Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №640/32943/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/32943/20 Суддя першої інстанції: Семенюк Микола Миколайович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Кравченка Є.Д.,

суддів: Осіпової О.О., Златіна С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом заступника керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя до Міністерства освіти та науки України, третя особа - Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А:

Заступник керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополь звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва в інтересах держави із позовом до Міністерства освіти і науки України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо незабезпечення оформлення права постійного користування на земельну ділянку, розташовану на вул. Попова, 9а у м. Києві, яка використовується Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України вжити заходів щодо організації оформлення права постійного користування на земельну ділянку, розташовану на вул. Попова, 9а у м. Києві, яка використовується Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.03.2021 відкрито провадження та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

На виконання абзацу четвертого пункту 2 Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-ІХ, адміністративну справу № 240/32943/20 передано на розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року суддя прийняв до провадження адміністративну справу № 640/342943/20 за позовом заступника керівника прокуратури автономної Республіки Крим та міста Севастополя до Міністерства освіти та науки України, третя особа - Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії та ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року позовну заяву заступника керівника прокуратури автономної Республіки Крим та міста Севастополя до Міністерства освіти та науки України, третя особа - Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду на підставі пункту 1 ч.1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановляючи ухвалу про залишення без розгляду позову заступника керівника прокуратури автономної Республіки Крим та міста Севастополя до Міністерства освіти та науки України, третя особа - Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії суд першої інстанції зазначив, що Міністерство освіти і науки є органом державної влади, наділений щодо захисту інтересів держави шляхом здійснення контролю за рішеннями та діяльністю, в даному випадку Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського. Таким чином, суд першої інстанції зазначив, що у суду відсутні докази на підтвердження того, що прокурор набув право на звернення до суду з даним позовом.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, заступник керівника Київської міської прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що підставою для представництва інтересів держави прокурором, у даному позові, вказано загрозу порушень інтересів держави, яка виражається у невжитті Міністерством освіти і науки України, в порушення вимог Законів України «Про освіту», «Про управління об`єктами державної власності», заходів, спрямованих на оформлення права користування , Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського на земельну ділянку по вул. Попова ,9а у м. Києві.

Посилаючись на приписи статті 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 53 КАС України та рішення Конституційного Суду від 08.04.1999 року, апелянт зазначив про те, що з огляду на наявний «інтерес держави», який у кожному конкретному випадку самостійно визначає прокурор з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтував у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Міністерство освіти і науки України. Зазначив, що бездіяльністю зазначеного суб`єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави, що й зумовило звернення до суду з даним позовом саме прокурора.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах Київської міської прокуратури на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду. Також судом продовжено строк судового розгляду справи на більш розумний термін.

Міністерство освіти і науки України подало до суду відзив на апеляційну скаргу, у якій відповідач просив апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Відповідач зазначив, як неодноразово наголошував Верховний Суд (зокрема, у справах № 640/32227/20, № 640/32919/20, № 640/32940/20, на які слушно послався суд першої інстанції), прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень (чи юридичну особу), який може і бажає захищати свої права. Прокурор не довів, чому сам Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського позбавлений можливості звернутися до відповідних органів місцевого самоврядування (Київської міської ради) із клопотанням про відведення земельної ділянки.

Щодо посилання апелянта на п. 28 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», що Міністерство освіти і науки України зобов`язане забезпечити оформлення прав на земельні ділянки, відповідач зазначив, що поняття «забезпечувати оформлення» в контексті державного управління означає організаційне, координаційне та фінансове сприяння, а не безпосереднє виконання дій замість юридичної особи (ТНУ). МОН не є і не може бути заявником у процедурі відведення земельної ділянки для потреб третьої особи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року суд відмовив у задоволенні клопотання заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах Київської міської прокуратури про розгляд справи за участю представника Київської міської прокуратури. Також призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду попередньої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заступник керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на обґрунтування права на звернення до суду в інтересах держави вказує на те, що Міністерством освіти і науки України не вчинено жодних дій, спрямованих на дотримання вимог Земельного кодексу України, Законів України «Про вищу освіту» та «Про управління об`єктами державної власності» в частині забезпечення прав Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського на земельну ділянку, розташовану на вул. Попова, 9а у м. Києві.

Така бездіяльність на думку позивача, є протиправною та свідчить про неналежне виконання Міністерством освіти і науки України своїх повноважень у сфері управління земельними ресурсами. Як зазначає позивач, тривале не оформлення Таврійському національному університету імені В.І. Вернадського права постійного користування на вищевказану земельну ділянку становить загрозу для охорони земель як національного багатства та реалізації державної політики у сфері забезпечення діяльності закладів освіти.

Позивач вважаючи, що до компетенції прокуратури належить звернення з даним позовом до суду, як представника держави, з огляду на бездіяльність Міністерства освіти і науки звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції залишаючи позов без розгляду вказав, що Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, як окремий та самостійний суб`єкт суспільних відносин із статусом юридичної особи, є особою, зацікавленою в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, якій надано право: 1) звернутися з відповідним клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, і 2) після одержання згаданого дозволу звернутись з відповідним клопотанням про надання асигнувань на оплату робіт з виготовлення проекту землеустрою, але згідно із законом не обтяжена обов`язком на вчинення таких дій.

Також Житомирський окружний адміністративний суд виснував, що доводи про наявність у прокурора законодавчих підстав для звернення до суду з відповідним позовом спростовуються тим, що прокурор у цій справі не може користуватись правом на звернення до суду з позовом, якого не має сам суб`єкт владних повноважень, якого прокурор визначив як такого, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 4 ст. 5 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звертатись до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні, діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною третьою статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України «Про прокуратуру».

Згідно із частиною першою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на час подання позовної заяви до суду) визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Приписами частини 4 зазначеної статті унормовано, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Зі змісту означеної норми Закону України «Про прокуратуру» слідує, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою в цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.

Таке «нездійснення захисту» полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їхнього захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Водночас «здійснення захисту неналежним чином» полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Проте «неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16, у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №802/4083/15-а, від 13 грудня 2019 року у справі №810/3160/18, від 27 грудня 2019 року у справі №826/15235/18.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

У пункті 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

У пункті 4 вказаного Рішення передбачено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а.

Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

З огляду на викладене, прокурор в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі зобов`язаний вказати докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Аналіз частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Нормами статті 125 Земельного кодексу України обумовлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 22 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII, що діє з 28.09.2017, юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність. Заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний.

Частиною 2 статті 63 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII, що діяв до 28.09.2017, було визначено, що земельні ділянки державних навчальних закладів, установ та організацій системи освіти передаються їм у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 1, 2, 5 статті 80 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII, що діє з 28.09.2017, до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством.

Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України.

Заклади освіти всіх форм власності, зареєстровані у встановленому законом порядку, мають рівні умови користування нерухомим майном державної або комунальної власності, що передається в оренду.

Відповідно до частини 2 статті 123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Матеріалами справи підтверджено, що Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського є окремим та самостійним суб`єктом права із статусом юридичної особи.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.09.2019 № 694-р «Про реорганізацію Академії муніципального управління» встановлено, що Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського є правонаступником майна, прав та обов`язків Академії муніципального управління.

Так, з матеріалів справи вбачається, що до Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського перейшли всі права на майно Академії муніципального управління, у тому числі право користування будівлею, що розташована за адресою: вул. Попова, 9а в Оболонському районі м. Києва.

Аналіз наведених положень дає підстави дійти висновку про те, що Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського є юридичною особою, яка перебуває у підпорядкуванні та сфері управління Міністерства освіти і науки України.

З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку фактичним користувачем земельної ділянки, що розташована по вул. Попова, 9а у м. Києві та зацікавленою особою в її отриманні у постійне користування є саме навчальний заклад Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського.

Отже, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, як окремий та самостійний суб`єкт суспільних відносин із статусом юридичної особи, є особою, зацікавленою в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, якій надано право: 1) звернутись з відповідним клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, і 2) після одержання згаданого дозволу звернутись з відповідним клопотанням про надання асигнувань на оплату робіт з виготовлення проекту землеустрою, але згідно із законом не обтяжена обов`язком на вчинення таких дій.

Пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України свідчить про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

На думку колегії суддів, прокурор в даній справі не може користуватись правом на звернення до суду з позовом, право на звернення з яким не має сам суб`єкт владних повноважень, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Звертаючись з цим позовом, прокурор фактично намагається розширити повноваження, надані такому суб`єкту чинним законодавством, що суперечить приписам статті 19 Конституції України про можливість органу державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів звертає увагу, що матеріалах справи не містять доказів того, що Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського звертався до органу виконавчої влади з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Отже, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського, як зацікавлений суб`єкт в одержанні у користування земельної ділянки, не скористався наданим йому ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України правом звернутись за проектом землеустрою щодо її відведення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутність у Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського повноважень на звернення до суду з позовом про одержання у користуванні земельної ділянки у відповідності ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України, не є передумовою і відповідно не надає прокуророві право звертатися до суду із таким позовом, оскільки в даному випадку це є неналежним способом реалізації свої повноважень.

Тому доводи апеляційної скарги щодо відсутності органу, уповноваженого на звернення до суду з вимогою про спонукання суб`єктів владних повноважень до вчинення певних дій, є безпідставними.

Представництво інтересів держави прокурором в суді не повинно мати на меті підміну суб`єкта виконання владних управлінських функцій, а - спонукати до виконання у разі неналежного виконання таких функцій суб`єктом владних повноважень, якого представлятиме прокурор в суді.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень у належний спосіб, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону, не здійснює захисту або робить це неналежно, або такий орган взагалі відсутній.

Аналогічна правова позиція щодо відсутності підстав для звернення прокурора в інтересах держави стосовно незабезпечення оформлення права користування земельною ділянкою, яка використовується Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 640/32919/20.

Також, Верховним Судом у постанові від 24 вересня 2019 року по справі №320/903/19 зазначено, що з урахуванням завдань та функцій прокуратури у правовій державі та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та окремо від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф. В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява №61517/00, п. 27).

У рекомендаціях Парламентської асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Ознайомившись зі змістом адміністративного позову, апеляційної скарги, а також наданими до них документами, колегія суддів дійшла висновку, що заступником прокурора не доведено підстав звернення до суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, з наданням належних доказів, які б підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а, отже, суд першої інстанції обґрунтовано залишив без розгляду позов Заступника керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополь до Міністерства освіти і науки України, третя особа - Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 15.02.2022 року по справі № 640/32227/20, від 08.09.2021 року по справі № 640/32940/20.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 238, 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури - залишити без задоволення.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач Є.Д. Кравченко

Судді: О.О. Осіпова

С.В. Златін