Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №946/5647/21 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6538/26

Справа № 946/5647/21

Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Коновалова В.А., Назарова М.В.,

за участю секретаря судового засідання Соболєвої Р.М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Пащенко Т. П., у приміщенні того ж суду,

у цивільний справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати і соціальних внесків,-

установив:

Короткий виклад обставин справи

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати і соціальних внесків. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач у справі, фізична особа-підприємець — ОСОБА_2 надає послуги з перевезення пасажирів міським транспортом, а саме, міський маршрут № 14 по місту Ізмаїл. У травні 2019 року, а відповідно до запису у трудовій книжці позивача 30.04.2019 року, він був працевлаштований на посаду «водій маршрутного таксі». Відповідно до ст. 24 КЗпП України трудовий договір між ОСОБА_1 та відповідачем має бути письмовим обов`язково. Прийняття на роботу та звільнення оформлюються наказами на підставі його заяв і наказів відповідача. До 12.04.2021 року жодних заяв щодо звільнення або прийняття на роботу відповідачу позивач не подавав. В порушення вимог законодавства відповідач у справі трудового договору з позивачем не уклав, самостійно без попереджень звільняв його з роботи і приймав, хоча позивач безперервно виконував обов`язки за посадою «водії маршрутного таксі». Наприкінці минулого року позивач отримав доступ до даних персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України і виявив, шо за період роботи за наймом у ОСОБА_2 він був декілька разів звільнений і знову працевлаштований, хоча фактично весь час з квітня 2019 року по квітень 2021 року виконував свої обов`язки відповідно до займаної посади - «водій маршрутного таксі». Дані обставини підтверджуються подорожніми листами за період виконання обов`язків за займаною посадою, проходженням щорічних медичних оглядів, показаннями свідків. За період роботи позивача мінімальна заробітна плата складала за період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року 4173,00 грн., з 01.01.2020 року по 31.08.2020 року 4723,00 грн., з 01.09.2020 року по 31.12.2020 року 5000.00 грн., а з 01.01.2021 року і до моменту припинення виконання трудових обов`язків 6000,00 грн. Враховуючи дані Пенсійного фонду України за період виконання трудових обов`язків з квітня 2019 року по квітень 2021 року позивачу не нараховувалася заробітна плата у травні 2019 року за 24 календарні дні, що становить 3251,61 грн. і єдиний соціальний внесок у сумі 715,35 грн., у липні 2019 року – зарплата 4200,00 грн. і ЄСВ – 924,00 грн., у вересні 2019 року - зарплата 4200,00 грн. і ЄСВ 924,00 грн., у березні 2020 року - зарплата 2451,61 грн. і ЄСВ 539,35 грн., з квітня 2020 року по серпень 2020 року – зарплата 4750,00 грн. щомісячно і ЄСВ 1045,00 грн. щомісячно, з вересня 2020 року по листопад 2020 року – зарплата 5000,00 грн. щомісячно і ЄСВ 1100,00 грн. щомісячно, з січня 2021 року по березень 2021 року – зарплата 6000,00 грн. щомісячно і ЄСВ 1320,00 грн. щомісячно, квітень 2021 року – зарплата 2400,00 грн. і ЄСВ 528,00 грн., разом – зарплата 59452,61 грн. і ЄСВ 13079,70 грн. Також відповідач не нарахував та не виплатив позивачу при звільненні компенсації за невикористані відпустки. За період роботи з 30.04.2019 року по 30.04.2020 року 24 календарні дні - розмір компенсації відпустки 2595,60 грн., за період роботи з 30.04.2020 року по 12.04.2021 року 23 календарні дні – розмір компенсації відпустки 2998,80 грн. У період з 30.04.2019 року по 30.04.2020 року за 24 дні відпустки сума компенсації становить 3458,64 грн., з 30.04.2020 року по 12.04.2021 року за 23 дні відпустки сума компенсації становить 3891,14 грн., разом – 7349,78 грн. В зв`язку з тим, що відповідачем у справі були порушені його трудові права 12.04.2021 року позивач змушений був подати заяву про звільнення з займаної посади у визначений строк, а саме, з 12.04.2021 року, що передбачено ч.3 ст.38 КЗпП України. У випадку звільнення з цієї причини ст. 44 КЗпП України передбачає виплату вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, що складає 6000,00 грн. х 3 і дорівнює 18000,00 грн. В зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 відмовляється добровільно оформити трудові відносини з позивачем за весь час фактичного виконання ним обов`язків за посадою «водій маршрутного таксі», позивач просить суд встановити факт перебування в трудових відносинах між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , з найманим працівником ОСОБА_1 , за посадою «водій маршрутного таксі» за період з 30.04.2019 року по 12.04.2021 року, нарахувати і стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , заробітну плату, податки і єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на користь ОСОБА_1 за період з 30.04.2019 року по 12.04.2021 року по місяцях: травень 2019 року за 24 календарні дні, що становить 3251,61 грн. і єдиний соціальний внесок у сумі 715,35 грн., липень 2019 року зарплата 4200.00 грн. і ЄСВ - 924.00 грн., серпень 2019 року — зарплата 4200,00 гри. і ЄСВ - 924,00 грн., вересень 2019 року зарплата 4200,00 грн. і ЄСВ 924,00 грн., березень 2020 року — зарплата 2451,61, ЄСВ 539,35 грн., з квітня 2020 року по серпень 2020 року - зарплата 4750,00 грн. щомісячно і ЄСВ 1045,00 гри. щомісячно, з вересня 2020 року по листопад 2020 року — зарплата 5000,00 грн. щомісячно і ЄСВ 1100, 00 грн. щомісячно, з січня 2021 року по березень 2021 року – зарплата 6000,00 грн. щомісячно і ЄСВ 1320,00 грн. щомісячно, квітень 2021 року – зарплата 2400,00 грн. і ЄСВ – 528,00 грн., разом – зарплата 59452,61 грн. і ЄСВ 13079,70 грн., компенсацію за невикористані відпустки у сумі 7349,78 гpн. і ЄСВ 1616,95 грн., вихідну допомогу у сумі 18000,00 грн. і ЄСВ 3960,00 грн.

Ухвалою суду від 03.03.2026 року замінено первісного відповідача ФОП ОСОБА_2 на належного відповідача – ОСОБА_2 , у зв`язку з припиненням ФОП з 08.07.2024 року.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати і соціальних внесків – задоволено частково.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що позивач довів фактичне виконання роботи в спірні періоди, тоді як роботодавець не підтвердив належними кадровими та розрахунковими документами перерви у трудових відносинах і проведення повного розрахунку.

Що стосується стягнення ЄСВ на користь ОСОБА_1 , суд прийшов до висновку, щодо відмови в задоволенні позову в цій частині, оскільки, законодавством не передбачено стягнення з роботодавця на користь працівника ЄСВ.

Суд зазначив, що як вбачається з наказу ФОП ОСОБА_2 №10 від 28.05.2021 року ОСОБА_1 було звільнено з 30.05.2021 року за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України. Даний наказ не оскаржувався позивачем та не було заявлено позивачем суду вимогу щодо зміни формулювання звільнення з п.4 ст. 40 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тому вимоги в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні у сумі 18000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Оцінюючи докази у їх сукупності суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заробітної плати в розмірі 59452,61 грн. та компенсації за всі невикористані ОСОБА_1 дні щорічної відпустки в розмірі 7349,78 грн. з ОСОБА_2 . В іншій частині позову відмовлено у зв`язку з недоведеністю та необґрунтованістю.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23.03.2026 - скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, посилається на неповне з`ясування обставин справи, неналежну оцінку доказів та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що суд безпідставно визнав безперервними трудові відносини сторін у період з 30.04.2019 по 12.04.2021, не врахувавши записи у трудовій книжці та накази про неодноразове прийняття і звільнення ОСОБА_1 .

Зокрема, скаржник вказує, що позивач працював у відповідача лише в окремі періоди, а накази про його звільнення позивачем не оскаржувалися.

Також вважає безпідставним повторне стягнення заробітної плати за періоди, за які, відповідно до відомостей ПФУ форми ОК-5, позивачу вже здійснювалися нарахування.

Щодо спірних періодів липень–вересень 2019 року та квітень–листопад 2020 року скаржник зазначає, що належних доказів фактичного виконання позивачем трудових обов`язків не надано.

На його думку, документи щодо участі ФОП у конкурсі на перевезення не підтверджують працевлаштування позивача, достовірність та походження шляхових листів і журналів перевірки транспортних засобів є сумнівними, а показання допитаних свідків не можуть вважатися об`єктивними через їх дружні або родинні зв`язки з позивачем.

