Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №460/6704/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/6704/25 пров. № А/857/31540/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Кушнір В.О.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року (суддя – Гресько О.Р., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Рівне, дата складання повного рішення – 03.07.2025),

в адміністративній справі №460/6704/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати перерахунку грошового забезпечення; 2) зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату згідно з Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по лютий 2025 року на суму перерахунку грошового забезпечення 313900,27 грн.; 3) зобов`язати відповідача здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 “Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”.

Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії щодо відмови ІНФОРМАЦІЯ_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” компенсації за втрату частини доходів (грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням строків їх виплати, які були фактично виплачені у березні 2025 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 згідно із Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” компенсацію за втрату частини індексації грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 29.01.2020 по 28.03.2025. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (відповідач) зазначає, що під час проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачу щомісяця, вчасно, в установлені строки та без жодних затримок нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення в повному обсязі відповідно до вищезазначених нормативно правових актів. Зазначене підтверджується відомостями, що містяться у картках особового рахунку позивача №1029 за 2020-2023 роки. Ключовою умовою для виплати зазначеної компенсації є саме факт порушення строків виплати грошового забезпечення. В даному ж випадку відповідачем такого порушення не було допущено. Всі виплати здійснювалися своєчасно, в повному обсязі та відповідно до встановлених норм законодавства, відповідно, позивач не зазнав втрати доходів. Таким чином, зазначає апелянт, що право на компенсацію втрати частини доходу виникає у тому випадку, коли виплата містить ознаки постійного доходу, однак сума перерахунку грошового забезпечення на рішення суду грошового забезпечення не містить ознак постійного доходу, натомість має таку особливість, як одноразовий характер. Крім цього, вказує апелянт на те, що рішення суду від 07.01.2025 по справі 460/10555/24, набрало законної сили лише 26.02.2025 року, отже, саме з цієї дати виник обов`язок відповідача по сплаті перерахунку грошового забезпечення. Вказана сума була виплачена позивачу 28.03.2025.

За результатами апеляційного розгляду апелянт (відповідач) просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03.07.2025 по справі № 460/6704/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позовних вимогах позивача повністю.

Також з рішенням суду від 03.07.2025 не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні вимоги щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб є незаконним та необгрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню у відповідній частині з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (позивач) зазначає, що нарахування компенсації за порушення строків виплати є похідним від основного доходу - грошового забезпечення. Якщо основний дохід підлягає компенсації ПДФО, то і всі нарахування на нього повинні виплачуватися за тим самим принципом, як це передбачено специфікою оподаткування грошового забезпечення військових. Вважає апелянт помилковим висновок суду про те, що компенсація за порушення строків виплати є виплатою у зв`язку з виконанням обов`язків, оскільки саме виконання позивачем обов`язків служби стало підставою для виникнення права на грошове забезпечення, яке відповідач вчасно не виплатив.

За результатами апеляційного розгляду апелянт (позивач) просить рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03.07.2025 по справі № 460/6704/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою задоволити позовну вимогу повністю: зобов`язати відповідача здійснити позивачу компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, на всі суми, що були виплачені з порушенням строків.

Відповідач не погодився з вимогами апеляційної скарги позивача та подав відзив на його апеляційну скаргу. Просить у задоволенні вимог апеляційної скарги позивача відмовити повністю.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій та проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 у періоди з 19.09.2016 по 02.09.2024 (а.с.12).

Також встановлено, що 28.03.2025 відповідачем, на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 у справі №460/10555/24, виплачено позивачу відповідні суми грошового забезпечення в розмірі 324586,93 грн (а.с.15).

04.04.2025 позивач звернувся до відповідача зі заявою про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, однак листом №12/2/326 від 07.04.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивачу про відсутність підстав для такої компенсації (а.с.13, 14).

Вважаючи протиправною відмову у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Судом першої інстанції вірно враховано, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159).

Так, відповідно до статей 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з п.3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).

З аналізу вищенаведених права видно, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування доходу: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема у постановах від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 05.10. 2018 у справі № 127/829/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 08.08.2019 у справі № 638/19990/16-а.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 свідчать про те, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Колегія суддів також зауважує, що кошти нараховані в результаті перерахунку грошового забезпечення та відновлення прав позивача, порушених при його невиплаті (виплаті у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством). Тобто, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 03.07.2018 в справі № 521/940/17.

Оскільки несвоєчасне нарахування сум грошового забезпечення відбулось у зв`язку з протиправною бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_5 , що встановлено рішенням Рівненського окружного адміністративного суду 07.01.2025 у справі №460/10555/24, тобто з вини органу, що призначає і виплачує грошове забезпечення, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини такого грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків його виплати.

Вищенаведені висновки суду першої інстанції також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 12.02.2019 у справі №814/1428/18.

Відповідно до статті 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

При цьому, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст.7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

При цьому, судом першої інстанції вірно враховано, що вищезгадану норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 28.10.2024 у справі №420/2598/24.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач, відмовивши у нараховуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду 07.01.2025 у справі №460/10555/24, діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством.

З огляду на викладене, з метою відновлення порушених прав позивача, судом першої інстанції вірно зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити згідно із Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” компенсацію за втрату частини індексації грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати 28.03.2025.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити позивачу компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, то колегія суддів враховує наступне.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, затверджені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема військовослужбовця, а також особам, з числа військовослужбовців звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з частинами 4-6 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Враховуючи зміст вищенаведених правових норм, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

В свою чергу, Порядком №44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

Колегія суддів також зауважує, що компенсація втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та не є виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв`язку із виконанням обов`язків під час проходження служби.

За наведених підстав судом першої інстанції вірно відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Доводи апеляційної скарги позивача вищенаведених висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до непогодження із ним, а тому апеляційним судом визнаються як необґрунтовані.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційних скарг, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року в адміністративній справі №460/6704/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

В. О. Кушнір