Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №620/4850/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/4850/25 Головуючий у 1 інстанції: Ткаченко О.Є.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області від 18.03.2025 за №253350004219 в частині відмови у зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 18.12.1987;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 18.12.1987, а саме з 18.12.1987 по 11.06.1992 в Бериславському машинобудівному заводі, з 20.07.1992 по 04.12.1996 в Бериславському міжрайгазі.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області від 18.03.2025 за №253350004219 в частині відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 18.12.1987 по 11.06.1992 та з 20.07.1992 по 04.12.1996 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 .

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що судом першої інстанції не враховано положення статті 26 Закону № 1058-IV, якими визначено необхідний для призначення пенсії за віком страховий стаж. Апелянт наголошує, що підстави для зарахування до страхового стажу періодів роботи з 18 грудня 1987 року по 11 червня 1992 року в Бериславському машинобудівному заводі та з 20 липня 1992 року по 04 грудня 1996 року в Бериславському міжрайгазі відсутні, оскільки, виправлення прізвища та по батькові на титульному аркуші трудової книжки серії НОМЕР_1 не завірено належним чином. Водночас, апелянт зазначає, що за наявності у трудовій книжці неправильних чи неточних записів відповідні періоди роботи мають підтверджуватися документами, передбаченими Порядком № 637. Посилаючись на висновки Верховного Суду у справах № 155/1180/17 та № 300/8132/23, апелянт стверджує, що запис у трудовій книжці не є безумовним доказом періоду роботи за наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності зазначених у ній відомостей. Крім того, апелянт звертає увагу, що рішенням суду у справі № 620/7321/24 належність трудової книжки позивачу не встановлено та обов`язку зарахувати спірні періоди роботи на відповідача не покладено.

27 лютого 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки від 12.04.2023 №7408-7001761352 є внутрішньо переміщеною особою.

25 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії за віком.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за принципом екстериторіальності розглянуло вказану заяву та рішенням від 02.05.2024 №253350004219 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній необхідний страховий стаж. Зазначено, що страховий стаж особи становить 9 років 5 місяців 11 днів. Стаж для права становить - 10 років 9 місяців 19 днів. До страхового стажу не зараховано: - періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 18.12.1987, оскільки, виправлення прізвища та по батькові на титульному аркуші трудової книжки не завірено належним чином, що є порушенням пункту 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників; - період навчання з 18.09.1978 по 27.12.1978 згідно з довідкою від 15.04.2024 №28, оскільки, період навчання перетинається з роботою в колгоспі.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у справі №620/7321/24, яке набрало законної сили 11.03.2025, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 02.05.2024 №253350004219 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.04.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з цього питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На виконання вказаного рішення суду, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за віком від 25.04.2024.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 18.03.2025 №253350004219 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. Відповідно до вказаного рішення, вік заявника - 62 роки 10 місяців 29 днів; страховий стаж особи становить - 9 років 5 місяців 11 днів; стаж для права становить - 10 років 9 місяців 19 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

- до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 18.12.1987, оскільки, виправлення прізвища та по батькові на титульному аркуші трудової книжки не завірено належним чином, а саме, відсутнє посилання на відповідні документи, їх номер та дату, на підставі яких завіряються виправлені записи ПІБ, що є порушенням пункту 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №162;

- до страхового стажу не зараховано період навчання з 18.09.1978 по 27.12.1978 згідно довідки від 15.04.2024 №28, оскільки період навчання перетинається з періодом роботи в колгоспі.

Зазначено, що рішенням суду не встановлено приналежність трудової книжки НОМЕР_1 від 18.12.1987 заявнику та відсутнє зобов`язання щодо зарахування періодів роботи. Для зарахування періодів роботи заявника з 18.12.1987 по 11.06.1992 в Бериславському машинобудівному заводі та з 20.07.1992 по 04.12.1996 в Бериславському міжрайгазі необхідно надати уточнюючу довідку про періоди роботи на підставі первинних документів.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно із частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами 2 другої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV, у період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мали особи за наявності страхового стажу не менше 31 року. У разі відсутності такого страхового стажу право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мали особи за наявності страхового стажу від 21 до 31 року, а після досягнення віку 65 років - за наявності страхового стажу від 15 до 21 року.

Згідно з пунктом «а» частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в ній відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки з наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори й угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

На час первісного оформлення трудової книжки ОСОБА_1 порядок її ведення регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати від 20 червня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Пунктом 2.12 Інструкції № 162 передбачено, що зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові та дату народження здійснюється адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі відповідних документів із посиланням на їх номер і дату. Зміни вносяться на першій сторінці трудової книжки, а посилання на відповідні документи зазначаються на внутрішньому боці обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства або уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або відділу кадрів.

Після 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58), пункт 2.13 якої передбачав аналогічний порядок зміни записів про прізвище, ім`я, по батькові та дату народження працівника.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом цього спору є правомірність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 18 березня 2025 року № 253350004219 у частині незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 18 грудня 1987 року по 11 червня 1992 року в Бериславському машинобудівному заводі та з 20 липня 1992 року по 04 грудня 1996 року в Бериславському міжрайгазі.

Підставою для незарахування зазначених періодів відповідач визначив те, що виправлення прізвища та по батькові на титульному аркуші трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18 грудня 1987 року не завірено належним чином, оскільки на внутрішньому боці її обкладинки відсутнє посилання на номер і дату документа, на підставі якого внесено відповідні виправлення. У зв`язку із цим, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вказало на необхідність подання уточнювальних довідок, складених на підставі первинних документів.

Оскільки спірні періоди трудової діяльності ОСОБА_1 припадають на час до набрання чинності Законом № 1058-IV та впровадження системи персоніфікованого обліку, їх зарахування до страхового стажу, відповідно до частин другої та четвертої статті 24 Закону № 1058-IV, здійснюється на підставі документів, у порядку та на умовах, визначених законодавством, що діяло у відповідний період.

Як було вищезазначено, за змістом статті 62 Закону № 1788-XII та пункту 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за відповідний період, є трудова книжка. Подання інших документів, передбачених пунктом 3 Порядку № 637, необхідне за відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній або якщо такі записи містять неправильні чи неточні відомості про періоди роботи.

Таким чином, наявність окремих недоліків в оформленні титульного аркуша трудової книжки не зумовлює безумовної необхідності підтвердження всіх зазначених у ній періодів роботи уточнювальними довідками. Вирішальне значення має зміст записів про трудову діяльність та можливість на підставі відомостей трудової книжки в сукупності з іншими документами ідентифікувати її власника.

Матеріали справи містять трудову книжку серії НОМЕР_1 , заповнену 18 грудня 1987 року, на титульному аркуші якої зазначено ім`я « ОСОБА_2 » та дату народження « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а в закінченнях прізвища та по батькові внесено виправлення.

Зазначені у трудовій книжці ім`я, дата народження, а також прізвище та по батькові після внесення відповідних виправлень повністю узгоджуються з відомостями паспорта громадянина України та свідоцтва про народження ОСОБА_1 .

Крім того, на внутрішньому боці обкладинки трудової книжки міститься запис про правильність зазначення прізвища « ОСОБА_3 » та по батькові « ОСОБА_2 », який засвідчено підписом уповноваженої особи та відбитком печатки відділу кадрів Бериславського машинобудівного заводу.

Отже, сукупність відомостей, зазначених у трудовій книжці та документах, що посвідчують особу позивача, дає змогу ідентифікувати ОСОБА_1 як власника трудової книжки серії НОМЕР_1 .

На переконання колегії суддів, відсутність на внутрішньому боці її обкладинки посилання на номер і дату документа, на підставі якого внесено виправлення, не спростовує належності цієї трудової книжки позивачу.

Трудова книжка серії НОМЕР_1 містить запис про прийняття ОСОБА_1 18 грудня 1987 року на роботу до Бериславського машинобудівного заводу у машинозбиральний цех транспортувальником із правом керування електрокаром та запис про його звільнення 11 червня 1992 року за власним бажанням.

У подальшому, 20 липня 1992 року ОСОБА_1 прийнято на роботу водієм третього класу до Бериславського міжрайгазу, звідки його звільнено 04 грудня 1996 року за власним бажанням.

Зазначені записи містять відомості про найменування підприємств, посади позивача, дати прийняття на роботу та звільнення, а також реквізити наказів, на підставі яких їх внесено. Записи про звільнення засвідчені підписами уповноважених осіб та відбитками печаток відповідних підприємств.

Будь-яких недоліків або суперечностей безпосередньо у записах про спірні періоди трудової діяльності відповідачем не встановлено.

Слід зауважити, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не заперечує належності відбитків печаток відповідним підприємствам, не ставить під сумнів реквізити наказів та не наводить інших обставин, які б свідчили про недостовірність відомостей щодо роботи ОСОБА_1 у зазначені періоди.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що запис на внутрішньому боці обкладинки трудової книжки не містить номера та дати документа, на підставі якого уточнено прізвище та по батькові її власника, що не повною мірою відповідає вимогам пункту 2.12 Інструкції № 162.

Водночас, зазначений недолік стосується виключно порядку оформлення виправлень персональних даних працівника та не свідчить про недостовірність записів щодо його трудової діяльності. Самі виправлення засвідчені підписом уповноваженої особи та печаткою відділу кадрів підприємства, а внесені після виправлення відомості узгоджуються з паспортом і свідоцтвом про народження ОСОБА_1 .

У постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 Верховний Суд зазначив, що на особу не може покладатися обов`язок доводити правдивість або достовірність відомостей, внесених до її трудової книжки, оскільки, працівник не відповідає за правильність і повноту оформлення роботодавцем відповідних документів. Недотримання адміністрацією підприємства встановленого порядку ведення трудової книжки не може мати наслідком позбавлення працівника права на соціальний захист.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 17 вересня 2024 року у справі № 440/4164/23, відповідно до якого, неналежне оформлення трудової книжки не є достатньою підставою для виключення періодів роботи зі страхового стажу, оскільки відповідальність за порядок її ведення покладена безпосередньо на посадових осіб роботодавця.

Отже, покладення на ОСОБА_1 негативних наслідків недотримання роботодавцем окремих формальних вимог щодо оформлення виправлень є необґрунтованим.

В свою чергу, відсутність посилання на реквізити документа, на підставі якого уточнено прізвище та по батькові, за наявності інших відомостей, які підтверджують належність трудової книжки позивачу та достовірність записів про його роботу, не є достатньою підставою для незарахування спірних періодів до страхового стажу.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04 березня 2020 року у справі № 155/1180/17 та від 28 січня 2025 року у справі № 300/8132/23, оскільки, обставини зазначених справ не є подібними до обставин цієї справи.

У справі № 155/1180/17 Верховний Суд установив, що відомості про спірний період роботи не були засвідчені печаткою роботодавця, яка також була відсутня на титульному аркуші трудової книжки, а інших належних документів на підтвердження відповідного стажу особа не надала.

Натомість, записи у трудовій книжці ОСОБА_1 про прийняття на роботу та звільнення містять реквізити відповідних наказів, підписи уповноважених осіб і відбитки печаток підприємств.

У справі № 300/8132/23 обґрунтовані сумніви щодо достовірності записів у трудовій книжці були зумовлені істотною розбіжністю між зазначеною датою звільнення працівника та датою ліквідації підприємства, яке на час внесення відповідного запису вже припинило існування. Крім того, відбиток печатки підприємства не містив його ідентифікаційного коду, а відомості про сплату страхових внесків за частину спірного періоду були відсутні.

Водночас, у даній справі Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не встановило жодних суперечностей у відомостях про підприємства, посади, дати прийняття ОСОБА_1 на роботу та його звільнення або в реквізитах документів, на підставі яких внесено відповідні записи.

Отже, висновки Верховного Суду у справах № 155/1180/17 та № 300/8132/23 не спростовують належності трудової книжки позивачу та достовірності зазначених у ній спірних періодів роботи.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що відсутність у ОСОБА_1 страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, виключає підстави для задоволення позову.

Так, у межах цієї справи вирішується питання правомірності незарахування до страхового стажу позивача конкретних періодів роботи, а не питання наявності підстав для призначення йому пенсії за віком.

Суд першої інстанції не покладав на Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області обов`язку призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, а зобов`язав відповідача зарахувати до його страхового стажу періоди роботи, підтверджені належними записами трудової книжки.

Отже, взначення загальної тривалості страхового стажу ОСОБА_1 та його достатності для призначення пенсії належить до повноважень пенсійного органу і має здійснюватися з урахуванням зарахованих спірних періодів.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області рішення від 18 березня 2025 року № 253350004219 за результатами повторного розгляду заяви ОСОБА_1 зумовлює необхідність розмежування правовідносин щодо виконання рішення суду у справі № 620/7321/24 та нового спору, який виник у зв`язку із прийняттям зазначеного рішення.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або про порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

У постанові від 26 липня 2023 року у справі № 640/17504/19 Верховний Суд зазначив, що вимоги щодо рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання судового рішення, не підлягають розгляду в окремому позовному провадженні, якщо спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Водночас, обставини цієї справи є відмінними.

Так, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року у справі № 620/7321/24 право ОСОБА_1 на зарахування до страхового стажу конкретних періодів роботи з 18 грудня 1987 року по 11 червня 1992 року та з 20 липня 1992 року по 04 грудня 1996 року остаточно не визначено. Навпаки, у задоволенні вимоги про безпосереднє зарахування цих періодів відмовлено з огляду на те, що пенсійний орган не надав їм окремої оцінки, а на Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області покладено лише обов`язок повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення.

За результатами повторного розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято новий індивідуальний акт - рішення від 18 березня 2025 року № 253350004219, у якому вперше конкретизовано спірні періоди роботи та наведено підстави для їх незарахування. Правомірність цих підстав не була предметом остаточного вирішення у справі № 620/7321/24.

Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25 наголосив, що застосування передбачених статтями 382, 383 КАС України механізмів є обґрунтованим, коли оскаржується безпосередньо процес виконання дії, визначеної судовим рішенням. Натомість, нове рішення суб`єкта владних повноважень, яке виходить за межі встановленого судом зобов`язання та породжує самостійні спірні правовідносини, може бути предметом окремого позову.

Слід зауважити, щло Позов ОСОБА_1 спрямований не на повторне зобов`язання відповідача виконати рішення у справі № 620/7321/24 та не на встановлення факту його невиконання, а на перевірку правомірності нового рішення, прийнятого після повторного розгляду заяви.

Таким чином, заявлені ОСОБА_1 вимоги стосуються не виконання рішення суду у справі № 620/7321/24 в розумінні статті 383 КАС України, а правомірності нового індивідуального акта, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області за результатами повторного розгляду заяви позивача. Відтак, цей спір є самостійним публічно-правовим спором.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 18 березня 2025 року № 253350004219 у частині незарахування ОСОБА_1 періодів роботи з 18 грудня 1987 року по 11 червня 1992 року та з 20 липня 1992 року по 04 грудня 1996 року до страхового стажу, а також про наявність підстав для зобов`язання відповідача зарахувати зазначені періоди.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.