Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №460/13734/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/13734/24 пров. № А/857/16034/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

суддя (судді) в суді першої інстанції – Гресько О.Р.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо ненадання інформації на запит від 06.08.2024; ненадання довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України за встановленою формою; ненадання завірених копій документів, які є підставою для видачі такої довідки; щодо недотримання п`ятиденного строку для надання інформації на запит; зобов`язати надати довідку про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України за встановленою формою та належним чином завірені копії документів, які є підставою для видачі довідки; стягнути моральну шкоду в сумі 40000 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що станом на 08.11.2024 відповідачем в порушення приписів Закону України «Про доступ до публічної інформації» безпідставно не надано відповіді та інформацію на його запит від 06.08.2024. Вказує, що його запит на інформацію щодо отримання довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, завірені належним чином копії документів, які є підставою для видання довідки, протиправно розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян». За результатами розгляду заяви та проведеної перевірки встановлено, що у Військовому інституті танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" відсутня запитувана довідка, а також повідомлено, що у розпорядженні Інституту відсутні документи, які є підставою для видання такої довідки.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" щодо неповідомлення ОСОБА_1 у п`ятиденний строк про те, що його запит від 06.08.2024 буде розглядатися в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян», а не відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», а також щодо несвоєчасного надання відповіді по суті звернення ОСОБА_1 від 06.08.2024 відповідно до Закону України «Про звернення громадян». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що запит позивача від 06.08.2024 за своїм змістом не є запитом на публічну інформацію у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки стосувався реалізації особистого права позивача на отримання довідки та документів, а тому підлягав розгляду в порядку Закону України «Про звернення громадян». Водночас, з урахуванням положень статей 19, 40 Конституції України, Законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про звернення громадян», а також правових висновків Верховного Суду, суд першої інстанції вказав, що відповідач мав повідомити позивача у п`ятиденний строк про розгляд звернення в іншому порядку та дотриматися строків його розгляду, чого не зробив. Також суд першої інстанції вказав, що відповідач, розглядаючи запит на інформацію у порядку визначеному для розгляду звернень, порушив строки надання відповіді на звернення. Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у стягненні моральної шкоди, оскільки позивач не довів факту її заподіяння та причинного зв`язку між діями відповідача і заявленими моральними стражданнями.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про звернення громадян», безпідставно віднісши запит на інформацію від 06.08.2024 до звернення громадян. Вказує, що його запит стосувався надання документів та інформації, що перебували у володінні відповідача, а не вчинення певних дій, тому підлягав розгляду саме в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації». Зауважує, що судом не надано належної оцінки доказам щодо наявності у відповідача запитуваних документів та факту ненадання відповіді у встановлений законом строк, чим порушено його право на доступ до публічної інформації. Крім того, судом не враховано обставини заподіяння моральної шкоди внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, що є підставою для її відшкодування відповідно до ст. 56 Конституції України, ст. 23 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із запитом на інформацію від 06.08.2024, в якому на підставі і в порядку, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації» просив надати:

- довідку про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, за формою визначеною додатком 6 «Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413;

- належним чином завірені документи, які є підставою для надання довідки про безпосередню участь ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Зазначений запит отриманий відповідачем 27.08.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Листом від 27.06.2024 за № 2612 відповідач повідомив про те, що запит на інформацію щодо отримання довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, завірені належним чином копії документів, які є підставою для видання довідки розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян». За результатами розгляду заяви та проведеної перевірки встановлено, що у Військовому інституті танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" відсутня запитувана довідка, а також повідомлено, що у розпорядженні Інституту відсутні документи, які є підставою для видання такої довідки.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неповідомлення позивача у п`ятиденний строк про те, що його запит від 06.08.2024 буде розглядатися в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян», а не відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», а також щодо несвоєчасного надання відповіді по суті звернення позивача від 06.08.2024 відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Приписами статті 40 Конституції України визначено, що держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ч.1, 2 ст.7 Закону України від 02.10.1992 № 2657-XII «Про інформацію» право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI), що містить такі положення:

- публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (стаття 1);

- метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (стаття 2);

- доступ до інформації забезпечується серед іншого шляхом надання інформації за запитами на інформацію (стаття 5);

- суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації (стаття 12);

- розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються в тому числі суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (стаття 13);

- запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (стаття 19);

- розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту; у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. (стаття 20);

- рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (стаття 23);

- відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів (стаття 24).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» (далі - Закон №393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (стаття 3 Закону № 393/96-ВР).

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду (стаття 7 Закону № 393/96-ВР).

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону 393/96-ВР відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку надається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Згідно з ст.20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

В апеляційній скарзі позивач стверджує, що звернувся до відповідача із запитом про надання публічної інформації у порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» та у встановлений термін відповіді на нього не отримав.

Натомість, відповідач вказує, що за своєю суттю запит позивача є зверненням та своєчасно розглянутий в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян».

Матеріалами справи підтверджується, що в своєму запиті від 06.08.2024 позивач просив надати довідку про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, за формою визначеною додатком 6 «Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413, а також належним чином завірені документи, які є підставою для надання такої довідки.

З наведеного слідує, що запит позивача не може вважатись запитом на надання публічної інформації в контексті положень Закону № 2939, адже надання на нього відповіді вимагає створення нової інформації (зокрема, здійснення систематизації й аналізу), крім того, він фактично спрямований на можливе відстоювання позивачем своїх прав і законних інтересів, тому за своєю суттю є зверненням в розумінні Закону № 393/96.

Як зазначив Верховний Суд у справі № 640/5681/19, у справі № 813/3059/16 одержавши запит на інформацію, який подано згідно із Законом № 2939-VI, проте який за своїм змістом є зверненням громадянина відповідно до Закону № 393/96-ВР, розпорядник інформації повинен відмовити у задоволенні такого запиту через невідповідність його предмета вимогам закону (пункт 2 частини п`ятої статті 19, пункт 4 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI), та з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості розглянути запит за Законом № 393/96-ВР. При цьому запитувача повинно бути повідомлено у п`ятиденний строк про те, що його запит на інформацію буде розглядатися як звернення відповідно до Закону № 393/96-ВР.

Таким чином, відповідач повинен був у п`ятиденний строк повідомити заявника про те, що його запит не є запитом на публічну інформацію, тому публічна інформація надаватися не буде, натомість запит буде розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян».

Разом з цим, колегія суддів констатує, що у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач, прийнявши рішення розглядати «запит на інформацію» від 06.08.2024 на підставі положень Закону України «Про звернення громадян», повідомив про це рішення позивача у п`ятиденний строк від дати отримання запиту.

Відповідно до статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Відповідно до наданих доказів у справі, звернення від 06.08.2024 відповідач отримав 27.08.2024 та 27.09.2024 надав відповідь на зазначене звернення в порядку Закону України «Про звернення громадян» та направив його поштовим відправленням на адресу, зазначену у такому запиті ( АДРЕСА_1 ) 07.10.2024, що підтверджується штампом на поштовому конверті, однак повернулося з відміткою установи поштового зв`язку: «за закінченням встановленого терміну зберігання» (а.с.33-36).

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідач, розглядаючи запит на інформацію у порядку визначеному для розгляду звернень, порушив строки надання відповіді на звернення.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 25.04.2018 за результатом розгляду справи № 800/547/17.

Посилання скаржника на те, що йому відомо про наявність у відповідача запитуваних ним наказів є необрунтованими, оскільки у своєму запиті на інформацію позивач жодним чином не конкретизував їх реквізити та дати.

Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

При розгляді питання про стягнення моральної шкоди слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 КАС України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 73 КАС України).

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 73 КАС України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України).

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Крім того, факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань, що узгоджується з правовим висновком в постанові Верховного суду від 7 лютого 2023 року у справі № 823/2108/18.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

За оцінкою матеріалів справи і тверджень позивача, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Дій, якими могли бути спричинені моральні страждання відповідачем, позивачем не доведено і не надано відповідних доказів заподіяння моральної шкоди, а також відсутній розрахунок розміру заподіяної йому шкоди та не наведено належних мотивувань, з яких він виходив при визначенні розміру цієї шкоди, а сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі № 460/13734/24 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська