Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №460/10388/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/10388/25 пров. № А/857/37571/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області,

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року (суддя – Зозуля Д.П., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Рівне, дата складання повного рішення – 14.08.2025),

в адміністративній справі № 460/10388/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області,

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У червні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі – відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову позивачу в призначенні пенсії від 30.04.2025 №204850020884; 2) зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки з 03.01.1980 по 02.10.1992 та призначити пенсію за віком з 23.04.2025.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому висловив свої заперечення проти задоволення позовних вимог. Просив у задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду у Рівненській області №204850020884 від 30.04.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду у Рівненській області здійснити призначення і виплату ОСОБА_1 пенсії за віком, починаючи з 23.04.2025, зарахувавши до його страхового стажу період роботи з 03.01.1980 по 02.10.1992. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду у Рівненській області судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому таке підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 5 років 2 місяці 13 днів. Однак, основною умовою визначення права особи на пенсію, є наявність на момент звернення страхового стажу — 15 років. Наявність страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. Також вважає апелянт, що немає підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 03.01.1980, оскільки згідно п.1 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. На думку апелянта, відповідачем правомірно було відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоди роботи позивача періодів трудової діяльності згідно із записами трудової книжки, оскільки російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Таким чином, рішення суду першої інстанції має бути скасоване, а рішення яке прийняло Головне управління є доведеним згідно норм діючого законодавства.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду №460/10388/25 від 14.08.2025 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким відмовити позивачу у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

23.04.2025 позивач ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області з заявою про призначення пенсії за віком, за результатами розгляду якої ГУ ПФУ у Рівненській області прийнято рішення від 30.04.2025 №204850020884 про відмову у призначенні позивачу пенсії (а.с. 12).

У згаданому рішенні від 30.04.2025 зазначено, що страховий стаж заявника становить 5 років 2 місяці 13 днів. При цьому, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 03.01.1980, з 03.01.1980 по 31.12.1991, оскільки згідно з ст. 24 п.1 Закону України “Про загальнообов`язкове пенсійне страхування” періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди; з 01.01.1992 по 02.10.1992, оскільки з 01.01.2023 рф припинила свою участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведені норми означають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Судом першої інстанції вірно враховано, що принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення” (далі – Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон №1058-IV).

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 62 Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України прийняв Постанову "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з п.2 Порядку №637 у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Тобто, прийняття на підтвердження стажу роботи письмових трудових договорів, застосовується тільки в тому випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні записи про роботу особи на підприємстві внаслідок неможливості одержання від підприємства довідки чи відповідних документів про стаж роботи.

Зі змісту оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії від 30.04.2025 видно, що відповідач не зарахував до страхового стажу позивача періоди його роботи з 03.01.1980 по 31.12.1991 та з 01.01.1992 по 02.10.1992.

Судом першої інстанції вірно встановлено та взято до уваги те, що згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 03.01.1980, позивач ОСОБА_1 з 03.01.1980 прийнятий на роботу слюсарем-інструментальником на Виробниче ремонтно-будівельне об`єднання (запис №1), з 09.08.1991 – переведений на посаду слюсаря 4 розряду в цех по ремонту будівельної техніки та 02.10.1992 – звільнений з роботи (запис №3).

Записи про періоди роботи позивача в російській федерації, виконані в трудовій книжці, засвідчені відтиском печатки відповідного підприємства, а також містять інформацію про накази щодо дати прийняття та звільнення позивача з роботи та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

Щодо доводів апелянта про те, що відсутні підстави у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи згідно із записами трудової книжки, оскільки російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, то колегія суддів вважає такі безпідставними, з врахуванням наступного.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України №1058-ІV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Статтею 19 Закону України “Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 року № 1906-IV встановлено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

13.03.1992 між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: “виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов`язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов`язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення”.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації “Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн” від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення” (надалі Постанова №1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті Москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Суд першої інстанції вірно наголосив на тому, що не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Судом першої інстанції також вірно враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17 про те, що розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.

Таким чином, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу позивачем.

Судом першої інстанції вірно зауважено, що факт роботи позивача на території рф у заявлені позивачем періоди підтверджується трудовою книжкою, копія якої наявна в матеріалах справи та дійсність якої не ставиться під сумнів відповідачем, жодних недоліків в частині внесених записів Пенсійним органом у не зазначено.

Крім того, Законом України від 25.04.2024 за №3674-ІХ “Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення” (який набрав чинності з 23.06.2024) внесено зміни до Закону №1058-IV. Зокрема, Закон №1058-IVдоповнено статтею 24-1 “Періоди трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу”.

Відповідно до ч.2 ст.24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення (30.04.2025) Кабінетом Міністрів України не було визначено порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат.

Постанова “Про затвердження Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу” прийнята Кабінетом Міністрів України лише 16.05.2025 і набрала чинності 20.05.2025.

Частиною 3 ст.24-1 Закону №1058-IV встановлено, що у разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Тобто, у разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення рф відповідач повинен був повідомити позивача про необхідність подання заяви про здійснення/нездійснення йому пенсійних виплат пенсійними органами рф і надати можливість подати таку заяву.

Однак в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про подання таких документів, необхідних для зарахування спірних періодів роботи.

Крім цього, згідно ч.3 ст.44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підставі п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління ПФУ 25.11.2005 за №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж. 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно з п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відповідно до абз.4 п.1.8 Порядку №22-1, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.

Судом першої інстанції також вірно зауважено, що матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем своїх повноважень щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу. Відповідач, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу відповідного періоду роботи позивача, будь-яких додаткових документів від нього не вимагав, жодних дій по їх самостійному отриманню не вчиняв.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного та обгрунтованого висновку про те, що відповідач безпідставно не зарахував період роботи позивача з 03.01.1980 по 02.10.1992 до його страхового стажу. Тому рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії від 30.04.2025 №204850020884 є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції, вирішуючи спірні правовідносини в частині вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, дійшов помилкового (передчасного) висновку щодо необхідності зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах.

Так, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).

Разом з тим, частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, частиною 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п.4), або застосувавши інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п.10).

Згідно ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Отже, щодо зобов`язальної частини рішення суду, колегія суддів враховує, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 23.04.2025 про призначення позивачу пенсії на пільгових умовах, зарахувавши до його трудового стажу спірні періоди.

При цьому, колегія суддів зазначає, що за результатами зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів, саме у відповідного органу ПФ наявний обов`язок щодо визначення достатнього трудового стажу та необхідних додаткових документів (не на іноземній мові) для призначення позивачу пенсії за віком.

Тобто, відповідач має обов`язок перевірити чи виконано всі умови, визначені законом, які є необхідними для прийняття законного рішення щодо призначення пенсії.

Отже, з врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції від 14.08.2025 в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії - підлягає скасуванню, з наведених вище мотивів, а у решта частині рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним встановленням обставин, що не спростовано доводами апеляційної скарги, а тому підлягає залишенню без змін.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області – задоволити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року в адміністративній справі № 460/10388/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – скасувати частково, а саме, в частині задоволення позовних вимог про «зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду у Рівненській області здійснити призначення і виплату ОСОБА_1 пенсії за віком, починаючи з 23.04.2025, зарахувавши до його страхового стажу період роботи з 03.01.1980 по 02.10.1992», – і в цій частині прийняти нову постанову, якою відповідні позовні вимоги задоволити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.01.1980 по 02.10.1992 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23 квітня 2025 року про призначення пенсії, і за результатами розгляду прийняти обгрунтоване та законне рішення, з врахуванням висновків суду.

У решта частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року в адміністративній справі № 460/10388/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська