Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №300/3064/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/3064/25 пров. № А/857/48379/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Гудима Л.Я.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,

суддя (судді) в суді першої інстанції - Шумей М.В.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

05 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність, відмову в задоволенні рапорту; зобов`язати військову частини НОМЕР_2 вчинити дію, звільнити його з військової служби.

На обґрунтування позовних вимог зазнача, що у грудні 2024 року подав рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_2 про звільнення його з лав ЗСУ на підставі п. п.12 п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Вказує, що у рапорті посилався на те, що його батько, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД № 063979 є інвалідом II групи безстроково. Однак, відповідач належним чином не розглянув його рапорт, тому вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо розгляду його рапорту та незвільнення його з військової служби на підставі п. п. 12 п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року замінено відповідача військову частину НОМЕР_2 належним відповідачем - військовою частиною НОМЕР_1 .

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не підтвердив наявності передбачених законом підстав для звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Суд першої інстанції встановив, що разом із рапортом не було подано документів, які б підтверджували відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, здатних здійснювати постійний догляд за батьком, а також акта обстеження сімейного стану військовослужбовця. Крім того, матеріали справи свідчать про наявність у особи, яка потребує догляду, інших близьких родичів, при цьому доказів того, що вони самі потребують постійного догляду, не надано.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задоволити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення у вищевказаній частині є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що ним доведено наявність передбачених законом підстав для звільнення з військової служби, оскільки його батько є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду, а інших членів сім`ї, які об`єктивно могли б здійснювати такий догляд, немає: мати, брат і сестра є особами пенсійного віку та через стан здоров`я не спроможні забезпечити належний догляд. При цьому, наголошує, що поняття «відсутність інших осіб» охоплює не лише їх фізичну відсутність, а й об`єктивну неспроможність виконувати обов`язки з догляду.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог.

Представником позивача подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано, що рапорти позивача розглянуто формально, без належної оцінки поданих доказів та

без врахування реальних можливостей інших членів сім`ї здійснювати догляд.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, у грудні 2024 року ОСОБА_1 подав рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_2 про звільнення його з лав ЗСУ на підставі п.п. 12 п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

31.01.2025 ОСОБА_1 ознайомився з «Висновком» помічника командира батальйону з правової роботи ст. лейтенанта юстиції ОСОБА_3 . Вказано, що ОСОБА_1 не доведено факт відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення.

Однак, вказаний «Висновок», на думку позивача, жодним чином не аргументував причину відмови в задоволенні рапорту ОСОБА_1 та не деталізував фактів, якими той міг би довести факт відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеню споріднення.

18.02.2025 ОСОБА_1 повторно направив на ім`я командира військової частини НОМЕР_2 рапорт про звільнення його з ЗСУ на підставі п.п. 12 п.2 ч.4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Відповідно до абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» в якому передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, а саме необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи. У рапорті посилався на те, що його батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД № 063979 є інвалідом II групи безстроково. Після визнання батька позивача особою з інвалідністю йому видано Висновок ЛКК щодо необхідності постійного стороннього догляду внаслідок психічного розладу за № 145/1 від 11.12.2024 року. Мама позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером з 15.11.2017 року та страждає на хвороби пов`язані зі змінами артеріального тиску, що унеможливлює здійснення нею догляду за батьком. Близькі родичі батька, а саме брат батька ОСОБА_5 та сестра батька позивача ОСОБА_6 є пенсіонерами за віком та не можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 через власні проблеми зі здоров`ям.

Позивач стверджує, що інших працездатних членів сім`ї в батька немає, тому він єдиний член сім`ї, що зобов`язаний та може здійснювати догляд за батьком, який є інвалідом II групи довічно. У зв`язку з цим, він висловив небажання продовжувати проходження служби в лавах ЗСУ та просив звільнити його на підставі фактів викладених вище.

Однак, як стверджує позивач його рапорт не був належно розглянутий, 27.03.2025 ним отримано відповідь на рапорт, в якій військова частина відмовила у задоволенні рапорту. Вказано, що ОСОБА_1 не доведено факт відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (частина 1).

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина 3).

Згідно з частинами першою-третьою, шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Видом військової служби є зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Статтею 24 Закону № 2232-ХІІ передбачена процедура початку, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ, а у частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008).

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони У країни та Генерального штабу Збройних Сил України.

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення. Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю: районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення № 1153/2008).

Пунктами 12.1, 12.11 розділу ХІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за № 438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.

Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану, зокрема, на підставах, визначених підпунктом «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», відповідно до якого військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Абзацом 13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент подання позивачем рапортів) визначено однією з сімейних обставин для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

З огляду на вказану норму, основними критеріями для звільнення з військової служби за наведених вище обставин є: доведення необхідності здійснювати постійний догляд, а також відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

У Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженої Наказом МОУ № 170 від 10.04.2009 «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (далі по тексту - Додаток № 19) передбачений перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Пунктом 26 ч.5 Додатку 19 визначено, що у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, необхідно подати документ, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків), а також акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів адміністративної справи, у пакеті документів, які разом з рапортом про звільнення подав позивач, не було достатніх підтверджуючих документів про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за гр. ОСОБА_2 1959 р.н, (батьком), - особою яка потребує догляду, також був відсутній акт обстеження сімейного стану військовослужбовця, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до норм пп. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 розділу І Податкового кодексу України, членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Натомість, доданими позивачем до рапортів документами підтверджується наявність у родичів першого та другого ступеня споріднення гр. ОСОБА_2 1959 р.н. (особи яка потребує догляду) а саме, його дружини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , брата ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сестри ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Суд апеляційної інстанції зауважує, що позивачем до рапортів не долучено жодних документів, які б підтверджували, що вказані особи: дружина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , брат ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сестра ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , самі потребують догляду (відсутні висновки медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я).

Колегія суддів зауважує, що до позовної заяви та апеляційної скарги позивачем також не додано вищезазначених документів.

Необгрунтованими є посилання скаржника на те, що мати, брат і сестра є особами пенсійного віку та через стан здоров`я не спроможні забезпечити належний догляд, оскільки абзацом 13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» чітко визначено, що в разі наявності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, необхідно документально довести, що такі особи самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Самі по по собі посилання на пенсійний вік та хронічні хвороби інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення не може вважатись належним доказом в розумінні вищевказаної норми.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено обставин, на які він посилається, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 300/3064/25 - без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

Л. Я. Гудим