Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №509/1255/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/7014/26

Справа № 509/1255/26

Головуючий у першій інстанції Козирський Є.С.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних

справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 травня 2026 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФЛЕКСІС», треті особи: Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий Олексій Сергійович, ОСОБА_1 , про скасування рішень державного реєстратора та скасування змін у Державному реєстрі речових прав

встановив:

01 березня 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним вище позовом у якому просить:

1.Визнати незаконними та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого О.С., який діяв як державний реєстратор речових прав на нерухоме майно:

-індексний номер 82885211 від 16 січня 2026 року щодо зміни іпотекодержателя у записі № 63159210;

-індексний номер 82885411 від 16 січня 2026 року щодо зміни іпотекодержателя у записі № 63159345.

2.Скасувати внесені на підставі зазначених рішень зміни до записів про іпотеку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позов обґрунтовано тим, що зазначені вище реєстраційні дії та внесені зміни до записів про іпотеку у Державному реєстрі речових право на нерухоме майно, на підставі яких іпотекодержателем замість АТ «Державний експортно-імпортний банк України», визначено ТОВ «ФК «Флексіс» є неправомірними, оскільки вчинені приватним нотаріусом, як державним реєстратором, під час дії ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 вересня 2025 року у справі №509/5172/25, якою заборонено вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо земельної ділянки кадастровий номер 5123755800:02:008:0418.

19 квітня 2026 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 звернувся із позовом у якому просить:

1.Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого О.С. від 13 січня 2026 року (індексний номер рішення 82882767) про державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_1 на 11/100 частини земельної ділянки кадастровий номер 5123755800:02:008:0418.

2.Скасувати внесений на підставі зазначеного рішення запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №30538702.

Позов обґрунтовано тим, що зазначені вище реєстраційні дії та внесені зміни до записів про іпотеку у Державному реєстрі речових право на нерухоме майно на підстави яких припинено право власності ОСОБА_1 на 11/100 частини земельної ділянки кадастровий номер 5123755800:02:008:0418 є незаконними, оскільки вчинені приватним нотаріусом, як державним реєстратором, під час дії ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 вересня 2025 року у справі №509/5172/25, якою заборонено вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо цього майна.

Як на підставу прийняття цього позову, ОСОБА_1 посилався на те, що оспорюване ним рішення приватного нотаріуса від 13 січня 2026 року, та рішення цього ж нотаріуса від 16 січня 2026 року, які оскаржує ОСОБА_2 є елементами єдиного юридичного складу, спрямованого на зміну правового режиму майна, включеного до предмету іпотеки за договорами іпотеки №60407Z73 від 23 жовтня 2007 року та №60408Z73 від 02 вересня 2008 року, що унеможливлює їх ізольований правовий аналіз та обумовлює необхідність їх спільного судового розгляду.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 травня 2026 року відмовлено у прийнятті позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 травня 2026 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За доводами апеляційної скарги суд першої інстанції фактично підмінив передбачений законом критерій «самостійні вимоги щодо предмета спору» критерієм «тотожності юридичних фактів», що не передбачено положеннями цивільного процесуального законодавства.

У цій справі матеріально-правовим об`єктом є правовий режим земельної ділянки кадастровий номер 5123755800:02:008:0418 та законність реєстраційних дій, вчинених щодо неї у період дії судової заборони від 16 вересня 2025 року, а тому висновок суду про «інший предмет спору» є передчасним та ґрунтується на неправильному застосуванні статті 52 ЦПК України.

Реєстраційні дії від 13 січня 2026 року та 16 січня 2026 року не є самостійними та ізольованими юридичними фактами, навпаки вони є елементами єдиної послідовної дії, спрямованої на зміну правового режиму предмета іпотеки всупереч прямій судовій забороні, встановленій ухвалою суду від 16 вересня 2025 року.

Фактично суд першої інстанції наперед виключив можливість спільної судової оцінки взаємопов`язаних реєстраційних дій, хоча саме необхідність встановлення їх взаємозв`язку і є одним із ключових питань, що підлягає дослідженню під час розгляду справи по суті.

Суд першої інстанції не лише не надав оцінки наведеним правовим висновкам Верховного Суду, але й фактично застосував критерії, які ані статтею 52 ЦПК України, ані практикою Верховного Суду не передбачені.

На вказану апеляційну скаргу ТОВ «Флексіс» подало відзив у якому просить, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 травня 2026 року без змін. Як на підставу заперечень проти доводів апеляційної скарги посилається на те, що позов, поданий ОСОБА_2 стосується виключно зміни іпотекодержателя (забезпечувального права), тоді як позов ОСОБА_1 спрямований на оскарження припинення його права власності. Це принципово різні речові права з різним правовим режимом, різними суб`єктами захисту та різними правовими наслідками. Зміна іпотекодержателя не залежить від наявності чи відсутності права власності у ОСОБА_1 на частку земельної ділянки.Так, у цій справі предметом спору є правомірність рішень державного реєстратора від 16.01.2026 року про зміну іпотекодержателя з АТ «Державний експортно-імпортний банк України», визначено ТОВ «ФК «Флексіс» за договорами іпотеки №60407Z73 та №60408Z73 (забезпечувальне речове право — іпотека). Натомість позовні вимоги ОСОБА_1 спрямовані на оскарження реєстраційної дії від 13 січня 2026 року, якою було припинено його право власності на 11/100 частки земельної ділянки кадастровий номер 5123755800:02:008:0418. Ці реєстраційні дії мають принципово різну правову природу: припинення права власності ОСОБА_1 здійснено 13 січня 2026 року на підставі судових рішень у справі №509/5900/18 (постанова Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, якою було відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову про визнання за останнім права власності на 11/100 частин земельної ділянки та ухвала Верховного Суду від 25 червня 2021 року ). Тобто це виконання судового акту, який набрав законної сили; зміна іпотекодержателя 16 січня 2026 року здійснена на підставі договору про відступлення прав вимоги від 29 грудня 2025 року. Оскаржувані в кожному випадку реєстраційні дії ґрунтуються на різних юридичних фактах, стосуються різних видів речових прав (право власності та іпотека) та мають різні правові підстави. Зміна іпотекодержателя не ставить під сумнів і не залежить від наявності чи відсутності у ОСОБА_1 права власності на частку земельної ділянки, оскільки іпотека є обтяженням майна незалежно від складу його власників. Отже, вимоги ОСОБА_1 не стосуються предмета спору у справі №509/1255/26, а спрямовані на захист іншого суб`єктивного права в межах інших правовідносин.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , посилаючись на обставини, які є подібними доводам апеляційної скарги, просить задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , підтримуючи раніше наведені ним доводи апеляційної скарги, просить відхилити заперечення, наведені ТОВ «Флексіс» у відзиві на апеляційну скаргу з підстав їх необґрунтованості.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 серпня 2026 року, з огляду на положення ч. 2 ст. 369 ЦПК України, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження за матеріалами, що містяться у справі, зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду про відмову у прийнятті позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, яка підлягає апеляційному оскарженню відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у прийнятті позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що предметом спору у цій справі є виключно правомірність рішень державного реєстратора від 16 січня 2026 року, якими внесено зміни до записів про іпотеку шляхом заміни іпотекодержателя, тобто спірні правовідносини у цій справі стосуються лише забезпечувального речового права — іпотеки, а саме зміни суб`єкта іпотекодержателя, тому позовна вимога третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, повинна стосуватися в цілому саме предмета спору у справі. Однак, позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 спрямовані на оскарження реєстраційної дії від 13 січня 2026 року щодо припинення його права власності на частку земельної ділянки, а також на захист його прав як особи, яка вважає себе співвласником відповідного майна. З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що заявлені ОСОБА_1 вимоги стосуються інших юридичних фактів, іншого часу їх вчинення та іншого виду речового права (права власності, а не іпотеки), ніж ті, що є предметом розгляду у цій справі. Така відмінність свідчить про відсутність тотожності предмета спору, що є обов`язковою умовою для вступу у справу третьої особи із самостійними вимогами. Подана ним позовна заява фактично спрямована на розширення та зміну предмета спору, оскільки потребує дослідження обставин, які не входять до меж первісних позовних вимог, зокрема обставин набуття та припинення права власності на земельну ділянку, правомірності включення її до предмета іпотеки, а також законності реєстраційних дій, які не оскаржуються позивачем у даній справі. Також суд зазначив, що ОСОБА_1 у своїй позовній заяві вказує на наявність окремого судового провадження — справи №509/5172/25, у межах якої вже розглядаються питання щодо його прав на спірну земельну ділянку та правомірності договорів іпотеки, тому заявлені ним вимоги є предметом самостійного судового розгляду і не потребують їх дублювання у межах цієї справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статті 55, 129 Конституції України визначають, що судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом. Реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, у цьому випадку норм ЦПК України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі N 487/10128/14-ц, провадження N 14-473цс18).

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частин першої, третьої статті 52 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов`язки позивача.

За правилами статті 195 ЦПК України положення статей 193 і 194 цього Кодексу застосовуються до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, у якій відкрито провадження.

У частинах першій-третій статті 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

За змістом частини третьої статті 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.

У постанові від 20 березня 2019 року у справі N 910/2987/18 Велика Палата Верховного Суду (провадження 12-24гс19) вказала, що взаємопов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах, а також у тому, що вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися. Подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом.

У постанові від 18 грудня 2019 року у справі N 200/22329/14-ц Велика Палата Верховного Суду (провадження N 14-483цс19) зазначила, що зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для спільного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог унеможливлює задоволення вимог позивача. Зустрічний позов має бути пред`явлений лише до первісного позивача (або одного зі співпозивачів).

Аналіз частини другої статті 193 ЦПК дає підстави для висновку, що суд позбавлений широкого розсуду щодо доцільності прийняття зустрічного позову; умовою цього є посилання у зустрічному позові на обставини, за якими задоволення зустрічного позову матиме наслідком повну або часткову відмову у задоволенні первісного позову та виникнення позовів з одних правовідносин.

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі N 908/1688/20 зазначено, що зустрічний позов може подаватися не лише для захисту проти первісного позову, а й бути самостійним засобом захисту проти відповідача, іноді зустрічний позов може бути спрямовано тільки до заліку первісної вимоги. Подання зустрічного позову надає можливість через спільний розгляд первісної і зустрічної вимоги повніше врахувати правові відносини сторін. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов`язаний з первісним.

Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у такому: а) обидва позови взаємно пов`язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору; взаємна пов`язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах; б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись; в) задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову; подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом (постанова Верховного Суду від 26 грудня 2024 року у справі N 910/7248/24).

З огляду зазначене, а також на процесуальні особливості необхідною умовою набуття статусу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору є дотримання таких критеріїв як: 1) матеріально-правовий (наявність єдиного предмета спору); 2) суб`єктний (позовні вимоги можуть бути пред`явлені як одній стороні, так і декільком сторонам); 3) часовий (вступ у справу відбувається до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження).

Тобто, право на пред`явлення позовної заяви третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не є абсолютним, подаючи позовну заяву заявник повинен дотримуватися вимог ЦПК України щодо форми, змісту, строку подання, а також порядку її подання.

Такий висновок виклав Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2023 року у справі N 727/474/16.

З матеріалів справи убачається, що у цій справі ОСОБА_2 звернулася з позовом до ТОВ «ФК «Флексіс», треті особи: АТ «Державний експортно-імпортний банк України», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий О.С., ОСОБА_1 , у якому посилаючись на неправомірність реєстраційних дій, вчинених приватним нотаріусом Малим О.С., як державним реєстратором, на підставі яких іпотекодержателем замість АТ «Державний експортно-імпортний банк України», визначено ТОВ «ФК «Флексіс», просила визнати незаконними та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого О.С., який діяв як державний реєстратор речових прав на нерухоме майно: індексний номер 82885211 від 16 січня 2026 року щодо зміни іпотекодержателя у записі № 63159210; індексний номер 82885411 від 16 січня 2026 року щодо зміни іпотекодержателя у записі № 63159345 та скасувати внесені на підставі зазначених рішень зміни до записів про іпотеку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом як особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, зазначив, що рішення приватного нотаріуса від 13 січня 2026 року, та рішення цього ж нотаріуса від 16 січня 2026 року, які оскаржує ОСОБА_2 є елементами єдиного юридичного складу, спрямованого на зміну правового режиму майна, включеного до предмету іпотеки за договорами іпотеки №60407Z73 від 23 жовтня 2007 року та №60408Z73 від 02 вересня 2008 року, що унеможливлює їх ізольований правовий аналіз та обумовлює необхідність їх спільного судового розгляду, тому просив суд визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого О.С. від 13 січня 2026 року (індексний номер рішення 82882767) про державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_1 на 11/100 частини земельної ділянки кадастровий номер 5123755800:02:008:0418 та скасувати внесений на підставі зазначеного рішення запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №30538702.

З викладеного вище убачається, що предметом позовних вимог ОСОБА_1 є визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого О.С. від 13 січня 2026 року (індексний номер рішення 82882767) та скасування внесених на підставі зазначеного рішення запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №30538702, у той час як предметом позову, поданого ОСОБА_2 є визнання незаконним та скасування інших рішеннь приватного нотаріуса індексний номер 82885211 та 82885411 щодо зміни іпотекодержателя у записах № 63159210 та № 63159345 та скасування внесених на підставі зазначених рішень змін до записів про іпотеку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відтак, звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 не дотримано матеріально-правовий (наявність єдиного предмета спору) критерій, який є необхідною умовою набуття статусу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, зважаючи на відмінність предмету позову, заявленого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Як убачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, підставою припинення права власності ОСОБА_1 на 11/100 частин земельної ділянки від 13 січня 2026 року (індексний номер рішення 82882767) є судові рішення у справі №509/5900/18, тоді як підставою для прийняття приватним нотаріусом рішення від 16 січня 2026 року (індексний номер 82885211 та 82885411) є договір про відступлення прав вимоги №0026800/1/291225 від 29 грудня 2025 року.

Отже зазначені реєстраційні дії ґрунтуються на різних юридичних фактах, стосуються різних видів речових прав (право власності та іпотеки) та мають різні правові підстави, що спростовує доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд внаслідок порушення норм процесуального права безпідставно повернув йому позовну заяву як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору колегія суддів до уваги не бере.

Суд, вирішуючи питання про прийняття зустрічного позову, має встановити чи виникають позовні вимоги з одних і тих самих спірних правовідносин, чи можливим є зарахування вимог за позовами та чи виключає задоволення зустрічного позову повністю або частково задоволення первісного позову.

Матеріалами справи доведено, що позов ОСОБА_1 не є взаємопов`язаним із первісним позовом, спільний їх розгляд є недоцільним в одному провадженні, оскільки обидва позови подано з метою врегулювання різних спірних правовідносин і задоволення зустрічного позову не виключає повне чи часткове задоволення первісного позову.

У цій справі вимоги за первісним позовом та позовом, поданим скаржником мають різні предмети доказування, різні підстави, а їх вирішення регулюється різними нормами права, тому їх спільний розгляд є недоцільним та може призвести до невиправданого затягування та ускладнення розгляду справи.

Також колегія суддів зазначає, що повернення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, не позбавляє його права на звернення до суду із самостійними позовними вимогами у загальному порядку.

За таких обставин повернення позовної заяви особі, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, не є обмеженням доступу до правосуддя та не свідчить про порушення судами першої інстанцій норм процесуального права.

Як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§ § 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява N 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява N 49684/99).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду з якими не погоджується скаржник.

Доказів, які б спростували правильні висновки суду, скаржником не надано.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: О.Ю. Карташов

М.В. Назарова