Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №127/23718/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/23718/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гриневич В.С.

Суддя-доповідач - Граб Л.С.

11 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції України на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 22 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції України, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення Серії ЕНА № 7351628 від 11.06.2026.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22 липня 2026 року:

-закрито провадження в адміністративній справі №127/23718/26 за позовом ОСОБА_1 , поданим його представником – адвокатом Федоренко Поліною Петрівною до Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення;

-стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору в сумі 665,60 грн. (шістсот шістдесят п`ять грн. шістдесят коп.), а також 4000,00 грн. (чотири тисячі) витрат на правничу допомогу адвоката.

Не погодившись з таким судовим рішенням в частині стягнення судових витрат, сторони подали апеляційні скарги.

В обгрунтуванні апеляційної скарги позивача зазначено, що суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано зменшив документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу із 13 000,00 грн до 4 000,00 грн, чим неправильно застосував положення статей 132, 134, 139 та 143 Кодексу адміністративного судочинства України та порушив принцип повного відшкодування судових витрат стороні, право якої було порушено, а також фактично поклав значну частину негативних наслідків неправомірної поведінки суб`єкта владних повноважень на самого позивача. На думку позивача, ухвалюючи рішення про стягнення лише 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу із заявлених та документально підтверджених 13 000,00 грн, суд першої інстанції формально послався на критерії співмірності та розумності, однак фактично не здійснив належної правової оцінки доказів, поданих позивачем, та не навів достатніх мотивів такого істотного зменшення.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що чинним процесуальним законодавством не передбачено розподілу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, у разі закриття провадження у справі відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстави для здійснення такого розподілу відсутні. На переконання відповідача, після закриття провадження у справі суд першої інстанції мав вирішити питання про повернення судового збору позивачу з Державного бюджету України у порядку, визначеному Законом України «Про судовий збір», а не покладати обов`язок щодо його відшкодування на управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції. Також відповідач звернув увагу на неспівмірність присуджених судом витрат.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 11.06.2026 поліцейським 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області капралом поліції Корнійцем Валерієм Віталійовичем винесено постанову серія ЕНА №7351628 від 11.06.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбачного ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Вказана постанова оскаржена позивачем в судовому порядку.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08.07.2026 справа призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Рішенням начальника управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції підполковника поліції Кургана Михайла Анатолійовича від 17 липня 2026 року вищевказану постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №7351628 від 11.06.2026, винесену поліцейським 2 взводу 4 роти батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції капралом поліції Валерієм Корнійцем скасовано та закрито справу.

Зазначене рішення мотивовано тим, що постанова серії ЕНА №7351628 від 11.06.2026 винесена в порушення ст. 245, 247, 280, 283 КУпАП, а в діях ОСОБА_1 відсутні подія і склад адміністративного правопорушення.

Пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Постановляючи ухвалу від 22 липня 2026 року в оскаржуваній частині, суд першої інстанції дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем у даній справі підлягають стягненню з відповідача.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.

За змістом частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 19 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» унормовано, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

В даному випадку, рішення по суті за наслідками розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення Серії ЕНА № 7351628 від 11.06.2026, не приймалося, оскільки провадження у справі закрито.

В той же час, як з`ясовано з матеріалів справи, подання даного позову зумовлене винесенням відповідачем неправомірної постанови, яка до початку розгляду цієї адміністративної справи по суті, була скасована начальником управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції підполковника поліції Курганом М.А.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач має право на відшкодування витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

За правилами статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7,9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо,- є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18, від 19.12.2019 у справі №520/1849/19, від 22 грудня 2020 року у справі №520/8489/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 520/9115/19.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18 Верховний Суд висловив думку, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Подібний висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У п. 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

За визначенням, наведеним у статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Так, на підтвердження витрат понесених за надання правничої допомоги позивачем надано суду договір про надання правничої допомоги від 23.06.2026 №50.

З пунктів 3.1, 3.2 вказаного договору слідує, що вартість наданих юридичних послуг адвокат визначає в індивідуальному порядку в залежності від категорії та складності справи. Вартість послуг оформляється через додаткову угоду та підтверджується розрахунком - актом наданих послуг.

Також, 23.06.2026 позивачем та адвокатом Федоренко П.П. укладено додаткову угоду №01 до договору №50 про надання правової (правничою) допомоги, пунктом 2 якої передбачено, що норма години роботи адвоката становить 2000,00 грн.

14.07.2026 позивачем та адвокатом Федоренко П.П. складено акт про надання послуг правової (правничої) допомоги, відповідно до якого на надання Халімону О.В. правової допомоги, яка включає: консультації, роз`яснення подальших дій, підготовка та подання адвокатських запитів, підготовка та подання позовної заяви, додаткових письмових пояснень та клопотань адвокатом витрачено 6 год. 30 хв., загальна сума юридичних послуг становить 13000,00 грн.

З платіжної інструкції від 14.07.2026 слідує, що клієнтом сплачено адвокату 13000,00 грн. за юридичні послуги.

Визначаючись з розподілом витрат на правничу допомогу та надаючи оцінку вищезазначеним доказам, суд першої інстанції виходив із того, що предметом позову є скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, розмір штрафу застосований до позивача в сумі 425,00 грн., обсяг наданих доказів є невеликим, а формування позиції та підготовка матеріалів не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи.

Водночас судом звернуто увагу, що розмір витрат на правничу допомогу більше ніж в 30 (тридцять) разів перевищує суму штрафу, що не відповідає критеріям розумності та виправданості та є неспівмірною.

Тому, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 4000,00 грн витрат на правничу допомогу.

В свою чергу, колегія суддів, вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у КАС, вказує на таке.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20 зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір-обґрунтованим.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

В той же час, розмір вказаних послуг з огляду на незначну складність даної справи, а також обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, є явно завищеним.

Зокрема, представником позивача не обгрунтовано необхідності складання трьох окремих запитів, що стосуються вчинення одного і того ж адміністративного правопорушення. При цьому, як свідчить зміст цих запитів, такі не потребували ні значного обсягу юридичної і технічної роботи, ні значної кількості часу, як і позовна заява.

Варто звернути увагу і на те, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01 травня 2025 року у справі № 260/2819/23.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розумно обґрунтованими є заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача , у розмірі 4000 грн.

При цьому, колегія суддів вважає, що відповідачем не наведено обставин, які б слугували підставою для зменшення суми присудженої судом першої інстанції, як і позивачем, протилежного.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, ухвала суду в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції України залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 22 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Граб Л.С.

Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.