Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №587/1090/26 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м.Суми

Справа №587/1090/26

Номер провадження 22-ц/816/2571/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Щербаченко М. В. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Сидоренко А. П.

за участі секретаря судового засідання Чуприни В.І.,

учасників процесу:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Шестова А.В.,

представника відповідача Провозіна О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_2 , яка подана її представником – адвокатом ШЕСТОВИМ Андрієм Валерійовичем, та Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського районного суду Сумської області від 21 травня 2026 року, ухвалене у місті Суми у складі судді Степаненка О.А., повний текст складений 12 червня 2026 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Сумської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Державної казначейської служби в Сумській області

про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить суд стягнути на її користь з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, понесених витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні в розмірі 54000 грн 00 коп., та 5 000 000 гривень моральної шкоди, а також 27000 гривень витрат на професійну правову допомогу, понесених у цивільній справі.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що з 1993 року працює на посаді судді, 08 жовтня 2002 року була обрана суддею Охтирського районного суду Сумської області безстроково, а на підставі Указу Президента України від 11.01.2012 року переведена на посаду судді Ковпаківського районного суду м.Суми.

З 13 березня 2015 року по 21 лютого 2025 року, тобто 119 місяців та 8 днів позивач ОСОБА_1 безпідставно притягалась до кримінальної відповідальності за частиною 3 статті 371 КК України (незаконний домашній арешт, вчинений в інших особистих інтересах) та частиною 2 статті 375 КК України (постановлення завідомо неправосудних ухвал, вчинених в інших особистих інтересах). Вироком Богодухівського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, і виправдано у зв`язку з недоведеністю вини та відсутністю в діях складу кримінальних правопорушень. Полтавській апеляційний суд після розгляду апеляційної скарги сторони обвинувачення ухвалою колегії суддів від 06 лютого 2023 року вирок районного суду залишив без змін. Постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року скаргу прокурора на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року задоволено частково, скасована ухвала Полтавського апеляційного суду і справа направлена на повторний розгляд до Полтавського апеляційного суду. Після нового апеляційного розгляду кримінального провадження ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року апеляційну скаргу прокурора Сумської обласної прокуратури Риженка С.Є. залишено без задоволення, а вирок Богодухівського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2021 року залишений без змін. Постановою Верховного Суду від 25 листопада 2025 року ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Під час досудового розслідування засоби масової інформації та прес-секретарі прокуратури висвітлювали факт притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності як уже установлений факт з розкриттям персональних даних. Такі дії руйнували репутацію і підривали довіру пересічних громадян до позивачки до судової гілки влади в цілому. Водночас після виправдання позивача органи прокуратури не повідомили про це громадськість.

ОСОБА_1 зазначає, що під час незаконного кримінального переслідування упродовж більше 10 років зазнала моральної шкоди, оскільки перебувала у стані постійної напруги, страху, стресу і невпевненості у її подальшій роботі, була змушена багато вільного від роботи часу витрачати на доведення своєї невинуватості та спростування безпідставних звинувачень.

З урахуванням періоду перебування позивачки під слідством та судом розмір моральної шкоди, який має бути їй відшкодований не може бути меншим 1 031 873 грн. ОСОБА_1 вважає, що розмір моральної шкоди з урахуванням обставин цієї справи повинен бути збільшений, зважаючи на те, що строк досудового розслідування було продовжено до 5 місяців, вона була відсторонена від здійснення правосуддя на два місяці, було розголошено у ЗМІ інформацію про повідомлення їй про підозру, вона вимушена була тривалий час їздити у судові засіданні до Богодухівського районного суду Харківської області, у зв`язку з чим витрачала свій час, оформлюючи відпустку чи день відпочинку за чергування у вихідні дні. Маючи 20 річний стаж роботи та право брати участь в різних конкурсах для переведення в інші суди через незаконне кримінальне переслідування не могла скористатись цим правом. Також, маючи відповідний стаж на посаді судді, який дає право на відставку, не могла реалізувати це право на початку уведення воєнного стану, щоб допомогти власній доньці, яка народила дитину, не могла разом з нею виїхати з прикордонної зони.

Викладені обставини свідчать не про намір збагачення, а про справедливе відновлення втрачених ОСОБА_1 років спілкування з рідними, втрати професійних можливостей.

Вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні позивач мотивувала тим, що у зв`язку з повторним розглядом кримінального провадження Полтавським апеляційним судом вона 16 січня 2024 року уклала договір про надання правової допомоги у кримінальному провадженні з адвокатом Шестовим А.В. Розмір гонорару був визначений у додатковій угоді від 21 лютого 2025 року у розмірі 3500 грн за кожне засідання, що відбулося, та 500 грн за засідання, яке не відбулось не через неявку або клопотання адвоката. Відповідно до Акту наданих послуг від 21 лютого 2025 вартість послуг адвоката становить 54 000 грн, які були оплачені позивачкою 22 лютого 2025 року відповідно до квитанції про отримання гонорару.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 21 травня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. Стягнуто з Держави за рахунок коштів Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 2 000 000 гривень та 54000 гривень в рахунок витрат на правову допомогу, понесених у кримінальному провадженні. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Також при вирішенні питання розподілу судових витрат у цивільній справі місцевим судом стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 15000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Указане рішення суду мотивоване тим, що позивачка у зв`язку із постановленням виправдувального вироку має безумовне право на відшкодування моральної шкоди, яка зважаючи на тривалість незаконного кримінального переслідування та інші обставини має бути визначена у більшому розмірі, ніж визначений спеціальним законом мінімальний розмір. Ураховуючи тривалість моральних страждань, завданих позивачці з вини відповідача, а також їх глибину та характер, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації позивачкою своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інші негативні наслідки морального характеру, суд першої інстанції вважав, що на користь позивачки слід стягнути 2000000 грн моральної шкоди.

Стягуючи понесені позивачкою витрати на правову допомогу у кримінальному провадженні у розмірі 54000 грн 00 коп., суд виходив з того, що розмір понесених витрат на професійну правову допомогу, підтверджено належними доказами, є співмірним та обґрунтованим, а право на їх відшкодування передбачено приписами Закону № 266/94-ВР.

Рішення про розподіл судових витрат, понесених позивачкою у цивільній справі на професійну правничу допомогу, місцевий суд мотивував тим, що заявлений позивачкою розмір таких витрат у сумі 27000 грн 00 коп. необхідно зменшити до 15 000 грн, виходячи з обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, беручи до уваги, що справа розглянута в одному судовому засіданні.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись з рішеннями суду першої інстанції, керівник Сумської обласної прокуратури 03 липня 2026 року подав через електронний кабінет апеляційну скаргу в електронній формі, в якій посилаючись неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить змінити рішення Сумського районного суду Сумської області від 21 травня 2026 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення 2 000 000 грн моральної шкоди та 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу шляхом зменшення розміру відшкодування моральної шкоди та відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

Також з рішенням місцевого суду не погодилась і позивач ОСОБА_1 , представник якої адвокат Шестов А.В. 14 липня 2026 року подав апеляційну скарги, в якій посилаючись на неповне з`ясування обстави справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, принципів розумності, справедливості та співмірності при визначенні розміру компенсації моральної шкоди та витрат на правничу допомогу, просить рішення Сумського районного суду Сумської області від 21 травня 2026 року змінити в частині розміру стягнутих сум на відшкодування моральної шкоди та витрат на правничу допомогу у цивільній справі та стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди; 27 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, понесених у цивільній справі.

Апеляційна скарга Сумської обласної прокуратури мотивована тим, що ураховуючи положення частини третьої статті 13 Закону, період перебування під слідством та судом становить не 119 місяців 8 днів як визначив місцевий суд, 111 місяців, 6 днів. Ураховуючи розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, сума в частині відшкодування моральної шкоди становить суму 961 546 грн 40 коп., а не 2 000 000 грн 00 коп., яку стягнув суд першої інстанції. Місцевий суд, визначаючи розмір відшкодування спричиненої позивачці моральної шкоди в сумі 2 000 000 грн, помилково оцінив її у понад 18 000 грн за один місяць (2 000 000 грн : 111 міс. 6 днів), що більш ніж у 2 рази перевищує встановлений законодавцем розмір та є необґрунтовано завищеним. Наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі, ніж визначено положеннями статті 13 Закону № 266, позивачкою належними та допустимими доказами не доведено, а судом не обґрунтовано.

Висновок суду першої інстанції про те, що під час досудового розслідування прокуратурою висвітлювався факт притягнення позивачки до кримінальної відповідальності з розкриттям її персональних даних та обвинувальною трактовкою фактичних обставин, не відповідає змісту досліджених доказів. У матеріалах справи немає жодного повідомлення, публікації чи іншого інформаційного матеріалу, підготовленого або поширеного прес-секретарем прокуратури, який би містив персональні дані ОСОБА_1 .

З приводу витрат, понесених у кримінальному провадженні за надання правової допомоги, Сумська обласна прокуратура зазначає, що вони мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. До матеріалів справи не надано доказів складності справи, у якій надавалась правова допомога, а також доказів кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, також відсутній належним чином складений звіт про виконану роботу. Також не надано усіх доказів отримання адвокатом Шестовим А.В. від позивачки коштів за надання правової допомоги (книги доходів та витрат адвоката, податкові декларації тощо).

Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо покладення обов`язку зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачкою у цивільній справі в сумі 15000 грн 00 коп. безпосередньо на Сумську обласну прокуратуру. Вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у справі про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, суд не врахував, що такі кошти підлягають стягненню за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному законодавством, а не за рахунок бюджетних асигнувань Сумської обласної прокуратури як окремої юридичної особи.

Апеляційна скарга представника позивачки Шестова А.В. мотивована тим, що позивачка рішенням суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди та зменшення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачкою у цивільній справі. Суд першої інстанції правильно визначив період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом — 119 місяців та 8 днів (з 13.03.2015 по 21.02.2025) та правильно установив гарантований законом мінімальний розмір відшкодування — 1 031 873 грн, виходячи з мінімальної заробітної плати станом на 2024 рік. Проте, визначивши суму моральної шкоди у 2 000 000 грн, суд фактично не жодних мотивів, чому саме така сума є співмірною з 10 роками життя під загрозою ув`язнення та кримінальним переслідуванням.

Сторона позивача вважає, що суд не надав належної юридичної оцінки тому факту, що для судді ділова репутація, авторитет та презумпція доброчесності є не просто особистісними категоріями, а фундаментом професії. Звинувачення судді у винесенні завідомо неправосудних рішень та незаконному арешті повністю нівелює її статус в очах суспільства та колег. Такі дії завдають непоправної шкоди не лише діловій репутації позивача як судді, але і її особистої честі та гідності. Суд першої інстанції не врахував, що шкода полягала у позбавленні права на професійний розвиток. Протягом 10 років (з 2015 по 2025 року), маючи понад 20 років суддівського стажу, позивачка була штучно позбавлена можливості брати участь у конкурсах на переведення до судів апеляційної інстанції чи Верховного Суду. Її кар`єра була примусово «заморожена» на піку професійних можливостей. Заявлена сума у 5 000 000 грн не є безпідставним збагаченням. Це справедливий, виважений грошовий еквівалент за десятиліття системного свавілля держави, втрату кар`єрних перспектив, публічне приниження та руйнування життя членів родини. Рішення про стягнення лише 2 млн грн порушує принцип restitutio in integrum (повного відновлення).

Також ОСОБА_1 не погоджується із зменшенням заявлених до відшкодування витрат на адвоката у цивільній справі до 15 000 грн. Єдиним мотивом суду стало те, що справа розглянута за одне судове засідання. Цей висновок прямо суперечить нормам процесуального права та сталій практиці Верховного Суду. Обсяг наданих послуг не обмежується представництвом у засіданні. Адвокатом Шестовим А.В. було надано комплекс послуг: вивчення масиву кримінальної справи для формування доказової бази у цивільному позові, підготовка складної позовної заяви майнового та немайнового характеру на суму понад 5 млн грн, аналіз актуальної практики Верховного Суду та ЄСПЛ, направлення адвокатських запитів.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Державна казначейська служба України та третя особа відзиви на апеляційні скарги не подали.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

ОСОБА_1 Указом Президента Україні від 11 січня 2012 року №7/2012 переведена з посади судді Охтирського районного суду Сумської області на посаду судді Ковпаківського районного суду м. Суми ( а.с. 48, 49).

13 березня 2015 року позивачці було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 371 КК України (завідомо незаконний домашній арешт, вчинений в інших особистих інтересах), та частиною 2 статті 375 КК України, постановлення завідомо неправосудних ухвал, вчинених в інших особистих інтересах (а.с. 57-63).

19 травня 2015 року рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 31/вп-15 задоволено клопотання Генерального прокурора України та відсторонено ОСОБА_1 від посади судді Ковпаківського районного суду міста Суми на строк два місяці, яке за позовом ОСОБА_1 постановою Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2015 року від 22 вересня 2015 року визнано незаконним та скасовано (а.с.19-21, 34-36).

17 липня 2015 року був затверджений обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42015200000000179 від 15 квітня 2015 року, який був направлений до Богодухівського районного суду Харківської області (а.с. 37-42).

19 жовтня 2021 ухвалено вирок Богодухівського районного суду Харківської області, яким ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчинених кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 371, частиною 2 статті 375 КК України та виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вини та відсутністю в діях позивачки складу кримінальних правопорушень ( а.с.9-18).

06 лютого 2023 року Полтавський апеляційний суд вирок Богодухівського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2021 року залишив без зміни ( а.с.49-51).

10 жовтня 2023 року постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року касаційну скаргу прокурора на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року щодо позивачки ОСОБА_1 задоволено частково, скасована ухвала Полтавського апеляційного суду, призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції (а.с. 71-73).

21 лютого 2025 року ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21.02.2025 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Богодухівського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_1 без змін (а.с. 73-79).

25 листопада 2025 року постановою Верховного Суду ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення (а.с.69-71).

Період незаконного перебування ОСОБА_1 під слідством і судом з 13 березня 2015 року (дата повідомлення про підозру) по 21 лютого 2025 року (день набрання виправдувальним вироком суду законної сили), становить – 9 років, 11 місяців та 9 днів або 119 повних місяців і 9 днів.

Для здійснення захисту у кримінальному провадженні на стадії судового розгляду 16.01.2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Шестовим А.В. був укладений договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат взяв на себе зобов`язання надати необхідну правову допомогу позивачці як підзахисній у кримінальному провадженні, а позивачка зобов`язалася виплатити адвокату гонорар за надання юридичних послуг захисника (пункт 2.3.1 договору).

Відповідно до додаткової угоди від 21 лютого 2025 року на виконання основного договору вартість послуг адвоката складає 3500 грн 00 коп. за кожне судове засідання, що відбулося та 500 грн 00 коп., що не відбулося за умови, що зазначене судове засідання відкладено не через неявку або клопотання/заяву адвоката та останні прибув для участі у цьому засіданні (а.с.87-88, 89).

Згідно з Актом здачі-прийняття виконаних робіт адвокатом від 21 лютого 2025 року адвокат надав, а клієнт прийняв правові послуги (професійну правничу допомогу), що визначені статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у кримінальному провадженні за №42015200000000179 від 15 квітня 2015 року у Полтавському апеляційному суді та у Верховному Суді, а саме: надання усних консультацій, участь у судових. Вартість послуг адвоката за цим актом складає 54 000 грн 00 коп. (а.с. 86).

22 лютого 2025 року позивач оплатила указану вартість послуг адвоката Шестова А.В., що підтверджується квитанцією про отримання гонорару ( а.с. 88).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Статтею 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Таким чином, цивільним законодавством України установлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов`язання.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини друга статті 1176 ЦК України).

Цим законом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі – Закон № 266/94-ВР).

Відповідно до статті 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

У справі, яка переглядається, вироком Богодухівського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2021 року, який набрав законної сили 21 лютого 2025 року, ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчинених кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 371, частиною 2 статті 375 КК України та виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вини та відсутністю в діях позивачки складу кримінальних правопорушень.

Позиція апеляційного суду щодо вимог про відшкодування моральної шкоди

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках (постановлення виправдувального вироку суду) громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди здійснюється у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної шкоди громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини перша, п`ята, шоста статті 4 Закону).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України № 266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У цій справі, суд першої інстанції правильно виходив з того, що на підставі Закону України № 266/94-ВР ОСОБА_1 у зв`язку із ухваленням виправдувального вироку має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу повідомлення їй про підозру, тобто з 13 березня 2015 року.

Строк перебування під слідством і судом обмежується датою набрання законної сили. рішенням суду, яким завершується кримінальне провадження з реабілітуючих підстав.

Місцевий суд дійшов висновку, що період незаконного перебування позивачки під слідством і судом починається з 13 березня 2015 року і завершується 21 лютого 2025 року і становить 119 місяців 8 днів.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги Сумської обласної прокуратури про необхідність виключення з періоду перебування ОСОБА_1 під слідством та судом часу з 06 лютого 2023 року по 10 жовтня 2023 року з огляду на таке.

З матеріалів справи установлено, що виправдувальний вирок Богодухівського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2021 року був оскаржений прокурором в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду.

06 лютого 2023 року Полтавський апеляційний суд постановив ухвалу, якою вирок Богодухівського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2021 року залишив без зміни.

Водночас постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року касаційну скаргу прокурора задоволено частково, скасовано ухвалу Полтавського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року щодо позивачки, призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

За результатами нового розгляду ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21.02.2025 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Богодухівського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_1 без змін. У подальшому постановою Верховного Суду від 25 листопада 2025 року ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року залишено без змін.

Місцевий суд правильно не виключив із строку перебування позивачки під слідством і судом період між датою постановлення першої ухвали Полтавського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року, якою залишено виправдувальний вирок щодо позивачки без змін, і до її скасування 10 жовтня 2023 року постановою Верховного Суду, яким призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Строк перебування під слідством і судом обмежується датою набрання законної сили остаточного рішенням суду, яким завершується кримінальне провадження з реабілітуючих підстав.

У цій справі ухвала Полтавського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року, якою виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін, не набула ознак остаточного судового рішення, оскільки була скасована постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року, а кримінальне провадження направлено на новий апеляційний розгляд. Отже, з моменту скасування зазначеної ухвали правовий стан позивачки як особи, кримінальне переслідування якої завершене виправданням, не був остаточно визначений.

Отже, період з 06 лютого 2023 року по 10 жовтня 2023 року є складовою загального строку перебування ОСОБА_1 під слідством і судом, який за обставин цієї справи тривав безперервно з 13 березня 2015 року по 21 лютого 2025 року.

Установлення періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення розміру моральної шкоди відповідно до статті 13 Закону України № 266/94-ВР.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц викладений правовий висновок про те, що «законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібних для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Отже, суд повинен з`ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.»

У справі, що переглядається, місцевий суд правильно визначив мінімальний розмір моральної шкоди, який гарантований позивачці відповідно до Закону України № 266/94-ВР з розміру мінімальної заробітної плати, який установлений частиною першою статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік», що діяв на час розгляду справи у розмірі 8647 грн 00 коп. у сумі 1031873 грн ((8647 грн х 119 місяців) + 2880 грн (за 8 днів)).

Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду, однак розмір грошового відшкодування визначається судом не лише від обсягу страждань, а й залежить від характеру порушення, глибини страждань, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.

Апеляційний суд погоджується з визначеним місцевим судом розміром моральної шкоди в сумі 2000000 грн 00 коп., яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 .

Доводи апеляційний скарг позивачки про необхідність стягнення на її користь 5000000 грн моральної шкоди та доводи Сумської обласної прокуратури про необхідність зменшення визначеного місцевим судом розміру морального відшкодування, апеляційний суд відхиляє зважаючи на такі мотиви.

Колегія суддів ураховує, що кримінальне переслідування ОСОБА_1 тривало 9 років 11 місяців, тобто майже десять років. Така тривалість сама по собі є істотною обставиною при визначенні обсягу завданої моральної шкоди, оскільки негативні переживання, пов`язані з кримінальним переслідуванням, не мали короткочасного чи епізодичного характеру, а тривали протягом значної частини життя позивачки та супроводжували її упродовж тривалого періоду.

Наслідки кримінального переслідування для ОСОБА_1 не обмежувалися самим фактом необхідності брати участь слідчих, процесуальних діях на стадії досудового розслідування, та у судових засіданнях на стадії судового розгляду. У зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 була відсторонена від посади судді, що безпосередньо втрутилося у її професійне життя, обмежило можливість здійснювати професійну діяльність та реалізовувати пов`язані з нею права і повноваження.

Таким чином, про істотний характер немайнових втрат ОСОБА_1 свідчить сукупність установлених у справі обставин: тривалість кримінального переслідування майже десять років, відсторонення від посади судді, публічний розголос відповідних обставин у медіа, що безумовно підривало довіру до неї як до судді зважаючи на характер пред`явленого обвинувачення.

Визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди відповідає характеру та тривалості моральних страждань позивачки, масштабу втручання у її особисте і професійне життя, тяжкості наслідків кримінального переслідування та його впливу на її честь, гідність і професійну репутацію. Такий розмір є співмірним із установленими у справі наслідками та забезпечує належну компенсацію завданої моральної шкоди, відповідає принципам розумності, справедливості і співмірності.

Водночас апеляційні скарги не містять належного обґрунтування того, що суд першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди не врахував будь-яку з істотних обставин справи або застосував критерії, які не відповідають вимогам закону. Наведені апелянтами посилання в частині незгоди із визначеним місцевим судом розміром відшкодування фактично зводяться до іншої оцінки тих самих обставин, які були досліджені та враховані судом першої інстанції.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що відсутні підстав для зміни визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди.

Позиція апеляційного суду щодо вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.

Положеннями КПК України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.

До правової допомоги належать консультації, роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

Отже, ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання їй юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №383/596/15, у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц.

При цьому передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20, від 02 листопада 2023 року у справі № 127/9332/22).

У справі, яка переглядається установлено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Шестовим А. В. було укладено договір про надання правової допомоги від 16.01.2024 року , згідно якого адвокат взяв на себе зобов`язання надати необхідну правову допомогу , як підзахисній у кримінальному провадженні, а вона зобов`язалася виплатити адвокату гонорар за надання юридичних послуг захисника (пункт 2.3.1 договору). Відповідно до додаткової угоди від 21 лютого 2025 року на виконання основного договору вартість послуг адвоката складає 3500 грн 00 коп. за кожне судове засідання, що відбулося та 500 грн 00 коп., що не відбулося за умови, що зазначене судове засідання відкладено не через неявку або клопотання/заяву адвоката та останні прибув для участі у цьому засіданні.

Відповідно до квитанції від 22 лютого 2025 року загальна сума гонорару адвоката, яка була сплачена ОСОБА_1 за надання правової допомоги, складає 54 000 грн 00 коп. (а.с.88).

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Вирішуючи питання обґрунтованості вимог позивачки про відшкодування їй витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, суд першої інстанції дослідив надані позивачем докази та надавши їм належну оцінку щодо допустимості та достатності, дійшов правильного висновку про доведеність вимоги позивача про відшкодування понесених нею витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні у розмірі 54000 грн 00 коп.

Доводи апеляційної скарги Сумської обласної прокуратури про те, що позивачкою не надано всіх документів, які, на думку апелянта, підтверджують отримання адвокатом Шестовим А.В. коштів, зокрема книги доходів та витрат адвоката, податкових декларацій тощо, апеляційний суд відхиляє.

Закон України № 266/94-ВР не ставить право громадянина на відшкодування фактично сплачених ним сум за юридичну допомогу в залежність від надання суду документів, що підтверджують виконання адвокатом його податкових обов`язків або відображення отриманого гонорару у податковому та бухгалтерському обліку адвоката. Предметом доказування у цій справі є факт понесення позивачкою відповідних витрат у зв`язку з наданням їй юридичної допомоги у кримінальному провадженні, а не порядок податкового обліку отриманих адвокатом коштів.

Позиція апеляційного суду щодо розподілу місцевим судом судових витрат позивачки у цивільній справі

У справі, яка переглядається, місцевим судом стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн 00 коп.

В апеляційних скаргах позивачка просить стягнути на її користь указані витрати в заявленому нею розмірі 27000 грн, а Сумська обласна прокуратура просить відмовити у їх стягненні у повному розмірі, зазначаючи на не співмірність цих витрат, недоведеність їх розміру та безпідставність їх стягнення із органу прокуратури як окремої юридичної особи, замість державного бюджету України.

Апеляційний суд частково погоджується з доводами Сумської обласної прокуратури та вважає, що при стягненні на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу місцевий суд не врахував таке.

Згідно з частинами першою, другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

У постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 Велика Палата Верховного Суду у пунктах 139-145 дійшла таких правових висновків: «У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям.»

З матеріалів справи установлено, що між позивачкою та адвокатом Шестовим А.В. був укладений договір про надання правової допомоги від 30 січня 2026 року.

Розмір гонорару адвоката визначається, виходячи з складності справи та визначається згідно додаткової угоди до цього договору ( п. 4.2 Договору).

Відповідно до додаткової угоди від 21 травня 2026 року на виконання основного договору вартість послуг адвоката становить 3000 гривень за одну годину роботи. Сторони погодили, що оплата вартості послуг адвоката здійснюється протягом трьох календарних днів з дати підписання вказаної угоди ( а.с. 134).

З Акту приймання-передачі наданих послуг від 21 травня 2026 року установлено, що відповідно до пункту 1 адвокат надав, а клієнт ( позивачка по справі) прийняв правові послуги (професійну правничу допомогу), що визначені ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у цивільній справі щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури щодо позивачки у суді першої інстанції, а саме: надання консультацій щодо підготовки позовної заяви, підготовка та збір необхідної інформації та документів, направлення з цією метою відповідних адвокатських запитів, підготовка позовної халви, необхідних додатків та направлення до суду, представництво в суді першої інстанції. Вартість послуг адвоката за цим Актом складає 27000 гривень.

Факт надання адвокатом послуг за договором та оплати позивачкою наданих послуг підтверджується, крім Акту приймання-передачі послуг від 21 травня 2026 року, квитанцією про отримання гонорару в розмірі 27000 гривень (а.с.135).

Урахувавши докази на підтвердження надання правничої допомоги, складність справи та об`єм виконаних адвокатом робіт, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 15 000 грн 00 коп.

Водночас місцевий суд не урахував основний принцип, за яким здійснюється розподіл судових витрат між сторонами — це принцип пропорційності, який передбачено частинами першою та другою статті 141 ЦПК України.

Відступ від принципу пропорційності відповідно до вимог частини дев`ятої статті 141 ЦПК України допустимий лише у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

Ураховуючи, що позов ОСОБА_1 задоволено частково (на 40 %), позивачці слід компенсувати пропорційно до задоволених вимог 6000 грн 00 коп. (15000 грн х 40%) витрат на професійну правничу допомогу.

Стосовно доводів апеляційної скарги Сумської обласної прокуратури про необхідність стягнення судових витрат з державного бюджету апеляційний суд зазначає таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Проте місцевий суд на це уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 понесених витрат на професійну правничу допомогу з Сумської обласної прокуратури.

Проте такий підхід не відповідає положенням статей 1176, 170 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до яких обов`язок з відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади, покладається саме на державу Україна.

Орган прокуратури у таких правовідносинах не є самостійним боржником, а бере участь у справі як орган, через діяльність якого держава реалізовувала свої владні повноваження. Відтак відсутні правові підстави для покладення судових витрат на Сумську обласну прокуратуру.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення на підставі пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України необхідно змінити в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційних скарг за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, тому апеляційні скарги слід задовольнити частково, а оскаржуване судове рішення змінити.

Висновки суду щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

Ураховуючи, що оскаржуване рішення підлягає зміні лише в частині розподілу судових витрат, а не заявлених позовних вимог по суті спору, сплачений Сумською обласною прокуратурою судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на заявника апеляційної скарги.

Керуючись вимогами статей 141, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником – адвокатом ШЕСТОВИМ Андрієм Валерійовичем, залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Сумської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 21 травня 2026 року в частині розподілу судових витрат змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення суду в такій редакції:

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 ( НОМЕР_1 ) 6000 гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині рішення Сумського районного суду Сумської області від 21 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне текст постанови складений 12 серпня 2026 року.

Головуючий М. В. Щербаченко

Судді О. І. Собина

А. П. Сидоренко