Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №990/258/26 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

РІШЕННЯ

Іменем України

10 серпня 2026 року

м. Київ

справа №990/258/26

адміністративне провадження № П/990/258/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача: Білоуса О.В.,

суддів: Васильєвої І.А., Желтобрюх І.Л., Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про оскарження актів, дій чи бездіяльності,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 24 червня 2026 року звернувся до суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 квітня 2026 року № 138/ас-26 «Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами)» (далі - рішення № 138/ас-26) в частині висновку про зменшення балів за показниками «Сумлінність», "Відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу" за критерієм доброчесності та професійної етики;

зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України переглянути результати кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), в частині визначення результатів за показниками «Сумлінність», «Відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу» за критерієм доброчесності та професійної етики з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом за наслідками розгляду справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що зі змісту оскаржуваного рішення видно, що Комісія вирішила знизити бали за критерієм доброчесності та професійної етики загалом на 45 балів, зокрема з показників «сумлінність» - на 30 балів, «відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу» - на 15 балів.

Позивач вважає, що ті обставини, за які йому Комісією були знижені бали, не можуть вважатися порушеннями правил або норм відповідно до вимог законодавства, а тому рішення ВККС України №138/ас-26 в частині висновків Комісії стосовно оцінювання відповідності кандидата за критеріями доброчесності та професійної етики за вказаними вище показниками не може вважатися таким, що відповідає вимогам пункту 4 частини третьої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також критеріям правомірності рішень суб`єкта владних повноважень, визначеним статтею 2 КАС України.

07 липня 2026 року на адресу Верховного Суду надійшов письмовий відзив відповідача на позовну заяву, у якому він вказує про свою незгоду з викладеними позивачем у позові доводами та повідомляє свою думку про його безпідставність та необґрунтованість. При цьому зазначає, що Комісія діяла виключно у відповідності до частини другої статті 19 Конституції України, прийняла оскаржувані рішення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням процедури та передбачених частиною другою статті 2 КАС України критеріїв для їх прийняття.

Верховний Суд, з`ясувавши обставини, на які посилаються учасники справи, обґрунтовуючи свою позицію, дослідивши надані ними докази на підтвердження заявлених вимог та заперечень і матеріали судової справи, встановив таке.

Рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами та доповненнями) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, зокрема в апеляційних загальних судах.

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Комісії із заявою про допуск його до участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді в апеляційному загальному суді, оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року, як особи, яка відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 28 Закону, та про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Рішенням Комісії від 04 березня 2024 року № 84/ас-24 ОСОБА_1 допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах.

Відповідно до статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) та пунктів 2.1, 2.2 Положення про кваліфікаційне оцінювання основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності є кваліфікаційний іспит, який проводиться в порядку, передбаченому статтею 74 Закону, з урахуванням особливостей, встановлених главою 1 розділу V Закону.

Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складання анонімних тестувань та практичного завдання. Анонімне тестування проводиться щодо когнітивних здібностей, історії української державності, загальних знань у сфері права та спеціалізації відповідного суду з урахуванням його інстанційності. Практичне завдання проводиться щодо спеціалізації відповідного суду з урахуванням його інстанційності.

Рішеннями Комісії від 11 вересня 2024 року № 270/зп-24 (зі змінами) та від 09 грудня 2024 року № 316/ас-24 призначено кваліфікаційний іспит у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), та визначено черговість етапів його проведення (перший етап - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду; другий етап - тестування когнітивних здібностей; третій етап - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду).

Відповідно до пункту 8.2 Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 19 червня 2024 року № 185/зп-24, у разі якщо на момент складання іспиту анонімне тестування з історії української державності не проводиться, кожному учаснику, який успішно склав інші тестування та виконав відповідні практичні завдання, додається 40 балів до загального результату іспиту.

Відповідно до пункту 62 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону анонімне тестування з історії української державності не проводиться в межах кваліфікаційного іспиту під час конкурсів на зайняття вакантних посад суддів, оголошених рішеннями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, від 23 листопада 2023 року № 145/зп-23.

З огляду на зазначене вище ОСОБА_1 отримав такі результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23: 1) когнітивні здібності - 47,2 бала; 2) знання історії української державності - 40 балів; 3) знання у сфері права та зі спеціалізації суду - 139 балів; 4) практичне застосування знань у сфері права у суді відповідного рівня та спеціалізації - 132 бала. Загальний результат за критерієм професійної компетентності - 358,20 бала.

Рішенням Комісії від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 затверджено загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання, до другого етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах допущено 706 кандидатів, зокрема ОСОБА_1 .

Комісія звернулась до кандидатів на посаду судді апеляційного загального суду (лист від 06 серпня 2025 року № 21-6808/25), у якому запропоновано надати Комісії для долучення до досьє та оцінювання під час співбесіди пояснення та докази (за наявності), які, на думку кандидата, підтверджують його відповідність критеріям особистої та соціальної компетентності. При цьому увагу кандидатів було акцентовано на пункті 5.6 розділу 5 Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, в якому визначено вагу критеріїв та показників під час кваліфікаційного оцінювання. Зокрема, особиста компетентність ? 50 балів (рішучість та відповідальність ? 25 балів, безперервний розвиток ? 25 балів) і соціальна компетентність ? 50 балів (ефективна комунікація ? 12,5 бала, ефективна взаємодія ? 12,5 бала, стійкість мотивації ? 12,5 бала, емоційна стійкість ? 12,5 бала).

До Комісії 20 серпня 2025 року надійшли пояснення та докази від кандидата ОСОБА_1 на виконання листа Комісії від 06 серпня 2025 року № 21- 6808/25. Кандидат надав інформацію, яка, на його думку, підтверджує відповідність показникам критерію особистої компетентності: «Рішучість та відповідальність», «Безперервний розвиток» та показникам критерію соціальної компетентності: «Ефективна комунікація», «Ефективна взаємодія», «Стійкість мотивації», «Емоційна стійкість».

До Комісії 02 березня 2026 року надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 28 лютого 2026 року (далі - Висновок).

Комісією у складі колегії 14 квітня 2026 року проведено співбесіду з кандидатом ОСОБА_1 , досліджено матеріали досьє, Висновок ГРД, усні та письмові пояснення кандидата, а також інші обставини, документи та матеріали.

Рішенням Комісії у складі колегії від 14 квітня 2026 № 138/ас-26 визначено, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 набрав 688,54 бала.

Питання про підтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді внести на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в пленарному складі.

Рішенням Комісії у пленарному складі від 27 травня 2026 року № 247/ас-26 визнано ОСОБА_1 таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

Частково не погодившись із рішення ВККС України від 14 квітня 2026 № 138/ас-26, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із цим позовом.

