Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №260/3442/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/3442/25 пров. № А/857/38204/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області,

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року (суддя – Маєцька Н.Д., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Ужгород, дата складання повного рішення – не зазначена),

в адміністративній справі № 260/3442/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області,

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У травні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі – відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 27 березня 2025 року №072350011149 про відмову у призначенні пенсії; 2) зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди з 15.03.1982 по 01.12.1982; 05.02.1983 по 31.03.1988; 01.04.1988 по 25.12.1989, та призначити пенсію за віком з 19.03.2025, дня звернення із заявою про призначення пенсії.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року позовну заяву задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 27 березня 2025 року № 072350011149. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , для обчислення розміру пенсії, період роботи з 15.03.1982 року по 01.12.1982 року в колгоспі імені “Ілліча” Березовського району Пермської області та періоди роботи з 05.02.1983 року по 31.03.1988 року, з 01.04.1988 року по 25.12.1989 року у тресті “Уренгойтрубопроводстрой” та призначити йому пенсію за віком з 19 березня 2025 року. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області судові витрати у розмірі 1211 гривень 20 копійок.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому таке підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що відповідно до ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом (до 01.01.2004). Також звертає увагу апелянт на те, що згідно п.3 Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Зарахування до страхового стажу періодів роботи на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав (далі-Держави СНД), в тому числі до страхового стажу, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, та врахування заробітної плати з 01.01.2004 за періоди роботи на території Держав СНД здійснюється при підтвердженні сплати страхових внесків (зборів) до відповідного фонду Держави СНД , на території якої проводилась трудова діяльність, або за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України. При цьому, з 01.01.2023 російська федерація припинила учать в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Звертає увагу апелянт на те, що відсутні відомості про час роботи позивача за фактичною тривалістю (відпрацьовані трудодні) та період роботи з 05.02.1983 року по 31.03.1983 року, з 01.04.1988 року по 25.12.1989 року, оскільки відсутнє особисте повідомлення заявника про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. Довідка від 08.02.2013 року № 339 не легалізована (відсутній апостиль). Таким чином, вважає апелянт помилковим та необґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.08.2025, винести постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому висловив свої заперечення проти задоволення позовних вимог. Просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

19 березня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком. За результатами розгляду вказаної заяви та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято рішення від 27 березня 2025 року № 072350011149, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно п. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи (а.с. 30).

Відповідно до вказаного рішення страховий стаж позивача становить 18 років 5 місяців 3 дні. До страхового стажу не враховано: - період роботи у колгоспі з 15.03.1982 року по 01.12.1982 року, оскільки відсутні відомості про час роботи за фактичною тривалістю (відпрацьовані трудодні); - періоди роботи з 05.02.1982 року по 31.03.1988 року, з 01.04.1988 року по 25.12.1989 року оскільки в матеріалах електронної пенсійної справи відсутнє особисте повідомлення заявника про недоодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації; довідка від 08.02.2013 року № 339 не легалізована (відсутній апостиль).

Позивач, не погодившись з вищенаведеним рішенням відповідача звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведені норми означають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Судом першої інстанції вірно враховано, що принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення” (далі – Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон №1058-IV).

Згідно зі ст. 12 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058).

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 1058 у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.

Відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 із змінами (далі – Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до ч.1 ст. 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Так, зі змісту оскаржуваного рішення відповідача від 27.03.2025 №072350011149 видно, що позивачу не враховано до стажу період його роботи у колгоспі з 15.03.1982 по 01.12.1982, оскільки відсутні відомості про час роботи за фактичною тривалістю (відпрацьовані трудодні).

З цього приводу, судом першої інстанції вірно встановлено та взято до уваги, що згідно записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 20.09.1979 року, він у період з 15.03.1982 року по 01.12.1982 року працював в колгоспі імені “Ілліча” Березовського району Пермської області.

Зазначені відомості внесені з дотриманням вимог Інструкції, зокрема: відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені печаткою та підписом уповноваженої особи, з них можна точно встановити про місце, посаду та період роботи, номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.

Відтак, трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме відомості про підприємство, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Отже, період роботи з 15.03.1982 року по 01.12.1982 року в колгоспі імені “Ілліча” Березовського району Пермської області підтверджується належними доказами, а відтак, не зарахування відповідачем до страхового стажу вищевказаного періоду є протиправним.

Крім цього, відповідно до записів із трудової книжки, позивач у період 05.02.1983 по 31.03.1988 та з 01.04.1988 по 25.12.1989 працював у тресті “Уренгойтрубопроводстрой”.

Зі змісту оскаржуваного рішення видно, що підставою для не зарахування відповідачем вищевказаних періодів стало те, що в матеріалах електронної пенсійної справи відсутнє особисте повідомлення заявника про недоодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації; довідка від 08.02.2013 року № 339 не легалізована (відсутній апостиль).

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація (надалі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Згідно частини другої статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набуття чинності вказаної угоди.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федераціїї про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Системний аналіз зазначених норм, свідчить про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність.

На час роботи позивача в російській федерації Україна була учасником угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.

Згідно пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.

Крім того, Законом України від 25.04.2024 за №3674-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення" (який набрав чинності з 23.06.2024) внесено зміни до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, доповнено Закон №1058-IV статтею 24 -1 “Періоди трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу”

Згідно частини 2 статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Разом з тим, станом на момент прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії та рішення у цій адміністративній справі, Кабінетом Міністрів України не визначено порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат.

Відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Судом першої інстанції вірно зауважено, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

В даному випадку відповідач не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача.

Щодо доводів апелянта про нелегалізованість довідки від 08 лютого 2013 року № 339, виданої ВАТ “Уренгойтрубопроводстрой”, то колегія суддів враховує наступне.

Судом першої інстанції встановлено та вірно взято до уваги те, що рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 01.10.2024 у справі № 305/2302/24 встановлено факт належності ОСОБА_1 правовстановлюючого документа за № 339 від 08.02.2013 року, виданого ВАТ “Уренгойтрубопроводстрой”, а саме довідки, що уточнює особливий характер роботи чи умов праці, необхідні для призначення пенсії за віком і підтверджує постійну зайнятість на пільговій роботі.

Судом першої інстанції також вірно зазначено, що до 24.02.2022 року документи, видані державними органами російської федерації, приймалися в Україні без проставлення апостилю, оскільки вимогу про апостилювання знімала Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що була вчинена від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікована Законом України від 10 липня 1994 року №240/94-ВР з подальшими протоколами до неї.

Законом України “Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року” від 01 грудня 2022 року № 2783-IX дію вказаної конвенції зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь, та Україна вийшла з конвенції. Відповідно до розділу II Закон №2783-IX набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 23 грудня 2022 року. Про зворотну дію в часі в тексті Закону №2783-IX не зазначено.

Разом з цим, Кабінет Міністрів України ухвалив постанову “Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав” від 04 лютого 2023 року №107, якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостилю тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Таким чином, під час дії воєнного стану, виготовлені на території Російської Федерації, установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою документи, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Відтак, відповідач протиправно відмовив у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 05.02.1983 року по 25.12.1989 року, з посиланням на те, що на довідці не проставлено апостиль компетентним органом держави, в якій документ було складено.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного та обгрунтованого висновку щодо задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії від 27.03.2025 №072350011149.

Водночас, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції, вирішуючи спірні правовідносини в частині вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, дійшов помилкового (передчасного) висновку щодо необхідності зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах.

Так, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).

Разом з тим, частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, частиною 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п.4), або застосувавши інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п.10).

Згідно ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Отже, щодо зобов`язальної частини рішення суду, колегія суддів враховує, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 19.03.2025 про призначення позивачу пенсії на пільгових умовах, зарахувавши до його трудового стажу спірні періоди.

При цьому, колегія суддів зазначає, що за результатами зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів, саме у відповідного органу ПФ наявний обов`язок щодо визначення достатнього трудового стажу та необхідних додаткових документів (не на іноземній мові) для призначення позивачу пенсії за віком.

Тобто, відповідач має обов`язок перевірити чи виконано всі умови, визначені законом, які є необхідними для прийняття законного рішення щодо призначення пенсії.

Отже, з врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції від 25.08.2025 в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії - підлягає скасуванню, з наведених вище мотивів, а у решта частині рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним встановленням обставин, що не спростовано доводами апеляційної скарги, а тому підлягає залишенню без змін.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області – задоволити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року в адміністративній справі № 260/3442/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – скасувати частково, а саме, в частині задоволення позовних вимог про «зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , для обчислення розміру пенсії, період роботи з 15.03.1982 року по 01.12.1982 року в колгоспі імені “Ілліча” Березовського району Пермської області та періоди роботи з 05.02.1983 року по 31.03.1988 року, з 01.04.1988 року по 25.12.1989 року у тресті “Уренгойтрубопроводстрой” та призначити йому пенсію за віком з 19 березня 2025 року», – і в цій частині прийняти нову постанову, якою відповідні позовні вимоги задоволити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 15.03.1982 по 01.12.1982 в колгоспі імені “Ілліча” Березовського району Пермської області та періоди роботи з 05.02.1983 по 31.03.1988, з 01.04.1988 по 25.12.1989 у тресті “Уренгойтрубопроводстрой”, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 березня 2025 року про призначення пенсії, і за результатами розгляду прийняти обгрунтоване та законне рішення, з врахуванням висновків суду.

У решта частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року в адміністративній справі № 260/3442/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська