Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №460/11507/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/11507/24 пров. № А/857/17904/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Борискін С.А.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення – 09 квітня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

30 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив: визнати протиправними дії щодо зменшення розміру пенсії з 55% до 50% відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні його перерахунку з 01.01.2008; зобов`язати здійснити перерахунок і виплату пенсії за вислугу років з 01.01.2008, виходячи з 55% сум грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 01.01.2008 пенсійний орган здійснив перерахунок та виплату його пенсії, виходячи з розміру 50% грошового забезпечення, з урахуванням нової редакції статті 13 Закону № 2262-ХІІ. Вказує, що застосування до правовідносин, які виникли при встановленні відсоткового значення розміру грошового запезпечення пенсії у 2007 році, положень закону в редакції, чинній після 2008 року, порушуватиме конституційний принцип незворотності дії законів в часі. Вважає, що основний розмір пенсії за вислугу років, який обчислюється у відсотках від відповідних сум грошового забезпечення, є сталою величиною, яка визначається один раз при призначенні пенсії, а подальші перерахунки пенсії не зумовлюють її зміну.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 з 55% до 50% відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні його перерахунку з 01.01.2008. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 за вислугу років з 01.01.2008, виходячи з 55% сум грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при перерахунку пенсії позивача з 01.01.2008 відповідач безпідставно застосував редакцію статті 13 Закону України № 2262-ХІІ, чинну після внесення змін Законом № 3591-IV, хоча зазначена норма регулює порядок призначення, а не перерахунку раніше призначених пенсій. Суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до статті 63 Закону № 2262-ХІІ, Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 45, та статті 58 Конституції України при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, тоді як відсоткове значення основного розміру пенсії, визначене під час її призначення, залишається незмінним. Врахувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 16.10.2019 у справі № 240/5401/18 та від 16.02.2022 у справі № 200/7786/19-а, а також практику Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідача щодо зменшення розміру пенсії з 55 % до 50 % відповідних сум грошового забезпечення є протиправними.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував положення статей 122, 123 та пункту 8 частини першої статті 240 КАС України, оскільки позивач пропустив встановлений законом шестимісячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Враховуючи, що пенсія є щомісячною періодичною виплатою, позивач повинен був знати про її розмір з моменту отримання відповідних виплат, однак не навів і не підтвердив належними доказами поважних причин пропуску строку. Вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області діяло в межах своїх повноважень та норм чинного законодавства, тож відсутні будь-які правові підстави щодо встановлення позивачу підвищення грошового забезпечення в розмірі 5% як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС що віднесені до 2 категорії.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з 01.01.2008, виходячи з відповідних сум грошового забезпечення з урахуванням 5 відсотків грошового забезпечення у зв`язку з наявністю статусу особи, яка брала участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження військової служби.

Листом від 25.09.2024 за № 11152-10179/0-02/8-1700/24 відповідач повідомив про відсутність підстав для перерахунку пенсії на вказаних позивачем умовах. Таке рішення, як слідує зі змісту листа, відповідач мотивував тим, що при перерахунку пенсії позивача з 01.01.2008 її основний розмір був обчислений у відповідності до чинної редакції статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", яка на момент перерахунку не встановлювала додаткове збільшення відсоткового значення розміру пенсії за вислугу років від відповідних сум грошового забезпечення у зв`язку з наявністю у пенсіонера статусу особи, яка брала участь в ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2) під час проходження військової служби.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України, зокрема, із числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XIІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до положень пункту "а" статті 13 Закону № 2262-ХІІ (у редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачу), особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Крім того, згідно з положеннями пункту "в" статті 13 Закону № 2262-XII, особам, зазначеним у пунктах "а" і "б" цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.

Як встановлено судом першої інстанції, з 03.12.1998 позивачу призначено пенсію за вислугу років, основний розмір якої у відповідності до пунктів "а" та "в" статті 13 № 2262-XII склав 55 відсоток відповідних сум грошового забезпечення, в т.ч.: 50 відсотків грошового забезпечення встановлено позивачу у зв`язку з наявністю 20 років вислуги та додатково 5 відсотків грошового забезпечення у зв`язку з наявністю статусу особи, яка брала участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (категорія 2) під час проходження військової служби.

В подальшому, підпунктом 9 пункту 1 Розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців" від 04.04.2006 № 3591-IV (далі - Закон № 3591-IV), який набрав чинності 29.04.2006, були внесені зміни до статті 13 Закону № 2262-ХІІ.

Відповідно до положень статті 13 Закону № 2262-ХІІ (в редакції Закону № 3591-IV), пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:

а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт а статті 12): за вислугу 20 років – 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я – 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років – 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;

б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають страховий стаж 25 років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України (пункт б статті 12): за страховий стаж 25 років – 50 процентів і за кожний повний рік стажу понад 25 років – 1 процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);

в) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, які звільняються з військової служби на умовах Закону України Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей (пункт в статті 12): за вислугу 15 років – 40 процентів відповідних сум грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 проценти за кожний повний рік вислуги понад 15 років, але не більше ніж 50 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43).

Таким чином, Законом № 3591-IV були внесені зміни до статті 13 Закону № 2262-ХІІ, зокрема, змінено редакцію пункту "в" вказаної статті, шляхом виключення можливості збільшення основної пенсії на 5 відсотків та 10 відсотків відповідних сум грошового забезпечення для осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи категорії 1 та 2.

В свою чергу, порядок перерахунку призначеної за Законом № 2262-ХІІ пенсії врегульований положеннями статті 63 названого Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Виходячи з положень цієї статті, суд апеляційної інстанції зауважує, що обов`язковою підставою для здійснення перерахунку пенсії є підвищення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Ця норма також делегує Кабінету Міністрів України право на визначення умов та порядку перерахунку пенсії за Законом № 2262-ХІІ, у зв`язку з чим порядок перерахунку таких пенсій врегульований Порядком проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 (далі - Порядок № 45), який набрав чинності 20.02.2008.

Так, згідно із пунктом 1 Порядку № 45, перерахунок раніше призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон) пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом (далі - особи), або у зв`язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 45, на підставі списків уповноважені органи готують для перерахунку пенсії довідки про розмір грошового забезпечення кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно із додатком 2 (далі - довідка) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України.

Також пунктом 4 Порядку № 45 передбачено, що Перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частиною другою статті 51 Закону. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Крім того, 01.01.2008 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою визначено нові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу державних органів.

В подальшому, 30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 704 " Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі – Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі – Постанова № 103), пунктом 1 якої встановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом № 2262-ХІІ до 1 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до Постанови № 704

Щодо правомірності зменшення відповідачем відсоткового значення розміру основної пенсії позивача при здійсненні її перерахунку з 01.01.2008, суд апеляційної інстанції вказує таке.

Питання стосовно зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, було предметом розгляду, зокрема, у зразковій справі № 240/5401/18. За результатами перегляду вказаної справи Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2019 погодилася з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним у рішенні від 05.02.2019, про наявність підстав для задоволення позову та про те, що при перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018 відповідно до статті 63 Закону № 2262-ХІІ на підставі Постанови № 103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 указаного Закону, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.

Зазначені колегією суддів висновки стосовно відсутності підстав для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії позивача при здійсненні її перерахунку також узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.08.2018 у справі № 686/12623/17, від 27.02.2020 у справі № 522/22925/16-а, від 09.04.2020 у справі № 640/19928/18, від 23.06.2021 у справі № 140/392/19, від 08.11.2022 у справі № 2040/5923/18, від 14.11.2022 у справі № 380/22040/21, від 28.11.2022 у справі № 340/5306/21, від 02.03.2023 у справах № 300/5520/21 та № 300/5477/21, від 16.03.2023 у справі № 580/8568/21.

Крім того, подібні правовідносини до тих, які виникли у цій справі, були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 200/7786/19-а. У цій справі Суд, як слідує зі змісту постанови від 16.02.2022, аналізуючи положення статті 13 та 63 Закону № 2262-ХІІ, врахувавши позицію, сформовану у справі № 240/5401/18, вирішив відступити від висновків Верховного Суду України та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про те, що оскільки на момент здійснення перерахунку пенсії стаття 13 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону № 3591-IV не передбачала 10-відсоткового збільшення пенсії для військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, а інша норма, яка б установлювала таку доплату, у чинному законодавстві України відсутня, то правових підстав для нарахування наведеної 10-відсоткової доплати для зазначених військовослужбовців немає.

