Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №380/6908/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/6908/26 пров. № А/857/36930/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів: Довгої О.І., Затолочного В.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі №380/6908/26 (головуючий І інстанції Брильовський Р.М.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за вересень, жовтень, листопад, грудень 2025 року, січень 2026 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за період: з 15.09.2025 по 30.09.2025, з 01.10.2025 по 31.10.2025, з 01.11.2025 по 14.11.2025, з 17.11.2025 по 30.11.2025, з 01.12.2025 по 31.12.2025, з 01.01.2026 по 31.01.2026 ;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. (вісім тисяч) грн 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 (далі – Позивач), проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . На підставі бойового розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024 №1308 військову частину НОМЕР_1 включено до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України, а відповідно до бойового розпорядження командира частини від 12.02.2024 №1дск її військовослужбовців залучено до виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій. За виконання таких завдань передбачена виплата додаткової винагороди у розмірі 30000 грн на місяць пропорційно часу виконання завдань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 та наказу №260 Міністерства оборони України від 07.06.2018. З моменту призначення по червень 2025 року включно Позивачу виплачувалась зазначена додаткова винагорода. Разом з тим, незважаючи на виконання бойових (спеціальних) завдань у вересні, жовтні, листопаді, груді 2025 року, січні 2026 року Позивачу не виплачено додаткову винагороду відповідно до вимог законодавства України у встановлені терміни. Листами Відповідач повідомив, що виплату припинено з 01.07.2025 на підставі рішення Міністра оборони України щодо застосування терміну «інтенсивна підготовка» як складової колективної підготовки, при цьому зміни до відповідних бойових розпоряджень не вносились і їх скасування не відбулося. Отже, Позивач фактично виконував бойові (спеціальні) завдання на підставі чинних розпорядчих документів, однак передбачена законодавством додаткова винагорода за вересень, жовтень, листопад, грудень 2025 року, січень 2026 року йому не нарахована та не виплачена. Вважаючи вказані дії протиправними, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Військова частина НОМЕР_1 (далі – відповідач) подала до суду відзив на позовну заяву, в якому з наведеними позивачем у позовній заяві обставинами та вимогами не погоджується повністю. Зазначає про те, що правові засади грошового забезпечення військовослужбовців визначені Законом України № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким передбачено, що розміри грошового забезпечення встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок його виплати Міністром оборони України. Постановами Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 та № 168 від 28.02.2022 визначено склад грошового забезпечення та запроваджено на період воєнного стану додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, порядок виплати якої врегульовано Порядком № 260. Військову частину НОМЕР_1 включено до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України та залучено до виконання завдань з інтенсивної підготовки, за що до 01.08.2025 військовослужбовцям здійснювалась виплата додаткової винагороди. Разом з тим, у зв`язку з рішенням Міністра оборони України, застосованим з 01.07.2025, яким термін «інтенсивна підготовка» віднесено до складової колективної підготовки у ході відновлення боєздатності, та з урахуванням відсутності передбачених Порядком № 260 підстав для виплати винагороди за такими завданнями, а також здійснення видатків виключно в межах бюджетних асигнувань відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України, військовою частиною НОМЕР_1 з 01.07.2025 припинено нарахування та виплату додаткової винагороди. З огляду на викладене, Відповідач діяв у межах наданих повноважень та відповідно до чинного законодавства, а підстави для нарахування і виплати позивачу додаткової винагороди за вересень, жовтень, листопад, грудень 2025 року, січень 2026 року відсутні. Просить відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

Від представника позивача надійшла відповідь на відзив у якому останній заперечує аргументи відповідача та просить позов задовольнити повністю.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у виді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року, у розмірі 30000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за вересень, жовтень, листопад, грудень 2025 року, січень 2026 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року у розмірі 30000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за період: з 15.09.2025 по 30.09.2025, з 01.10.2025 по 31.10.2025, з 01.11.2025 по 14.11.2025, з 17.11.2025 по 30.11.2025, з 01.12.2025 по 31.12.2025, з 01.01.2026 по 31.01.2026.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Військова частина НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги вказує, що Телеграмою тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України №116/14/66296 від 15.07.2025 військовій частині НОМЕР_1 доручено врахувати під час виплати додаткової винагороди за липень 2025 року зміст вказаної телеграми та надав її копію, в якій зокрема, зазначено про неоднакове тлумачення поняття «інтенсивна підготовка». Вирішено подати клопотання про внесення змін в постанову КМ України №168: термін "інтенсивна підготовка" в Порядку №260 та Переліку №1475/дск вважати складовою частиною терміну "колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів))". Оскільки, завдання з колективної підготовки у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів)) не визначались військовій частині НОМЕР_1 , підстави для виплати позивачу додаткової винагороди із розрахунку 30 000 грн з 01.07.2025 відсутні. Далі до військової частини НОМЕР_1 надійшло рішення Міністра оборони України, яким встановлено, що до внесення змін до Постанови № 168 термін «інтенсивна підготовка» в Порядку № 260 вважати складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів))». Зазначене рішення Міністра оборони застосовується з 01.07.2025. Також, зазначає, що нарахування й виплати грошового забезпечення позивачу здійснюється відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Порядку № 260 в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходить військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №32 від 01.02.2024 позивача, призначено на посаду оператора відділення засобів електронної підтримки взводу засобів електронної підтримки роти розгортання засобів електронної підтримки, вважається таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом у якому просив повідомити про виплату позивачу додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень за виконання ним бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.

У відповідь на адвокатський запит про виплату позивачу додаткової винагороди відповідач листом відмовив у задоволенні вказаної заяви. Листом відповідач повідомив, що відповідні рішення про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань відповідно до бойових розпоряджень з інтенсивної підготовки у складі військової частини НОМЕР_1 військовою частиною не приймалося. Зміни до бойового розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024 №1308 або інформація щодо його скасування до військової частини НОМЕР_1 не надходили. Рішення щодо внесення змін чи скасування бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2024 №1дск також не приймалося. ОСОБА_1 виконував бойові (спеціальні) завдання у періоди: з 01.07.2025 по 11.07.2025, , з 31.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 22.08.2025, з 25.08.2025 по 29.08.2025. Крім того, на службовій нараді у серпні 2025 року доведено зміст телеграми т.в.о. начальника штабу заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 №116/14/6629, якою повідомлено про рішення Міністра оборони України щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, відповідно до якого термін «інтенсивна підготовка» вважається складовою терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) під час відновлення боєздатності». Зазначене рішення застосовується з 01.07.2025. Копії заяви ОСОБА_1 про виплату додаткової винагороди, відповіді військової частини, витяги з наказів щодо проходження служби та довідка про грошове забезпечення додалися.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень за виконання ним у вересні, жовтні, листопаді, грудні 2025 року, січені 2026 року бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 .

Листом від 5.03.2026 №2367/1157 відмовлено у задоволенні вказаної заяви.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 у розмірі 30000 гривень, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Міністра оборони України не вносились зміни до Порядку № 260 в частині зміни підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі 30000 грн військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави. Відповідно до вимог розділу 8 Положення «Про Міністерство оборони України» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671, Міноборони в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює контроль за їх виконанням. Нормативно-правові акти Міноборони підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку. Суд зазначив, що Міністром оборони України не приймалось рішення про припинення виплати додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки у визначений законодавством України спосіб та не вносились зміни до відповідних нормативно-правових актів в установленому порядку. Крім того, рішення Міністра оборони України від 14 липня 2025 року №34483/з/1, на підставі якого припинено виплату позивачу додаткової винагороди, не є окремим рішенням Міністра оборони України, прийнятим та оформленим відповідно до вимог законодавства України.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В пункті 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ) установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктами 2 – 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні продовжений з 05 години 30 хвилин 26.03.2022р. строком на 30 діб згідно відповідно до Указу Президента від 14.03.2022р. №133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений та триває станом на момент розгляду даної справи.

Статтею 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 (далі - Постанова №168) установлено, що на період дії воєнного стану для військовослужбовців передбачена виплата додаткової винагороди.

Положеннями абз.3 п.1-1 Постанови №168 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

В пункті 2-1 Постанови №168 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають: порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у п.1 цієї постанови; особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у п.1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у п.1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту; порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги та одноразової винагороди.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», який затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260 (далі Порядок №260).

Так, пунктом 2 розділу І Порядку №260 встановлено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія; винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Відповідно до п.3 Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану у Порядку №260 врегульовані розділом XXXIV.

Відповідно до положень п.2 розділу ХХХІV Порядку №260, на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:

-30000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

-з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;

-з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;

-з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;

-у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

-з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;

-у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;

-із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;

-з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту);

Відповідно до п.4 розділу XXXIV Порядку №260, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі, з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Отже, колегія суддів дійшла висновків, що для нарахування та виплати додаткової винагороди позивач мав надати належні, допустимі, достовірні та достатні докази щодо здійснення бойових (спеціальних) завдань у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією.

З матеріалів справи видно, що з моменту призначення на посаду, позивачу здійснювалась виплата додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, що не спростував апелянт.

Разом з тим, незважаючи на виконання бойових (спеціальних) завдань у вересні, жовтні, листопаді та грудні 2025 року а також в січні 2026 року, позивачу не виплачено додаткову винагороду відповідно до вимог законодавства України у встановлені терміни.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, встановила, що зупинення відповідачем виплати спірної додаткової винагороди після 01.07.2025р. відбулося через неоднозначне розуміння терміну «інтенсивна підготовка».

Дійсно, на момент виникнення спірних правовідносин, позивач мав право на виплату додаткової винагороди, згідно з постановою №168 у розмірі 30000 грн. за виконання у вересні, жовтні, листопаді та грудні 2025 року а також у січні 2026 року бойових (спеціальних) завдань згідно бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, оскільки позбавлення такого права через неоднакове розуміння текстуального змісту Постанови №168, за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди.

Відповідно до вимог п.8 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

В п.10 розділу XXXIV Порядку №260 видно, що накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Проте, всупереч нормам законодавства, в/ч НОМЕР_1 допустила протиправне не нарахування та не виплату позивачу, додаткової винагороди за вересень, жовтень, листопад та грудень 2025 року, а також за січень 2026 року в розмірі 30000 гривень (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки, право на яку передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та Порядком № 260.

Колегія суддів вважає, що відмова відповідача у виплаті позивачу додаткової винагороди за спірні періоди у зв`язку з надходженням телеграми начальника штабу заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025р. №116/14/66296, в якій зазначено, що виплата додаткової винагороди припинена на підставі Рішення Міністра оборони України від 14.07.2025р. № 34483/з/1 у вигляді резолюції із наступним дорученням: «Прошу організувати виконання у встановленому порядку», зазначене рішення застосовувати з 01.07.2025р.» є протиправною.

Так, надаючи оцінку рішенню Міністра оборони України від 14.07.2025р. № 34483/з/1, як підставу для припинення в/ч НОМЕР_1 виплати додаткової винагороди, варто зазначити, що відповідно до вимог п.17 розділу І Порядку №260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим Рішенням Міністра оборони України.

Виплата додаткової винагороди позивачу припинена військовою частиною НОМЕР_1 на підставі Рішення Міністра Оборони України від 14.07.2025р. № 34483/з/1, прийнятого за результатами розгляду доповідної записки заступника Міністра оборони України від 10.07.2025р. № 34483/з/1, доведеного телеграмою начальника штабу заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025р. №116/14/66296 та в якій зазначено про застосування з 01.07.2025р.

Разом з тим, зазначеним рішенням Міністра оборони України не вносились зміни до Порядку № 260 в частині зміни підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.

Відповідно до вимог розділу 8 Положення «Про Міністерство оборони України» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014р. №671, Міноборони в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює контроль за їх виконанням. Нормативно-правові акти Міноборони підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

В пункті 3 ст.42 Закону України «Про правотворчу діяльність», зазначено, що зміни до нормативно-правового акта вносяться шляхом прийняття (видання) нормативно-правового акта такої самої юридичної сили, якщо інше не передбачено Конституцією України та (або) законом.

Згідно з п.4 ст.42 Закону України «Про правотворчу діяльність» зміни, що вносяться до нормативно-правового акта, змінюють норми права такого нормативно-правового акта в момент набрання чинності нормативно-правовим актом (відповідної норми права), яким вносяться такі зміни. Посилання на норму права, до якої внесені зміни, має містити вказівку на чинний нормативно-правовий акт, який змінив її останнім.

Враховуючи викладене, станом на день пред`явлення позову Міністром оборони України не приймалось рішення про припинення виплати додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки у визначений законодавством України спосіб та не вносились зміни до відповідних нормативно-правових актів в установленому порядку.

Колегія суддів вважає, що рішення Міністра оборони України від 14.07.2025р. №34483/з/1, на яке покликається в/ч НОМЕР_1 як на підставу припинення виплати, не є окремим Рішенням Міністра оборони України в розумінні вищезазначених нормативно-правових актів України, прийнятим та оформленим відповідно до вимог законодавства України.

Зважаючи на викладене, підстави для невиплати в/ч НОМЕР_1 додаткової винагороди позивачу за виконання у вересні, жовтні та листопаді 2025 року бойових (спеціальних) завдань згідно бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі в/ч НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, відсутні.

Слід звернути увагу, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації встановленої державою гарантії для військовослужбовців та деяких інших осіб на отримання належного їм розміру грошового забезпечення, будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Верховний Суд в подібних правовідносинах щодо застосування принципу юридичної визначеності у постанові від 21.12.2023 у справі №200/193/23, вказав, що за спірний період підлягає застосуванню наказ №628 для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, оскільки за відсутності цього відомчого нормативно-правового акту не здійснювався б облік особового складу, який мав право на збільшену додаткову винагороду, що призвело б до невиплати цієї частини грошового забезпечення військовослужбовцям.

Верховний Суд у постанові від 21.11.2018р. у справі №824/166/15-а дійшов висновків, що держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

Щодо доводів апелянта про відсутність правових підстав для виплати додаткової винагороди після 01.07.2025р. колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач у спірні періоди виконував бойові (спеціальні) завдання з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини, включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України. Зазначені обставини підтверджуються бойовими розпорядженнями, журналами бойових дій, рапортами та листом самої військової частини, та апелянтом не спростовані.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично не заперечують виконання позивачем відповідних бойових (спеціальних) завдань, а зводяться виключно до твердження про зміну підстав виплати додаткової винагороди у зв`язку з прийняттям рішення Міністра оборони України та відповідних службових телеграм. Проте, такі доводи не можуть бути прийняті апеляційний судом.

Щодо покликань на Рішення Міністра оборони та телеграми колегія суддів зазначає наступне.

Такі документи мають внутрішньоорганізаційний характер та не є нормативно-правовими актами, які можуть змінювати або звужувати обсяг соціальних гарантій, установлених законами України, постановами Кабінету Міністрів України чи нормативно-правовими актами, прийнятими на їх виконання.

При цьому, повноваження Міністерства оборони щодо визначення порядку виплати грошового забезпечення не охоплюють повноваження щодо зміни визначених Кабінетом Міністрів України підстав виникнення права на відповідні виплати.

Щодо доводів апелянта про право Міністерства оборони визначати порядок виплати.

Колегія суддів зазначає, що визначення порядку виплати не є тотожним визначенню або скасуванню права на отримання відповідної виплати.

Встановлення процедурних питань здійснення виплат не може призводити до звуження змісту та обсягу права військовослужбовця на грошове забезпечення, гарантованого законодавством.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність бюджетного фінансування. Оскільки, відсутність бюджетних асигнувань або фінансування не є визначеною законом підставою для невиконання державою встановлених законом соціальних гарантій та не може бути підставою для відмови у виплаті належного військовослужбовцю грошового забезпечення.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не надав оцінки доказам відповідача, колегія суддів вважає також безпідставними. Із змісту оскаржуваного рішення видно, що суд першої інстанції дослідив надані сторонами докази, встановив фактичні обставини справи, навів мотиви, з яких виходив при вирішенні спору, та надав оцінку доводам сторін відповідно до вимог ст.242, ст.246 КАС України. Незгода апелянта з такою оцінкою доказів сама по собі не свідчить про незаконність судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі №380/6908/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Ю. О. Калмикова

судді О. І. Довга

В. С. Затолочний