Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №501/674/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6808/26

Справа № 501/674/24

Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д. В.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на рішення Чорноморського міського суду Одеської області від 06 квітня 2026 року, постановленого під головуванням судді Пушкарського Д.В., повний текст рішення складений 16 квітня 2026 року,у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про визнання наказу незаконним, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» ( далі ДП «МТП «Чорноморськ») про визнання наказу незаконним, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 1 наказу ДП «МТП «Чорноморськ» від 22.11.2023 року №298 «Про призупинення дії трудового договору з начальником 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» ОСОБА_1 » та поновити дію трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та ДП «МТП «Чорноморськ»;

- стягнути з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 22.11.2023 року по день фактичного допуску до роботи;

- рішення суду в частині поновлення дії трудового договору та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він з липня 1994 року працює на різних посадах в ДП «МТП «Чорноморськ», а з 11.03.2013 року займає посаду начальника 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ».

27.09.2022 року наказом ДП «МТП «Чорноморськ» №204/О-67 від 16.09.2022 року «Про припинення трудового договору» за підписом директора ОСОБА_2 , позивача було звільнено з займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності працівників відповідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 13.11.2023 року у справі №501/3617/22 позовна заява ОСОБА_1 була задоволена повністю, вищевказаний наказ визнаний протиправним та скасований, позивача поновлено на посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Наказом директора ДП «МТП «Чорноморськ» В. Волошина №297 від 22.11.2023 року, ОСОБА_1 було поновлено на посаді начальника 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» і тією ж датою, 22.11.2023 року, іншим наказом директора ДП «МТП «Чорноморськ» В. Волошина №298 з ним було призупинено дію трудового договору.

Згідно преамбули наказу №298, його видано керуючись статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ».

Згідно пункту 1 наказу №298 призупинено дію трудового договору з 22 листопада 2023 року, на термін до припинення або скасування воєнного стану.

Позивач вважав, що пункт перший наказу ДП «МТП «Чорноморськ» №298 в частині призупинення дії трудового договору є незаконним, суперечить вимогам ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-ІХ, оскільки у обох сторін трудових відносин була та є можливість виконувати обов`язки.

В оскаржуваному наказі взагалі не зазначено про причини призупинення дії трудового договору, в тому числі про неможливість однієї або обох зі сторін трудового договору виконувати свої трудові обов`язки у зв`язку із збройною агресією проти України, а лише вказано до якого моменту трудовий договір призупинено, зокрема до відновлення можливості виконувати роботу.

Також, позивач вказував, що в оскаржуваному наказі не зазначено спосіб обміну інформацією, а також реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта позивача ОСОБА_1 , в тому числі, не зазначено порядку та механізму забезпечення мінімальних соціальних гарантій у вигляді відповідного відшкодування працівникам грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, під час призупинення дії трудового договору.

З початку військової агресії проти України, на момент видання оскаржуваного наказу та наразі підприємство працює, не зупиняє своєї господарської та виробничої діяльності, працюють усі структурні підрозділи порту, зокрема усі вантажні термінали підприємства. На підприємстві здійснюється прийом нових працівників, зокрема і на керівні посади.

Згідно оскаржуваного наказу ДП «МТП «Чорноморськ» призупинив дію трудового договору із керівників вантажних терміналів підприємства, лише з позивачем.

Такі дії суперечать основній умові для призупинення дії трудового договору, якою є одночасна абсолютна неможливість надання роботи та абсолютна неможливість виконання роботи у зв`язку з військовою агресією.

Позивач вважає, що призупинення дії трудового договору відбулося без законних підстав, з грубим порушенням норм Кодексу законів про працю України, зокрема в умовах дії воєнного стану, що спричинило порушення конституційних прав позивача на працю та на отримання заробітної плати (ст. 43 Конституції України).

Рішенням Чорноморського міського суду Одеської області від 06 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволений.

Визнаний незаконним та скасований пункт 1 наказу ДП «МТП «Чорноморськ» від 22.11.2023 року №298 «Про призупинення дії трудового договору з начальником 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» ОСОБА_1 » та поновлена дія трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та ДП «МТП «Чорноморськ».

Стягнуто з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 22.11.2023 року по 06.04.2026 року у розмірі 386485,03 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення дії трудового договору зі ОСОБА_1 та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць у розмірі 13424 грн.

Не погодившись з рішенням суду, ДП «МТП «Чорноморськ» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що наказ є необґрунтованим, носить формальний характер та не пов`язаний з абсолютною неможливістю надання відповідачем та виконання позивачем роботи за своєю спеціальністю, оскільки не взяв до уваги надані докази на підтвердження правових підстав для призупинення дії трудового договору, а саме докази тимчасового припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Також апелянт зазначив, що оскільки наказ є законним та обґрунтованим, а позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягає задоволенню.

Також апелянт звернув увагу, що суд першої інстанції допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць, однак не взяв до уваги, що вимоги про скасування наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за цей період не підлягають негайному виконанню, згідно положень ст. 430 ЦПК України та ст. 235 КЗпП України.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для скасування рішення суду, ухваленого з повним, всебічним з`ясуванням обставин справи та з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3 , представника ДП «МТП «Чорноморськ», Старюченко В.В., перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 з 1994 року перебуває у трудових відносинах з ДП «МТП «Чорноморськ», працював на різних посадах з експлуатаційної діяльності Підприємства, неодноразово нагороджувався керівництвом порту грамотами та грошовими преміями, має посвідчення ветерану порту. З 11.03.2013 року займає посаду начальника 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморск» (а.с. 31-36, 37-39, 41, 71 т. 1).

16.09.2022 року директором порту було видано наказ за №204/О-67 «Про припинення трудового договору», яким 27.09.2022 року ОСОБА_1 було звільнено по п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності працівників (а.с. 73 т. 1).

На підставі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 13.11.2023 року по цивільній справі 501/3617/22, позов ОСОБА_1 був задоволений, вищезазначений наказ про звільнення позивача був визнаний незаконним та скасований, позивач був поновлений на роботі у ДП «МТП «Чорноморськ» на посаді начальника 2 терміналу (а.с. 74-95 т. 1).

21 листопада 2023 року, позивач надіслав на адресу ДП «МТП «Чорноморськ» звернення у якому, він просив керівництво порту негайно скасувати незаконний наказ №204/О-67 від 16 вересня 2022 року та поновити його на посаді начальника 2 терміналу, про прийняте рішення просив письмово повідомити на вказану у зверненні адресу (а.с. 96 т. 1).

29.12.2023 року позивач отримав від ДП «МТП «Чорноморськ» лист №260/11.2-10 від 24.11.2022 року за підписом начальника служби персоналу ОСОБА_4 , а також накази №297 від 22.11.2023 року «Про поновлення на посаді начальника 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» ОСОБА_1 » та №298 від 22.11.2023 року «Про призупинення дії трудового договору з начальником 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» ОСОБА_1 » за підписом директора порту В. Волошина (а.с. 102-105 т. 1).

Таким чином, ОСОБА_1 29 грудня 2023 року дізнався про те, що наказом роботодавця №297 від 22 листопада 2023 року, його було поновлено на посаді начальника 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» за рішенням Чорноморського міського суду Одеської області від 13.11.2023 року (а.с. 104 т. 1).

Отже, позивача не допустили до роботи, оскільки, цього ж дня директор порту Вячеслав Волошин своїм наказом №298 від 22.11.2023 призупинив дію укладеного з позивачем трудового договору до закінчення в Україні періоду воєнного стану (а.с. 105 т. 1).

Згідно преамбули наказу №298, його видано керуючись статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ».

Згідно пункту 1 наказу №298 призупинено дію трудового договору з 22 листопада 2023 року, на термін до припинення або скасування воєнного стану (а.с. 105 т. 1).

11.01.2024 року ОСОБА_1 надіслав звернення на адресу відповідача, у якому зазначив про незаконність призупинення дії трудового договору з 22 листопада 2023 року, через що він безпідставно не працює з вини підприємства та тривалий час не отримує заробітну плату, хоча неодноразово наголошував директору підприємства на тому, що має змогу та готов виконувати роботу, позивач просив скасувати незаконний наказ №298 про призупинення дії трудового договору, долучивши його до виробничої діяльності підприємства (а.с. 109 т. 1).

Однак, листом №51/112-10 від 05.02.2024 року за підписом директора порту Вячеслава Волошина позивачу у цьому було відмовлено (а.с. 139 т. 1).

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю.

Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України).

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття1 від 12 травня 2015 року № 389-VIII Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон №2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами першою та другою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43,44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (№ 2136-ІХ), Призупинення дії трудового договору – це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (№ 2136-ІХ), Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається: інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією; строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.

Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (№2136-ІХ), Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Суд першої інстанції, дослідивши зміст оскаржуваного наказу №298 від 22.11.2023 про призупинення трудового договору з ОСОБА_1 за підписом директора порту Вячеслава Волошина зазначав наступне.

Відповідно до ст.ст. 3, 22 Конституції України, Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з ст.ст. 14, 15 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ, у межах своєї діяльності професійні спілки повинні максимально сприяти забезпеченню обороноздатності держави та забезпечувати громадський контроль за мінімальними трудовими гарантіями, передбаченими цим Законом.

На період дії воєнного стану призупиняється дія статті 44 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та відповідні норми колективних договорів.

Відшкодування працівникам та роботодавцям пов`язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, здійснюється за рахунок коштів держави-агресора, а також коштів, отриманих з/від відповідних фондів на відновлення України, у тому числі міжнародних, міжнародної технічної та/або поворотної чи безповоротної фінансової допомоги, інших джерел, передбачених законодавством.

Порядок визначення і відшкодування працівникам та роботодавцям пов`язаних із трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, у відповідності до вище зазначених норм матеріального права, враховуючи ті обставини, що під час воєнного стану профспілки позбавлені фінансових можливостей реалізації своїх соціальних програм для членів профспілок і їх родин, а призупинення дії трудового договору де-юре позбавляє працівників роботи та єдиного джерела існування, тому саме на Державу покладається зобов`язання забезпечити соціальні гарантії не нижче від прожиткового мінімуму встановленого законом для громадян з якими призупинено дію трудового договору, за рахунок коштів держави-агресора, а також коштів, отриманих з/від відповідних фондів на відновлення України, у тому числі міжнародних, міжнародної технічної та/або поворотної чи безповоротної фінансової допомоги, інших джерел, передбачених законодавством.

Адже, позбавлення засобів існування шляхом призупинення дії трудового договору на період дії військового стану, безпосередньо негативно впливає на людину, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, права і свободу та їх гарантії, які визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю та є змістом і спрямованістю діяльності держави (ст.3 Конституції України).

Згідно з вимогами ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право знати свої права і обов`язки.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Таким чином, при застосуванні нормативно правового акту локальної дії, що стосується прав і обов`язків працівників, саме на роботодавця покладається обов`язок на доведення працівникам порядку та механізму відшкодування працівникам грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України.

При цьому, судом вірно зауважено, що роботодавцем у змісті спірного наказу №298 не було зазначено інформацію про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, а також реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта позивача ОСОБА_1 , що в свою чергу є порушенням ч. 2 ст. 13 Закону № 2136-ІХ.

Судом вірно встановлено, що відповідачем документальних підтверджень щодо виконання норми абз. 1 п. 2 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ (в редакції, чинній на момент прийняття наказу), зокрема, в частині визначення в наказі інформації про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки не надано.

У зв`язку чим, суд дійшов обгрунтованого висновку, що відсутність в спірному наказі №298 зазначеної вище інформації, в тому числі, доведення працівникам порядку та механізму забезпечення мінімальних соціальних гарантій у вигляді відповідного відшкодування працівникам грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України, під час призупинення дії трудового договору, суперечить діючому нормативно-правовому регламентуванню та нормам прямої дії Закону № 2136-ІХ.

Щодо можливостей ДП МТП «Чорноморськ» забезпечувати позивача роботою, а позивача її виконувати, судом зазначено наступне.

Як випливає з аналізу положень частини 1 статті 13 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», таке право роботодавця щодо призупинення трудового договору з працівником настає за певних умов, зокрема, за таких як абсолютна неможливість через збройну агресію роботодавцем надати роботу, а працівником виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.

Наведена вище спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Відповідно до роз`яснень Міністерства економіки України в Листі за №4712-06/22838-09 від 09.05.2022, під абсолютною неможливістю надання роботодавцем та виконання працівником роботи слід розуміти: знищення виробничої, організаційної, технічної можливості, засобів виробництва або майно роботодавця в результаті бойових дій; їх функціонування є неможливим; переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливе; за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, або роботодавець може надавати роботу, призупиняти дію трудового договору не можливо.

У кожному окремому випадку слід виходити із конкретних умов, які склалися у відповідній місцевості, а також з можливості реальної загрози життю та здоров`ю працівників.

Таким чином, аналізуючи зазначену норму матеріального права, до основної умови для призупинення дії трудового договору є одночасна абсолютна неможливість надання роботи та абсолютна неможливість виконання роботи у зв`язку з військовою агресією.

З системного аналізу вищевказаних норм вбачається, що першочерговим для суду є встановити можливість або відсутність такої можливості у роботодавця надати роботу працівнику.

Судом вірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 обіймає посаду начальника 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ».

Згідно змісту посадової інструкції начальника терміналу (комплексу) від 30.12.2016 року №933/11.1-2.2, основним трудовим обов`язком начальника терміналу є адміністративно-управлінська діяльність спрямована на організацію виробничої діяльності терміналу (організація та контроль за навантажувально-розвантажувальними роботами) (а.с. 142-147 т. 1).

Згідно з пунктом 2.1 Статуту ДП «МТП «Чорноморськ» затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України №449 від 15 грудня 2017 року, Підприємство утворено з метою організації і надання послуг зі здійснення технологічних вантажних операцій з переміщення вантажів з одного виду транспорту на іншій, обслуговування суден, пасажирів і вантажів, перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать Підприємству, а також для отримання прибутку (а.с. 45-54 т. 1).

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про морські порти України» у морських портах надаються послуги з обслуговування суден, здійснення операцій з вантажами, у тому числі проведення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів та інші послуги, передбачені законодавством.

Факт введення в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану є загальновідомим.

Судом вірно зазначено, що причиною видання наказу від 22.11.2023 року за №298 про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , якою керувався директор ДП «МТП «Чорноморськ», була наявність ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-ІХ.

Проте, у чому полягає неможливість забезпечити позивача роботою у зв`язку із військовою агресією проти України в оскаржуваному наказі не зазначено.

При цьому, ДП «МТП «Чорноморськ» не надало до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту неможливості роботодавця забезпечити працівника ОСОБА_1 роботою відповідно до кола його обов`язків - виконувати обов`язки начальника вантажного терміналу підприємства, а також доказів, які б свідчили про неможливість здійснення відповідачем своєї діяльності, призупинення чи припинення діяльності ДП «МТП «Чорноморськ».

Суд першої інстанції, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, обґрунтовано не погодився з тим, що надані відповідачем докази підтверджують фактичне та реальне припинення господарської діяльності та виробничої діяльності відповідача, внаслідок якого настала абсолютна неможливість роботодавця надавати роботу працівнику, а працівнику виконувати її, бо зазначені документи не свідчить про повне зупинення діяльності.

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання відповідача в наказі №298 на ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-ІХ , на закінчення строку дії «Ініціативи з безпечного транспортування агропродукції через Чорне море» та на блокування акваторії порту «Чорноморськ», оскільки наказ є необґрунтованим, носить формальний характер та не пов`язаний з абсолютною неможливістю надання відповідачем та виконання позивачем роботи за своєю спеціальністю і кваліфікацією.

Судом встановлено, що метою діяльності ДП «МТП «Чорноморськ» є отримання прибутку, а основним видом діяльності підприємства навіть у умовах військового стану, є організація і надання послуг зі здійснення технологічних вантажних операцій з переміщення вантажів з одного виду транспорту на іншій.

В матеріалах справи знаходиться наказ Міністерства інфраструктури України від 28 квітня 2022 року № 256, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2022 року за №470/37806 «Про закриття морських портів» (а.с. 106-107 т. 1).

Відповідно до вказаного наказу з дня його офіційного опублікування морські порти Бердянськ, Маріуполь, Скадовськ, Херсон у зв`язку із повномасштабною війною, яку Російська Федерація розв`язала 24 лютого 2022 року є закритими до відновлення контролю над зазначеними морськими портами.

У той же час, наказ Міністерства інфраструктури України від 28.04.2022року № 256 «Про закриття морських портів» не може бути підставою для призупинення дії трудового договору іншим працівникам, окрім згаданих портів, зокрема з працівникам ДП «МТП «Чорноморськ», оскільки усі інші філії ДП «АМПУ» та усі інші державні та приватні портові оператори працювали та продовжують працювати лише з певними обмеженнями.

При цьому, загально відомим та таким, що не потребує доказування є той факт, що 22 липня 2022 року, Міністром інфраструктури Олександром Кубраковим, як офіційним представником від України, було підписано у Стамбулі «Ініціативу щодо безпечного транспортування зерна та харчів з українських портів», яка по суті розблокувала три українські порти: Південий, Одеський, Чорноморськ, з яких починаючи з 01.08.2022 року розпочалося відвантаження зерна та іншої аграрної продукції на експорт.

У зв`язку з цим, в акваторії морського порту «Чорноморськ» відновилась виробнича діяльність ДП «МТП «Чорноморськ» яка продовжується.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Натомість, за встановленими обставинами справи вбачається, що на час видачі оспорюваного наказу №298 про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи, ДП «МТП «Чорноморськ» працювало та здійснювало свій основний вид діяльності та надавало послуги, як державний портовий оператор, тобто у відповідача були відсутні правові підстави для призупинення дії трудового договору з позивачем, оскільки наданими доказами підтверджено можливість роботодавця («ДП «МТП «Чорноморськ») забезпечити позивача ОСОБА_1 виконанням роботи за укладеним трудовим договором, що підтверджує можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

При цьому, судом було звернуто увагу, що дію трудових договорів відповідач призупинив вибірково з окремими працівниками, у тому числі з позивачем, але не з усіма працівниками, тобто вибірковий підхід відповідача до призупинення дії трудового договору не з усіма працівниками свідчить про порушення рівності трудових прав громадян України, а також про допущення відповідачем дискримінації у сфері праці щодо позивача, оскільки призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням.

Поміж цим, судом звернуто увагу на те, що після призупинення дії трудового договору з позивачем, відповідач здійснював прийом на роботу у ДП «МТП «Чорноморськ», зокрема прийняв на посаду начальника СКПС, яка є аналогічною з позивачем, іншого працівника, про що не заперечується представником відповідача.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, реалізуючи свої права, як це передбачено частиною третьою статті 13 ЦК України, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні трудових прав працівник і роботодавець повинні додержуватися моральних засад суспільства. Не допускається використання наданих трудових прав та виконання обов`язків на підставі зловживання.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем та фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець та фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані; у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. При відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються, тому тут не йдеться про звільнення з роботи. Однак, при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та ДП «МТП «Чорноморськ» існує довготривалий трудовий спір, що підтверджується багаточисленними судовими справами: 501/2703/16-ц, 501/768/17, 501/2342/19, 501/4356/19, 501/2098/21, 501/2107/21, 501/1611/21, 501/3148/22, 501/3617/22.

Також судом звернуто увагу на те, що після виданого наказу №297 від 22.11.2023 року про поновлення позивача на роботі, відповідач одночасно видав наказ №298 про призупинення дії трудового договору, таким чином, на правовідносини позивача та ДП «МТП «Чорноморськ» розповсюджується останній наказ, за яким дія трудового договору призупинена.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що наказом №297 від 22.11.2023 року, ОСОБА_1 було поновлено на посаді начальника 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» і тією ж датою, 22 листопада 2023 року директор ДП «МТП Чорноморськ» Вячеслав Волошин видав наказ №298 «Про призупинення дії трудового договору з начальником 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» ОСОБА_1 », відповідно до якого роботодавець фактично не допустив позивача до роботи, відсторонивши від виконання трудових функцій, внаслідок чого позивач був незаконно позбавлений можливості отримувати заробітну плату, що грубо порушує ст. 43 Конституції України.

Оскільки, у відповідності до встановлених обставин справи, ДП «МТП «Чорноморськ» мало можливість надання позивачу роботи у період з 14.11.2023 року по 30.11.2023 року, а позивачу - її виконувати, що зроблено відповідачем не було, суд дійшов вірного висновку, що наказ директора ДП «МТП «Чорноморськ» № 298 від 22.11.2023 року «Про призупинення дії трудового договору з 22 листопада 2023 року з начальником 2 терміналу Старюченком Вадимом Вікторвоичем» не відповідає положенням статті 13 Закону України № 2136-ІХ від 15.03.2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Таким чином, починаючи з 22 листопада 2023 року призупинення трудових відносин триває без наявності на те згоди працівника та за умови наявності можливості обох сторін виконувати трудові відносини.

Крім того, період часу, протягом якого позивач не працює через незаконний наказ, слід вважати вимушеним прогулом, який продовжився з 22 листопада 2023 року та триває до дня його скасування, і фактичного допуску позивача на робоче місце.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку, судом зазначено наступне.

Призупинення трудового договору з працівником відповідно до положень статті 13 Закону України №2136-ІХ від 15 березня 2022 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» хоча і не припиняє трудових відносин і не є звільненням у розумінні положень КЗпП України, проте фактично позбавляє працівника роботи і належного йому заробітку, який би він отримав, коли б працював на своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов`язки.

Відповідно до змісту ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У КЗпП України відсутня норма права, яка б безпосередньо регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.

Відповідно до ст. 32 Постанови Пленуму ВС України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 №9, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348).

Разом з цим, відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» Якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу(ст. 235 КЗпП).

Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_1 можливості працювати та призвели до порушення його конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, суд на законних підставах застосував до спірних правовідносин норму ч. 2 ст. 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини, та покладає на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час його перебування у вимушеному прогулі.

Згідно з п. 5 Постанови КМ України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» за №100 від 08.1995 року зі змінами, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 вищезазначеної постанови, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом вірно встановлено, що оскільки дію трудового договору з позивачем було призупинено з 22 листопада 2023 року, розрахунковим періодом є вересень та жовтень 2023 року.

Також судом вірно встановлено, що у вказаний період позивач перебував у вимушеному прогулі, що підтверджується рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 13.11.2023 року по цивільній справі №501/3617/22 (а.с. 74-95 т. 1).

Однак, на підставі рішення Іллічвського міського суду Одеської області від 13.11.2023 року по цивільній справі №501/3617/22 роботодавець не забезпечив фактичний допуск до роботи, натомість видав спірний наказ №298, та фактично продовжив вимушений прогул позивача.

Як було встановлено судом, період часу, протягом якого позивач не працює і йому не виплачується заробітна плата через незаконний наказ №298, продовжився з 22 листопада 2023 року та триває до дня його скасування, і до фактичного допуску позивача на робоче місце, а тому вказаний період слід вважати вимушеним прогулом не з вини працівника.

Визначаючись у даній справі з сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу (заробітній зарплати, яку працівнику б нараховували, якщо б не призупинення дії трудового договору), що підлягає стягненню на користь позивача, суд обґрунтовано застосував методику розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначеного у вказаному вище рішенні Іллічівського міського суду Одеської області від 13.11.2023 року по цивільній справі №501/3617/22.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що пунктом 1.2 та 3.1 Колективного договору ДП «МТП «Чорноморськ», передбачено, що розміри тарифних ставок і схеми посадових окладів працівників встановлюються з урахуванням мінімальних гарантій, визначених Галузевою (регіональною) угодою.

Штатним розписом 2 терміналу затвердженого наказом №167 від 30.03.2018 року позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі 11673 грн. (часовою тарифною ставкою у розмірі 70,32 грн.) (а.с. 111 т. 1).

У пункті 3.3.7 Колективного договору ДП «МТП «Чорноморськ» зазначено, що адміністрація ДП «МТП «Чорноморськ» зобов`язана виплачувати працівникам порту винагороду за стаж роботи в порту і за результатом роботі за рік згідно Додатків 4,5.

При цьому, додатком 4 Колективного договору передбачене, що надбавка за вислугу років нараховується працівникам порту в залежності від безперервного стажу роботи на підприємстві, при цьому, з трудової книжки позивача вбачається, що він пропрацював у ДП «МТП «Чорноморськ» 30 років, що передбачає надбавку за вислугу років 15% від посадового окладу.

Відповідно до підпункту 3.3.4 Колективного договору ДП «МТП «Чорноморськ» позивачу щомісяця нараховується надбавка за вислугу років у розмірі 15% від розміру посадового окладу 11673,00 грн., що складає 1751,00 грн. (додаток 4 Колективного договору).

Таким чином, за вересень 2023 року з/п складає: 11673 грн. + 1751 грн. (вислуга років) = 13424 грн. За жовтень 2023 року з/п складає: 11673 грн. + 1751 грн. (вислуга років)= 13424 грн.

Середньомісячна заробітна плата складає: (13424 грн. + 13424 грн.) : 2 = 13424 грн.

У вересні було 21 робочий день, в жовтні було 22 робочих дні, загальна кількість робочих днів складає: 43 р/д.

Середня кількість робочих днів складає: 43 : 2 = 21,5 р/д.

Середньоденний заробіток працівника складає: 13424 грн. : 21,5 = 624,37 грн.

Термін вимушеного прогулу з 22.11.2023 року по 06.04.2026 року складає 619 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.11.2023 року по 06.04.2026 року становить: 624,37 грн. х 619 = 386485,03 грн.

Колегія суддів погоджується з вказаним розрахунком, оскільки він відповідає вимогам Закону.

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про визнання незаконним та скасування пункту 1 наказу ДП «МТП «Чорноморськ» від 22.11.2023 року №298 «Про призупинення дії трудового договору з начальником 2 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» ОСОБА_1 » та поновлена дія трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та ДП «МТП «Чорноморськ», а також стягнення з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 22.11.2023 року по 06.04.2026 року у розмірі 386485,03 грн.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги ДП «МТП «Чорноморськ» про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що наказ є необґрунтованим, носить формальний характер та не пов`язаний з абсолютною неможливістю надання відповідачем та виконання позивачем роботи за своєю спеціальністю, оскільки не взяв до уваги надані докази на підтвердження правових підстав для призупинення дії трудового договору, а саме докази тимчасового припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки суд першої інстанції при розгляді справи встановив фактичні обставини щодо наявності трудових відносин між сторонами, а також умов та підстав видання оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору.

Крім того, колегія суддів вважає вірним висновок суду про те, що відповідачем не доведено наявності сукупності умов, визначених статтею 13 Закону України №2136-ІХ, необхідних для правомірного призупинення трудового договору, зокрема щодо одночасної неможливості як роботодавця, так і працівника виконувати свої обов`язки.

Доводи про те, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягає задоволенню, колегія суддів вважає необґрунтованими за відсутністю підстав для відмови у його стягненні, приймаючи до уваги незаконність виданого наказу, так як незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати та призвели до порушення його конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, у зв`язку з чим відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу середній заробіток за час його перебування у вимушеному прогулі.

Доводи про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що вимоги про скасування наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку не підлягають негайному виконанню, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до п. 2 і п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про: 2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; 4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» – залишити без задоволення.

Рішення Чорноморського міського суду Одеської області від 06 квітня 2026 року– залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 12 серпня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ Р.Д. Громік

______________________________________ М.М. Драгомерецький