Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №300/8115/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/8115/24 пров. № А/857/5559/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій,-

суддя (судді) в суді першої інстанції - Гомельчук С.В.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: визнати протиправними дії щодо ненадання відстрочки з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; зобов`язати надати відстрочку з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 15.07.2024 звернувся із заявою про надання відстрочки з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме перебування на утриманні трьох дітей неповнолітнього віку. Однак, комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовлено йому в наданні відстрочки. Вважає таке рішення протиправним, оскільки, на його думку, пунктом 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що підставою для надання відстрочки є саме факт утримання дітей від попереднього шлюбу його дружини, що підтверджується посвідченням батька багатодітної сім`ї, оскільки при виданні вказаного посвідчення відповідний орган перевірив, як він опікується дітьми та практичну участь в їх утриманні.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Суд першої інстанції виходив із того, що згідно з положеннями зазначеної норми Закону, постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 та статей 141, 180, 260, 268 Сімейного кодексу України обов`язок вітчима щодо утримання падчерки виникає лише за наявності визначених законом умов, які позивачем не підтверджені. Суд першої інстанції зауважив, що біологічний батько дитини не позбавлений батьківських прав, доказів його неспроможності утримувати дитину, усиновлення позивачем падчерки чи встановлення судом факту її перебування на його утриманні матеріали справи не містять, а посвідчення батька багатодітної сім`ї саме по собі не підтверджує виникнення у позивача обов`язку щодо її утримання та не є належним доказом права на відстрочку.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що ст. 1 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ (далі - Закон № 2402-ІІІ) встановлено, що багатодітна сім`я - це сім`я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує. Вказує, що саме з тих підстав, що він утримує та забезпечує трьох дітей йому та його дружині було видано посвідчення батька багатодітної сім`ї.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 15.07.2024 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (а.с. 4).

ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомленням від 13.09.2024 № 1/1/2469/1 проінформував, що за результатами розгляду заяви, протоколом від 13.09.2024 № 15 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Причиною відмови слугувало те, що позивачем не надано підтверджуючих документів, визначених в додатку 5 до Постанови КМУ від 16.05.2024 № 560 (свідоцтва про народження дітей (3-ох і більше) з зазначенням батьківства військовозобов`язаного, а також у зв`язку із не доведенням виникнення в військовозобов`язаного обов`язку щодо утримання падчерки у зв`язку із тим, що в останньої немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів і сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їй належного утримання (а.с.5).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною 2 статтею 19 Конституції України, встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 введено в Україні воєнний стан, який триває по теперішній час.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативна-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до положень п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Постановою КМУ від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У відповідності до Переліку документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (додаток № 5 до Постанови № 560) документами , що підтверджують право на відстрочку, є свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.

У свою чергу, виходячи з положень статті 3 Сімейного кодексу України, якою визначено поняття "сім`я", можливо дійти висновку про те, що сім`я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.06.1999 № 5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну "член сім`ї": членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).

Обов`язковими умовами для визнання членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, термін "сім`я" означає не лише створення сім`ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.

Як слідує з матеріалів справи, разом із заявою про відстрочку від призову, позивачем було подано такі нотаріально завірені копії таких документів: паспорта серії НОМЕР_1 від 02.04.2002, ідентифікаційного коду, свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 02.02.2017, посвідчення батька багатодітної сім`ї серії НОМЕР_3 від 25.09.2023, свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_4 від 05.10.2010, свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_5 від 05.05.2017, свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_6 від 06.09.2023 (а.с. 30-37).

Скаржник стверджує, що на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, зокрема і ОСОБА_2 .

Частиною третьою статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ (далі - Закон № 2402-ІІІ) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом частин першої та другої статті 15 Закону № 2402-ІІІ дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами частин першої - третьої статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

В розумінні норм Сімейного кодексу України (далі - СК України), зокрема, спірне питання стосується обов`язку вітчима утримувати неповнолітнього пасинка/падчерку.

Загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов`язків закріплено у ст.ст.14, 15 СК України.

Так, сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.

У той же час, сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання. Майновий обов`язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов`язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Статтею 141 СК України, передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Статтею 155 СК України визначено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є не правозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

При цьому, якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов`язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.

Водночас, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ч. 1 ст. 180 СК України).

Згідно з частиною 1 статті 260 Сімейного кодексу України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 268 СК України).

Суд може звільнити вітчима, мачуху від обов`язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір`ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини.

Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як "батько", "мати", "дитина", "вітчим", "пасинок", "усиновлений", "усиновитель". Перед усім, це пов`язано із різним обсягом прав та обов`язків названих суб`єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного.

Зокрема, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов`язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними. Форми такого утримання можуть різнитись. Тобто, законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо.

Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд апеляційної інстанції зазначає, що ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_4 , має право на участь у вихованні ОСОБА_2 , при цьому, обов`язок щодо її утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останньої немає батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або за умови, що ці особи з поважних причин не можуть надавати їй належного утримання.

Втім, як слідує зі змісту свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 05.10.2010, яке видане відділом актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, батьком ОСОБА_2 є ОСОБА_5 .

У матеріалах справи відсутні докази позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав та усиновлення ОСОБА_1 дитини - ОСОБА_2 або докази про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач помилково вважає, що копія посвідчення багатодітної сім`ї підтверджує перебування на його утриманні ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вітчим має обов`язок утримувати пасинків (падчерок), які з ним проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що вітчим може надавати матеріальну допомогу. При цьому, суд може звільнити вітчима, мачуху від обов`язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір`ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини.

Звідси слідує, що вітчим вважається таким, що зобов`язаний утримувати падчерку за сукупності таких умов:

- падчерка проживає разом із вітчимом;

- падчерка немає родичів першої та другої лінії кровного споріднення або ж ці особи не можуть надавати падчерці утримання;

- вітчим може надавати матеріальну допомогу.

Такий перелік є виключним та розширеному тлумаченню не підлягає.

З іншої сторони, якщо вітчим самостійно (за власною ініціативою) надає матеріальну допомогу падчерці, це свідчить про дотримання засад добросовісності, розумності та справедливості у сімейних правовідносинах. Проте, з позиції норм Сімейного кодексу України таку поведінку вітчима не можна назвати "утриманням", бо "утримання", це не "право", а безальтернативний та імперативно визначений "обов`язок" батьків по відношенню до неповнолітніх дітей.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що падчерка у спірному випадку не може вимагати у вітчима забезпечення її утриманням, оскільки за законом такий обов`язок на нього не покладений.

Якщо мати дитини (падчерки) вбачає у поведінці свого колишнього чоловіка (батька дитини) ознаки, за наявності яких особа може бути позбавлена батьківських прав, то може скористатись відповідною процедурою. Крім того, у випадку позбавлення батька батьківських прав така дитина, за згоди самої ж дитини, може бути усиновлена. Вітчим у даному разі матиме право на усиновлення такої дитини. І лише після усиновлення, усиновлювач зобов`язаний утримувати неповнолітніх усиновлених дітей.

Відтак, враховуючи викладені висновки, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що спірне рішення відповідача є правомірним, оскільки позивач не надав достатніх доказів на підтвердження факту перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей віком до 18 років.

Враховуючи викладене, відсутні підстави для визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненадання ОСОБА_1 відстрочки з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року у справі № 300/8115/24 - без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська