Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №296/5963/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 296/5963/26

Головуючий у 1-й інстанції: Пилипюк Л.М.

Суддя-доповідач: Томчук А.В.

11 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 01 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення

В С Т А Н О В И В :

19 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Корольовського районного суду міста Житомира з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови серії ДПО18 № 702175 від 08.02.2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 21.05.2026 зазначену позовну заяву залишено без руху з підстав пропуску строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України, та ненадання належних доказів сплати судового збору. Позивачу надано десятиденний строк для усунення недоліків, зокрема для надання інших підстав для поновлення строку звернення до суду з належними доказами та сплати судового збору.

27.05.2026 від представника позивача адвоката Харченка С.В. надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано доказ сплати судового збору та ряд письмових доказів, зокрема щодо дати отримання оскарженого рішення саме 06.04.2026.

Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 01.06.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення повернуто позивачу. Суд першої інстанції дійшов висновку, що представник позивача недоліки, зазначені в ухвалі суду від 21.05.2026, в повній мірі не усунув, не вказав інших підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом, доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку не надав.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 через представника - адвоката Харченка С.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 01.06.2026 та поновити строк на оскарження постанови серії ДПО18 № 702175 від 08.02.2024.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції порушив право позивача на захист, оскільки провів оцінку доказів поважності причин пропуску строку на оскарження постанови без участі позивача, навіть не заслухавши його пояснення з цього приводу. Апелянт вказує, що про існування оскаржуваної постанови ОСОБА_1 фактично дізнався лише 06.04.2026 під час ознайомлення з існуючими виконавчими провадженнями у виконавчій службі, де і зміг отримати копію постанови. Постанову було складено не за місцем вчинення правопорушення, без відома ОСОБА_1 , фактично через декілька місяців після вчинення правопорушення. Апелянт посилається на ст. 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до якої строк на оскарження постанови у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху обчислюється з дня вручення такої постанови. Також посилається на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 290/606/23, згідно з якою сама лише відмітка про відмову від отримання постанови в момент її винесення не є самодостатньою підставою для висновку про початок перебігу строку звернення до суду. Крім того, апелянт посилається на практику Європейського суду з прав людини у справах «Надточій проти України», «Гурепка проти України», «Лучанінова проти України» щодо забезпечення процесуальних гарантій та рівності сторін.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що 08.02.2024 поліцейським інспектором взводу № 2, роти № 1 батальйону УПП в Житомирській області Департаменту патрульної поліції відносно ОСОБА_1 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДПО18 № 702175. Відповідно до зазначеної постанови ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 126, ч. 4 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 400,00 грн.

Позивач стверджує, що про існування спірної постанови він фактично дізнався 06.04.2026у під час ознайомлення з існуючими виконавчими провадженнями у виконавчій службі, де і зміг отримати копію постанови.

09.04.2026 ОСОБА_1 вперше звернувся до Корольовського районного суду міста Житомира з позовом про скасування спірної постанови (справа № 296/4398/26).

Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 15.04.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, зокрема зазначено про необхідність надання заяви про поновлення строку з доказами поважності причин його пропуску, а також усунення ряду інших недоліків позовної заяви.

24.04.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій зазначено про надання доказів ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та отримання спірної постанови 06.04.2026.

Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 11.05.2026 позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку з неусуненням у повному обсязі недоліків позовної заяви, визначених ухвалою від 15.04.2026. Зокрема, позивачем не було надано двох примірників позовної заяви із зазначенням узгодженого кола відповідачів, поштового індексу, відомостей про наявність електронного кабінету, уточненої прохальної та описової частин щодо реквізитів спірної постанови та інших відомостей.

Позовну заяву з додатками ОСОБА_1 отримав 14.05.2026.

18.05.2026 позивач через представника адвоката Харченка С.В. повторно сформував позовну заяву в підсистемі «Електронний суд», яка 19.05.2026 надійшла до Корольовського районного суду міста Житомира (справа № 296/5963/26).

Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 21.05.2026 позовну заяву залишено без руху, визнано підстави пропуску строку неповажними та зазначено про необхідність сплати судового збору.

27.05.2026 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків з доказом сплати судового збору та письмовими доказами.

Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 01.06.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 повернуто позивачу у зв`язку з тим, що позивач не вказав інших підстав для поновлення строку звернення до суду, а наведені підстави визнано неповажними.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Приписами частин першої – третьої статті 308 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Аналогічні положення містить стаття 289 КУпАП, відповідно до якої скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частинами першою та другою статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що, інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Водночас обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).

При цьому встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 286 КАС України для постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху десятиденний строк на оскарження обчислюється з дня вручення такої постанови, а не з дня її винесення. Зазначена норма пов`язує початок перебігу строку оскарження саме з моментом вручення постанови особі, щодо якої її винесено.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна постанова серії ДПО18 № 702175 винесена 08.02.2024. Поряд з цим позивач стверджує, що про існування цієї постанови він фактично дізнався лише 06.04.2026 під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження у виконавчій службі, де і зміг отримати копію постанови. При цьому, як зазначає апелянт, постанову було складено не за місцем вчинення правопорушення, без його відома, фактично через декілька місяців після вчинення правопорушення.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 16.11.2023 у справі № 290/606/23 зазначив, що норми законодавства не пов`язують право особи на звернення до суду з позовом про оскарження постанови виключно з моментом її проголошення. Сама лише відмітка про відмову від отримання постанови в момент її винесення не є самодостатньою підставою для висновку про початок перебігу строку звернення до суду; така обставина підлягає оцінці лише у сукупності з іншими належними даними щодо вручення, направлення або фактичної обізнаності особи про існування постанови.

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, повертаючи ухвалою від 01.06.2026 позовну заяву ОСОБА_1 , не надав належної оцінки доводам позивача та наданим ним доказам щодо фактичного отримання спірної постанови 06.04.2026. Суд першої інстанції не врахував, що первинне звернення до суду мало місце 09.04.2026, тобто в межах десятиденного строку з дати, коли позивач стверджує про отримання копії оскаржуваного рішення.

При цьому колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про поважність наведених позивачем причин пропуску строку суд першої інстанції мав враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої позовної заяви (справа № 296/4398/26), а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 11.05.2026 (справа № 296/4398/26) позовну заяву ОСОБА_1 було повернуто у зв`язку з неусуненням у повному обсязі формальних недоліків позовної заяви (не надано примірників позовної заяви із зазначенням узгодженого кола відповідачів, поштового індексу, відомостей про наявність електронного кабінету тощо). Позовну заяву з додатками позивач отримав 14.05.2026. Повторну позовну заяву сформовано в підсистемі «Електронний суд» 18.05.2026, тобто через чотири дні після отримання повернутих документів.

Таким чином, скаржник не допустив необ`єктивного зволікання з поданням позовної заяви вдруге. Ураховуючи повторне подання позовної заяви у стислі строки після отримання ухвали про повернення вперше поданого позову, а також ураховуючи обов`язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з додержанням принципу розумності та пропорційності, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про поновлення строку на оскарження спірного рішення у цій конкретній справі не можна вважати таким, що прийнятий із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права звернення до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку, обмежився лише констатацією недоведеності позивачем обставин отримання спірної постанови 06.04.2026, проте не встановив і не вказав і іншу дату отримання такого рішення позивачем, та не спростував доводи скаржника щодо неможливості своєчасного звернення до суду із відповідною позовною заявою, також суд не надав оцінки сукупності обставин справи, зокрема: тому факту, що спірна постанова винесена 08.02.2024, тобто через майже два місяці після вчинення правопорушення (15.12.2023); що постанова складена не за місцем вчинення правопорушення та без відома позивача; що первинне звернення до суду (09.04.2026) відбулось через три дні після дати, яку позивач зазначає як дату отримання копії постанови; що повернення першого позову було зумовлено формальними (процесуальними) недоліками позовної заяви, а не питаннями по суті спору чи строків; що повторний позов подано у стислі строки після отримання повернутих документів.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 зазначив, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Водночас, поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду не дослідив у повному обсязі обставини справи, не надав належної оцінки доводам позивача та наданим ним доказам, не врахував хронологію та послідовність дій позивача, спрямованих на реалізацію права на судовий захист, чим допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви прийнята з порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного дослідження обставин справи, що є підставою для її скасування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Беручи до уваги наведене, оскільки суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права, ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 01.06.2026 належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 01 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення скасувати.

Справу направити до Корольовського районного суду м. Житомира для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Томчук А.В.

Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.