Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №580/3103/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/3103/26 Суддя (судді) першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною бездіяльність і зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позово до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо не зняття арешту з його майна, накладеного згідно з постановою № 55223057, виданою 08.12.2017 Соснівським ВДВС міста Черкаси Онищенко Н.С; зобов`язати зняти арешт, накладений на все його нерухоме майно згідно зі вказаною постановою.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції зазначив, що спір підсудний місцевому загальному суду - Придніпровському районному суду м.Черкаси. Суд вказав, що арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно ч.2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

За принципом поділу державної влади в України, закріпленому у статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах відповідно до законів України.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду в розрізі фактичних обставин справи.

Так, якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то цей спір має розглядатися в порядку, зокрема, цивільного судочинства як такий, що випливає із цивільних правовідносин. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, рішення, дії або бездіяльність органу державної виконавчої служби щодо накладення арешту на певне майно, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів, проаналізувавши викладене, звертає увагу на таке.

Судом встановлено, що вироком Придніпровського районного суду м.Черкаси від 19 квітня 2017 року у справі № 711/2259/16-а ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст 307 КК України та призначено йому покарання у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі із конфіскацією майна, яке є особистою власність засудженого.

На підставі виконавчого листа по кримінальній справі № 711/2259/16-а державним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на майно ОСОБА_1 ..

Вказане виконавче провадження було закінчено та знищено за закінченням строку зберігання.

Разом з тим після закінчення виконавчого провадження постанову про зняття арешту з майна не винесено.

Отже, предметом позову у цій справі є скасування арешту, накладеного органом державної виконавчої служби на майно в порядку виконання вироку у кримінальній справі в частині конфіскації майна.

У свою чергу, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначений спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції.

Порядок виконання судових рішень у кримінальному провадженні визначений розділом VІІІ Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України) (у редакції, чинній на час подання позову).

Згідно з ч. 1 ст. 533 КПК України вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов`язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов`язок виконати судове рішення. У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження. Органи, особи, які виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання (ч. 2, 3, 4 ст. 535 КПК України).

Статтями 537 та 539 цього Кодексу урегульовані питання, які вирішуються судом під час виконання вироків, і порядок вирішення судом питань, пов`язаних із виконанням вироку, відповідно.

Отже, положеннями Кримінального процесуального кодексу України не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб стосовно виконання судового рішення щодо конфіскації майна у кримінальному провадженні.

Крім того, вказаними нормами не встановлено порядку скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку про конфіскацію майна як вид покарання.

Тобто, питання про зняття арешту не може бути вирішене в порядку виконання вироку суду у кримінальній справі за правилами Кримінального процесуального кодексу України, та, як вказувалось вище, відсутнє і посилання на можливість такого скасування за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Між тим, умови і порядок виконання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено у Законі України «Про виконавче провадження».

Згідно з частинами 1, 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Частиною першої статті 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Оскільки у даному випадку спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби з приводу зняття арешту на майно при виконанні вироку суду в частині конфіскації майна у кримінальному провадженні, і чинним законодавством не встановлено іншого порядку оскарження цих дій, відтак даний спір з огляду на положення статей 19 та 287 КАС України підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №383/493/18 та від 22 січня 2020 року у справі 823/564/17.

Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи для продовження до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справ, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи (п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України).

Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 238, 242, 308, 310, 315, 320, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року - скасувати

Справу направити до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Н.М. Єгорова

А.Ю.Коротких