Рішення від 10 серпня 2026 р. у справі №280/3887/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 серпня 2026 року Справа № 280/3887/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь військової частини НОМЕР_1 , ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , р/р НОМЕР_4 ) безпідставно набуті ним грошові кошти в сумі 40 848 гривень 47 копійок під час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби;

стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь військової частини НОМЕР_1 , ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , р/р НОМЕР_4 ) судові витрати, понесені військовою частиною НОМЕР_1 в ході судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.08.2025 №157 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 05.08.2025 та поставлено на всі види забезпечення, у тому числі грошове. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.08.2025 №161 ОСОБА_1 визнано таким, що вибув до військової частини НОМЕР_5 АДРЕСА_2 для проходження базової загальновійськової підготовки з 09.08.2025 до окремого розпорядження. Після вибуття для проходження базової загальновійськової підготовки відповідач до військової частини НОМЕР_1 не повернувся. Згідно доповіді командира військової частини НОМЕР_5 вх.№16038 від 16.08.2025 ОСОБА_1 здійснив самовільне залишення частина та знаходився поза межами військової частини НОМЕР_5 , під час перебування у відрядженні. Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.01.2026 №12 ОСОБА_1 , який знаходився у відрядженні у військовій частині НОМЕР_5 , вважається незаконно відсутнім на службі з 18 серпня 2025 року. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 13.01.2026 №235/нагд було призначено службове розслідування за фактом неналежного обліку військовослужбовців які перебувають у самовільному залишенні військової частини, що призвело до можливого ризику переплати у військовій частині НОМЕР_1 . В ході службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 , 18.08.2025 здійснив самовільне залишення частини з розташування військової частини НОМЕР_5 та по день написання даної позовної заяви не прибув до військової частини НОМЕР_1 та не надав жодних підтверджуючих документів, які б підтвердили законність перебування його поза межами частини (матеріали службового додаються). За час незаконної відсутності, поза межами військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , відповідно до довідки розрахунку переплати грошового забезпечення, отримав грошове забезпечення в розмірі 40 848,47 грн., на яке він не мав права, оскільки відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. В діяннях ОСОБА_1 , за результатами службового розслідування, вбачаються ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.407 КК України. На підставі службового розслідування, було видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 15.03.2026 №1820/НОД. Службовим розслідування вини посадових осіб військової частини НОМЕР_1 у безпідставній переплаті грошового забезпечення не встановлено. Причинами переплати грошового забезпечення ОСОБА_1 є особиста недобросовісність останнього та вчинення ним кримінального правопорушення. Позасудове стягнення у цьому випадку неможливе, оскільки після вчинення відповідачем самовільного залишення частини НОМЕР_5 , йому призупинено нарахування та виплата грошового забезпечення, до розташування Військової частини НОМЕР_1 , відповідач, не повернувся, тому відрахування з місячного грошового забезпечення не може бути здійснене. На підставі викладеного у позовній заяві, позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 04 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 01 червня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Від відповідача до суду клопотань, пояснень, відзиву на позовну заяву не надходило.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи викладене, суд вирішив справу за наявними матеріалами.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.08.2025 №157 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 05.08.2025 та поставлено на всі види забезпечення, у тому числі грошове.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.08.2025 №161 ОСОБА_1 визнано таким, що вибув до військової частини НОМЕР_5 АДРЕСА_2 для проходження базової загальновійськової підготовки з 09.08.2025 до окремого розпорядження.

Після вибуття для проходження базової загальновійськової підготовки відповідач до військової частини НОМЕР_1 не повернувся.

Згідно доповіді командира військової частини НОМЕР_5 вх.№16038 від 16.08.2025 ОСОБА_1 здійснив самовільне залишення частина та знаходився поза межами військової частини НОМЕР_5 , під час перебування у відрядженні.

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.01.2026 №12 ОСОБА_1 , який знаходився у відрядженні у військовій частині НОМЕР_5 , вважається незаконно відсутнім на службі з 18 серпня 2025 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 13.01.2026 №235/нагд було призначено службове розслідування за фактом неналежного обліку військовослужбовців які перебувають у самовільному залишенні військової частини, що призвело до можливого ризику переплати у військовій частині НОМЕР_1 .

В ході службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 , 18.08.2025 здійснив самовільне залишення частини з розташування військової частини НОМЕР_5 та станом на момент подання позовної заяви не прибув до військової частини НОМЕР_1 , не надав підтверджуючих документів, які б підтвердили законність перебування його поза межами частини.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 15.03.2026 №1820/НОД про результати службового розслідування за фактом неналежного обліку військовослужбовців, які перебувають у самовільному залишенні військової частини, що призвело до переплати у військовій частині НОМЕР_1 , у період з серпня 2025 року по листопад 2025 року внаслідок неналежного виконання службових обов`язків посадовими особами військової частини НОМЕР_1 щодо ведення обліку особового складу було створено передумови для безпідставного нарахування та виплати грошового забезпечення і додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_6 , які під час їх відрядження до військової частини НОМЕР_5 , вчинили СЗЧ, та які своїми діями завдали шкоди державі у вигляді переплати, зокрема: колишнім розвідником – сапером 3 відділення інженерної розвідки взводу інженерної розвідки інженерно-саперної роти солдатом – ОСОБА_1 – 40848,47 грн.

За змістом довідки розрахунку переплати грошового забезпечення, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 , загальна сума переплати грошового забезпечення відповідачу через СЗЧ 18.08.2025, з А2900 №812/38546 від 14.09.2025, становить – 40848,47 грн.

У зв`язку із надлишковою виплатою відповідачу грошового забезпечення, позивач звернувся до суду із позовом щодо стягнення безпідставно набутих військовослужбовцем коштів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Статтею 3 Закону № 2232-XII визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України..

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.2019 № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов`язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Згідно зі статтею 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

У відповідності до статей 26, 27 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України від 03.10.2019 № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі – Закон № 160-IX у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень статей 1, 3, 4 Закону № 160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Згідно зі статтею 10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

У силу вимог статті 13 Закону № 160-IX стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам (далі – Порядок №260).

Відповідно до пункту 2 Порядку №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Згідно з пунктом 9 Порядку №260 грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці за станом здоров`я) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).

Відповідно до пункту 12 Порядку №260 військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.

Натомість, згідно з пунктом 15 Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

У силу вимог пункту 5 розділу XVI Порядку №260 військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках: за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168) передбачено, що на період дії воєнного стану особам, які несуть службу в районах ведення бойових дій встановлено виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень, а особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, передбачена додаткова винагорода в розмірі 100 000 гривень з розрахунку на місяць пропорційно часу участі осіб у таких діях та заходах.

Пунктом 2-1 Постанови №168 визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених Постановою №168 визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Відповідно до змісту положень доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, яке регулювало порядок виплати додаткової винагороди у спірний період, виплата додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин – особовому складу військової частини, накази на виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів. До наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували – з дня самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), оголошеного наказом командира.

Таким чином, з дня самовільного залишення військової частини відповідачем останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У відповідності до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 по справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності саме рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Верховний Суд в постанові від 01.03.2021 по справі № 180/1735/16-ц зазначив, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. Відтак, не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 15.03.2026 №1820/НОД про результати службового розслідування за фактом неналежного обліку військовослужбовців, які перебувають у самовільному залишенні військової частини, що призвело до переплати у військовій частині НОМЕР_1 , у період з серпня 2025 року по листопад 2025 року внаслідок неналежного виконання службових обов`язків посадовими особами військової частини НОМЕР_1 щодо ведення обліку особового складу було створено передумови для безпідставного нарахування та виплати грошового забезпечення і додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_6 , які під час їх відрядження до військової частини НОМЕР_5 , вчинили СЗЧ, та які своїми діями завдали шкоди державі у вигляді переплати, зокрема: колишнім розвідником – сапером 3 відділення інженерної розвідки взводу інженерної розвідки інженерно-саперної роти солдатом – ОСОБА_1 – 40848,47 грн.

За змістом довідки розрахунку переплати грошового забезпечення, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 , загальна сума переплати грошового забезпечення відповідачу через СЗЧ 18.08.2025, з А2900 №812/38546 від 14.09.2025, становить – 40848,47 грн.

Станом на час розгляду цієї справи, доказів сплати відповідачем коштів у визначеному розмірі до суду не надано.

Доказів оскарження наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 15.03.2026 №1820/НОД, яким встановлено суму надлишкової виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 , сторонами не надано та судом не встановлено.

Пунктом 1 частини першої статті 6 Закону №160-ІХ визначено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону №160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 160-ІХ у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Як встановлено судом, заявлені до стягнення кошти були отримані відповідачем як грошове забезпечення за період, протягом якого відповідач був відсутній на службі без поважних причин, у зв`язку із чим був притягнутий до повної матеріальної відповідальності.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів відшкодування відповідачем безпідставно набутих коштів, суд дійшов висновку про наявність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача відшкодувати безпідставно набуті кошти під час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Оскільки позивачем не надано доказів понесення витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) безпідставно набуті ним грошові кошти в сумі 40848,47 грн (сорок тисяч вісімсот сорок вісім гривень 47 копійок) під час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М. Чернова