Відповідач наголошує, що для встановлення факту трудових відносин необхідним є підтвердження фактичного виконання трудової функції, підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення умов праці та виплати винагороди.

Водночас сам позивач зазначав, що у спірні періоди заробітної плати не отримував, що, на переконання скаржника, свідчить про відсутність у цей час трудових відносин.

Позиція учасників справи.

Не погодившись з доводами апеляційної скарги, позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 .

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти її задоволення та зазначає, що доводи апелянта фактично повторюють позицію відповідача, викладену під час розгляду справи судом першої інстанції, були предметом дослідження суду та не підтверджені належними доказами.

Позивач наполягає, що перебував у безперервних трудових відносинах із ФОП ОСОБА_2 з 30.04.2019 по 12.04.2021, що, на його думку, підтверджується записом у трудовій книжці, показаннями свідків, маршрутними листами та журналами перевірки технічного стану транспортних засобів.

При цьому зазначає про суперечності у поясненнях відповідача щодо дат та підстав його прийняття і звільнення, а також щодо перебування трудової книжки у роботодавця.

Доводи апеляційної скарги про недостовірність маршрутних листів і журналів позивач вважає безпідставними, зазначаючи, що відповідні документи оформлювалися посадовими особами, а він особисто записів до них не вносив.

Також заперечує проти тверджень про недостовірність показань свідків лише через їх дружні чи родинні відносини з ним.

Крім того, позивач стверджує, що заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку йому фактично не виплачувалися, а відсутність нарахувань у певні періоди не свідчить про відсутність трудових відносин, оскільки фактичне виконання ним роботи підтверджується іншими доказами.

Щодо явки сторін.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, клопотань про відкладення не надходило, що не перешкоджає апеляційному перегляду.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено,згідно відповіді на запит Міністерства юстиції України Сорока В.М. зареєстрований як фізична особа - підприємець, та здійснює підприємницьку діяльність за основним видом діяльності за КВЕД: 49.31 «Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення». (а.с. 37 т.1)

Дані обставини також підтверджуються актом Головного управління Держпраці в Одеській області від 05.03.2021 року № ОД 093/368/АВ, складеного за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства про працю відносно фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 , ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа - підприємець, здійснює підприємницьку діяльність за основним видом діяльності за КВЕД: 49.31 «Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення». Має в наявності працевлаштованих працівників – на момент перевірки 4 особи. В акті зазначено: «В ході інспекційного відвідування підприємцем надане письмове пояснення : Я фізична особа – підприємець ОСОБА_2 здійснюю підприємницьку діяльність у місті Ізмаїл, за основним видом діяльності – пасажирські перевезення з 2007 року, працюю на міському маршруті пасажирських перевезень №14. У мене працює 4 найманих працівника, в тому числі ОСОБА_1 ….» (а.с. 243-251 т.1)

Виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області надані відомості та копії документів про участь ФОП ОСОБА_2 у конкурсі на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, на якому фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 визнано переможцем конкурсу на маршруті № 14 в режимі «маршрутне таксі» та укладено договір на перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 15.02.2019 року № 74/19 терміном на 5 років (лист від 09.01.2026 року № 5812/0124/13-05).

Як вбачається з відомостей трудової книжки, а саме запису №35 ОСОБА_1 , він перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 з 30.04.2019 року, займаючи посаду водія маршрутного таксі(а.с.8 т.1).

Відповідно до запису №36 трудової книжки ОСОБА_1 . Наказом №15 від 30.06.2019 року, ОСОБА_1 був звільнений за власним бажанням згідно з ст.38 КЗПП України.

Згідно заяви від 12.04.2021 року ОСОБА_1 просив ФОП ОСОБА_2 звільнити його з 12.04.2021 року за ч.3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням трудового законодавства роботодавцем з внесенням в трудову книжку запису про непереривні трудові відносини з 30.04.2019 року по 12.04.2021 року, який підтверджується внесеним ЄСВ, а також, виплатою належної індексації заробітної плати, компенсацій за невикористану відпустку, та трьохмісячної вихідної допомоги (а.с.25 т.1).

Як вбачається з наказу ФОП ОСОБА_2 №10 від 28.05.2021 року ОСОБА_1 було звільнено з 30.05.2021 року за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.(а.с. 137 т.1)

Згідно пояснень позивача він безперервно працював у ФОП ОСОБА_2 з 30.04.2019 року по 12.04.2021 року.

Згідно пояснень відповідача позивач був у нього працевлаштований 24.05.2019 року згідно його заяви про прийняття на роботу. Наказом від 30.06.2019 року його було звільнено з роботи за власним бажанням та з цим наказом він був ознайомлений під підпис. Другий раз позивача було прийнято на роботу наказом від 01.10.2019 року з 02.10.2019 року. З наказом позивач був ознайомлений. Наказом від 16.03.2020 року позивача було звільнено з роботи за власним бажанням з 16.03.2020 року. Третій раз позивача було прийнято на роботу наказом від 01.12.2020 року з 01.12.2020 року за гнучким графіком роботи, а саме: з 07-00 до 15-00 години або з 11-00 години до 20-00 години. 12.04.2021 року позивач звернувся із заявою про звільнення з посади водія 12.04.2021 року. Позивачем надано копію трудової книжки, в якій вказано, що він прийнятий на роботу з 30.04.2019 року, але при внесені запису ФОП ОСОБА_2 допустив помилку, вказавши 30.04.2019 року замість вірного – ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стосовно не внесення інших записів про прийняття на роботу позивача та звільнення його з неї, зазначив, що позивач попросив в нього трудову книжку, а потім її не повернув. Таким чином, він був позбавлений можливості внести відповідні записи до неї. Позивач мав продовжувати працювати, але з 13.04.2021 року він не вийшов на роботу. За участю медичної сестри по випуску транспортних засобів ОСОБА_3 та механіка з випуску транспортних засобів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 був складений акт про те, що позивач не вийшов на роботу з 13.04.2021 року. 28.05.2021 року відповідач видав наказ №10, згідно якого позивача було звільнено з 30.05.2021 року за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.

Як вбачається з шляхових листів за період: б/н за січень 2020 року, б/н за червень 2020 року, б/н за липень 2020 року, № 26 на період з 16 по 31 липня 2020 року, № 27 на період з 01 по 31 серпня 2020 року, № 27 на період з 01 по 31 листопада 2020 року, № 26 на період 01-31 грудня 2020 року, № 24 за період 01-31 січня 2021 року, № 25 на період з 01 по 28 лютого 2021 року, № 24 на період з 01 по 30 квітня 2021 року, вони видані водіям ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на автомобіль марки Рута, державний номер НОМЕР_1 в розпорядження по місту маршрут № 14. На шляховому листі підпис механіка про дозвіл виїзду. На звороті шляхового листа штампи про дозвіл виїзду з зазначенням дат та часу виїзду, засвідчені підписами механіка (а.с. 9-20 т.1).

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного Фонду України форми ОК -5, вбачається, що відповідачем нараховувалась заробітна плата позивачу за 5 місяць 2019 року у розмірі 1000 грн., 6 місяць 2019 року – 4200 грн., та за 10,11, 12 місяці 2019 року по 4200,00 грн. щомісячно; 1, 2 місяці 2020 року по 4750 грн., 3-й місяць 2020 року – 2375,00 грн., 12-й місяць 2020 року – 5000,00 грн. ; січень, лютий 2021 року – по 6000,00 грн., березень - 7932,18 грн. (а.с. 28-30 т.1).

Отже, згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного Фонду України форми ОК-5 відповідачем не нараховувалась заробітна плата позивачу за 7,8,9 місяці 2019 року та 4,5,6,7,8,9,10,11 місяці 2020 року; 4, 5 місяці 2021 року (а.с. 28-30 т.1).

Однак, як вбачається з копії Журналів реєстрації операцій перевірки технічного стану КТЗ контрольно пропускним пунктом (а.с. 149-160 т.1) водій ОСОБА_1 виїжджав на т/з марки Рута, держномер НОМЕР_1 з зазначенням дат та часу виїзду, а саме 16.03.2020 року, 17.03.2020 року, 25.05.2020 року, 27.05.2020 року, 29.05.2020 року, 09.06.2020 року, 10.06.2020 року, 11.06.2020 року, 12.06.2020 року, 13.06.2020 року, 22.06.2020 року, 23.06.2020 року, 24.06.2020 року, 25.06.2020 року, 26.06.2020 року, 27.06.2020 року, 13.07.2020 року, 14.07.2020 року 15.07.2020 року.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частин першої, третьої статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 47 КЗпП України передбачений алгоритм дій при звільненні працівника. Зокрема, згідно частини 2,3 ст. 47 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч. 1, 4 ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться всі відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації окрім відомостей про стягнення.

Порядок ведення трудових книжок Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, яку затверджено Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110 (надалі Інструкція про трудові книжки).

Згідно п. 2.2. Інструкції про трудові книжки (в редакції, що діяла на момент виникнення відносин) «До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення…

Пунктом 2.3. Інструкції про трудові книжки Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до п. 2.4. Інструкції про трудові книжки «Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Суд не бере до уваги пояснення відповідача та його представника, що позивач був звільнений у період з 30.06.2019 року по 01.10.2019 рік та в період з 16.03.2020 року по 01.12.2020 рік, а також прийнятий на роботу втретє з 01.12.2020 року, оскільки суду не надано належних доказів в підтвердження зазначеного, а саме відсутні належні записи в трудовій книжці, відповідні заяви позивача про прийняття та звільнення з роботи, а також накази про прийняття та звільнення з роботи.

У справах, що випливають з трудових відносин тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця (Постанова ВС від 13.11.19 року у справі № 207/1385/16-ц).

Звернення відповідача до правоохоронних органів з заявою про втрату документів не підтверджує обставини, про які він зазначає у відзиві на позов.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, щодо доведеності позову ОСОБА_1 в частині перебування його в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 з 20.04.2019 року по 12.04.2021 року.

Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про оплату праці», джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100).

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, тому строк звернення до суду позивачем не пропущено.

При цьому, оскільки відповідачем не надано суду доказів виплати ОСОБА_1 заробітної плати за травень 2019 року, з липня по вересень 2019 року, з березня 2020 року по листопад 2020 року та за 12 днів квітня 2021 року, а також не надано табелю робочого часу, та графіку роботи, а також довідки про середній заробіток ОСОБА_1 , суд виходить з відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного Фонду України форми ОК-5, та погоджується з розрахунком заробітної плати, наданої позивачем, яку необхідно стягнути з відповідача на користь позивача, а саме у розмірі 59452,61 грн.

Крім того, як вбачається з акту Головного управління Держпраці в Одеській області від 05.03.2021 року №ОД 093/368/АВ, складеного за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства про працю відносно фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 під час здійснення інспекційного відвідування фізичною особою - підприємцем документального підтвердження щодо ведення табелів обліку використання робочого часу відносно найманих працівників – не надано, тобто підприємцем не забезпечений достовірний облік виконуваної працівником роботи у встановленому порядку. Вищенаведене свідчить про порушення вимог ч.2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці».

Що стосується стягнення ЄСВ на користь ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, щодо відмови в задоволенні позову в цій частині, оскільки, законодавством не передбачено стягнення з роботодавця на користь працівника ЄСВ.

У свою чергу, частиною 1 статті 116 КЗпП України на роботодавця покладено обов`язок, при звільненні працівника, в день звільнення провадити виплату всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як вбачається з акту Головного управління Держпраці в Одеській області від 05.03.2021 року № ОД 093/368/АВ, складеного за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства про працю відносно фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 , грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки при звільненні у червні 2019 року та при звільненні у березні 2020 року не нарахована та не виплачена, що свідчить про порушення вимог ч.1 ст. 83 КЗпП України, ст.116 КЗпП України щодо виплати працівнику всіх належних сум у день звільнення, к тому числі грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Також не надано доказів виплати компенсації за всі невикористані ОСОБА_1 дні щорічної відпустки в травні 2021 року. За таких обставин, суд приходить до висновку, щодо стягнення з ФОП ОСОБА_2 компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 7349,78 грн.

Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 80, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Що стосується вимог ОСОБА_1 щодо вихідної допомоги у сумі 18000,00 грн, при звільненні, суд приходить до наступного висновку.

Частиною 3 ст. 38 КЗпП України передбачено розірвання трудового договору за власним бажанням через порушення роботодавцем законодавства про працю (наприклад, невиплата зарплати, мобінг), що дає право на вихідну допомогу у розмірі не менше трьох місячних середніх заробітків.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2023 року у справі N 279/402/20 (провадження N 61-6175св22) вказано, що "відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв`язку з допущеним щодо нього порушенням законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну норму закону". Такий правовий висновок неодноразово сформульовано у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі N 61-1398св18, від 12 квітня 2018 року у справі N 545/2544/13-ц (провадження N 61-678св17), від 03 жовтня 2018 року у справі N 753/20243/16-ц (провадження N 61-36489св18), від 07 листопада 2018 року у справі N 234/17149/16-ц (провадження N 61-20384св18), від 02 жовтня 2019 року у справі N 362/3528/17-ц (провадження N 61-40458св18), від 09 лютого 2022 року у справі N 153/1585/20 (провадження N 61-15556св21), від 07 вересня 2022 року у справі N 554/5630/19 (провадження N 61-60св20), від 13 вересня 2023 року у справі N 587/1641/21 (провадження N 61-1473св23), від 31 січня 2024 року у справі N 367/9816/21 (провадження N 61-12408св23).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Як вбачається з наказу ФОП ОСОБА_2 №10 від 28.05.2021 року ОСОБА_1 було звільнено з 30.05.2021 року за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України. Даний наказ не оскаржувався позивачем та не було заявлено позивачем суду вимогу щодо зміни формулювання звільнення з п.4 ст. 40 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тому вимоги в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні у сумі 18000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Оцінюючи докази у їх сукупності суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заробітної плати в розмірі 59452,61 грн. та компенсації за всі невикористані ОСОБА_1 дні щорічної відпустки в розмірі 7349,78 грн. з ОСОБА_2 . В іншій частині позову відмовлено у зв`язку з недоведеністю та необґрунтованістю.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав трудові відносини між сторонами безперервними у період з 30.04.2019 по 12.04.2021, не врахувавши записи у трудовій книжці та накази про неодноразове звільнення і повторне прийняття ОСОБА_1 на роботу, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Як убачається з трудової книжки позивача, у ній міститься запис про прийняття ОСОБА_1 на роботу до ФОП ОСОБА_2 з 30.04.2019 року на посаду водія маршрутного таксі, а також запис про його звільнення 30.06.2019 року.

Водночас належних записів про подальше прийняття та звільнення позивача у ті періоди, на які посилається відповідач, трудова книжка не містить.

При цьому відповідно до вимог законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, обов`язок належного оформлення трудових відносин, видання відповідних наказів та внесення відомостей про прийняття і звільнення працівника до трудової книжки покладався саме на роботодавця.

Тому неналежне ведення кадрової документації роботодавцем не може покладати негативні наслідки на працівника та саме по собі спростовувати факт фактичного виконання ним трудових обов`язків.

Посилання на те, що ОСОБА_1 не оскаржував накази про його звільнення та повторне прийняття на роботу, також не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки предметом доказування у цій справі є, зокрема, фактичне існування трудових відносин у спірні періоди.

Позивач послідовно заперечував факт подання ним заяв про звільнення та повторне працевлаштування і стверджував, що продовжував фактично виконувати трудову функцію водія, водночас належних та достатніх доказів, які б підтверджували припинення фактичного виконання ним роботи у відповідні періоди, відповідачем суду не надано.

Зазначені обставини суд першої інстанції обґрунтовано оцінював не ізольовано, а у сукупності з іншими доказами, зокрема шляховими листами, журналами реєстрації перевірки технічного стану транспортного засобу, відомостями Пенсійного фонду України, актом Головного управління Держпраці в Одеській області та показаннями свідків, які у своїй сукупності підтверджують фактичне виконання ОСОБА_1 роботи водія маршрутного таксі у спірні періоди.

Так, із журналів реєстрації операцій перевірки технічного стану транспортних засобів убачається, що ОСОБА_1 здійснював виїзди на транспортному засобі марки «Рута», державний номер НОМЕР_1 , у тому числі 16 та 17 березня 2020 року, у травні, червні та липні 2020 року, тобто і в період, коли, за твердженням відповідача, трудові відносини з ним були припинені.

Вказані відомості узгоджуються зі шляховими листами, які містять прізвище позивача як водія, відомості про транспортний засіб, маршрут №14, штампи про дозвіл виїзду, дати та час виїздів, засвідчені підписами відповідних посадових осіб.

Доводи апеляційної скарги про сумнівне походження зазначених журналів та шляхових листів, а також про те, що прізвище позивача могло бути внесено до них самостійно, ґрунтуються на припущеннях.

Сам по собі характер розташування запису у копії документа не свідчить про його внесення саме позивачем чи про фальсифікацію такого документа.

Належних доказів внесення ОСОБА_1 будь-яких змін до цих документів апелянтом не надано, тоді як відомості, що містяться у них, узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами.

Не спростовує правильності висновків суду й посилання відповідача на те, що документи про участь ФОП ОСОБА_2 у конкурсі на перевезення пасажирів не підтверджують працевлаштування ОСОБА_1 ..

Зазначені документи судом враховані не як самостійний доказ трудових відносин із позивачем, а як доказ здійснення відповідачем господарської діяльності з пасажирських перевезень саме на маршруті №14, на якому, відповідно до інших доказів у справі, фактично працював позивач.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недостовірності показань свідків у зв`язку з їх дружніми чи родинними відносинами з позивачем.

Сам по собі факт перебування свідка у дружніх або родинних відносинах зі стороною у справі не є передбаченою процесуальним законом підставою для автоматичного відхилення його показань.

Такі показання підлягають оцінці судом нарівні з іншими доказами, з урахуванням їх послідовності, узгодженості між собою та з письмовими доказами.

У цій справі показання свідків щодо фактичної роботи ОСОБА_1 на маршруті №14 узгоджуються зі шляховими листами та журналами технічного контролю транспортного засобу, а тому обґрунтовано враховані судом першої інстанції у сукупності з іншими доказами.

Необґрунтованими є й доводи скаржника про те, що відсутність нарахування та виплати позивачу заробітної плати у липні-вересні 2019 року та квітні-листопаді 2020 року свідчить про відсутність між сторонами трудових відносин у ці періоди.

Невиконання роботодавцем обов`язку щодо належного нарахування та виплати заробітної плати не може саме по собі бути доказом відсутності трудових відносин, якщо фактичне виконання працівником трудової функції підтверджується сукупністю інших належних та допустимих доказів.

Щодо посилань відповідача на відомості Пенсійного фонду України форми ОК-5 та безпідставне, на його думку, стягнення заробітної плати за травень 2019 року та березень 2020 року, колегія суддів зазначає, що відомості форми ОК-5 відображають, зокрема, суми доходу, заявлені страхувальником для цілей персоніфікованого обліку, однак сам факт відображення відповідних сум у реєстрі не є безумовним доказом їх фактичної виплати працівнику.

Відповідно до загальних засад доказування саме сторона, яка посилається на факт виконання грошового зобов`язання, повинна надати належні докази такого виконання. Відповідачем не надано платіжних відомостей, розрахункових листків, банківських документів, розписок чи інших доказів, які б підтверджували фактичну виплату ОСОБА_1 заробітної плати за спірні періоди.

Крім того, роботодавцем не було надано табелів обліку робочого часу, графіків роботи та інших первинних документів, на підставі яких можливо було б перевірити правильність нарахування заробітної плати.

Актом Головного управління Держпраці в Одеській області також встановлено, що ФОП ОСОБА_2 документального підтвердження ведення табелів обліку використання робочого часу щодо найманих працівників не надано, у зв`язку з чим не було забезпечено достовірного обліку виконуваної працівниками роботи.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано врахував відомості форми ОК-5 у сукупності з іншими доказами та виходив із наданого позивачем розрахунку за ті періоди, щодо яких доказів належного розрахунку роботодавцем не надано.

Посилання скаржника на положення статей 21, 24 КЗпП України та на необхідність встановлення таких ознак трудових відносин, як виконання працівником певної трудової функції, підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку, забезпечення роботодавцем умов праці та виплата винагороди, висновків суду першої інстанції не спростовують. Навпаки, встановлені у справі обставини свідчать, що позивач виконував визначену трудову функцію водія на належному відповідачу маршруті, використовував транспортний засіб, допуск якого до роботи здійснювався механіком, проходив передрейсові процедури та виконував роботу в межах організованої відповідачем господарської діяльності з перевезення пасажирів.

Тобто фактичні відносини сторін мали ознаки саме трудових.

Неналежне оформлення цих відносин роботодавцем, відсутність окремих кадрових документів або ненарахування заробітної плати за певні періоди не змінюють правової природи фактично виконуваної позивачем роботи та не можуть бути використані роботодавцем як підстава для заперечення існування трудових відносин.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова