Постанова від 09 серпня 2026 р. у справі №810/3998/17 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 810/3998/17 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Сорочка Є.О., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аніка" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (правонаступник Головне управління Державної податкової служби у Київській області) в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 12.04.2017 № 3050/10/10-13-11-02;

- зобов`язати відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць березень 2017 року з додатками та доповненнями до неї з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 12.04.2017.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2018, залишеною постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018 без змін, позовну заяву повернуто позивачу.

Постановою Верховного Суду від 12.05.2022 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" задоволено. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2018 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково, а саме визнано незаконним та скасовано рішення Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 12.04.2017 вих. № 3050/10/10-13-11-02, оформлене листом; зобов`язано Головне управління Державної податкової служби у Київській області повторно розглянути питання щодо прийняття та реєстрації поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Аніка» податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць березень 2017 року з додатками та доповненням до неї, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Аніка" (код ЄДРПОУ 33077997, місцезнаходження: 08152, Київська область, Фастівський район, місто Боярка, вулиця Сільгосптехнікум, будинок 16) зареєстроване як юридична особа 03.08.2004.

Як платник податків позивач взятий на податковий облік в Києво-Святошинській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області з 04.04.2004 за № 2241.

У квітні 2017 року ТОВ "Аніка" подало до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2017 року разом з додатками №№ 2, 3, 4, 5 та доповненням до податкової декларації з податку на додану вартість відповідно до абзацу 2 пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України у формі листа від 12.04.2017.

Листом від 12.04.2017 №3050/10/10-13-11-02 Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, посилаючись на положення статті 184 Податкового кодексу України відмовила у прийнятті податкової звітності ТОВ "Аніка", мотивуючи це тим, що подання податкової декларації з ПДВ ТОВ "Аніка" за березень 2017 року не передбачено законодавством.

Вважаючи відмову у прийнятті податкової звітності з ПДВ за березень 2017 року незаконною та такою, що порушує права та законні інтереси товариства, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Податкова декларація, розрахунок, звіт - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку (пункту 46.1 статті 46 ПК України)

Положеннями пунктів 48.1 та 48.2 статті 48 ПК України (в редакції, чинній на час подання податкової декларації з ПДВ за березень 2017 року) обумовлено, що податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Приписами пункту 48.3 статті 48 ПК України визначено, що податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

найменування контролюючого органу, до якого подається звітність;

дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);

інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід`ємною частиною;

ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;

підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

У відповідності до підпункту 48.5.1 пункту 48.5 статті 48 ПК України, податкова декларація повинна бути підписана: керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником. Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.

Пунктом 48.7 статті 48 ПК України встановлено, що податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 ПК України.

Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається статтею 49 ПК України.

Згідно з пунктом 49.1 статті 49 ПК України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до пункту 49.3 статті 49 ПК України, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Водночас, абзацом 2 пунктом 49.4 статті 49 ПК України передбачено, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису (дана правова норма набрала чинності 01.01.2015 згідно Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII та кореспондується із Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 (чинний із 01.02.2016).

Отже, ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 01.01.2015 стало покладення на платника податків обов`язку щодо її подання засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, та упереджало випадки безпідставного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі.

Тобто, наведений імперативний припис передбачає обов`язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.

Єдине виключення з цього правила закріплене в абзаці 3 пункту 49.4 статті 49 ПК України відповідно до якого у разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті.

Інших виключень з правила, встановленого пунктом 49.4 статті 49 ПК України, у тому числі тих, на які посилається позивач, законодавець не передбачив.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 810/2468/17.

Сторонами не заперечується та обставина, що 16.12.2016 позивачу анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 184.5 статті 184 ПК України, з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Відповідно до пункту 184.6. цієї статті, у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов`язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації (пункт 184.10 статті 184 ПК України)

Приписами пункту 49.8 статті 49 ПК України визначено, що прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач листом від 12.04.2017 №3050/10/10-13-11-02 Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, посилаючись на положення статті 184 ПК України відмовила у прийнятті податкової звітності ТОВ "Аніка", мотивуючи це тим, що подання податкової декларації з ПДВ ТОВ "Аніка" за березень 2017 року не передбачено законодавством.

Суд звертає увагу на те, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2018, що набрало законної сили 14.09.2018 у справі №810/2420/17, зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 16.12.2016 №299 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Аніка».

Дані обставини вказують на те, що товариство з дня набрання законної сили в зазначеній справі, відновило реєстрацію платника ПДВ, та як, наслідок, право подавати звітність з ПДВ.

Таким чином, у зв`язку зі скасуванням рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ на даний момент, відсутні підстави для неприйняття податковим органом звітності ТОВ «Аніка» з ПДВ, оскільки судовим рішення, що набрало законної сили, відновлено право платника податків з моменту його порушення. За даних обставин, позивач не позбавлений права подати відповідачу вказану звітність у формі, визначеній приписами ПК України.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Європейський Суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством. Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" у теорії права та на практиці.

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника. Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.

Адміністративний суд здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом, і не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, та вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.

Суд зазначає, що "ефективний засіб правового захисту" повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Ухвалення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав і забезпечення їхньої примусової реалізації, не відповідає положенням Конвенції та, відповідно, завданню адміністративного судочинства.

Отже, оскільки судовим рішенням у справі №810/2420/17 встановлено неправомірність анулювання реєстрації позивача, як платника ПДВ, а відповідачем було не прийнято податкову декларацію позивача з податку на додану вартість за березень 2017 року, у зв`язку з анулюванням реєстрації платника ПДВ позивача, для ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправним та скасування рішення Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 12.04.2017 № 3050/10/10-13-11-02, оформлене листом.

Водночас, податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису (дана правова норма набрала чинності 01.01.2015 року згідно Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та кореспондується із Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року №21 (чинний із 01.02.2016 року)).

Тобто, наведений імперативний припис передбачає обов`язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.

З матеріалів справи вбачається, що 22.01.2016 між ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області (органом ДПС) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аніка» (платником податків) був укладений договір № 2 про визнання електронних документів, предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих платником в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису (ЕЦП) до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях як оригіналу (пункт 1 статті 1 договору).

Натомість, матеріали справи не містять доказів, які би вказували на те, що договір втратив чинність у часі або був розірваний.

У рішенні Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 12.04.2017 №3050/10/10-13-11-02, оформленого листом, не зазначено про порушення ТОВ «Аніка» форми подачі декларації з ПДВ, єдиною підставою для відмови позивачу у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період березень 2017 року було виключно анулювання реєстрації платника ПДВ позивача.

Водночас, оцінка питань способу і форми подання декларації є передчасною та знаходиться за межами питань, наведених в оскаржуваному рішенні.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць березень 2017 року з додатками та доповненнями до неї з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 12.04.2017, суд зазначає таке.

З оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для відмови ТОВ «Аніка» у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2017 року стало рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Аніка» .

Суд вказує, що на даній стадії правовідносин, які виникли між сторонами, контролюючим органом не реалізовано надані йому повноваження щодо перевірки поданої ТОВ «Аніка» податкової звітності з ПДВ за березень 2017 року на відповідність саме вимогам статті 49 ПК України.

Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на дискреційні повноваження Головного управління ДПС у Київській області, як суб`єкта владних повноважень, суд зазначає, що, за будь-яких умов, суд при вирішенні спору не має права підміняти собою владні управлінські функції цього органу.

Беручи до уваги, що рішенням відповідача від 12.04.2017 № 3050/10/10-13-11-02, оформленого листом не надавалася оцінка відповідності податкової декларації з податку на додану вартість вимогам статті 49 ПК України, вимога позивача про зобов`язання відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць березень 2017 року з додатками та доповненнями до неї з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 12.04.2017 є передчасною та задоволенню не підлягає.

Таким чином, належним захистом порушеного права є зобов`язання Головного управління ДПС у Київській області повторно розглянути питання щодо прийняття та реєстрації поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Аніка» податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць березень 2017 року з додатками та доповненням до неї, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя Є.О.Сорочко

суддя В.В.Файдюк