Відступаючи від зазначеного висновку Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що на час виникнення спірних правовідносин стаття 13 Закону № 2262-ХІІ була чинною у редакції Закону № 3591-IV, яка не передбачала доплати особам, що брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорії 1. Проте, застосування органом пенсійного фонду при перерахунку пенсії позивача положень статті 13 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону № 3591-IV є протиправним, оскільки ця норма стосується призначення нових, а не перерахунку раніше призначених пенсій. До того ж статтею 58 Конституції України закріплено принцип незворотності нормативно-правових актів у часі.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав при перерахунку пенсії особи відповідно до статті 63 Закону № 2262-ХІІ, для застосування механізму нового обчислення пенсії за нормами частини першої статті 13 цього Закону, яка застосовується саме при першому призначенні пенсії. При перерахунку пенсії для осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби, з огляду на положення статті 16 (подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу є обов`язком держави) у сукупності з положеннями частини п`ятою статті 17 (Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) Конституції України, як виняток із загального правила, за чинного законодавчого регулювання застосовується тлумачення закону на користь особи (незастосування закону, який звужує права особи) у формі застосування попередньої редакції статті 13 Закону № 2262-ХІІ (до внесення змін згідно із Законом № 3591-IV) змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір пенсії, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке було визначене при її призначенні, є незмінним.

Більше того, аналогічного висновку, керуючись позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 16.02.2022 у справі № 200/7786/19-а, дійшов Верховний Суд у постанові від 19.12.2023 у справі №140/500/21.

Також, колегія суддів бере до уваги твердження, викладене Верховним Судом в ухвалі від 03.11.2021 у справі № 200/7786/19-а, про те, що забезпечення державою соціального захисту військовослужбовців, які під час проходження військової служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є пріоритетним та має безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, не можуть бути скасовані чи звужені.

Підсумовуючи вище наведене в його сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що зменшуючи відсоткове значення розміру основної пенсії позивача з 55 відсотка до 50 відсотків при її перерахунку з 01.01.2008, відповідач діяв всупереч вимогам закону, чим зумовив порушення права позивача на належний соціальний захист.

З огляду на вказане, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 за вислугу років з 01.01.2008, виходячи з 55% сум грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум.

Щодо доводів скаржника про залишення позову без розгляду, оскільки позивачем не дотримано строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.

Водночас, ч.2 ст.44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно ч.ч.1-3ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Слід зазначити, що суд, оцінюючи обставини, які перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне звернення за захистом порушених прав, свобод та інтересів, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів.

Таким чином, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, відсутність заяви про поновлення строку, а у разі подання заяви про поновлення строку - відсутність поважних причин його пропуску.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду висловлених у постанові від 24.12.2020 по справі № 510/1286/16-а, у спорах, що виникають з органами ПФ України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФ України відповіді на надіслане звернення.

При цьому, колегією суддів враховано, що зменшення відсоткового розміру пенсії позивача було незначним (та становило лише 5%), при цьому з урахуванням щорічного підвищення пенсії, отримуваний позивачем розмір пенсії не вказував на явні обставини щодо порушення прав позивача в частині зменшення його розміру (відсотків).

Про зменшення таких відсотків позивач дізнався лише з листа відповідача від 25.09.2024 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що саме з отриманням листа пенсійного органу позивач дізнався про порушення свого права на отримання пенсійних виплат у належному розмірі, тому саме з цієї дати необхідно відраховувати перебіг шестимісячного строку звернення до суду.

При цьому колегія суддів зазначає, що вказуючи на обставини з приводу пропуску строку звернення позивача до суду та можливості позивача дізнатися про ймовірне порушення його права в момент отримання пенсійної виплати, відповідач не привів суду жодних доказів того, що з моменту зменшення відповідачем відсотків, розмір отримуваної позивачем пенсії в грошовому еквіваленті був значно меншим, що давало змогу позивачу дізнатися про порушення його прав.

Таким чином, доводи скаржника про те, що позивач пропустив строк звернення з позовними вимогами про перерахунок пенсії колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі № 460/11507/24 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська