Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №751/8643/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/8643/25

Головуючий у першій інстанції – Діденко А. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1164/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді Мамонової О. Є.,

суддів – Луговця О. А., Супруна О. П.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 , -

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,-

У С Т А Н О В И В :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі:

- 2 000 грн щомісячно за період з 01.02.2024 по 31.01.2025;

- 5 000 грн щомісячно, починаючи з 01.02.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що сторони з 18.10.2011 перебувають у шлюбі, від шлюбу мають доньку – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дитина проживає разом з матір`ю за кордоном, фактично перебуває на її повному утриманні.

Зазначала, що відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, участі у фінансовому забезпеченні дитини не бере.

Звертала увагу суду на те, що за період з 11.11.2024 по 28.05.2025 вона понесла значні витрати на лікування дитини, а саме 306,21 євро, що еквівалентно приблизно 12 861 грн.

Указувала, що дитина потребує стабільних і передбачуваних щомісячних витрат, у зв`язку з чим встановлення аліментів у твердій грошовій сумі є найбільш доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27.02.2026 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 3 000 грн щомісячно, починаючи з 10.10.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Рішення суду після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України допущено негайне виконання рішення у межах сплати платежу за один місяць.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 03.04.2026 заяву ОСОБА_1 про виправлення описки у рішенні суду – задоволено.

Виправлено описку в рішенні Новозаводського районного суду міста Чернігова від 27.02.2026 по справі №751/8643/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини а саме: замість помилково зазначеної суми судового збору «одна тисяча двісті одинадцять гривень 60 копійок» зазначено вірну суму «шістсот п`ять грн 60 копійок»; замість помилково зазначеного РНОКПП позивача « НОМЕР_1 » зазначено РНОКПП « НОМЕР_2 »; виключено з тексту рішення абзац щодо направлення копії рішення до органів ДРАЦС для проставлення відмітки про шлюб.

Викладено резолютивну частину рішення суду в наступній редакції:

«Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 3000 грн щомісячно, починаючи з 10.10.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп. на користь ГУК у м. Києві/м. Київ/2203106, код отримувача – 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача - UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету – 22030106.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України допущено негайне виконання рішення у межах сплати платежу за один місяць».

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині розміру та періоду стягнення аліментів. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі:

- стягнути з відповідача на її користь аліменти за минулий період з 01.02.2024 по 09.10.2025 у твердій грошовій сумі 2 000 грн щомісячно;

- стягнути з відповідача на її користь аліменти, починаючи з 10.10.2025 і до досягнення дитиною повноліття, у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але у будь-якому разі не менше 5 000 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач заперечує щодо розміру аліментів, що спростовується його відзивом на позовну заяву та його поясненнями у суді першої інстанції.

Заявниця зазначає, що при визначенні розміру аліментів районний суд посилаючись на наявність у відповідача третьої групи інвалідності проігнорував те, що останній є працездатним, має стабільний дохід, працює водієм-експедитором у ТОВ «Юнілоджістікс», отримує пенсію по інвалідності.

Уважає, що сукупний дохід відповідача повністю дозволяє йому сплачувати 5 000 грн без шкоди для його життєвих потреб.

Указує, що у рішенні суду першої інстанції відсутня оцінка поданих нею доказів, а саме квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг та доказів фактичного проживання її із дитиною в Україні.

Наголошує, що районний суд безпідставно відмовив у стягненні аліментів за минулий період, так як відповідач ухилявся від утримання дитини та належної участі у її вихованні не брав.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. а рішення без змін як законне, обґрунтоване та таке, що ухвалене на основі всебічного з`ясування обставин справи.

Зазначає, що він офіційно не працевлаштований і не має стабільного заробітку, який би дозволяв сплачувати аліменти у розмірі 5 000 грн або 1/4 частки від усіх видів заробітку щомісячно.

Наголошує, що його єдиним гарантованим джерелом доходу є пенсія по інвалідності.

Указує, що визначений судом розмір аліментів у сумі 3 000 грн є максимальним фінансовим тягарем, який він може сплачувати, щоб забезпечити потреби дитини і при цьому мати змогу забезпечувати власні мінімальні життєві потреби.

Посилається на те, що доказів того, що позивачка вживала заходів щодо одержання аліментів за період з 01.02.2024 по 09.10.2025, але не могла їх одержати, не існує, а тому вони не можуть бути стягнуті.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи питання про розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є особою з інвалідністю третьої групи, а тому враховуючи його майновий стан дійшов висновку, що стягнення 3 000 грн щомісячно є справедливим, не буде накладати непропорційний фінансовий тягар на відповідача та буде необхідним та достатнім для забезпечення потреб позивача пов`язаних з утриманням неповнолітньої дитини.

З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Судом у справі встановлено, що з 18.10.2011 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 8), який розірвано рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 09.02.2026 (справа №748/3613/25) (а.с. 43-44, 55).

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 17.03.2012 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції (а.с. 9).

З 01.02.2024 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані у АДРЕСА_1 , з 26.01.2024 (а.с. 10, 45-47).

ОСОБА_4 з 04.04.2024 відвідувала Гімназію Аммерзес – науково-технологічну та лінгвістичну школу (а.с. 12-13).

За твердженням позивачки на момент розгляду справи у суді ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю в Україні.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 19/25/2408/В від 05.09.2025, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має інвалідність ІІІ групи з 01.09.2025 та проходить реабілітацію відповідно до рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, номер витягу №19/25/2408/І (а.с. 37, 38).

За даними з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих само зайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи від 27.07.2026 ОСОБА_2 отримує соціальні виплати з відповідних бюджетів та заробітну плату від ТОВ «Юнілоджістік», загальний розмір яких з 1 кварталу 2025 року по 2 квартал 2026 року становить 424 051,17 грн.

12.05.2026 ОСОБА_1 був звільнений з ТОВ «Юнілоджістік».

Згідно з відповіддю № 3086704 від 27.07.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_2 перебуває:

- земельна ділянка кадастровий номер 7425589100:01:000:0407 площею 0,15 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 ;

- земельна ділянка кадастровий номер 7425589100:01:000:0406 площею 0,25 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 ;

- житловий будинок загальною площею 45,3 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_2 .

За даними з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих само зайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи від 27.07.2026 ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2025 року по 2 квартал 2026 року отримувала заробітну плату від ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, загальний розмір якої становить 127 849,86 грн.

Згідно з відповіддю № 3086693 від 27.07.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка кадастровий номер 7425585500:04:000:7191 площею 0,12 га, що знаходиться за адресою Чернігівська обл., Чернігівський р., Новобілоуська с/рада.

Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини).

Статтею 27 Конвенції про права дитини, передбачено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно преамбули Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Україною 03.08.2006, визначається важливість ролі батьків у захисті та підтримці прав і найвищих інтересів дітей, зважаючи на те, що Держави в разі необхідності мають також брати участь у такому захисті й у такій підтримці.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися при вирішенні питань, що безпосередньо стосуються дитини з причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

Статтею 51 Конституції України, ч. 2, 3 ст. 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Частини 2, 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошують, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено ст. 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі ст. 141, 150, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами 1-3 ст. 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

За своєю суттю аліменти – це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Відповідно до положень ст. 182 СК України та роз`яснень п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 №3, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем витрати платника аліментів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (ч. 1 ст. 183 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

У частині 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу.

Згідно ч. 1, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов ґрунтовного висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5 в розмірі 3 000 грн щомісячно.

Судом першої інстанції відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України повно і всебічно дослідженні обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції. Суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і застосував закон, який їх регулює.

Зокрема, при вирішенні такого спору визначальним є обов`язок батьків утримувати своїх дітей. Тому суд першої інстанції задовольняючи позов, дійшов правильного висновку про те, що законом встановлено обов`язок відповідача як батька утримувати свою дитину, останній працездатного віку, а визначений судом розмір аліментів буде відповідати принципам справедливості і розумності відповідно до загальних засад регулювання сімейних відносин.

Суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Проаналізувавши вищенаведені норми та надані сторонами докази, апеляційний суд уважає, що в даному випадку відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки аліментів у розмірі 5 000 грн щомісячно.

Так, судом встановлено, що на час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_2 мав стабільний дохід, а саме отримував заробітну плату від ТОВ «Юнілоджістікс», проте 12.05.2026 він був звільнений з роботи. Таким чином на момент розгляду справи у суді апеляційної інстанції єдиним доходом відповідача є пенсія по інвалідності.

Апеляційний суд уважає, що 3 000 грн є достатньою сумою для утримання дитини. Так, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що у 2025 році становив 3 196 грн, а у 2026 році становить 3 512 грн. Отже, розмір мінімальних гарантованих аліментів у 2025 році становив 1 598 грн, а у 2026 році – 1 756 грн. Таким чином, зважаючи на дохід відповідача, розмір стягнутих судом аліментів перевищує встановлений законодавством мінімальний гарантований розмір.

Обґрунтованих доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального або неправильного застосування норм матеріального права, а також посилання на обставини, які давали б суду апеляційної інстанції підстави для переоцінки доказів та спростування висновків суду, апеляційна скарга не містить.

Апеляційний суд звертає увагу, що позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів, оскільки розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених Сімейним Кодексом України.

Колегія суддів не розглядає вимогу позивачки в апеляційній скарзі про стягнення з відповідача на її користь аліментів у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду першої інстанції позивачка заявляла позовну вимогу про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі. Втім, у вимогах апеляційної скарги ОСОБА_1 фактично змінила спосіб стягнення аліментів та заявила позовні вимоги про стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) відповідача.

Оскільки апеляційний суд переглядає справу виключно в межах заявлених у суді першої інстанції позовних вимог, а процесуальний закон прямо забороняє змінювати предмет позову на стадії апеляційного перегляду, колегія суддів не має процесуальних підстав для задоволення вказаної вимоги апеляційної скарги.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів за період з 01.02.2024 по 09.10.2025 колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що обов`язковою умовою для стягнення аліментів за минулий час є сукупність двох обставин: вжиття позивачем активних заходів щодо одержання утримання на дитину та свідоме ухилення відповідача від виконання цього обов`язку.

Як убачається з матеріалів справи позивачкою не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача до звернення з позовом до суду, а також доказів ухилення відповідача від їх сплати у розумінні частини другої статті 191 СК України. Самі лише посилання на ухилення відповідача від утримання доньки без належного їх підтвердження доказами не є правовою підставою для застосування ч. 2 ст. 191 СК України.

За таких обставин районний суд дійшов правомірного та законного висновку про наявність підстав для стягнення аліментів саме з дня подання позовної заяви відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів за минулий період.

Виходячи з викладеного вище, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27.02.2026 – без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча: О.Є. Мамонова

Судді: О. А. Луговець

О. П. Супрун