 15.07.2020 у справі № 824/144/16-а та від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі Закон № 2352-IX, чинній з 19.07.2022) обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні виникає з дня звільнення, а для військовослужбовця - з дня виключення зі списків особового складу військової частини, який є останнім днем, що обліковується та оплачується. Матеріалами справи підтверджується, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 13.03.2023, а належне грошове забезпечення (матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, одноразова грошова допомога в розмірі 4 та 50 відсотків місячного грошового забезпечення) у цей день виплачено не в повному обсязі, а фактично виплачено лише 29.05.2026 та 10.06.2026.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що до набрання законної сили рішенням суду у справі № 380/7463/23 у нього був відсутній обов`язок виплатити відповідні суми, а тому відсутня протиправна бездіяльність. Наявність спору про розмір належних при звільненні сум не свідчить про відсутність самого права на такі виплати та не переносить момент виникнення цього права з дня виключення зі списків особового складу на день набрання законної сили рішенням суду. Право позивача на зазначені виплати виникло на підставі нормативно-правових актів, що регулюють грошове забезпечення військовослужбовців, у день виключення зі списків особового складу військової частини, а рішенням суду від 12.06.2024 у справі № 380/7463/23 лише підтверджено факт наявного порушення та зобов`язано відповідача усунути його. Саме на випадок наявності спору про розмір належних сум спрямована частина друга статті 117 КЗпП України, якою передбачено виплату відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

При вирішенні спору суд, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, про те, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідного обов`язку роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Не має значення, чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість, чи на виконання рішення суду, - у випадку затримки розрахунку при звільненні до роботодавця застосовуються санкції, передбачені статтею 117 КЗпП України. Наведене узгоджується також із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, про те, що застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати відповідних сум на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Суд відхиляє посилання відповідача на відсутність його вини у зв`язку з проходженням бюджетних процедур та відсутністю бюджетних асигнувань. Обов`язок щодо своєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні виникає із закону та не ставиться в залежність від проходження внутрішніх бюджетних процедур, а організаційні чи фінансові труднощі роботодавця не можуть покладатися на працівника та не звільняють роботодавця від виконання обов`язків, встановлених законом. Доводи відповідача про зворотнє зводяться до нічим не підтверджених припущень і не спростовують висновків суду.

Отже, оскільки при виключенні позивача зі списків особового складу військової частини 13.03.2023 йому не виплачено в повному обсязі належне грошове забезпечення, а відповідний розрахунок проведено лише 29.05.2026 та 10.06.2026, то це є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за час затримки. Строк затримки виплати слід рахувати з наступного дня після виключення зі списків особового складу, тобто з 14.03.2023.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100). За правилами абзацу третього пункту 2 та пункту 8 Порядку № 100 середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, шляхом ділення грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період, з подальшим множенням на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.

Оскільки чинна редакція статті 117 КЗпП України обмежує час затримки розрахунку, який підлягає компенсації середнім заробітком, шістьма місяцями, а виключення позивача зі списків особового складу відбулося 13.03.2023, тобто після набрання чинності Законом № 2352-IX, період, за який підлягає відшкодуванню середній заробіток, обмежується шістьма місяцями з наступного дня після виключення зі списків особового складу, тобто з 14.03.2023 по 13.09.2023 включно, що становить 184 календарні дні.

Суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню. Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне визначити конкретну суму такої компенсації.

Із матеріалів справи, зокрема звіту Військової частини НОМЕР_1 про виконання рішення суду від 13.06.2026, слідує, що на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини розмір його місячного грошового забезпечення становив 21422,78 грн (посадовий оклад - 2640,00 грн, оклад за військовим званням - 530,00 грн, надбавка за вислугу років - 1109,50 грн, надбавка за особливості проходження служби - 2781,68 грн, премія - 14361,60 грн).

Отже, грошове забезпечення позивача за 2 календарні місяці, що передують даті виключення зі списків особового складу (січень та лютий 2023 року), становить 42845,56 грн (21422,78 грн х 2). Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 59 днів (січень 2023 року - 31 день, лютий 2023 року - 28 днів). Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 726,20 грн (42845,56 грн / 59 календарних днів).

Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.03.2023 по 13.09.2023 (з урахуванням шестимісячного строку), який становить 184 календарні дні, складає 133620,80 грн (726,20 грн х 184 календарні дні).

Водночас суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, за змістом яких виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника, і саме така компенсаційна природа дозволяє застосовувати загальні принципи права, зокрема пропорційності. Внесені Законом № 2352-IX зміни, якими період нарахування обмежено шістьма місяцями, установлюють максимальну межу відповідальності роботодавця, проте не нівелюють фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності і не змінюють компенсаційного характеру цієї виплати. Поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати: шестимісячне обмеження не звільняє суд від обов`язку оцінювати обставини справи для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати встановлену законом межу.

Крім того, суд ураховує підхід, сформульований Верховним Судом у постанові від 14.05.2026 у справі № 520/2009/24, згідно з яким розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні визначається пропорційно частці несвоєчасно виплачених коштів у загальному розмірі належних працівнику при звільненні виплат, а застосування довільних методик розрахунку є неприпустимим. У цій справі усі належні позивачу при звільненні суми грошового забезпечення (матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, одноразова грошова допомога в розмірі 4 та 50 відсотків місячного грошового забезпечення) виплачені несвоєчасно, тобто частка несвоєчасно виплачених коштів становить 100 відсотків належних при звільненні виплат.

Оцінюючи співмірність обчисленого розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку (133620,80 грн) із розміром простроченої заборгованості відповідача при звільненні (56467,67 грн, з яких 45916,95 грн виплачено 29.05.2026 та 10550,72 грн виплачено 10.06.2026), суд враховує, що обчислений розмір середнього заробітку більш ніж удвічі перевищує розмір простроченої заборгованості, а також зважає на характер заборгованості (грошове забезпечення, належне при звільненні), тривалість періоду затримки та ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат позивача. За таких обставин, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача зменшення розміру відшкодування до співмірного рівня простроченої заборгованості, тобто до 56467,67 грн.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню - за період з 14.03.2023 по 13.09.2023 включно у розмірі 56467,67 грн, а у задоволенні решти цих вимог слід відмовити.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів суд зазначає таке.

Згідно зі статтями 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення) та суму індексації грошових доходів.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З метою реалізації Закону № 2050-III Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001 № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок № 159), згідно з пунктом 5 якого сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. При цьому компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 1540/3742/18, від 05.07.2022 у справі № 420/7633/20 та від 04.12.2024 у справі № 380/24300/23.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що виплата коштів здійснена не в порядку поточного нарахування грошового забезпечення, а на виконання судового рішення, у зв`язку з чим спірні правовідносини відрізняються від випадків несвоєчасної виплати нарахованого доходу. Той факт, що відповідні суми грошового забезпечення нараховано та виплачено на виконання судового рішення, не нівелює того, що ці суми мали бути виплачені своєчасно - у день виключення позивача зі списків особового складу військової частини. Саме у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового доходу у позивача виникло право на компенсацію втрати частини доходів.

Судом встановлено, що грошове забезпечення, належне позивачу при звільненні, фактично виплачено двома траншами - 29.05.2026 у сумі 45916,95 грн та 10.06.2026 у сумі 10550,72 грн, тобто зі значним порушенням строку, встановленого статтею 116 КЗпП України та пунктом 242 розділу XII Положення, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008. За таких обставин у позивача виникло право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з місяця, наступного за місяцем виникнення права на виплату, по місяць фактичної виплати заборгованості включно.

Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів та зобов`язання нарахувати і виплатити таку компенсацію є обґрунтованими та підлягають задоволенню: за суму 45916,95 грн - за період з 14.03.2023 по 28.05.2026 включно (день, що передував фактичній виплаті 29.05.2026), за суму 10550,72 грн - за період з 14.03.2023 по 09.06.2026 включно (день, що передував фактичній виплаті 10.06.2026).

Стосовно утримання з присуджених сум податків та обов`язкових платежів суд зазначає, що утримання та сплата податків і обов`язкових платежів із виплачуваних сум здійснюється відповідачем як податковим агентом у порядку, визначеному податковим законодавством, на стадії виконання судового рішення, тому окремого вирішення судом у резолютивній частині рішення не потребує.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір розподілу не підлягає.

Позивач заявив до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу. На підтвердження понесення таких витрат до матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги № 24/06/26-1В від 24.06.2026 та платіжну інструкцію (квитанцію) № 8419-6244-9924-1872 від 28.06.2026 про сплату 5000 грн.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Ураховуючи предмет спору, який не належить до складних, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, а також критерії співмірності та розумності судових витрат, суд вважає за необхідне визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, у сумі 2000 грн.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 134, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 28.05.2026 та 09.06.2026, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 у справі № 380/7463/23.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.03.2023 по 13.09.2023 включно у розмірі 56467 (п`ятдесят шість тисяч чотириста шістдесят сім) грн 67 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.