Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №500/2423/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/2423/26 пров. № А/857/35843/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Довгої О.І., Затолочного В.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №500/2423/26 (головуючий суддя І інстанції - Баб`юк П.М.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не вчиненні дій щодо оформлення та видачі ОСОБА_1 довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) встановленого зразка за фактом отримання у жовтні 2022 року травми хребта під час проходження військової служби в районі ведення бойових дій;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 оформити та видати ОСОБА_1 довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) за формою Додатку 5 до Положення, затвердженого наказом Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008, із зазначенням, що травма отримана під час виконання обов`язків військової служби та пов`язана із захистом Батьківщини.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року визнано неповажними підстави пропуску строку для звернення до адміністративного суду, вказані у заяві від 25.05.2026. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - залишено без розгляду.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду. Вказує, що суд першої інстанції не встановив факту обізнаності позивача про порушення його прав; не надав жодної оцінки доводам про припинення відносин з попереднім представником. Вважає, що позивач не повинен нести негативні наслідки через недбалість або бездіяльність попереднього представника. Крім того, Фактично Військова частина НОМЕР_1 продовжує ухилятися від виконання покладеного на неї законом обов`язку щодо документального оформлення бойового травмування військовослужбовця. За таких обставин застосування надмірно формального підходу до строків звернення до суду суперечить самій природі спірних правовідносин. Виходячи з наведеного, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції допустив надмірний формалізм та безпідставно обмежив право Позивача на доступ до правосуддя. За таких обставин оскаржувана ухвала не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, а тому підлягає скасуванню.

09 липня 2026 року представником Військової частини надано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якій просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 у справі № 500/2423/26 та залишити без змін ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 у справі № 500/2423/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

29 липня 2026 року представник апелянта надав до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Спір у цій справі виник у зв`язку із протиправними, на думку позивача, бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 щодо нескладення та невидачі ОСОБА_1 довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), за формою, визначеною додатком 5 до Положення №402.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд першої інстанції зазначив, що військова служба як державна служба особливого характеру є публічною службою, а для спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець установив місячний строк звернення до адміністративного суду. Так, предметом спірних правовідносин у даній справі є визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невчиненні дій щодо оформлення та видачі позивачу довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), встановленого зразка за фактом отримання у жовтні 2022 року травми хребта під час проходження військової служби в районі ведення бойових дій та оформлення і видача довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) за формою, визначеною Додатком 5 наказу Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008. У позовній заяві представником позивача вказано, що початок перебігу строку звернення до суду пов`язується саме з датою отримання листа-відмови військової частини НОМЕР_1 від 24.03.2026, а не з датою отримання травми у 2022 році, а тому, зазначає, що позивач звернувся до суду у межах встановленого законом строку. Поряд із цим суд зауважує, що як зазначає позивач травму ним отримано у 2022 році, військову службу у військовій частині НОМЕР_1 позивач проходив до 28 травня 2024 року, проте активні дії щодо отримання довідки про обставини травми (поранення, контузії каліцтва) за формою Додатку 5 до Положення, затвердженого наказом Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008, із зазначенням, що травма отримана під час виконання обов`язків військової служби та пов`язана із захистом Батьківщини, останній почав вчиняти лише у 2025 році. Жодних доказів того, що після отримання травми у 2022 році до моменту звільнення позивача з військової служби 28 травня 2024 року позивач звертався з відповідним рапортом про видачу спірної довідки, як і не надано доказів неможливості такого звернення. Крім цього, не надано доказів, що з 28 травня 2024 року (після звільнення з військової служби) до квітня 2026 року (час звернення до суду) позивач не мав об`єктивної можливості звернутись до суду у встановлений строк.

Отже, позивач пропустив строк звернення до суду з позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

Строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Установлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Встановлений статтею 122 КАС України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, процесуальне законодавство пов`язує початок перебігу строку на звернення до адміністративного суду з моментом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Отже, інститут строків в адміністративному судочинстві сприяє досягненню юридичної визначеності в адміністративно-процесуальних відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

У постанові від 24 вересня 2019 року у справі №420/6389/18 Верховний Суд зауважив, що під поважними причинами слід розуміти ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, судом установлено, що позивач отримав травму 12 жовтня 2022 року/ а.с.10/. Позивач проходив на лікування до КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова «ДОР»» ДМР /а.с. 11-12/.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 19.02.2024 року №483, позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України у Житомирській, Донецькій та Запорізькій областях з 08.06.2022 по 09.07.2022, з 04.08.2022 по 19.09.2022, з 28.09.2022 по 10.01.2023, з 20.01.2023 по 30.06.2023, з 08.07.2023 по 21.07.2023, з 05.08.2023 по 23.08.2023 з 01.09.2023 по 05.12.2023 та з 21.01.2024 по теперішній час (тобто по 19.02.2024).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що доказів неможливості дізнатися про порушення своїх прав з моменту отримання травми в жовтні 2022 року, протягом подальшого перебування на військовій службі у цій же частині та надалі протягом тривалого терміну (з 28 травня 2024 року по квітень 2026 року) у виді невидачі довідки про обставини травми, звернення до відповідача або до суду за захистом своїх прав позивачем та його представником наведено не було, як і не було вказаного встановлено судом. Крім того, звернення позивача до відповідача із адвокатським запитом від 11.03.2026 та отримання відповіді на нього від 27.03.20226 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли останній почав вчиняти активні дії щодо захисту своїх прав, і ця дата не пов`язана з початком перебігу строку звернення до суду із позовною заявою.

Колегія суддів апеляційного суду вважає передчасними висновки суду першої інстанції з огляду на наступне.

У заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду представник позивача зазначив, що позивач дізнався про порушення своїх прав лише у березні 2026 року після отримання відповіді від військової частини НОМЕР_1 . Відповідно, залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 щодо бездіяльності відповідача у частині невидачі довідки про обставини травми є юридично необґрунтованим.

Як вбачається з Довідника із прав, обов`язків та алгоритму дій військовослужбовця, у разі отримання травми чи захворювання, затвердженого заступником головнокомандувача Збройних Сил України від 05 травня 2023 року, довідка про обставини поранення є офіційним документом, що засвідчує факт отримання травми під час виконання військового обов`язку. Вона є необхідною для проходження військово-лікарської комісії (ВЛК) та підтвердження причинного зв`язку між пораненням та службовою діяльністю.

Отже, право військовослужбовця на отримання довідки про обставини травми є важливою складовою механізму соціального захисту військовослужбовців та гарантує реалізацію їхніх прав у сфері медичного та соціального забезпечення. Відсутність такої довідки може унеможливити встановлення причинного зв`язку між пораненням та військовою службою, що, у свою чергу, створює перешкоди для проходження військово-лікарської комісії (ВЛК), отримання відповідних грошових виплат та інших соціальних гарантій.

Якщо командування військової частини відмовляє у видачі довідки або ухиляється від її оформлення, військовослужбовець має право звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав. Відповідно до положень наказу Міністерства оборони України №402, законодавство не встановлює конкретного строку, протягом якого військовослужбовець зобов`язаний звернутися до військової частини для отримання довідки про обставини поранення, контузії або іншої травми. Це означає, що звернення за довідкою може відбутися у будь-який час після отримання поранення, і таке звернення не може бути визнане несвоєчасним або необґрунтованим. Ключовим моментом є те, що відсутність довідки не є провиною військовослужбовця.

Затримка у зверненні за довідкою може бути спричинена низкою об`єктивних обставин, серед яких: тяжкий стан здоров`я військовослужбовця, що унеможливлює своєчасне оформлення документів; перебування у зоні бойових дій або виконання інших службових завдань, що не дозволяє звернутися до командування частини одразу після отримання поранення; відсутність належного інформування про порядок отримання довідки; неправомірна бездіяльність командування військової частини, яке мало би оформити довідку, але не зробило цього.

Окрім цього, відповідно до статті 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, довідка про обставини поранення повинна оформлюватися начальником медичної служби військової частини. Якщо поранення спричинене діями противника, службове розслідування не проводиться, а довідка має бути складена автоматично протягом п`яти днів.

Ключовим аспектом у розгляді даної категорії справ є визначення моменту, з якого слід обчислювати строк звернення до суду. Відповідно до принципу правової визначеності, реалізація права на судовий захист в цьому випадку має ґрунтуватися на моменті, коли особа отримала об`єктивну можливість усвідомити порушення своїх прав. У випадку невидачі довідки про обставини поранення (в контексті правовідносин, що є предметом судового дослідження) таким моментом є дата офіційного повідомлення військовослужбовця про відмову у її видачі. До цього часу позивач об`єктивно був позбавлений можливості оскаржити бездіяльність компетентного органу.

Аналіз судової практики свідчить, що правозастосовна доктрина у визначенні строків звернення до суду в аналогічних правовідносинах орієнтується на принцип юридичної визначеності та передбачуваності, який передбачає наявність чітко визначеного моменту, коли особа набуває обізнаності про факт порушення її прав.

У контексті відмови у видачі довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) таким моментом є не дата подання рапорту (заяви або адвокатського звернення), а саме дата отримання офіційної відмови військовою частиною. Це пояснюється тим, що до моменту отримання відповіді від компетентного органу особа не може достеменно знати, чи порушені її права фактом відмови.

У даному випадку відмова у видачі довідки була оформлена офіційними листами військової частини НОМЕР_1 від 13.02.2025 №694 та від 27.03.2026 №1148. Відповідно, перебіг строку звернення до суду повинен обчислюватися саме з моменту отримання позивачем цього листа. Такий підхід узгоджується з положеннями статті 122 КАС України, згідно з якою строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Однак суд першої інстанції не встановив фактичну дату отримання позивачем листа від 13.02.2025 №694 від військової частини НОМЕР_1 . Не встановлення такого факту є суттєвим недоліком судового розгляду, оскільки без цього неможливо точно визначити момент початку відліку строку звернення до суду. Матеріалами справи підтверджено, що лист відповідача від 13.02.2025 було надіслано на адресу адвоката Крикуна П.А., а не адресу позивача.

З огляду на вищевикладене, встановлення дати отримання позивачем відмови у видачі довідки є необхідною передумовою для визначення своєчасності звернення до суду.

Окрім того, колегія суддів наголошує, що у справах, пов`язаних із відмовою у видачі довідок військовослужбовцям, процесуальні строки мають визначатися з урахуванням реальних обставин проходження військової служби та об`єктивних перешкод для звернення до суду.

Правозастосовна практика вимагає уникнення надмірного формалізму, який може призвести до обмеження доступу до правосуддя. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що застосування строків не може бути суто механічним. Процесуальні норми повинні враховувати фактичні можливості особи для реалізації права на судовий захист, особливо якщо йдеться про військовослужбовців, які виконують службові завдання у складних умовах.

Надмірний формалізм у застосуванні строків звернення до суду може розцінюватися, зокрема, як необґрунтоване обмеження права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це може свідчити про відхід від принципу верховенства права та порушення процесуальних гарантій, які забезпечують ефективний судовий контроль за діями суб`єктів владних повноважень.

Колегія суддів апеляційної інстанції також наголошує, що в умовах воєнного стану, запровадженого у зв`язку із збройною агресією РФ, необґрунтоване формальне застосування строків може мати ознаки обмеження доступу до правосуддя. Військовослужбовці, які беруть безпосередню участь у бойових діях, стикаються з об`єктивними перешкодами, які можуть ускладнювати або унеможливлювати своєчасне звернення до суду. Отже, суди повинні оцінювати не лише формальні аспекти процесуальних строків, але й фактичні умови, у яких перебуває військовослужбовець.

З огляду на це, суворе застосування процесуальних строків без врахування зазначених факторів суперечить статтям 55, 124 та 129 Конституції України, які гарантують право на судовий захист і зобов`язують суди враховувати об`єктивні перешкоди, що впливають на можливість звернення до суду.

З огляду на викладене колегія суддів апеляційної інстанції вважає висновки суда першої інстанції щодо залишення позовної заяви без розгляду передчасними.

Отже, що при застосуванні положень статей 122 та 123 КАС України у справах щодо відмови у видачі довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) за формою, визначеною додатком 5 до наказу МОЗ № 402, слід враховувати наступне: початком перебігу строку оскарження є дата отримання військовослужбовцем офіційної відмови, а не дата подання рапорту чи запиту; умови проходження військової служби в період воєнного стану в конкретних випадках мають враховуватися судами як обставина під час визначення своєчасності звернення.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 06.0.2025 у справі №380/13595/24.

Звернення до суду за межами строків, визначених у статі 122 КАС України, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Такими обставинами є ті, що унеможливлюють вчасне звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, за загальним правилами строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 р.).

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також, у Рішенні у справі Белле проти Франції від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Окрім того, рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» (22277/93, 27 червня 2000 року, абз. 59) наведене висновок про те, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Отже, необґрунтована відмова в можливості доступу до суду та розгляду справи, враховуючи, що національне законодавство передбачає таку процедуру, розглядається Європейським Судом як фактична перепона у доступі до суду.

Відповідно до ч.1,2 Постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року, «Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950, далі Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Діючим законодавством України не визначено іншого способу винесення законного та обґрунтованого рішення, як дотримання вимог процесуального законодавства.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Згідно із частиною 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Враховуючи вище викладене, колегія судів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті Ухвали від 09 липня 2025 року було неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, а відтак, відповідно до ч. 3 ст. 312, ст. 320 КАС України, - оскаржувана Ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 243, 250, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 червня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 500/2423/26 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для про продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Ю. О. Калмикова

судді О. І. Довга

В. С. Затолочний