Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №140/1763/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/1763/25 пров. № А/857/16120/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року (головуючий суддя Мачульський В.В., м. Луцьк) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про: визнання протиправним та скасування наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області №101-к від 13.04.2023, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 18 квітня 2023 року у зв`язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України; поновити ОСОБА_1 в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області на рівнозначній посаді та стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме з 19.04.2023 по дату поновлення на посаді виходячи з розрахунку 1433,79 грн середньоденної заробітної плати.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року позов задоволено у задоволенні позовних вимог - відмовлено

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить таке скасувати, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначає, що ОСОБА_1 з 01.08.2017 по 18.04.2023 працював на посаді заступника начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області.

Головою комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Волинській області листом від 17.01.2023 позивача попереджено про наступне звільнення. З даним попередженням позивач ознайомлений під розписку 19.01.2023.

Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області № 101-к від 13.04.2023 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області з 18.04.2023, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України).

Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області протягом періоду часу з моменту попередження Позивача про наступне звільнення до моменту звільнення Позивача (18.04.2023) існували 125 (сто двадцять пґять) вакантних посад, що підтверджується інформацією, наданою ГУ ПФУ у Волинській області у відповідь на адвокатський запит та довідкою ГУ ПФУ у Волинській області, виданій за підписом начальника Управління по роботі персоналом Володимиром Левчуком, жодну з яких Позивачу не було запропоновано зайняти.

Серед вказаних вакантних посад було дві вакантні посади не державної служби, які також не було запропоновано.

Тобто Позивачу не було запропоновано зайняти жодну з вказаних вакантних посад.

1. Щодо відсутності індивідуальної пропозиції зайняти вакантну посаду (в тому числі посаду не державної служби).

Як вбачається з рішення, суд першої інстанції не встановив противної бездіяльності Відповідача щодо нездійснення індивідуальної пропозиції зайняти вакантну посаду (в тому числі посаду недержавної служби) в ГУ ПФУ у Волинській області, оскільки суд вважав, що для дотримання права працівника достатньо того, що інформація була розміщена на офіційному сайті Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області та на офіційних сторінках в месенджерах, а жодним нормативно-правовим актом України не визначено процедури та форми щодо пропозиції роботи проте, такі пропозиції здійснювалися у спосіб, що гарантував доведення інформації до позивача

Однак, в такій бездіяльності Позивач вбачає порушення вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки:

- Позивачу не було запропоновано всі наявні вакантні посади з моменту попередження про наступне звільнення до дати звільнення,

- Відповідачем не було здійснено Позивачу жодної індивідуальної пропозиції,

- Посилання на листи, адресовані голові комісії Фонду та інформація розміщена в соціальних мережах не свідчать про здійснення індивідуальної письмової пропозиції Позивачу,

- Пропозиція взяти участь у доборі на зайняття вакантної посади на загальних умовах, наприклад шляхом подання резюме, проходження ряду співбесід на рівні з іншими особами, які ніколи не були працівниками такого підприємства, установи, організації не свідчить про дотримання вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

Встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників. Такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2024 року у справі № 340/222/20.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Аналогічні висновки викладно в постанові Верховного Судувід 13 травня 2021 року у справі № 377/759/19.

Тобто, разове повідомлення про список вакантних посад, який постійно змінювався не свідчить про пропонування всіх вакансій.

Пропозиція зайняти вакантну посаду має бути індивідуальною з наданням працівнику документу, який би містив конкретний перелік усіх наявних вакантних посад, з тим, щоб кожен працівник міг належно сприйняти пропозиції роботодавця (тобто, розуміти: яку роботу і конкретну посаду пропонують кожному з них) та визначитись з такою пропозицією.

Відсутність індивідуальної, письмової пропозиції вказує на те, що роботодавцем не була дотримана процедура, передбачена статті 49-2 КЗпП України.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 28 липня 2020 року у справі № 591/3054/16-а.

Посилання роботодавця на те, що працівник може ознайомитись із актуальним списком вакантних посад та обрати посаду, відповідно до спеціальності, кваліфікації та досвіду за відповідним посиланням, не є належним доказом виконання відповідачем своїх обов`язків, що передбачені частиною третьою статті 49-2 КЗпП України.

Аналогічні висновки викладено в постанові Обґєднаної палати Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21.

Таким чином, суд першої інстанції вигадав обставини яких не існувало, а саме щодо того, що Позивачу було зроблено індивідуальну пропозицію зайняти вакантну посаду.

Крім того, твердження суду про те, що роботодавець при звільненні працівника у звґязку зі скороченням чисельності та штату повинен пропонувати лише ті посади, які є рівнозначними, є необґрунтованим (помилковим). (див. постанову Верховного Суду від 08 листопада 2024 року у справі № 340/222/20).

Пропозиція працівнику, вивільнюваному на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, працевлаштуватися на загальних умовах, наприклад шляхом подання резюме, взяття участі у доборі (зокрема на рівні з іншими особами, які ніколи не були працівниками такого підприємства, установи, організації) на роботу суперечить змісту статті 49-2 КЗпП України.

Аналогічні висновки викладено в постанові Обґєднаної палати Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21.

Процедура пропонування працівнику вакантної посади та переведення його на таку посаду внаслідок реорганізації підприємства не передбачає обовґязку працівника подавати резюме та проходити співбесіди.

Протилежні висновки суду першої інстанції свідчать лише про перекладення відповідальності з державного органу за порушення конституційний прав та гарантій працівника на самого працівника, який і без того є незахищеною стороною у даних правовідносинах.

Тож, враховуючи вищенаведене, а також те, що пропозиція працевлаштуватися на загальних засадах суперечить змісту статті 49-2 КЗпП України, участь Позивачки у доборі на зайняття вакантної посади не спростовує протиправність бездіяльності УВД ФССУ у Волинській області та його правонаступника щодо нездійснення заходів з пропонування та переведення Позивачки на іншу посаду в правонаступнику в порядку вимог ч. 6 статті 36, ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

До того ж, «переведення працівника на запропоновану посаду при реорганізації» та «вступ працівника на службу» є різними правовими інститутами, які мають відмінне нормативне регулювання.

Позивач, оскаржуючи позовом у даній справі незаконний наказ про звільнення, стверджує та наголошує на такій підставі позову як порушення його права на переведення на вакантну посаду у звґязку з реорганізацією юридичної особи, а не оскаржує процедуру вступу на державну службу.

Оскільки дотримання вимог частини 6 статті 36, частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України є принциповим та визначальним для правильного розгляду даної справи, то необхідно звернути увагу на помилковість й не повне дослідження обставин справи, оскільки суд першої інстанції буквально закрив очі та постійно ігнорував факт наявності в Головному управління Пенсійного фонду України у Волинській області вакантних посад не державної служби.

Жодну з вказаних вакантних посад не державної служби Позивачу не було запропоновано.

За твердженнями суду першої інстанції роботодавець при звільненні працівника у звґязку зі скороченням чисельності та штату повинен пропонувати лише ті посади, які є рівнозначними, а не всі вакантні посади.

Однак, вже устеленою є судова практика про те, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Див. постанову Об`єднаної Палати Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21.

Тобто, ні законами України, ні судовою практикою не встановлено правила про те, що при звільненні працівника у звґязку зі скороченням чисельності та штату повинен пропонувати лише ті посади, які є рівнозначними, а не всі вакантні посади.

Натомість, суд першої інстанції не дослідив чи було здійснено Позивачу індивідуальну пропозицію зайняти вакантну посаду, яку він може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду.

Саме у звґязку з вказаним суд першої інстанції проігнорував наявність у роботодавця наявних вакантних посад недержавної служби у спірний період:

- Провідний інспектор відділу господарського обслуговування та матеріально- технічного забезпечення управління адміністративного забезпечення (пункт 2 у довідці);

- Провідний інспектор загального відділу управління адміністративного забезпечення (пункт 103 у довідці).

Згідно правової позиції висловленої Верховним Судом відсутність індивідуальної, письмової пропозиції вказує на те, що відповідачем не була дотримана процедура, передбачена статті 49-2 КЗпП України (п.68 Постанови ВС від 28.07.2020 року у справі № 591/3054/16-а).

Ігнорування факту наявності вакантних посад не державної служби у період з моменту попередження Позивача про наступне звільнення до моменту звільнення Позивача (18.04.2023) свідчить про грубе порушення вимог частини 6 статті 36, частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України.

Натомість, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

В самих текстах листів про наявність вільних вакансій, йдеться мова не про пропонування зайняття вакантної посади за процедурою переведення, а про можливість участі в доборі шляхом подання свого резюме та подальшого проходження співбесіди у разі, якщо кандидатура особи зацікавить керівника.

Тобто, працівникам ФССУ пропонувалося брати участь у такому доборі на рівні з іншими особами, які не є ні працівниками ФССУ, ні працівниками Пенсійного фонду України і його територіальних органів.

Однак, Верховний Суд в постанові від 28 липня 2020 року у справі № 591/3054/16-а, сформував правові висновки, що відсутність індивідуальної, письмової пропозиції вказує на те, що роботодавцем не була дотримана процедура, передбачена статті 49-2 КЗпП України:

« 66. До того ж, судами були досліджені відеозаписи, на яких зафіксовані зустрічі міського голови ОСОБА_2 та голови ліквідаційної комісії ОСОБА_3 з працівниками Департаменту містобудування та земельних відносин СМР від 04 травня 2016року та від 06 травня 2016 року, що, на думку скаржника, підтверджують те, що позивачу пропонувалось інша робота у новоутворених виконавчих органах Сумської міської ради.

67. Разом з тим, дані відеозаписи не були прийняті судами попередніх інстанцій як докази виконання відповідачем свого обов`язку щодо пропонування позивачу вакантних посад у новоствореному органу, оскільки з цих відеозаписів вбачається, що на вказаних зустрічах обговорювалась певна інформація з питань працевлаштування, а саме: пропозиції зайняти посади в інших підрозділах, писати заяви на переведення або заяви про прийняття на роботу, доводилась до всіх присутніх працівників, а не персонально до кожного. Тобто, процедура не була індивідуальною. При цьому, під час такої зустрічі до відома кожного працівника не доводився складений та затверджений згідно вимог чинного законодавства штатний розпис або будь-який інший документ, який би містив конкретний перелік усіх наявних у новоутворених виконавчих органах СМР вакантних посад, з тим, щоб кожен працівник, в тому числі і позивач, могли належно сприйняти пропозиції роботодавця (тобто, розуміти: яку роботу і конкретну посаду пропонують кожному з них) та визначитись з такою пропозицією.

68. Отже, як обґрунтовано зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, відсутність індивідуальної, письмової пропозиції вказує на те. що відповідачем не була дотримана процедура, передбачена статті 49-2 КЗпП України.

69. З огляду на встановлені в справі обставини і правове регулювання спірних відносин, колегія суддів (з урахуванням меж касаційного перегляду) погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що звільнення позивача у зв`язку з реорганізацією департаменту містобудування та земельних відносин було неправомірним, а сама процедура звільнення відбулась з порушенням вимог трудового законодавства».

Об`єднана Палата Верховного Суду у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21, аналізуючи поведінку роботодавця у спорі щодо оскарження звільнення працівника на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (який вважав, що стаття 42, частини друга, третя статті 49-2 КЗпП України не передбачають обов`язку роботодавця переводити працівника на будь-яку обрану ним посаду без проходження відбору/співбесіди, визначених внутрішніми процедурами, а для того щоб переконатись, що працівник має необхідний досвід та кваліфікацію для виконання тої чи іншої роботи, роботодавець вправі проводити відповідні конкурсні/відбіркові процедури) формуючи загальну позицію по справі виходив саме з принципу розумності, про що в постанові зазначив наступне:

- власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо:

- за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав обов`язок щодо працевлаштування працівника, якщо працівникові були запропоновані ВСІ ІНШІ вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення;

- посилання роботодавця на інтернет ресурс та зазначення, що працівник може ознайомитись із актуальним списком вакантних посад та обрати посаду, відповідно до спеціальності, кваліфікації та досвіду за відповідним посиланням, не є належним доказом виконання відповідачем своїх обов`язків, що передбачені частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, оскільки неможливо достеменно встановити, які саме вакансії на той період перебували на вказаному відповідачем інтернет ресурсі, чи були там всі наявні в той час вакантні посади, чи ознайомлювався позивач з зазначеним переліком вакансій і взагалі, чи мав позивач доступ до вказаного інтернет ресурсу; а тому обґрунтованими є висновки судів про те, що пропозиція працівнику, вивільнюваному на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, працевлаштуватися на загальних умовах на роботу у новоствореному підрозділі суперечить змісту статті 49-2 КЗпП України.

Таким чином, пропозиція працівнику, вивільнюваному на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, працевлаштуватися на загальних умовах шляхом участі в доборі суперечить змісту статті 49-2 КЗпП України. Крім того, така пропозиція має бути індивідуальною та письмовою, щоб працівник міг сприйняти пропозицію роботодавця (тобто, розуміти: яку роботу і конкретну посаду пропонують саме йому) та визначитись з такою пропозицією.

Як відомо, Законом України від 21.09.2022 № 2620-ІХ, вирішено припинення Фонд соціального страхування України та його територіальні органи шляхом приєднання до Пенсійного фонду України та його територіальних органів, а тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації ФСС України.

Приєднання це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У такому випадку посади юридичної особи, яка припиняється, зберігаються або створюються в юридичній особі правонаступнику.

Як вбачається з вимог ст. 36, 40, 49-2 КЗпП України, встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а навпаки включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.

Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08 листопада 2024 року у справі № 340/222/20, Верховного Суду від 16 вересня 2021 рокуу справі № 440/413/20, від 11 червня 2020 рокуу справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 рокуу справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).

У постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 761/23325/17, зазначено наступне:

«Враховуючи, що реорганізація (припинення) Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, загальною чисельною посадою - 231,5 (т. 1 а. с. 34-41) відбулася шляхом приєднання до державної установи «Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку». Державної кримінально- виконавчої служби України», загальною чисельною посадою - 280 (т. 1а. с. 54-65), до якої перейшли всі права й обов`язки припиненої установи, відповідач повинен був запропонувати ОСОБА 1 іншу роботу у новоутвореній установі».

При цьому, Верховний Суд у своїх рішеннях постійно звертає увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Вказана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі №440/413/20, від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14 та від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16.

Суд першої інстанції в Оскаржуваному рішенні зазначив, що прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях.

За твердженнями суду переведення працівників ФСС України на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях суперечить Закону №889-УШ.

Разом з тим, усталеною є судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2024 року у справі № 340/222/20, де суд зазначив наступне:

«Усталеною є також судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.

Тож, враховуючи відсутність у спеціальному законі норм, які б урегульовували особливості вивільнення державних службовців, зокрема, у разі реорганізації, ліквідації державного органу, на момент виникнення спірних правовідносин, незважаючи на виключення зі ст. 87 Закону № 889-УІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті, Верховний Суд погоджується з доводами позивача та висновками суду апеляційної інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України на підставі ч. 3 ст. 5 Закону № 889-VIII».

Факт відсутності спеціального нормативного регулювання не створює заборони на вчинення тих чи інших дій, а лише вказує на необхідність застосування норм загального законодавства.

Тобто, сам факт відсутності в Законі України «Про державну службу» норми, яка б надавала право на переведення працівника, який не є державним службовцем, на посаду державної служби у випадку реорганізації юридичної особи не вказує на те, що такого права в працівника немає, оскільки:

1) норми Конституції України є нормами прямої дії, а Конституція України основним принципом передбачає принцип верховенства права, відповідно до якого громадяни здійснюють свої права за принципом «дозволено все, що прямо не заборонено законом»;

2) у частині відносин, не врегульованих Законом України «Про державну службу» застосуванню підлягають норми законодавства про працю, які імперативно встановлюють обовґязок роботодавця запропонувати перевід на іншу вакантну посаду наявну у роботодавця;

3) у випадку відсутності законодавчого регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства, якими є зокрема справедливість, добросовісність та розумність;

4) жодним нормативно-правовим актом, у тому числі Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 № 2620-ІХ, який набирав чинності 1 січня 2023 року та Законом України «Про державну службу» не заборонено переведення працівників ФССУ на державну службу. Відсутність законодавчої заборони на переведення працівників ФССУ на посаду державної служби, в сукупності з дією принципу верховенства права та безперервності державного управління вказує на те, що вже сам факт відсутності такої заборони вказує на законність, можливість та доцільність такого переведення.

Враховуючи вказане, оскільки як Законом України «Про державну службу», так і жодним іншим правовим актом, не заборонено переведення працівника без проведення конкурсу у випадку реорганізації юридичної особи (яка не є державним органом), основним завданням якої є реалізація від імені держави владних управлінських функцій, на посаду державної служби до органу, приєднання якого здійснюється внаслідок реорганізації, то на роботодавця покладався обовґязок дотримання прав та гарантій працівника при звільненні Позивача на означеній підставі запропонувати йому іншу роботу, що в даному випадку здійснено не було.

Разом з тим, навіть якщо взяти до уваги аргумент щодо необхідності проведення конкурсу для вступу на державну службу, то він не вбачається обґрунтованим з огляду на наступне.

Так, частиною 5 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

Тобто, призначення на вакантні посади державної служби в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області, зокрема ті, які утворилися в результаті реорганізації ФССУ, в період існування спірних правовідносин відбувалося шляхом звичайного добору на посади.

А відтак, та єдина відмінність, що відрізняє спосіб вступу на державну службу та призначення на посаду, яка не є державною службою, а саме - конкурсність відбору, не існувала в момент незаконного звільнення Позивача. Фактично призначення на посаду державної служби є аналогічним до призначення особи на посаду, яка не є державною службою.

Таким чином, навіть беручи до уваги, що новоутворені посади в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області є посадами державної служби, порядок призначення працівник на такі посади не передбачав проведення спеціального конкурсу, а тому роботодавець повинен був запропонувати працівнику зайняти вакантну посаду.

З огляду на вищевикладене, Позивач вважає, що заявлені ним позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.08.2017 по 18.04.2023 працював на посаді заступника начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області.

Головою комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Волинській області листом від 17.01.2023 позивача попереджено про наступне звільнення. З даним попередженням позивач ознайомлений під розписку 19.01.2023.

Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області № 101-к від 13.04.2023 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області з 18.04.2023, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України).

Позивач вважаючи оскаржуваний наказ протиправним, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що 01.01.2023 набрав чинності Закон України від 21.09.2022 №2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №2620), яким Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105) викладено в новій редакції.

Пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105 (в редакції Закону №2620, що діє з 01.01.2023) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.

Таким чином, законодавцем в особі Верховної Ради України прийнято рішення про припинення Фонду соціального страхування України, а тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації Фонду соціального страхування України.

Головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України 16.01.2023 видано наказ № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», п. 1 якого передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18.04.2023.

На виконання пункту 2 Розділу VII Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», на підставі наказу комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України №9-ОД від 16.01.2023 «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», керуючись частиною 4 Цивільного кодексу України, статтями 49-2, 49-4 КЗпП України, статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», головою комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області видано наказ «Про скорочення чисельності та штату працівників відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області» від 16.01.2023 за №9-ОД.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої i третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Вирішуючи спір суд першої інстанції слушно врахував позицію Верховного Суду викладену в постанові від 05.10.2020 у справі №451/1028/18 де зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва i праці, скорочення чисельності a6o штату працівників, чи додержано власником a6o уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу a6o що власник, a6o уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Згідно з пунктом 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, що діє з 01.01.2023) (далі -Закон №1105) передбачено припинити Фонд соціального страхування України (далі -ФСС України) та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши ix шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.

Наказом Пенсійного Фонду України №49 від 02.06.2023 зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області: забезпечити взяття на баланс та збереження майна, у тому числі шляхом укладення та/або виконання раніше укладених управлінням виконавчої дирекції Фонду правочинів, необхідних для його охорони, обслуговування, отримання комунальних послуг тощо, а також здійснення видатків, зокрема, зі сплати податків, зборів, інших платежів, пов`язаних з утриманням майна; проводити розрахунки з працівниками припиненого управління виконавчої дирекції Фонду; подавати відомості для обліку їх трудової діяльності в електронній формі / вносити записи до трудової книжки; виконувати інші повноваження роботодавця та страхувальника у відносинах з цими особами; забезпечити зберігання прийнятих за актом документів, не завершених в діловодстві управління виконавчої дирекції Фонду, та його архіву.

Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) a6o ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (частина 5 статті 104 Цивільного кодексу України)

Згідно із частиною 3 статті 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд a6o орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії a6o ліквідатора та встановлюють порядок i строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» (далі - Постанова №1442), зокрема:

- утворено комісію з реорганізації Фонду соціального страхування України;

- утворено комісії з реорганізації управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України;

- установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь виконавчої дирекції Фонду переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь виконавчої дирекції Фонду на період до завершення їх реорганізації;

- зобов`язано голову комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь виконавчої дирекції Фонду здійснити заходи з припинення Фонду та управлінь виконавчої дирекції Фонду у чотиримісячний строк з дня набрання чинності Законом України від 21.09.2022 №2620-IXПро внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Наказом голови комісії з реорганізації від 16.01.2023 №9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» скорочено увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві з 18.04.2023.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №40/26485 (із змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 21.12.2022 №28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 20.01.2023 за №124/39180) (далі - Положення №28-2), Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).

Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.

Згідно з пунктом 12 Положення №28-2 визначено, що управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Відповідно до підпункту 6 пункт 10 Положення №28-2 начальник Головного управління призначає на посади та звільняє з посад керівників самостійних структурних підрозділів головного управління Фонду, інших державних службовців та працівників головного управління Фонду, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо ix заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до підпункту 7 пункту 11 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280 (далі - Положення №280), Голова правління Пенсійного фонду України призначає на посади та звільняє з посад за погодженням з Міністром соціальної політики лише керівників та заступників керівників територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до законодавства про державну службу.

Таким чином, суд підставно зауважив, що Пенсійний фонд України не є суб`єктом призначення державних службовців головних управлінь Фонду.

При цьому, часткове правонаступництво, зокрема публічне правонаступництво, є окремим, особливим видом правонаступництва, під яким розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому.

Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі №826/9815/18 виходив із специфіки публічно-правових відносин, а саме тієї обставини, що повноваження відповідних державних органів не є статичними i можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Суд наголосив, що такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб`єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.

Внаслідок передачі Пенсійному фонду України та його територіальним органам функцій Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та ix відділень з 01.01.2023 виникло публічне правонаступництво, тобто передання адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень до іншого внаслідок припинення виконання першим суб`єктом покладеної на нього функції. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб`єкта переходять лише окремі права i обов`язки.

При цьому, повне (універсальне) правонаступництво передбачає перехід до правонаступника усіх прав i обов`язків (у тому числі майнових) того суб`єкта, якому вони належали раніше. Це має місце, зокрема, у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення). Підстави для повного (універсального) правонаступництва виникають з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, що реорганізується.

Згідно матеріалів справи, позивач, з 01.08.2017 обіймав посаду заступника начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області.

У попередженні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області про наступне звільнення від 17.01.2023 №Вн-20 зазначено наступне: «Таким чином, з 18.04.2023 посада, яку Ви обіймаєте, буде скорочена. Відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України попереджаємо, що Ви будите звільнені із займаної посади 18.04.2023 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Оскільки скороченню підлягає весь штат та чисельність працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області та його відділень, інша робота в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області та його відділеннях Вам не пропонується»(а.с.32).

Згідно з положеннями пункту 1 Положення №280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується i координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1105 правовий статус, порядок утворення та діяльності уповноваженого органу управління визначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У період до перетворення Пенсійного фонду в неприбуткову самоврядну організацію відповідно до пункту 12 розділу XV Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) Пенсійний фонд функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України.

Пенсійний фонд України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках (пункт 14 Положення №280).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1105 (у редакції з 01.01.2023) уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.

Правові основи організації та діяльності Пенсійного фонду України визначаються, зокрема Законом України №105 та Положенням №280.

Згідно із пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення Закону №1058» на працівників Пенсійного фонду та його територіальних органів, які здійснюють повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань i функцій Пенсійного фонду, поширюється дія Закону України «Про державну службу»(далі Закон №889).

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби регулює Закон №889. Цим Законом визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави i суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина 3 статті 5 Закону №889).

Відповідно до частин першої та другої статті 21 Закону №889 вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

При цому суд слушно зауважив, що прийнявши рішення про припинення Фонду соціального страхування України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників Фонду соціального страхування України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях.

В силу положень пунктів 1 i 2 частини першої статті 41 Закону №889 без обов`язкового проведення конкурсу переведений може бути лише державний службовець:

- на іншу рівнозначну a6o нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби a6o суб`єкта призначення;

- на рівнозначну a6o нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення a6o керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та cy6єкта призначення a6o керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Поняття рівнозначна посада закріплено на законодавчому рівні та визначено у пункті 6 частини 1 статті 2 Закону №889, згідно якого, це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Порівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, погодженим із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

З огляду на це правильним є твердження, що саме Закон №889 визначає поняття рівнозначної посади, як посади державної служби, що належать до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу. Натомість, КЗпП України такого поняття як рівнозначна посада не містить.

