Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №807/2296/14 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 807/2296/14 пров. № А/857/40087/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Кушнір В.О.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року (головуючого судді Гебеш С.А., ухвалене відкритому судовому засіданні о 14 год. 02 хв. в м. Ужгород повний текст ухвали складено 22.09.2025) у справі №807/2296/14 за позовом Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-

ВСТАНОВИВ:

Ужгородська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (правонаступник Головне управління ДПС у Закарпатській області) звернулася з позовною заявою до ОСОБА_1 в якому просило податковий борг.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.09.2014 адміністративний позов Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь відповідного бюджету податковий борг по платежу 50 11010500 "податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування" у розмірі 105148,16 грн за рахунок коштів, що належать платнику податків на праві власності, в тому числі тих, які знаходяться на рахунках у банках.

Закарпатським окружним адміністративним судом 17.11.2014 було видано виконавчий лист.

26.06.2025 до суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - Суязової Галини Василівни про визнання виконавчого листа, таким, що не підлягає виконанню у справі №807/2296/14, яка мотивована тим, що на сьогоднішній день сума стягнення за виконавчим документом у справі №807/2296/14 визнана судом неправомірною, однак залишилось діюче рішення Закарпатського окружного адміністративного суду, яке не переглядалось за нововиявленими чи виключними обставинами. Також існує діючий арешт на все майно ОСОБА_1 у закінченому виконавчому провадженні на підставі виконавчого листа, строк пред`явлення якого до виконавчого провадження закінчився.

Оскаржуваною ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 відмовлено в задоволенні заяви.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку та апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ухвалу та визнати виконавчий лист виданий Закарпатським окружним адміністративним судом у справі №807/2296/14 таким, що не підлягає виконанню.

Відзив на апеляційну скаргу подано позивачем в якому заперечує вимоги апеляційної скарги.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

У провадженні Закарпатського окружного адміністративного суду перебувала справа за №807/2296/14 за позовом Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.09.2014 адміністративний позов Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь відповідного бюджету податковий борг по платежу 50 11010500 "податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування" у розмірі 105148,16 грн за рахунок коштів, що належать платнику податків на праві власності, в тому числі тих, які знаходяться на рахунках у банках.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду 29.04.2019 позов ОСОБА_1 до Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області від 21 лютого 2014 року № 12/17-2 про збільшення суми грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 105148,16 грн. (за основним платежем 83982,53 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 21165,63 грн.) частково в частині збільшення суми грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 31065,02 грн. (за основним платежем 24852,02 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 6213,00 грн.). В задоволенні позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Головним управлінням ДПС у Закарпатській області було проведено зменшення нарахованого грошового зобов`язання ОСОБА_1 на відповідну суму, тобто податковий борг після зменшення нарахованих сум склав 74083,14 грн., таким чином, постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року по справі №807/2296/14 підлягає виконанню в частині стягнення суми податкового боргу у розмірі 74083,14 грн.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Статтею 14 КАС України передбачено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Згідно із частиною 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (статті 373 КАС України).

Згідно з положеннями частини 1 статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 26 цього Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 374 КАС України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Так, Верховний Суд у постанові від 05.11.2020 (справа №752/2391/17 (2а-14/09)), з урахуванням узагальнення судової практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015, дійшов висновку, що наведені в статті 374 КАС України підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові і процесуально-правові.

До матеріальних підстав відносяться випадки відсутності обов`язку боржника через його припинення, добровільне виконання боржником поза межами виконавчого провадження чи іншою особою.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: - видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); - коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; - видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; - помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; - видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; - пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Разом з цим, законодавець не дав чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у частині другій статті 374 КАС України.

При цьому, словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад: в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Отже, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 374 КАС України, не є вичерпними, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24.06.2020 у справі №520/1466/14-ц, від 09.09.2021 у справі №824/67/20, від 05.11.2020 у справі №752/2391/17, від 09.06.2022 у справі №2-118/2001, від 09.02.2023 у справі №824/85/21.

Так, в ході розгляду справи судом було встановлено, що постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.09.2014, яка набрала законної сили 20.10.2014, адміністративний позов Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь відповідного бюджету податковий борг у розмірі 105148,16 грн за рахунок коштів, що належать платнику податків на праві власності, в тому числі тих, які знаходяться на рахунках у банках.

Закарпатським окружним адміністративним судом 17.11.2014 було видано виконавчий лист, який не виконаний в повному обсязі в частині стягнення суми податкового боргу у розмірі 74083,14 грн. з ОСОБА_1 .

Колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку відсутні підстави передбачені статтею 374 КАС України для визнання виконавчого документа у цій справі таким, що не підлягає виконанню, адже заявником не надано у повному обсязі доказів виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.09.2014, яка набрала законної сили 20.10.2014 у справі №807/2296/14 нею або іншою особою, а тому у задоволенні відповідної заяви ОСОБА_1 відмовлено правильно, відповідно обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Інші доводи апеляційної скарги стосовно суті спору зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги у названій вище частині не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В порядку статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат в цьому апеляційному провадженню є відсутніми.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 328, 370, 374 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі №807/2296/14 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

В.О. Кушнір