При зверненні до Верховного Суду з позовною заявою 24 червня 2026 року ОСОБА_1 подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Зокрема, в обґрунтування заяви позивач зазначив, що оскаржуване рішення ВККС України йому не надсилалось та було опубліковане на офіційному сайті Комісії 26 травня 2026 року, що підтверджується відомостями з офіційного сайту.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2026 року відкрито провадження у справі та встановлено, що клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду буде вирішено колегією суддів Верховного Суду після подання відповідачем відзиву на позовну заяву та своїх заперечень щодо клопотання.

Відповідачем 07 липня 2026 року подано відзив на позовну заяву, в якому відсутні будь-які доводи чи заперечення щодо заяви ОСОБА_1 про поновлення строку.

При цьому, відповідачем до відзиву додано роздруківку з адміністративної панелі вебсайту Комісії, з якої вбачається, що оскаржуване рішення ВККС України було опубліковане на офіційному сайті Комісії 26 травня 2026 року.

Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За змістом частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною восьмою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України під час процедури проведення добору кандидатів на посаду судді, конкурсу на посаду судді чи призначення на посаду судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлюється місячний строк.

Надавши оцінку заявленому клопотанню та доказам, які долучені до матеріалів справи на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду, та відсутності будь-яких заперечень Комісії щодо поновлення строку звернення до суду, колегія суддів Верховного Суду, з урахуванням звернення позивача в місячний строк після ознайомлення з текстом оскаржуваного рішення, дійшла висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду та поновлення цього строку.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За правилами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведені конституційні приписи поширюються й на Вищу кваліфікаційну комісію суддів України як державний орган суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України та уповноважений, з-поміж іншого, проводити кваліфікаційне оцінювання суддів і кандидатів на посаду судді та конкурси на зайняття вакантних суддівських посад.

Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Згідно з частиною першою статті 28 Закону № 1402-VIII суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог: 1) має стаж роботи на посаді судді не менше п`яти років; 2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років; 3) має досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше сім років; 4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1-3 цієї частини, щонайменше сім років.

Особливості проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду визначені статтею 79-3 Закону № 1402-VIII. За частиною другою цієї статті у конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (для апеляційного суду).

За змістом пунктів 2 та 4 частини четвертої статті 79-3 Закону № 1402-VIII (у редакції Закону № 4433-IX від 14 травня 2025 року) Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного суду; за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді апеляційного суду ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності таких кандидатів здійснювати правосуддя у відповідному суді.

За частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев`ятьма голосами.

Частиною другою статті 88 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Водночас частина третя статті 88 Закону № 1402-VIII встановлює Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2026 року у справі № 990/301/25 зазначила, що судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо.

При цьому, якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному з визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.

У свою чергу, ВККС України є уповноваженим суб`єктом з питань проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді та прийняття рішення за його результатами, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду підтвердила в означеній постанові зокрема, що повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та є виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою.

Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися у здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.

Повноваження Комісії щодо оцінки встановлених щодо кандидата на посаду судді обставин на предмет відповідності його критерію доброчесності є дискреційними. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.

Мета дискреції (розсуду) адміністративного органу зводиться до того, що:

- завдяки дискреції забезпечується індивідуалізація та справедливість вирішення тих або інших справ, оскільки вони розглядаються в межах конкретних обставин, які можуть бути враховані відповідним суб`єктом;

- такі повноваження сприяють адміністративній гнучкості, дозволяючи адміністративним органам, які приймають рішення, адаптуватися до мінливих обставин та пріоритетів (за умови дотримання обмежень законності та розумності) та сприяють підвищенню ефективності (раціональності) та оперативності управлінської діяльності;

- дискреція дозволяє максимально повно врахувати права, свободи та інтереси приватної особи і особливо під час їх зважування з публічним інтересом.

Разом з тим наділення ВККС України свободою розсуду під час оцінки відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності не означає, що такий розсуд не має меж. У всякому випадку межа розсуду виключає свавільність дій та використання наданих повноважень не з легітимною метою, тобто не з метою, задля досягнення якої повноваження надані. Іншими словами, процедура оцінювання кандидата повинна бути правовою. У свою чергу правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним потрібно розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) послідовно висловлює правову позицію, згідно з якою надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права, і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення від 2 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 2 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

Правовладдя вимагає, щоб будь-яка дискреція не була так необмеженою, щоб стати потенційно свавільною. Жодна дискреція не може бути юридично безмежною.

Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції Комісії у конкурсній процедурі на посаду судді апеляційного суду, зокрема і ухвалення рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку має показувати, наприклад, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, чим керувалася Комісія, коли оцінювала цього кандидата.

Отже, законодавець визначив вичерпний перелік підстав, з яких рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, може бути скасоване судом. Таке законодавче регулювання зумовлене особливим характером дискреційних повноважень Комісії у сфері оцінювання компетентності, доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) і означає, що суд, здійснюючи контроль за рішенням Комісії, не може перебирати на себе її повноваження та переоцінювати професійний рівень кандидата чи кількість набраних ним балів, а перевіряє дотримання Комісією визначеної законом процедури ухвалення рішення, меж наданих їй повноважень та вимог щодо вмотивованості рішення.

Водночас відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями у системному зв`язку з положеннями частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, які окреслюють межі такого контролю стосовно рішень Комісії, ухвалених за результатами кваліфікаційного оцінювання.

З огляду на викладене Верховний Суд перевіряє оскаржуване рішення Комісії № 138/ас-26 на відповідність наведеним критеріям з урахуванням підстав, визначених частиною третьою статті 88 Закону № 1402-VIII, та доводів Позивача.

Фактично доводи ОСОБА_1 щодо часткового скасування оскаржуваного рішенням Комісії зводяться до незгоди з трьома висновками ВККС України, які мали наслідком зниження балів за критерієм доброчесності та професійної етики загалом на 45 балів, зокрема за показниками «сумлінність» - на 30 балів та «відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу» - на 15 балів:

- щодо відображення позивачем у деклараціях за 2016- 2024 роки інформації про батька ОСОБА_2 та матір ОСОБА_3 як членів сім`ї (зменшення на 15 балів оцінки кандидата за показником «сумлінність»);

- щодо перевищення позивачем строків надсилання судових рішень до ЄДРСР (зменшення на 15 балів оцінки кандидата за показником «сумлінність»)

- щодо зосередження суміжних земельних ділянок у межах однієї родини позивача (зменшення на 15 балів оцінки кандидата за показником «відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу»).

Так, Комісією встановлено, що у деклараціях за 2016- 2024 роки кандидатом відображено інформацію про батька ОСОБА_2 та матір ОСОБА_3 як членів сім`ї.

Стосовно вказаних обставин ОСОБА_1 надав письмові та усні пояснення під час співбесіди. Кандидат повідомив, що не проживає спільно з батьками, не пов`язаний спільним побутом, але провідує їх доволі часто у зв`язку з їхнім літнім віком. Відомості про майно та доходи батьків вносились ним у щорічні Декларації добровільно, навіть після зміни місця проживання у 2016 році.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 46 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700-VII) у декларації зазначаються відомості про прізвище, ім`я, по батькові, число, місяць і рік народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків (у разі його отримання), серію та номер паспорта громадянина України, суб`єкта декларування та членів його сім`ї, унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі суб`єкта декларування та членів його сім`ї (у разі формування такого унікального номера), зареєстроване місце їх проживання.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1700-VII члени сім`ї: б) будь-які особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки із суб`єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього закону (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Згідно з роз`ясненнями НАЗК членами сім`ї суб`єкта декларування є:

особа, яка перебуває у шлюбі із суб`єктом декларування (чоловік / дружина) станом на останній день звітного періоду, - незалежно від спільного проживання із суб`єктом декларування упродовж звітного періоду;

діти суб`єкта декларування до досягнення ними повноліття, незалежно від їх спільного проживання із суб`єктом декларування упродовж звітного періоду;

будь-які особи, які станом на останній день звітного періоду (за умови спільного проживання із суб`єктом декларування впродовж 30 календарних днів, що передували останньому дню звітного періоду) або сукупно протягом не менше 183 днів протягом року, що передує року подання декларації: спільно проживали; були пов`язані спільним побутом; мали взаємні права та обов`язки із суб`єктом декларування (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживали із суб`єктом декларування, але не перебували у шлюбі.

Усі інші особи, за відсутності хоча б однієї із вказаних вище ознак, для цілей декларування не вважаються членами сім`ї суб`єкта декларування.

З огляду на вказане правове регулювання та пояснення позивача, Комісія дійшла обґрунтованого висновку, що у деклараціях за 2016- 2024 роки ОСОБА_1 зазначено відомості про його батьків, які з 2016 року не були пов`язані спільним побутом та не мали взаємних прав та обов`язків із суб`єктом декларування.

В обґрунтування помилковості висновків ВККС України в цій частині, позивач в позовній заяві посилається на Закон №1700-VII та зазначає, що саме НАЗК є тим державним органом, до компетенції якого належить здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незалежно від посади, яку займає така особа, та вжиття заходів щодо виявлення відповідних порушень з подальшим ініціюванням притягнення винних осіб до відповідного виду відповідальності.

Зокрема, як зазначає позивач, у разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції (частина друга статті 51-3 Закону № 1700-VII).

Комісія при розгляді цього питання дійшла висновку, що зазначені неточності декларування не свідчать про умисне приховування інформації. Водночас повторюваність таких помилок у різних видах декларацій свідчить про недостатню уважність та старанність кандидата при виконанні вимог фінансового контролю, а тому вони мають бути враховані Комісією в порядку, передбаченому пунктом 5.11 Положення про кваліфікаційне оцінювання.

ОСОБА_1 зазначає, що вказував у щорічних деклараціях батьків після зміни постійного проживання у 2016 році через їх постійне, систематичне відвідування за місцем їхнього проживання (для надання допомоги у зв`язку з похилим віком і станом здоров`я), користування їх майном з метою забезпечення максимальної прозорості, повноти розкриття, відкритості та підзвітності, з чим також погоджується колегія суддів Верховного Суду.

Спільність проживання, на думку позивача, є оціночним правовим поняттям. Це означає, що закон не дає вичерпного переліку умов для його визнання. Для встановлення цього факту суб`єкт оцінює сукупність факторів: спільний побут, ведення господарства, взаємні права, обов`язки та бюджет.

Колегія суддів звертає увагу, що при встановленні ознак пов`язаності спільним побутом, наявності взаємних прав та обов`язків необхідно враховувати (Рішення Конституційного Суду України від 03.06.2019 у справі № 1-8/99, постанова Великої Палати Верховного Суду 03.07.2019 у справі № 554/8023/15-ц, постанови Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 182/670/15-ц, від 28.04.2021 у справі № 309/2630/15-ц, від 18.02.2021 у справі № 640/21524/18):

факт спільного проживання;

ведення спільного господарства / спільне виконання домашніх обов`язків;

наявність у сторін спільного бюджету, придбання майна в інтересах сім`ї, в тому числі для спільного користування;

здійснення спільних витрат в інтересах сім`ї, в тому числі на продукти харчування, дозвілля, утримання житла, його ремонт тощо;

інші обставини, які вказують на наявність відносин, притаманних подружжю.

Позивач вказаних обставин не наводить та не підтверджує належними та допустимими доказами, що свідчить про помилковість його висновків про необхідність вказувати батьків у відповідних деклараціях.

Правильність і повнота декларування становлять один із базових елементів доброчесності судді. Суддя як носій підвищеного стандарту поведінки має демонструвати зразкове ставлення до дотримання вимог щодо фінансового контролю. Навіть технічні помилки в деклараціях, якщо вони повторюються, можуть свідчити про недостатню старанність у виконанні обов`язків, які є необхідними для забезпечення суспільної довіри до судової влади.

За вказаних обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок Комісії, що виявлені порушення мають несуттєвий, але повторюваний характер, та свідчать про певний дефіцит старанності у виконанні обов`язків суб`єкта декларування, що є причиною зменшення оцінки на 15 балів за показником «сумлінність» критеріїв доброчесності та професійної етики.

У контексті наведеного Суд наголошує, що однією з ключових передумов набуття статусу судді є бездоганна репутація та дотримання високих стандартів етичної поведінки, що забезпечують суспільну довіру до судової влади.

Суддя повинен бути не лише фахово підготовленим, а й морально бездоганним, адже будь-які сумніви щодо його доброчесності підривають довіру до правосуддя в цілому.

У межах проходження конкурсу на зайняття вакантної посади судді в апеляційному загальному суді, Комісії належить з`ясувати, чи має він всі потрібні якості для зайняття посади судді. Комісія перевіряє не лише відповідність кандидата формальним критеріям, а й оцінює всі обставини, що характеризують його особу, зокрема те, наскільки відповідально він ставиться до своїх обов`язків, чи не викликає своєю поведінкою обґрунтованих сумнівів щодо компетентності, професійної етики та доброчесності.

Водночас кандидат, який зацікавлений в отриманні відповідної посади судді апеляційного суду, зважаючи на мету (ціль) конкурсу, має обов`язок надати переконливі пояснення (за потреби й відповідні докази), які усунуть у членів Комісії обґрунтований сумнів у його невідповідності критеріям професійної етики та доброчесності.

На переконання Суду, Комісія у цій частині обґрунтувала свої висновки та оцінила в сукупності неточності у декларуванні кандидата, зазначивши, що кожне з порушень само собою не свідчить про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики судді/кандидата, визначеним у пункті 2.13 Положення про кваліфікаційне оцінювання та Єдиним показникам. Водночас сама їх наявність не є нейтральною для оцінювання, а тому вони мають бути враховані Комісією, у порядку, передбаченому пунктом 5.11 Положення про кваліфікаційне оцінювання. Зазначені неточності декларування не свідчать про умисне приховування інформації. Водночас повторюваність таких помилок у різних видах декларацій свідчить про недостатню уважність та старанність кандидата при виконанні вимог фінансового контролю, а тому вони мають бути враховані Комісією в порядку, передбаченому пунктом 5.11 Положення про кваліфікаційне оцінювання.

У позовній заяві ОСОБА_1 не наводить достатніх і вагомих аргументів для того, щоб Суд вважав висновки відповідача щодо зазначених обставин довільними чи нераціональними, натомість доводи позивача зводяться до незгоди з висновками Комісії в цій частині.

Оцінюючи висновки Комісії про зменшення кількості балів кандидата за показником «сумлінність» внаслідок встановлення Комісією фактів перевищення позивачем строків надсилання судових рішень до ЄДРСР, колегія суддів зазначає таке.

Під час дослідження інформації щодо несвоєчасності надсилання судових рішень і окремих думок до ЄДРСР Комісією встановлено, що «за період з 2020 року до 2025 року суддею з порушенням строків до ЄДРСР внесено 3 127 судових рішень. Середня тривалість порушення строків внесення рішень становить 6 днів, однак є рішення, які внесено до ЄДРСР із більш суттєвим порушенням строків, ніж зазначає у Висновку ГРД, зокрема:

Ухвалу у справі № 308/5062/23 від 03 квітня 2023 року надіслано судом до ЄДРСР 06 грудня 2023 року тобто з порушенням строку на 239 днів.

Дві ухвали у справі № 308/133/25 від 06 січня 2025 року надіслано судом до ЄДРСР 16 липня 2025 року тобто з порушенням строку на 183 дні.

Ухвалу у справі № 308/2871/22 від 23 лютого 2022 року надіслано судом до ЄДРСР 08 червня 2022 року тобто з порушенням строку на 99 днів.

Ухвалу у справі № 308/13257/24 від 13 серпня 2024 року надіслано судом до ЄДРСР 26 листопада 2024 року тобто з порушенням строку на 98 днів.

Ухвалу у справі № 308/11859/24 від 19 липня 2024 року надіслано судом до ЄДРСР 29 жовтня 2024 року тобто з порушенням строку на 96 днів».

Відтак, Комісією в пунктах 152- 154 оскаржуваного Рішення №138/ас-26 викладені факти систематичних затримок «надсилання судових рішень до ЄДРСР», оцінюючи які, Комісія дійшла висновку про порушення суддею Фазикошем О.В. процесуального обов`язку із внесення судових рішень до ЄДРСР у визначені законом строки, і на виправдання чого, за висновком Комісії, суддею не надано обґрунтованих і достатніх пояснень, а також доказів, які б підтверджували правомірність його дій.

Так, зокрема, обґрунтовуючи свої висновки, в пунктах 156- 165 оскаржуваного Рішення, Комісія апелювала до стандартів «старанності» та «сумлінності», що передбачають старанне, ретельне та відповідальне виконання суддею (кандидатом на посаду судді) своїх обов`язків, зокрема: ефективну організацію виконання своїх повноважень і дисциплінованість; вжиття достатніх заходів під час здійснення професійної діяльності щодо дотримання розумних строків вчинення дій, виконання завдань, розгляду справ, заяв, звернень тощо, виготовлення процесуальних документів (пункт 19 Єдиних показників)

Як нормативне обґрунтування Комісія використала приписи статті 7 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI з`їзду суддів України від 22 лютого 2012 року, та статті 7 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XX з`їзду суддів України від 18 вересня 2024 року (у редакції, чинній на момент існування обставин, що досліджуються), за змістом яких «суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов`язки та вживати заходів для поглиблення своїх знань та вдосконалення практичних навичок».

Додатково Комісія зупинилася й на Коментарі до статті 7 цього кодексу (2012 року), де зазначено, що «старанність як складова сумлінності є моральною чеснотою судді, що охоплює раціональне використання робочого часу, самоконтроль і зосередженість на виконанні своїх суддівських обов`язків». Та додатково вказала, що «обов`язок судді старанно виконувати покладені на нього обов`язки регламентується відповідними процесуальними законами і полягає, зокрема, у дотриманні ним порядку і строків розгляду судових справ, виготовленні судових рішень у строки, передбачені чинним законодавством, забезпеченні можливості реалізації сторонами своїх процесуальних прав тощо. Аналогічна позиція Ради суддів України відображена і в Коментарі до Кодексу суддівської етики 2024 року, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02 березня 2026 року № 14».

Окремо Комісією наголошено на тому, що «своєчасне складання і оголошення повного тексту судового рішення, а також його опублікування є одним із засобів формування довіри до судової влади. Комісія зазначає, що ЄДРСР, його своєчасне наповнення судовими рішеннями - це важливе надбання національної правової системи. Недбале ставлення до наповнення ЄДРСР може негативно вплинути на авторитет суду загалом».

Аналізуючи вагомість та значення встановлених порушень для сторін та суспільства Відповідач наголосив, що «вимога частини третьої статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» щодо внесення рішень до ЄДРСР не пізніше наступного дня після їх ухвалення є складовою права на справедливий суд у контексті захисту сторін від «таємного виконання правосуддя», та, посилаючись на практику ЄСПЛ (зокрема, у справі «Fazliyski v. Bulgaria»), констатував, що «відкритість діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованість судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства… є складовими більш широкого права на справедливий суд у контексті захисту сторін «від таємного виконання правосуддя» (без контролю суспільства) та є важливим надбанням правової системи та засобом формування суспільної довіри до суду».

Оцінюючи встановлену значну кількість несвоєчасно внесених рішень (3 127 випадків) крізь призму пункту 19 Єдиних показників, Комісія дійшла висновку, що такі факти свідчать про труднощі Позивача в ефективній організації своєї роботи та недостатньо відповідальне ставлення до законодавчих обов`язків, що в сукупності зумовило зменшення оцінки за показником «сумлінність» на 15 балів.

Своєю чергою, позивач вважає висновки Комісії про порушення ним вказаних обов`язків необґрунтованими, наголошуючи на тому, що систематичні затримки у надсиланні рішень до ЄДРСР були пов`язані не з дефіцитом сумлінності, а, в першу чергу, з критичним рівнем судового навантаження та складними умовами роботи в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області. Він вказує, що за статистичними даними протягом 2020- 2025 років його суд входив до двадцятки найбільш завантажених судів України, а його особисті показники навантаження суттєво перевищували середньообласні та середньосудові показники. ОСОБА_1 підкреслює, що виконання ним повноважень слідчого судді зумовлювало необхідність негайного розгляду понад 5000 справ та близько 2400 додаткових матеріалів, що об`єктивно впливало на організацію роботи та створювало неможливість оперативно здійснювати технічне наповнення Реєстру. Позивач також акцентує увагу на тому, що ці технічні затримки не призвели до порушення прав учасників справ, оскільки паперові копії рішень видавались та направлялись сторонам вчасно, жодних скарг з цього приводу до суду не надходило, а за весь період його професійної діяльності не було зафіксовано жодних дисциплінарних проваджень чи порушень строків на апеляційне оскарження.

Аналізуючи наведене колегія суддів виходить з такого.

Закон України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22 грудня 2005 року (далі - Закон №3262 -IV) дійсно визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону №3262 -IV суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.

Згідно з частиною першою статті 10 цього закону порушення правил ведення Реєстру, а також порушення права на доступ до судових рішень тягнуть за собою відповідальність згідно із законом.

Разом з тим, закону, який би містив відповідні положення про коло осіб, конкретні підстави, межі та обсяг такої відповідальності Верховною Радою України не ухвалено.

19.04.2018 року Вищою радою правосуддя прийнято рішення № 1200/0/15-18 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень», відповідно до пункту 1 Розділу ІІІ якого електронний примірник судового рішення або окремої думки судді виготовляється судом в АСДС у день ухвалення судового рішення або виготовлення його повного тексту в паперовій формі, підписується КЕП судді, який ухвалив таке судове рішення, а в разі колегіального розгляду - КЕП усіх суддів, що входять до складу колегії, та зберігається у стані, що унеможливлює його подальше коригування.

Пунктом 3 Розділу Х цього Положення визначено, що відповідальність за організацію в суді своєчасного правильного та повного внесення до АСДС реєстраційних відомостей, зазначених у пункті 3 розділу II цього Положення, а також відомостей про набрання судовим рішенням законної сили (у тому числі за результатами розгляду справи судом апеляційної чи касаційної інстанції), надсилання таких відомостей до Реєстру, а також за своєчасне надсилання адміністраторові відомостей, зазначених в абзаці другому пункту 2 розділу III цього Порядку та пункті 3 розділу III цього Порядку, несе керівник апарату суду або особа, яка виконує його обов`язки.

В аспекті наведеного важливо наголосити, що, здійснюючи судочинство, суддя керується виключно спеціальним процесуальним законом. Так, зокрема, за приписами частини 1 статті 1 КПУ України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Так само за частиною 1 статті 1 ЦПК України юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, а також порядок здійснення цивільного судочинства, - визначає виключно цей Кодекс. Отже, спеціальні процесуальні Кодекси є єдиним належним джерелом визначення процесуальних повноважень та обов`язків суддів під час здійснення ними правосуддя.

Відповідно до приписів частини шостої статті 259 Цивільного процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи. Складання повного тексту ухвали, залежно від складності справи, може бути відкладено на строк не більш як п`ять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин ухвали.

Так само частиною другою статті 376 Кримінального процесуального кодексу України передбачено: якщо складання судового рішення у формі ухвали вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п`яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині.

Строків та порядку внесення судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень та відповідних процесуальних обов`язків судів ці процесуальні закони не визначають.

Що стосується інших законодавчо встановлених обов`язків судді, то вони також вичерпно визначені спеціальним законодавством. Так, статтею 56 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VIII від 2 червня 2016 року, визначені права та обов`язки судді, першим і другим пунктами частини 7 якої передбачено, що суддя зобов`язаний, зокрема, справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Як вбачається з тексту оскаржуваного рішення, оцінюючи встановлені та неоспорювані кандидатом факти несвоєчасного внесення судових рішень до Реєстру, Комісія виходила як з тверджень про порушення ним як суддею своїх процесуальних обов`язків (своєчасного виготовлення та оголошення судового рішення), так і з точки зору порушення суддею етичних стандартів щодо «старанного й неупередженого виконання покладених на нього обов`язків».

Не применшуючи важливості і значення етичних норм і стандартів, колегія суддів все ж змушена констатувати обов`язковість з боку суб`єкта владних повноважень чіткого визначення правових підстав, меж, складу і наслідків тих діянь, що ставляться судді у провину.

Натомість, встановивши у своєму рішенні № 138/ас-26 лише випадки несвоєчасного внесення судових рішень до Реєстру як інституційного обов`язку суду, при оцінці таких випадків ВККСУ використала норми, обґрунтування і твердження, що регламентують виготовлення повного тесту і оголошення рішення як процесуальних обов`язків судді, - чим фактично ототожнила два різні за своєю юридичною природою обов`язки: процесуальне складання повного тексту рішення та технічне оприлюднення його електронної копії в Єдиному державному реєстрі судових рішень (ЄДРСР). Комісія констатувала систематичне порушення саме позивачем імперативних приписів закону № 3262-IV щодо строків наповнення Реєстру, не з`ясувавши, чи покладає цей закон такий обов`язок саме на суддю.

Суд зазначає, що, по-перше, вчасне складання рішення є ключовою процесуальною гарантією прав сторін, тоді як наповнення ЄДРСР є адміністративно-технічною функцією. Недбале ставлення до наповнення Реєстру, за твердженням ВККС, дійсно загалом впливає на авторитет суду, проте не завжди свідчить про фактичну затримку у виготовленні тексту, та, відповідно, пряме порушення суддею прав сторін провадження на ефективний судовий захист.

По-друге, Комісія не встановила належним чином характер дій позивача, обмежившись лише формальною констатацією кількості судових рішень, надісланих до ЄДРСР з пропуском строку, без дослідження реальних обставин їх створення і оприлюднення. Відповідач не з`ясував, чи були ці рішення фактично виготовлені вчасно у внутрішній системі «Д-3», спираючись виключно на дати їх надіслання для оприлюднення, які, за твердженням ОСОБА_1 , могли відрізнятися через людський фактор або технічні особливості програмного забезпечення.

По-третє, Комісія взагалі не надала оцінки ґрунтовним доводам ОСОБА_1 щодо критичного рівня судового навантаження в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області і його особисто, який безпосередньо впливав на технічні аспекти роботи. Статистичні дані підтверджують, що цей суд входить до двадцятки найбільш завантажених судів України, а особисте навантаження позивача у досліджувані періоди суттєво перевищувало середньообласні та середньосудові показники. Проте, об`єктивна неможливість оперативно опрацьовувати технічне наповнення Реєстру за умов виконання ним повноважень слідчого судді та постійного розгляду великої кількості клопотань органів досудового розслідування (яких за досліджуваний період надійшло понад 5000 справ та 2400 матеріалів) була проігнорована відповідачем при виставленні балів за критерієм сумлінності.

Зокрема, позивач вказував на об`єктивну неможливість миттєвого технічного наповнення Реєстру через пріоритетність виконання ним невідкладних повноважень слідчого судді, що вимагало негайного розгляду значної кількості клопотань органів досудового розслідування (понад 5000 справ та 2400 матеріалів за досліджуваний період). Крім того, Комісія проігнорувала пояснення позивача про те, що переважна більшість затримок (у понад 95% справ) становила лише 1-2 дні та була пов`язана з технічними алгоритмами системи «Д-3», яка не враховує вихідні дні, а також з необхідністю першочергового виготовлення та видачі паперових копій рішень учасникам справ, що забезпечувалося позивачем без жодних зволікань.

Наостанок, ВККС не врахувала докази своєчасного виготовлення рішень та повну відсутність скарг від учасників судових процесів за весь період кар`єри судді. Попри те, що позивач наголошував, що паперові копії рішень видавалися сторонам та направлялися без затримок, що підтверджується відсутністю будь-яких дисциплінарних проваджень чи офіційних нарікань з боку громадян щодо несвоєчасного отримання текстів рішень за весь період його професійної діяльності. Таким чином, технічні затримки у наповненні ЄДРСР не потягли за собою порушення прав учасників справ на доступ до правосуддя, а Комісія не навела жодних доказів того, що ці обставини мали негативні наслідки для конкретних осіб чи інтересів правосуддя загалом.

Посилання ж Комісії у пунктах 161- 162 оскаржуваного Рішення на постанову Європейського суду з прав людини у справі «Fazliyski v. Bulgaria» як на підґрунтя для висновку про недоброчесність позивача через затримки у наповненні ЄДРСР, колегія суддів вважає юридично помилковим та таким, що ґрунтується на неправильному тлумаченні правових позицій Суду.

Аналіз § 69 зазначеного рішення ЄСПЛ свідчить, що воно стосується екстремальних випадків «повного приховування від громадськості змісту судового рішення» (зокрема у справах, пов`язаних із національною безпекою), що Суд кваліфікує як «таємне виконання правосуддя» без будь-якого контролю суспільства. Європейський суд наголошує, що публічність є основною гарантією проти свавілля, а тому навіть інтереси безпеки не можуть виправдовувати абсолютну непублічність судового акта.

Натомість обставини цієї справи мають докорінно іншу правову природу. У даному випадку мова йде не про «таємне правосуддя» чи навмисне приховування рішень від суспільства, а про технічні затримки в адмініструванні електронної бази даних (ЄДРСР), зумовлені об`єктивним чинником надмірного судового навантаження.

При цьому, Колегія суддів зазначає, що механічне перенесення високих стандартів боротьби із «секретним правосуддям» (справа «Fazliyski v. Bulgaria») на питання технічної оперативності наповнення цифрового реєстру за умов підтвердженого критичного навантаження судді є проявом надмірного формалізму та порушує принцип пропорційності. Формальне порушення адміністративно-технічного строку надіслання електронної копії рішення, яке фактично оприлюднене та доведене до відома сторін, не може ототожнюватися з фундаментальним порушенням принципу публічності судового розгляду в розумінні практики ЄСПЛ.

З огляду на встановлені в цій частині обставини, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що Комісія, застосувавши надмірно формальний підхід та не надавши належної правової оцінки об`єктивним чинникам критичного судового навантаження позивача та фактичній відсутності негативних наслідків для учасників справ, дійшла необґрунтованого висновку про зменшення кількості балів кандидата за показником «сумлінність» на 15 балів у цій частині (пункт 165 оскаржуваного рішення).

Щодо підстав зменшення оцінки кандидата за показником «відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу» критеріїв доброчесності та професійної етики, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

Під час дослідження досьє кандидата Комісією встановлено, що у 2016 році кандидатом та його батьками придбано земельні ділянки 1 000 м2 кожна ( АДРЕСА_1 ).

Кандидат 19 червня 2024 року за договором дарування стає власником земельної ділянки, яка належала його батькові, площею 1 000 м2 ( АДРЕСА_1 ). Сестра кандидата 18 квітня 2024 року за договором дарування стає власником земельної ділянки, яка належала матері кандидата, площею 1000 м2 ( АДРЕСА_1 ).

Батько кандидата 08 жовтня 2024 року за договором купівлі-продажу стає власником земельної ділянки 0,232 м2 ( АДРЕСА_1 ). Мати кандидата 29 квітня 2025 року за договором купівлі-продажу стає власником об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку садибного типу 207 м2 та земельної ділянки площею 0,1747 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

У Декларації за 2024 рік ОСОБА_1 декларує об`єкт незавершеного будівництва 393,66 м2, розташований на земельній ділянці, що належить суб`єкту декларування ( АДРЕСА_1 ).

У Декларації за 2024 рік ОСОБА_4 (рідна сестра кандидата) декларує об`єкт незавершеного будівництва 276,18 мІ, розташований на земельній ділянці, що належить суб`єкту декларування ( АДРЕСА_1 ).

Суміжність зазначених земельних ділянок та об`єктів незавершеного будівництва підтверджено самим кандидатом під час співбесіди. Таким чином, у межах однієї родини - кандидат, його сестра та батьки - зосереджено суміжні земельні ділянки загальною площею понад 0,3 га та щонайменше два об`єкти незавершеного будівництва загальною площею понад 670 мІ, розташовані на АДРЕСА_1 та вул. Теодора Ромжі в м. Ужгород. Кандидат під час співбесіди підтвердив, що така концентрація нерухомості може справляти на стороннього спостерігача враження єдиної «садиби суддівської родини».

Оцінивши вказані обставини, Комісія дійшла висновку, що встановлений зовнішній майновий образ кандидата - концентрація суміжних земельних ділянок і масштабних об`єктів незавершеного будівництва в межах однієї родини, що сам кандидат охарактеризував як «садибу суддівської родини», - є обставиною, яка не є нейтральною для оцінювання, оскільки звичайна розсудлива людина може розцінити її як таку, що не відповідає очікуваному рівню життя судді у значенні пункту 23 Єдиних показників, незалежно від законності джерел формування такого майнового образу.

З огляду на це Комісія одноголосно вирішила зменшити оцінку кандидата за показником «відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу» критеріїв доброчесності та професійної етики на 15 балів.

Надаючи правову оцінку наведеним обставинам та встановленим Комісією обставинам, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.

17 грудня 2024 року Вища рада правосуддя рішенням № 3659/0/15-24 затвердила Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) з метою визначення критеріїв доброчесності та професійної етики, однакових принципів їх застосування всіма суб`єктами оцінювання.

Відповідно до пункту 1 Єдиних показників обґрунтований сумнів - наявність відповідних та достатніх фактичних даних, які є переконливими для звичайної розсудливої людини щодо того, що суддя (кандидат на посаду судді) може не відповідати критеріям доброчесності та професійної етики.

Пункт 23 Єдиних показників передбачає, що спосіб життя судді (кандидата на посаду судді) відповідає статусу займаної посади, якщо його поведінка на думку звичайної розсудливої людини не викликає сумніву щодо відповідності рівня життя законним доходам, є гідною, підтримує авторитет статусу та відповідає вимогам, яких необхідно дотримуватися з огляду на статус судді (кандидата на посаду судді).

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає цьому показнику, якщо, зокрема, але не виключно:

1) суддя (кандидат на посаду судді) не допускав показового демонстрування свого достатку, предметів розкоші, що на думку звичайної розсудливої людини є надмірним чи може розцінюватись як невідповідність рівню життя судді (кандидата на посаду судді);

2) суддя (кандидат на посаду судді) не допускав показового та/або невідповідного ситуації використання свого статусу, що може завдати шкоди авторитету правосуддя;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не допускав публічної нерозсудливої, неетичної поведінки, яка на думку звичайної розсудливої людини може сприйматися такою, що не відповідає його статусу.

У цьому контексті слід урахувати, що частина дев`ята статті 69 Закону № 1402-VIII встановлює умови визначення відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності, які законодавець пов`язує з наявністю/відсутністю обґрунтованих сумнівів у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

За змістом пункту 6.24 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затверджено рішенням ВККС України від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 (далі - Положення № 20/зп-25), під час співбесіди обов`язково обговорюються із суддею (кандидатом на посаду судді) дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності.

Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів: оголошення доповіді; надання судді (кандидату на посаду судді) можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію; послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників з метою ухвалення остаточного рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (підпункти 6.21.1-6.21.3 пункту 6.21 Положення № 20/зп-25).

Отже, з урахуванням приписів частини дев`ятої статті 69 Закону № 1402-VIII оцінювання кандидата на посаду судді за критерієм доброчесності здійснюється ВККС України фактично лише за внутрішнім переконанням, що об`єктивно зумовлює підвищені вимоги до мотивування (обґрунтованості) відповідних сумнівів Комісії та її рішень у конкурсній процедурі на посаду судді апеляційного суду, зокрема рішень, у яких Комісія констатувала наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики.

Поряд з цим, поняття «обґрунтовані сумніви» в адміністративному судочинстві означає, що сумніви повинні бути підкріплені конкретними фактами або доказами, які можуть викликати сумнів у правильності або законності певного рішення, дії чи бездіяльності, а також достовірності наданих (у цьому випадку) кандидатом на посаду судді відповідних пояснень, які Комісія ставить під сумнів. Ці сумніви не можуть бути простою підозрою чи відчуттям членів Комісії, а повинні базуватись на реальних фактах або обставинах, що дозволяють обґрунтовано сумніватися в певних подіях, фактах чи твердженнях.

Це означає, що сумніви не можуть бути просто суб`єктивними, вони повинні мати об`єктивну основу (мають підтверджуватися фактичними даними, документами, розрахунками, ґрунтуватися на доказах), яка може бути перевірена і оцінена судом (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24, від 20 листопада 2025 року у справі № 990/148/24).

Тобто у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на останнього покладено обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, які були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов`язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово роз`яснювала, що легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/24 (пункти 120, 123-129 постанови).

Належна мотивація рішення ВККС України (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура вирішення цього питання.

Зі змісту спірного рішення судом з`ясовано, що Комісією не надано оцінки поясненням/доводам кандидата з цього питання. Зокрема, пункти 171 - 188 оскаржуваного рішення не мітять будь-яких доводів кандидата, які б були спростовані Комісією.

Отже, зміст спірного рішення в цій частині свідчить про те, що ВККС України, зазначаючи про неспростовні сумніви, не надала оцінки поясненням кандидата.

Колегія суддів зазначає, що оцінюючи відповідність кандидата критерію доброчесності, ВККС України зобов`язана діяти в межах принципів обґрунтованості та належного з`ясування фактичних обставин, а її висновки мають ґрунтуватися на належних та достатніх доказах, а не на припущеннях чи гіпотетичних сумнівах.

Фактично підставою для сумніву Комісія визначила рівень та спосіб концентрації нерухомості, що, на їх думку, є надмірним або невідповідним статусу судді.

При цьому, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що, розглядаючи вказане питання, Комісія не ставила під сумнів законність походження активів батьків кандидата, сестри кандидата, чи самого кандидата. Не ставилась під сумнів і законність походження вказаних земельних ділянок.

Як зазначає позивач щодо задекларованого об`єкту незавершеного будівництва площею 393,66 м2 на земельній ділянці на даний час лише затверджено будівельно-технічну документацію і здійснено підготовчі будівельні роботи.

На земельних ділянках батьків та сестри ОСОБА_1 також відсутні житлові будинки, господарсько-побутові будівлі, тощо. (Батьками було придбано незавершений об`єкт нерухомості, 9% готовності).

Разом з тим, зміст оскаржуваного рішення Комісії в цій частині не дає можливості вважати, що таким доводам та поясненням була надана належна правова оцінка.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.16 постанови від 01 травня 2025 року у справі № 990/199/24 наголошує, що не може бути визнано вмотивованим рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, у якому поряд з обґрунтуванням сумнівів у його доброчесності Комісія не навела належного аналізу пояснень кандидата та мотивів відхилення/врахування його доводів.

Колегія суддів також враховує, що Комісією не встановлено фактів, які б ставили під сумнів законність отримання вказаної земельної ділянки, а також не наведено обставин, які б свідчили про фіктивність пояснень кандидата.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що у рішенні Комісії фактично не наведено належного обґрунтування того, яким саме чином суміжне розташування земельних ділянок інших членів родини (батьків, сестри), з якими позивач спільно не проживає та не веде спільного господарства, може впливати на відповідність кандидата критеріям доброчесності або ставити під сумнів його професійну здатність здійснювати правосуддя.

В основі застосування до особи будь-яких негативних наслідків лежить принцип індивідуалізації відповідальності, який виключає покладення на особу несприятливих висновків лише через сумніви щодо дій інших осіб без належного доведення персонального зв`язку з відповідними обставинами.

За таких обставин наведені Комісією доводи в частині зменшення оцінки кандидата за показником «відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу» критеріїв доброчесності та професійної етики на 15 балів (пункт 188 оскаржуваного рішення) не можуть вважатися достатніми для формування обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію професійної етики та доброчесності за показниками «відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу».

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що поняття «доброчесність» у контексті відбору суддів є комплексною категорією, що охоплює не лише формальне дотримання законодавчих вимог, але й етичні, моральні та професійні якості особи, а тому його практичне застосування вимагає ретельного й індивідуалізованого аналізу кожної конкретної ситуації. Доброчесність формується через сукупність обставин, дій та мотивів, які необхідно оцінювати в їхньому взаємозв`язку. У цьому сенсі не кожна ймовірна неточність у відображенні інформації в декларації, суб`єктивне розуміння норми права чи навіть негативна життєва обставина, що склалася в житті кандидата чи члена його сім`ї, автоматично чи беззастережно свідчить про його недоброчесність.

Невідповідність критерію доброчесності є фінальним висновком, який має ґрунтуватися на виваженій та глибокій оцінці сукупності людських, професійних якостей, поведінки та обставин, що демонструють несумісність із високими стандартами суддівської професії. Такий висновок не може бути формальним чи поверхневим, адже доброчесність як інтегральна характеристика судді передбачає не лише відсутність порушень, але й здатність особи викликати довіру суспільства до судової влади. Відповідно, обґрунтування невідповідності критерію доброчесності, має бути не лише належно мотивованим, але й достатньо переконливим, щоб сторонній незалежний спостерігач міг чітко зрозуміти, чому конкретна людина не може виконувати функції судді.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, зокрема, в постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 990/71/24, що обґрунтованість рішення передбачає належну його аргументацію, яка охоплює з`ясування обставин, які мають значення для ухвалення цього рішення. У сукупності це все надає рішенню якості вмотивованого, тобто такого, яке дозволяє з достатньою чіткістю розуміти, чим керувався суб`єкт, що його ухвалив.

Також в пункті 7.42 постанови від 13 лютого 2025 року у справі 990/74/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для відмови кандидату на посаду судді в наданні відповідної рекомендації можуть бути не просто сумніви членів Комісії у доброчесності кандидата, а обґрунтовані сумніви, тобто такі, які ґрунтуються не на припущеннях, а на оцінці фактичних даних, і які спростовували б доводи кандидата або вказували б на їх суперечність або алогічність (беззмістовність).

Втручання спірними рішеннями ВККС України у гарантоване статтею 8 Конвенції право позивача на повагу до особистого життя в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру не було необхідним і пропорційним, оскільки сталося без належного з`ясування та обґрунтування підстав, належно не мотивовано з наданням оцінки поясненням кандидата на посаду судді.

Ураховуючи наведене вище, Суд констатує передчасність висновків, що містяться в оскаржуваному рішенні в частині зменшення оцінки кандидата за показником «відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу» критеріїв доброчесності та професійної етики на 15 балів (пункт 188 оскаржуваного рішення), оскільки Комісія не надала належного обґрунтування щодо прийняття або відмови у прийнятті доводів позивача щодо суті спірних правовідносин, що лягли в основу спірного у справі рішення в цій частині.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин, у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин, Суд висновує, що оскаржуване рішення Комісії в частині зменшення оцінки кандидата за показником «відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу» критеріїв доброчесності та професійної етики на 15 балів (пункт 188 оскаржуваного рішення) не відповідає критеріям обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС, що є самостійною та достатньою підставою для визнання його протиправним і скасування в цій частині.

Доводи Комісії стосовно того, що оскаржуване рішення в цій частині містить покликання й мотиви його ухвалення, обґрунтування підстав, за наявності яких у Комісії виник обґрунтований сумнів у відповідності позивача критеріям, визначеним Законом про судоустрій, спростовуються висновками Суду, наведеними вище в мотивувальній частині цього рішення.

Також колегія суддів Верховного Суду зазначає, що в позовній заяві ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ВККС України переглянути результати кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), в частині визначення результатів за показниками «Сумлінність», «Відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу» за критерієм доброчесності та професійної етики з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом за наслідками розгляду справи.

Однак, з урахуванням встановлених обставин, зокрема того, що Комісія не надала відповідним доводам та поясненням позивача належної оцінки, колегія суддів Верховного Суду з урахуванням положень частини другої статті 9 КАС України та з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і зобов`язати ВККС України повторно розглянути питання про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом у цьому рішенні.

Щодо іншої оскаржуваної частини рішення ВККС України №138/ас-26, то Верховний Суд приходить до висновку, що Комісія у цій частині навела чіткі і конкретні факти, які зі всією очевидністю здатні породжувати обґрунтований сумнів у відповідності позивача зазначеним складовим критерію доброчесності та професійної етики за показником «сумлінність».

На думку Суду, викладені в оскаржуваному рішенні висновки в цій частині про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата на посаду судді ОСОБА_1 критерію доброчесності не виходили за межі цього поняття з урахуванням тих його змістових елементів, які визначені нормами національного законодавства та практикою, міжнародними актами, які застосовуються адміністративним судом як джерела права під час розгляду адміністративної справи відповідно до статті 7 КАС України.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 132 КАС України).

Частиною першою статті 143 КАС України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір у сумі 1065,00 грн (квитанція ID: 2256-1756-8904-9854 від 24 червня 2026 року), як за 1 вимогу немайнового характеру.

Враховуючи факт часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а також те, що заявлені позивачем вимоги є пов`язані між собою та були оплачені ним як одна вимога немайнового характеру, позивачу слід відшкодувати судові витрати у вигляді сплаченого нею судового збору за подання позовної заяви у сумі 1064,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань ВККС України.

Керуючись статтями 22, 242 - 246, 250, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про оскарження актів, дій чи бездіяльності - задовольнити частково.

Визнати протиправними і скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 квітня 2026 року № 138/ас-26 «Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами)» в частині висновків про зменшення балів за показниками «Сумлінність» та «Відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу» за критерієм доброчесності та професійної етики.

Зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно розглянути питання про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) з урахуванням правової оцінки, наданої Верховним Судом у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (код ЄДРПОУ 37316378, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок судового збору.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.А.Васильєва

І.Л.Желтобрюх

О.О.Шишов

М.М.Яковенко