Розмежування сфер застосування принципів та норм публічного i приватного права є одним із ключових принципів, який реалізовано шляхом регламентування Законом про державну службу усіх питань вступу, проходження та припинення державної служби (зокрема, оформлення прийняття на службу та звільнення, надання відпусток, встановлення соціальних гарантій тощо).

Необхідність розрізнення у законі проходження державної служби та звичайної трудової діяльності зумовлена тим, що державні службовці, виконуючи завдання i функцій держави, мають особливий статус, забезпечують права та свободи громадян, захист публічного інтересу.

Так, чинним законодавством України не передбачено переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія законодавства про працю, на посаду державної служби в новоутвореному державному органі.

Враховуючи зазначене суд підставно вважав, що переведення працівників Фонду соціального страхування України на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях суперечить Закону №889.

Відповідно до абзацу 2 статті 7 Закону №389 після припинення чи скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців з дня його припинення чи скасування, на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, посади керівників комунальних підприємств, установ, організацій, на які особи призначені відповідно до абзацу першого частини п`ятої цієї статті, оголошується конкурс. Граничний строк перебування особи на посаді, на яку її призначено відповідно до абзацу першого частини п`ятої цієї статті, становить 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.

Відтак, вказана норма передбачає саме призначення на посаду державної служби, яке, у відповідності до абзацу 2 статті 7 Закону №389 є строковим. Зазначена норма не врегульовує умови та порядок переведення працівників підприємств (установ, організацій), що ліквідуються (припиняються) на посади державної служби.

З огляду на зазначене вище, суд першої інстанції підставно вважав помилковими доводи позивача щодо обов`язку правонаступника роботодавця запропонувати йому вакантні посади в ГУ ПФУ у Волинській області (ст.49-2 КЗпП України) та вимоги позивача на поновлення на іншій рівнозначній посаді в ПФУ, оскільки відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються саме Законом №889, якщо інше не передбачено цим же законом (частина 2 статті 5 Закону №889), тобто, для їх зайняття посад державної служби кандидат повинен відповідати вимогам викладеним в Законі України «Про державну службу».

Як уже зазначалось вище, ГУ ПФУ у Волинській області неодноразово повідомляло Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області та Голову комісії з реорганізації виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області про створення нових структурних підрозділів та про добір кадрів на посади державної служби в Головному управлінні Фонду в області. Ця інформація надсилалась Головою комісії через засоби електронного зв`язку, соціальних мереж структурним підрозділам Фонду для ознайомлення всіх працівників.

Така ж інформація була розміщена на офіційному сайті Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області та на офіційних сторінках в месенджерах, зокрема facebook.

Відтак суд підставно зауважив, що Позивач, був ознайомлений з вакантними посадами в Головному управлінні та мав можливість працевлаштуватися, звернувшись до Відповідача із заявою, заповненою особовою карткою встановленого зразка та документами, що підтверджують наявність громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідної посади.

У матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач не подавав до Головного управління Пенсійного Фонду України у Волинській області заяви та необхідних документів для вирішення питання про призначення його на вакантні посади.

Відхиляючи посилання позивача на те, що відповідачем не запропоновано позивачу дві вакантні посади не державної служби, а саме провідних інспекторів відділів, то суд першої інстанції слушно зауважив, що дані посади не є рівнозначній посаді, яку обіймав позивач, та на яку, він просить суд поновити його в ГУ ПФУ у Волинській області.

При цьому, суд вірно вказав, що жодним нормативно-правовим актом України не визначено процедури та форми щодо пропозиції роботи проте, такі пропозиції здійснювалися у спосіб, що гарантував доведення інформації до позивача.

Жодних доказів того, що позивач звертався з заявою до відповідача про призначення його на посаду провідного інспектору відділу в ГУ ПФУ у Волинській області, матеріали справи не містять.

Оскільки, позивач будучи обізнаним про наявні вакантні посади не виявив свого бажання працювати в ГУ ПФУ у Волинській області та не звернувся із заявою щодо свого працевлаштування, та враховуючи зазначене вище суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області №101-к від 13.04.2023 про звільнення позивача відповідає вимогам законодавства та не підлягає скасуванню, як наслідок, не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 у справі №140/1763/25

- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя М.А. Пліш

судді Л. П. Іщук

І. М. Обрізко