Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №509/203/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3914/26

Справа № 509/203/25

Головуючий у першій інстанції Гандзій Д.М.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Назарова М.В., Коновалова В.А.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

представник позивача – ОСОБА_2

відповідач – ОСОБА_3

представник відповідача - Свида Катерина Володимирівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвоката Свиди Катерини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_3 та адвоката Баранової Оксани Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 червня 2025 року, ухвалене у складі судді Гандзій Д.М., у приміщенні того ж суду,

у цивільний справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна,-

установив:

Короткий виклад обставин справи

14 січня 2025 р., представниця ОСОБА_1 адвокат Баранова О.В. звернулася до суду з названим позовом, в якому просила суд, стягнути з відповідача на її користь : грошову компенсацію вартості 50% частини транспортного засобу марки «SKODA SUPERB», д/н НОМЕР_1 , 2011 року випуску, в розмірі 200000 грн. ; грошову компенсацію вартості 50% квартири, майнові права на яку набуто на підставі договору № АВ-22-03/00010 про участь у фонді фінансування будівництва будівельний номер АДРЕСА_1 , в розмірі 591962 грн. та визнати за відповідачем право власності на 100% майнових прав за договором № АВ-22-03/00010 про участь у фонді фінансування будівництва на підставі якого було набуто майнові права на квартиру будівельний номер АДРЕСА_1 , поклавши судові витрати на відповідача, мотивуючи набуттям вищевказаного рухомого та нерухомого майна за спільні кошти у шлюбі сторін, укладеного 16.02.2019 р., розірваного рішенням Кривоозерського райсуду Миколаївської області від 18.07.2023 р., що набрало законної сили 18.08.2023 р., а відтак є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між колишнім подружжям, що не визнається відповідачем.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя – задоволено частково.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що станом на момент продажу зазначеного автомобіля позивач та відповідач перебували у офіційному шлюбі (хоча і не проживали разом), а тому, отримані гроші від продажу автомобіля, за взаємною згодою - вони розділили між собою за домовленістю в інтересах сім?ї, про що позивачка була обізнана, як і про продаж авто за ринковою на той час ціною 300000 грн. та не заперечувала проти цього, з огляду на те, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою (ч. 1 ст. 65 СК України) та договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов?язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім?ї (ч. 5 ст. 65 СК України).

При цьому, жодних належних та допустимих доказів того, що вказаний автомобіль було продано за 400000 грн., як стверджується у позві – представницею позивачки суду не надано.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації вартості 50% частини транспортного засобу марки SKODA SUPERB, в розмірі 200000 грн. не підлягають задоволенню з підстав, описаних вище, а тому в задоволенню позову в цій частині слід відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації вартості 50% квартири в розмірі 591962 грн., будівельний номер АДРЕСА_1 , майнові права на яку набуто на підставі договору №АВ-22-03/00010 суд зауважує, що під час перебування у шлюбі 09.06.2021 р. між відповідачем та ОК «АРТ ВІЛЛЬ» в інтересах сім?ї та за загодою позивачки (на той час дружини відповідача) був укладений вищевказаний персональний меморандум асоційованого члена кооперативу №АВ-22-03/00010, розділом 1 якого передбачено, що право(а) Асоційованого члена – це право на задоволення потреб Асоційованого члену у створенні об`єкта нерухомості, що здобувається Асоційованим членом за наслідками виконання сторонами умов меморандуму та кооперативом своїх статутних завдань, після введення об`єкта будівництва в експлуатацію.

За час спільного проживання до фактичного припинення шлюбних відносин з позивачем відповідач на виконання умов персонального меморандуму в період з червня 2021 року по січень 2022 року сплатив 493777,10 грн.

Відповідно до норм ч. 6 ст. 57, ст. 60, ч. 1 ст. 70 СК України, позивач, на думку суду, може претендувати лише на 50% від сплачених до фактичного припинення шлюбних відносин 493777,10 грн., які були фактично сплаченні відповідачем і підтверджені документально, що дорівнює 246888,55 грн. (493777,10 грн./2), беручи до уваги, що ОК «АРТ ВІЛЛЬ» був наданий Акт звірки від 03.02.2025 взаємних розрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача ОСОБА_3 перед ОК «АРТ ВІЛЛЬ» складає 106014,75 грн., що є еквівалентом 2542,93 доларів США.

Таким чином, позов в цій частині підлягає частковому задоволенню на суму 246888,55 грн.

Щодо позовних вимог про визнання за відповідачем права власності на 100% майнових прав за договором №АВ-22-03/00010, суд зазначає.

Враховуючи те, що в даній справі будівництво об`єкту не завершене і знаходиться в процесі будівництва, заявлена в меморандумі будівельна площа квартири може змінитися, зокрема в сторону збільшення, що вимагатиме додаткової оплати від відповідача, який відповідно до узгодженого графіку ще не вніс 100% розміру цільового внеску з підстав, описаних вище, тому він не набув права власності на 100% майнових прав на квартиру, а відтак, позовна вимога про визнання за відповідачем права власності на 100% майнових прав за договором №АВ-22-03/00010 є передчасною та способом захисту порушеного права відповідача, а не позивачки, яка не уповноважена відповідачем заявляти такі позовні вимоги в інтересах останнього. А тому в задоволенні вказаних вимог слід відмовити.

В позові представницею позивачки ОСОБА_4 адвокат Баранова О.В. заявила про орієнтовний розмір витрат на правову допомогу в розмірі 20000 грн., не заявивши про такі витрати і не надавши доказів таких витрат до закінчення судових дебатів у справі, не надавши при цьому суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а тому в задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правову допомогу слід відмовити.

Одночасно з цим, у своєму відзиві на позов, представниця відповідача адвокат Свида К.В. вказала попередній (орієнтовний) розмір судових витрат на правову допомогу відповідачеві ОСОБА_3 на суму 40000 грн., зробивши заяву про це до закінчення судових дебатів та надіславши на електронну адресу суду заяву про стягнення судових витрат на суму 40000 грн., договір про надання правової допомоги з АО «Паверлекс» від 17.11.2023 р. та звіт про обсяг наданих адвокатських послуг з АО «Паверлекс» (а.с. 45,105-121).

Однак, вказаний звіт про обсяг наданих АО «Паверлекс» послуг з надання првничої допомоги ОСОБА_3 за договором про надання правової допомоги від 17.11.2023 р. - не може вважатись детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом з огляду на те, що в ньому відсутній детальний опис витраченого адвокатом часу по кожному з видів послуг (робіт), вартість кожного виду адвокатської послуги та акт приймання – передачі послуг, що підтверджують надання правничої допомоги, подання яких є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, про що було вказано вище у Постановах ВП ВС (а.с. 117-118).

У зв?язку з чим, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні клопотання представниці відповідача Шамілова М.Ш. про стягнення витрат на правову допомогу.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням, адвокат Свида Катерина Володимирівна звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 червня 2025 року в частині відмови у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Свиди Катерини Володимирівни про стягнення витрат на професійну правничу допомогу – змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 35000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

В іншій частині рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 червня 2025 року – залишити без змін.:

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Скаржник зазначає, що договором було встановлено фіксований гонорар у розмірі 40 000 грн, тому відсутність у звіті відомостей про час, витрачений адвокатом на кожну окрему дію, та вартість кожної послуги не є підставою для відмови у відшкодуванні витрат.

Обсяг наданої правничої допомоги підтверджувався договором, додатковою угодою, звітом про надані послуги, процесуальними документами та участю адвоката в судових засіданнях.

ЦПК України не передбачає обов`язкового подання саме акта приймання-передачі послуг.

Крім того, позивач не заявляв клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу. Оскільки позов було задоволено лише частково на 12,5 % від заявлених вимог, скаржник вважає, що пропорційно відхиленій частині позову на користь відповідача має бути стягнуто 35 000 грн витрат на правничу допомогу.

Також не погоджуючись з вказаним рішенням, адвокат Баранова Оксана Володимирівна подала апеляційну скаргу, в якій просила суд скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 червня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в частині стягнення з відповідача грошової компенсації у розмірі 200000 грн. за 1/2 вартості автомобіля; здійснити поділ вартості майнових прав на квартиру, виходячи з повного розміру сплаченого цільового внеску станом на дату розірвання шлюбу; врахувати надані позивачкою пояснення та докази щодо позик, отриманих відповідачем від її батьків.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неналежно оцінив надані докази та неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють правовий режим спільного майна подружжя.

Скаржник зазначає, що суд безпідставно відмовив у стягненні компенсації половини вартості автомобіля, пославшись на нібито досягнуту сторонами домовленість про поділ коштів, отриманих від його продажу.

Така домовленість належними та допустимими доказами не підтверджена, тоді як автомобіль було придбано і відчужено під час шлюбу, а тому кошти від його продажу є спільним майном подружжя та підлягають поділу в рівних частках.

Також суд помилково визначив розмір компенсації вартості майнових прав на квартиру лише з урахуванням внесків, сплачених до припинення фактичних шлюбних відносин у січні 2022 року.

Скаржник наголошує, що шлюб було розірвано 18 липня 2023 року, тому всі внески, здійснені до цієї дати, охоплюються презумпцією спільної сумісної власності подружжя, якщо відповідач не довів їх сплату за особисті кошти.

Крім того, суд не надав належної оцінки відповіді ОК «АРТ ВІЛЛЬ» щодо розміру сплачених внесків, а також поясненням і доказам про отримання відповідачем грошових коштів у борг від батьків позивачки, хоча такі обставини могли впливати на визначення складу спільного майна та майнового балансу сторін.

У зв`язку із цим просить скасувати рішення в оскарженій частині, стягнути з відповідача 200 000 грн компенсації половини вартості автомобіля та здійснити поділ вартості майнових прав на квартиру виходячи з повного розміру внесків, сплачених станом на дату розірвання шлюбу.

Позиція учасників справи.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги представника відповідача, адвокат Баранова Оксана Володимирівна подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19.06.2025 в частині розподілу судових витрат - залишити без змін.

У відзиві зазначено, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки представник відповідача не надав належних доказів обсягу фактично наданих адвокатом послуг та обов`язку сплатити заявлений гонорар.

Наданий звіт не містить детального опису робіт, витраченого часу та вартості окремих послуг, а акти приймання-передачі й документи про оплату відсутні.

Сам факт установлення фіксованого гонорару не звільняє сторону від обов`язку довести реальність, необхідність та розумність відповідних витрат.

Також скаржник неправильно визначив частку задоволених позовних вимог у розмірі 12,5 %, оскільки позов містив різні за характером, зокрема немайнові, вимоги, тому підстав для стягнення 35 000 грн пропорційно відхиленій частині позову немає.

Крім того, заявлений розмір гонорару є завищеним і неспівмірним зі складністю справи, обсягом виконаної роботи та тривалістю її розгляду.

Також не погоджуючись з доводами апеляційної скарги представника позивача, адвокат Свида Катерина Володимирівна подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19.06.2025 у неоскарженій відповідачем частині без змін, а апеляційну скаргу представника Шамілової Х.О. – без задоволення.

У відзиві зазначено, що апеляційна скарга не містить передбачених статтею 376 ЦПК України підстав для скасування рішення, а висновки суду першої інстанції відповідають установленим обставинам справи.

Щодо майнових прав на квартиру відповідач наголошує, що сторони фактично припинили шлюбні відносини у січні 2022 року, що встановлено судовим рішенням.

Тому внески, сплачені відповідачем після цієї дати за особисті кошти, не є спільним майном подружжя.

Позивачка може претендувати лише на половину внесків, сплачених до січня 2022 року, тобто на 246 888,55 грн.

Крім того, будівництво не завершено, внески сплачені не повністю, тому вимога про визнання за відповідачем 100 % майнових прав є передчасною.

Твердження позивачки про отримання відповідачем позик від її батьків не підтверджені договорами, розписками або іншими належними доказами.

Також вона не довела вкладення особистих коштів у придбання квартири, а заявлені в апеляції вимоги фактично виходять за межі первісного позову.

Щодо автомобіля у відзиві вказано, що позивачка знала про його продаж за 300 000 грн, не заперечувала проти відчуження, а отримані кошти сторони розподілили за домовленістю. Договір купівлі-продажу вона не оскаржувала, доказів продажу автомобіля за 400 000 грн не надала, тому підстав для стягнення 200 000 грн компенсації немає.

Щодо явки сторін.

Представник відповідача з`явився до судового засідання та надав свої пояснення, інші сторони належним чином повідомленні про час, дату та місце судового засідання, однак до судового засідання не з`явились, заяв про відкладення не подавали, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи відповідно до ст. 372 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що шлюб між сторонами зареєстрований 16.02.2019, в якому народився малолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - був розірваний рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 18.07.2023, яке набрало законної сили 18.08.2023, та яким було встановлено припинення шлюбних відносин сторін з січня 2022 р. (а.с. 100-101).

Суд з?ясував, що за час шлюбу, 19.01.2021 р., подружжям, за взаємною згодою і за спільні кошти, було придбано транспортний засіб марки «SKODA SUPERB», д/н НОМЕР_1 , 2011 року випуску та 09.06.2021 р., відповідачем, в інтересах сім?ї було укладено з обслуговуючим кооперативом «АРТ ВІЛЛЬ» персональний меморандум асоційованого члену кооперативу № АВ-22-03/00010 про участь у фонді фінансування будівництва, на підставі якого було набуто майнові права на квартиру будівельний номер АДРЕСА_1 , що не заперечувалось представницями сторін (а.с. 48-58,61-53).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд а дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 61 СК України передбачено – об?єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об?єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім?ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором - є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

При чому, ст. 65 СК України передбачає, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім?ї, створює обов?язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім?ї.

Згідно із ст. 68 СК України – розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об?єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя – частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна – суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім?ї, приховував, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім?ї.

Статті 69-71 СК України передбачають, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина та чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбаченим ЦК України.

Відповідно до п.п. 22,23,30 Постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» - вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути : квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов?язальними правовідносинами, тощо. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов?язаннями, що виникли в інтересах сім?ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім?ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. При вирішенні спору про поділ майна, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК України, в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім?ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім?ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК України).

Відповідно до Правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2641цс15 - статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями : 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частинами першою, дев`ятою статті 7 СК України - сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Норми СК України у ст.ст. 57,60,61 - на підставі ч. 1 ст. 7 цього Кодексу - встановлюють принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими : 1) майно набуте подружжям за час шлюбу належить їм на праві спільної сумісної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу є особистою приватною власністю кожного з них.

На майно, набуте чоловіком та жінкою, які не перебувають у шлюбі між собою або з іншою особою, під час спільного проживання однією сім`єю також - поширюється режим спільного сумісного майна подружжя та положення глави 8 СК України, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (стаття 74 СК України).

Таким чином, поряд із нормативним регулюванням правовідносин подружжя (чоловіка і жінки, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі) щодо майна, набутого до шлюбу чи за час шлюбу, закон передбачає договірне рулювання цих правовідносин.

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

При вирішенні позовних вимог про стягнення грошової компенсації вартості 50% частини транспортного засобу марки «SKODA SUPERB», д/н НОМЕР_1 в розмірі 200000 грн., суд першої інстанції взяв до уваги відповідь територіального сервісного центру МВС № 5142 від 07.07.2023 р. на адвокатський запит представниці позивача, з якого вбачається, що вказаний автомобіль було перереєстровано на іншого власника 10.08.2022 р. (а.с. 51).

З відповіді РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях № 31/30/15/174-аз/08-2025-216-2025 від 21.02.2025 (65330) на адвокатський запит представника ОСОБА_3 адвоката Свиди К.В. вбачається, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів автомобіль марки SKODA модель SUPERB, 2011 р.в., номерний знак НОМЕР_1 , 10.08.2022 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ №5149, був перереєстрований з ОСОБА_3 на нового власника – ОСОБА_6 (а.с. 59).

До відповіді був наданий договір купівлі - продажу №5149/2022/331547 від 05.08.2022 р., відповідно до якого продаж автомобіля було здійснено за 300000 грн. (а.с. 60).

Вказаний договір був укладений в інтересах на той час сім?ї ОСОБА_7 .

Проте, станом на момент продажу зазначеного автомобіля позивач та відповідач перебували у офіційному шлюбі (хоча і не проживали разом), а тому, отримані гроші від продажу автомобіля, за взаємною згодою - вони розділили між собою за домовленістю в інтересах сім?ї, про що позивачка була обізнана, як і про продаж авто за ринковою на той час ціною 300000 грн. та не заперечувала проти цього, з огляду на те, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою (ч. 1 ст. 65 СК України) та договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов?язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім?ї (ч. 5 ст. 65 СК України).

При цьому, жодних належних та допустимих доказів того, що вказаний автомобіль було продано за 400000 грн., як стверджується у позві – представницею позивачки суду не надано.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації вартості 50% частини транспортного засобу марки SKODA SUPERB, в розмірі 200000 грн. не підлягають задоволенню з підстав, описаних вище, а тому в задоволенню позову в цій частині слід відмовити.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком, а наведені в апеляційній скарзі доводи вірних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Доводи апеляційної скарги про те, що домовленість сторін щодо розподілу коштів, отриманих від продажу автомобіля, не підтверджена належними доказами, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачка була обізнана про відчуження спірного транспортного засобу, знала про його продаж та проти такого відчуження не заперечувала. Договір купівлі-продажу автомобіля позивачкою не оспорювався та недійсним у встановленому законом порядку не визнавався.

Водночас позивачка не надала суду належних і допустимих доказів того, що відповідач приховав від неї факт продажу автомобіля, розпорядився отриманими коштами всупереч її волі та не в інтересах сім`ї або одноосібно залишив собі всю суму, одержану від продажу транспортного засобу.

Саме по собі посилання на те, що автомобіль був придбаний у період шлюбу та належав сторонам на праві спільної сумісної власності, не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин щодо обізнаності позивачки про його продаж та досягнення сторонами домовленості стосовно отриманих від такого продажу коштів.

Крім того, заявлена позивачкою сума компенсації у розмірі 200 000 грн розрахована виходячи з вартості автомобіля 400 000 грн., тоді як належним письмовим доказом - договором купівлі-продажу від 05 серпня 2022 року підтверджено його відчуження за 300 000 грн.

Також позивачко не надано висновку експерта, звіту про оцінку транспортного засобу або інших доказів, які б підтверджували його вартість у розмірі 400 000 грн. на час відчуження чи розгляду справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги у цій частині зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, проте не містять обставин, які відповідно до статті 376 ЦПК України є підставами для скасування або зміни судового рішення.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації вартості 50% квартири в розмірі 591962 грн., будівельний номер АДРЕСА_1 , майнові права на яку набуто на підставі договору №АВ-22-03/00010, суд зауважує, що під час перебування у шлюбі 09.06.2021 р. між відповідачем та ОК «АРТ ВІЛЛЬ» в інтересах сім?ї та за загодою позивачки (на той час дружини відповідача) був укладений вищевказаний персональний меморандум асоційованого члена кооперативу №АВ-22-03/00010, розділом 1 якого передбачено, що право(а) Асоційованого члена – це право на задоволення потреб Асоційованого члену у створенні об`єкта нерухомості, що здобувається Асоційованим членом за наслідками виконання сторонами умов меморандуму та кооперативом своїх статутних завдань, після введення об`єкта будівництва в експлуатацію.

Об`єкт будівництва – багатоквартирний житловий будинок з вбудованими об`єктами побутового обслуговування та соціальної інфраструктури, або нежитлова споруда.

Об`єкт нерухомості – секція 22, квартира будівельний номер АДРЕСА_2 , будівельною площею 48,36 м2, розташована на третьому поверсі об`єкта будівництва, схема якого зазначена у Додатку №1 «Схема об`єкту нерухомості» до меморандуму.

Відповідно до п. 3.1. меморандуму Асоційований член зобов`язується внести пай, вступний внесок та цільовий внесок в розмірі, визначеному меморандумом, а кооператив, в свою чергу, досягти передбаченої статутом мети діяльності кооперативу та задовольнити потребу асоційованого члена, який у повному обсязі вніс пай, вступний внесок та цільовий внесок, шляхом забезпечення виникнення у асоційованого члена права асоційованого члена на об`єкт нерухомості, визначений в меморандум, після завершення будівництва об`єкта будівництва і введення його в експлуатацію в порядку, визначеному меморандумом.

Пунктом 4.2. меморандуму передбачено, що орієнтовний строк введення об`єкту будівництва в експлуатацію – до 31.08.2023 р. кооператив має право в односторонньому порядку змінити строк введення об`єкта будівництва в експлуатацію на строк до 12 (дванадцяти) місяців, і це не буде вважатися порушенням умов меморандуму.

Пайовий внесок відповідно до п. 5.1 складає 100 грн. і підлягає внесенню на рахунок кооперативу не пізніше 09.06.2021 р. Цільовий внесок на момент укладення меморандуму дорівнює 1093371,55 грн., що за домовленістю сторін еквівалентно 40316,06 дол. США, розрахованого по курсу продажу долара США, встановленого на Міжбанківському валютному ринку України станом на останній день торгів, що передує дню укладення меморандуму та становить 27,120 грн.

Пунктом 5.2 меморандуму встановлено, що остаточний розмір цільового внеску визначається шляхом підписання сторонами відповідного додатку до цього меморандуму, складеного за розрахунками кооперативу, відповідно до умов цього меморандуму, після введення в експлуатацію об`єкта будівництва на підставі технічного паспорту, який було розроблено для введення об`єкта будівництва в експлуатацію. Сторони домовилися не враховувати знижувальні коефіцієнти при підрахунку площ за обмірами технічних служб.

Пунктом 5.3. встановлено, що в обов`язковому порядку особа (фізична/юридична), що вступає до складу асоційованих членів кооперативу, зобов`язана внести повний розмір вступного внеску не пізніше 9 червня 2021 р. у розмірі 0,4 відсотка від суми цільового внеску – яка визначена у п. 5.1. меморандуму, що в свою чергу становить 4373,37 грн.

Пунктом 5.4. сторони домовились, що розмір цільового внеску з урахуванням розміру вступного внеску на створення 1 (одного) м2 об`єкта нерухомості на момент укладення меморандуму складає 22699,44 грн., що є еквівалентом 837 дол. США, який розраховано за курсом продажу долару США, встановленого на Міжбанківському валютному ринку України станом на останній день торгів, що передує дню укладення меморандуму.

Внесення цільового внеску здійснюється асоційованим членом у відповідності до умов меморандуму та графіку, встановленому у додатку №2 «Графік внесення цільового внеску» від 09.06.2021 р. (п. 5.5.1).

Відповідно до пп. 5.5.2 меморандуму, якщо за результатами проведеної технічної інвентаризації площа об`єкта нерухомості збільшилася в порівнянні з площею, зазначеною на момент підписання меморандуму, то розмір цільового внеску, визначений в п. 5.1 меморандуму підлягає збільшенню на розмір додаткового цільового внеску на створення додаткових квадратних метрів (площі), розрахованої шляхом множення додаткових квадратних метрів на розмір цільового внеску на створення 1 кв.м об`єкта нерухомості, визначений в еквіваленті доларів США, з урахуванням курсу продажу долару США, встановленого на Міжбанківському валютному ринку України станом на останній день торгів, що передує дню проведення перерахунку.

Не повністю внесений цільовий внесок не надає асоційованому члену права на отримання документа, що підтверджує виконання ним зобов`язань за меморандумом (п.5.5.5).

Пунктом 6.1 розділу 6 меморандуму встановлено, що після внесення асоційованим членом 100% (ста відсотків) розміру цільового внеску та інших внесків за меморандумом, і отриманням кооперативом документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта будівництва, протягом 30 (тридцяти) робочих днів кооператив зобов`язується передати асоційованому члену наступні документи, які посвідчують виникнення у асоційованого члена прав асоційованого члена на об`єкт нерухомості, введення його в експлуатацію та являються підставою для реєстрації права власності асоційованого члена на нього, як на нерухоме майно: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта будівництва; довідку про повну сплату внесків за персональним меморандумом.

Оформлення права власності на об`єкт нерухомості здійснюється асоційованим членом самостійно, власними силами та за власний рахунок, з видачею уповноваженим органом державної влади чи місцевого самоврядування документа, що посвідчує право власності на це майно, як на об`єкт нерухомого майна, на підставі меморандуму, довідки про повну виплату внесків за персональним меморандумом, як документів, що підтверджують виникнення у асоційованого члена права власності на закріплений за ним об`єкт нерухомості, а також документу, що відповідно до вимог законодавства засвідчує введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта будівництва та довідки про присвоєння поштової адреси (п. 6.7.).

Відповідно до пункту 6.8. меморандуму у випадку неповного внесення паю та/або вступного внеску, та/або цільового внеску, у асоційованого члена не виникає право на отримання частини прав асоційованого члена на об`єкт нерухомості на умовах меморандуму.

Пунктом 7.4. обумовлено, що у строк, визначений кооперативом у повідомленні до асоційованого члена про введення об`єкта будівництва в експлуатацію, останній зобов`язаний укласти з кооперативом правочин, що уточнює розмір цільового внеску та змінює характеристики об`єкта нерухомості. У разі порушення асоційованим членом цієї умови не з вини кооперативу, він втрачає право участі в кооперативі і втрачає право на об`єкт нерухомості, у зв`язку із чим кооператив має право здійснити переоформлення прав асоційованого члена на об`єкт нерухомості на користь третьої особи та повернути асоційованому члену внесені ним кошти, сума яких буде зменшена на суму додаткового цільового внеску на покриття витрат кооперативу, пов`язаних з оформленням припинення участі асоційованого члена у кооперативі та розірванням меморандуму, що становить 7% від розрахункового розміру цільового внеску на день оформлення рішення загальних зборів членів кооперативу про розірвання меморандум, виключення асоційованого члену кооперативу із кооперативу та повернення йому цільового внеску.

Відповідно до норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно.

Виходячи з системного аналізу умов персонального меморандуму та положень ст. 331 ЦК України, право власності асоційованого члена кооперативу на квартиру виникає за сукупності за умов: а) сплати ним паю, вступного та цільових внесків у повному розмірі, б) доплати цільового внеску у випадку будівництва об`єкта нерухомості у розмірі більшому, ніж передбачений меморандумом, в) введення об`єкта будівництва в експлуатацію, г) отримання від кооперативу документів, які посвідчують виникнення прав асоційованого члена, та д) реєстрації на підставі цих документів права власності на квартиру.

Додатком №2 до меморандуму було оформлено Графік внесення цільового внеску, відповідно до якого платежі здійснюються 9 числа кожного місяця, починаючи з 09.06.2021 р. Останній платіж має бути здійснений 09.06.2025 р.

Станом на сьогоднішній день будівництво об`єкту не завершено, і відповідно відповідачем не внесено 100% платежів.

На запит сторони відповідача ОК «АРТ ВІЛЛЬ» був наданий Акт звірки від 03.02.2025 р. взаємних розрахунків, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_3 перед ОК «АРТ ВІЛЛЬ» складає 106014,75 грн., що є еквівалентом 2542,93 доларів США (а.с. 48-50).

За час спільного проживання з позивачем відповідач сплатив лише декілька внесків, а саме:

09.06.2021 р. – 384203,70 грн., що еквівалентно 14166,60 доларів США;

09.06.2021 р. – 4373,40 грн., що еквівалентно 161,26 доларів США (вступний внесок відповідно до п.5.3. меморандуму);

09.06.2021 р. – 100 грн., що еквівалентно 3,69 доларів США (пайовий внесок відповідно до п. 5.1 меморандуму);

05.07.2021 р. - 15100 грн., що еквівалентно 550,89 доларів США;

09.08.2021 р. - 15000 грн., що еквівалентно 553,10 доларів США;

07.09.2021 р. - 15000 грн., що еквівалентно 553,10 доларів США;

06.10.2021 р. - 15000 грн., що еквівалентно 553,10 доларів США;

09.11.2021 р. - 15000,00 грн., що еквівалентно 553,10 доларів США;

08.12.2021 - 15000,00 грн., що еквівалентно 549,55 доларів США;

06.01.2022 - 15000,00 грн., що еквівалентно 545,95 доларів США.

Тобто за час спільного проживання до фактичного припинення шлюбних відносин з позивачем відповідач на виконання умов персонального меморандуму в період з червня 2021 року по січень 2022 року сплатив 493777,10 грн.

Відповідно до норм ч. 6 ст. 57, ст. 60, ч. 1 ст. 70 СК України, позивач, на думку суду, може претендувати лише на 50% від сплачених до фактичного припинення шлюбних відносин 493777,10 грн., які були фактично сплаченні відповідачем і підтверджені документально, що дорівнює 246888,55 грн. (493777,10 грн./2), беручи до уваги, що ОК «АРТ ВІЛЛЬ» був наданий Акт звірки від 03.02.2025 взаємних розрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача ОСОБА_3 перед ОК «АРТ ВІЛЛЬ» складає 106014,75 грн., що є еквівалентом 2542,93 доларів США.

Таким чином, позов в цій частині підлягає частковому задоволенню на суму 246888,55 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 18 липня 2023 року, яке набрало законної сили, встановлено, що фактичні шлюбні відносини між сторонами припинилися у січні 2022 року. Зазначена обставина відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягає повторному доказуванню.

Частиною шостою статті 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини або чоловіка майно, набуте нею чи ним за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Отже, для визначення правового режиму майна та коштів значення має не лише дата державної реєстрації розірвання шлюбу, а й час фактичного припинення сімейних відносин, джерело походження коштів та обставини здійснення відповідних платежів.

Матеріалами справи підтверджено, що за період спільного проживання сторін, із червня 2021 року до січня 2022 року, на виконання умов персонального меморандуму було сплачено 493 777,10 грн.

Відтак половина зазначеної суми, яка належить позивачці відповідно до принципу рівності часток подружжя, становить 246 888,55 грн.

Доводи апеляційної скарги про необхідність урахування всіх внесків, здійснених до офіційного розірвання шлюбу 18 липня 2023 року, ґрунтуються лише на факті перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та не враховують встановленої судовим рішенням обставини припинення фактичних шлюбних відносин у січні 2022 року.

Позивачка не надала доказів своєї участі у внесенні платежів після січня 2022 року, здійснення таких платежів за рахунок спільних коштів сторін або збереження після припинення спільного проживання спільного бюджету та ведення спільного господарства.

Посилання адвоката Беранової О.В. на те, що суд не врахував відповідь ОК «АРТ ВІЛЛЬ» від 07 березня 2025 року, також не спростовує правильності висновків місцевого суду, оскільки сама інформація про розмір та дати внесення платежів не підтверджує їх здійснення після січня 2022 року за рахунок спільних коштів подружжя.

Не заслуговують на увагу й доводи щодо отримання відповідачем коштів у борг від батьків позивачки, оскільки матеріали справи не містять договору позики, розписки, платіжних документів або інших належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт передачі відповідачу коштів, їх розмір, дату передачі, умови повернення та використання на сплату внесків за спірним меморандумом.

Тому суд першої інстанції правильно визначив розмір спільних коштів, сплачених до фактичного припинення шлюбних відносин сторін, і обґрунтовано стягнув на користь позивачки 246 888,55 грн.

Щодо позовних вимог про визнання за відповідачем права власності на 100% майнових прав за договором №АВ-22-03/00010, суд зазначає.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права згідно п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Згідно зі ст. 392 ЦК, власник майна може пред?явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. 177 ЦК, до об?єктів цивільних прав відносяться речі, майнові права та інше.

Майном як особливим об?єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов?язки, як це передбачено ч. 1 ст. 190 ЦК України.

Так, у своїй постанові від 14.09.2021 р. у справі № 359/5719/17 ВП ВС зазначила, що ч. 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 ЦК).

Аналіз положень статті 331 ЦК у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 ЦК, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використанні в процесі будівництва (створення майна). Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва , не прийнятого до експлуатацію, у судовому порядку нормами ЦК України та іншими нормативними актами не передбачено. Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №200/22329/14-ц.

Таким чином саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об?єкт інвестування - є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об?єкт інвестування.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об?єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію.

Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

На переконання Великої Палати Верховного Суду, у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов?язань після завершення будівництва об?єкта інвестування відповідно до вимог закону - майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.

Враховуючи те, що в даній справі будівництво об`єкту не завершене і знаходиться в процесі будівництва, заявлена в меморандумі будівельна площа квартири може змінитися, зокрема в сторону збільшення, що вимагатиме додаткової оплати від відповідача, який відповідно до узгодженого графіку ще не вніс 100% розміру цільового внеску з підстав, описаних вище, тому він не набув права власності на 100% майнових прав на квартиру, а відтак, позовна вимога про визнання за відповідачем права власності на 100% майнових прав за договором №АВ-22-03/00010 є передчасною та способом захисту порушеного права відповідача, а не позивачки, яка не уповноважена відповідачем заявляти такі позовні вимоги в інтересах останнього. А тому в задоволенні вказаних вимог слід відмовити.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Як убачається з умов персонального меморандуму, виникнення в асоційованого члена повного комплексу прав на об`єкт нерухомості залежить від сплати паю, вступного та цільового внесків у повному обсязі, завершення будівництва, введення об`єкта в експлуатацію, остаточного визначення його площі та отримання документів, необхідних для державної реєстрації права власності.

На час розгляду справи будівництво об`єкта не було завершено, житловий будинок не введено в експлуатацію, відповідач не сплатив цільовий внесок у повному розмірі, а остаточні площа квартири та розмір належних до сплати внесків не визначені.

Отже, передбачені меморандумом юридичні факти, з якими пов`язується виникнення у відповідача повного обсягу майнових прав на об`єкт нерухомості, на час вирішення спору не настали.

Позовна вимога про визнання права заявлена позивачкою на користь відповідача, який не стверджував про порушення або невизнання його прав за персональним меморандумом, зустрічного позову не пред`являв та проти задоволення такої вимоги заперечував.

За таких обставин вимога про визнання за відповідачем права власності на 100 % майнових прав є передчасною, не відповідає фактичному обсягу набутих ним прав та спрямована на захист права іншої особи без відповідного волевиявлення цієї особи.

Доводи апеляційної скарги правильності зазначених висновків не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій частині колегія суддів не вбачає.

Щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції зазначив, що у позові представницею позивачки ОСОБА_4 адвокат Баранова О.В. заявила про орієнтовний розмір витрат на правову допомогу в розмірі 20000 грн., не заявивши про такі витрати і не надавши доказів таких витрат до закінчення судових дебатів у справі, не надавши при цьому суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а тому в задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правову допомогу слід відмовити.

Одночасно з цим, у своєму відзиві на позов, представниця відповідача адвокат Свида К.В. вказала попередній (орієнтовний) розмір судових витрат на правову допомогу відповідачеві ОСОБА_3 на суму 40000 грн., зробивши заяву про це до закінчення судових дебатів та надіславши на електронну адресу суду заяву про стягнення судових витрат на суму 40000 грн., договір про надання правової допомоги з АО «Паверлекс» від 17.11.2023 р. та звіт про обсяг наданих адвокатських послуг з АО «Паверлекс» (а.с. 45,105-121).

Однак, вказаний звіт про обсяг наданих АО «Паверлекс» послуг з надання првничої допомоги ОСОБА_3 за договором про надання правової допомоги від 17.11.2023 р. - не може вважатись детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом з огляду на те, що в ньому відсутній детальний опис витраченого адвокатом часу по кожному з видів послуг (робіт), вартість кожного виду адвокатської послуги та акт приймання – передачі послуг, що підтверджують надання правничої допомоги, подання яких є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, про що було вказано вище у Постановах ВП ВС (а.с. 117-118).

У зв?язку з чим, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні клопотання представниці відповідача Шамілова М.Ш. про стягнення витрат на правову допомогу.

Однак колегія суддів не погоджується з вказаним висновком в частині відмови у задоволенні клопотання представниці відповідача Шамілова М.Ш. про стягнення витрат на правову допомогу, з огляду на таке.

За змістом ч.ч. 1,2 ст. 15 ЦПК України - учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється - виключно адвокатом (професійна правнича допомога).

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.

Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1,3 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов?язаних з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ст. 137 ЦПК України витрати, пов?язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат : 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги і встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати на правову допомогу відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України - належать до судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що 17.11.2023 між Адвокатським об`єднанням «Паверлекс» та ОСОБА_3 був укладений Договір про надання правової (правничої) допомоги, предметом якого є захист прав та представництво інтересів Клієнта як позивача, відповідача, боржника, скаржника та інших процесуальних статусів.

Правнича допомога відповідно до п. 1.3 договору надається, зокрема, у вигляді консультацій та роз`яснень з юридичних питань, складання позовів, в тому числі зустрічних, заяв, скарг, відзивів клопотань та інших документів правового характеру, здійснення представництва та ведення справ в суді, інші види юридичної допомоги, що не передбачені цим договором, однак є необхідними для його належного виконання.

Пунктом 5.2. договору встановлено, що розмір гонорару та порядок його сплати визначаються в окремому додатку до цього договору.

23.01.2025 між АО «Паверлекс» та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду №1 до договору від 17.11.2023 про надання правової (правничої) допомоги, з п. 1 якої вбачається, що сторони вирішили доповнити пункт 1.2. розділу 1 Договору «Предмет договору» підпунктом 1.2.1 такого змісту: «Правнича допомога надається Об`єднанням відносно захисту прав та представництва інтересів Клієнта як відповідача під час розгляду цивільної справи №509/203/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна, а також перед юридичними та фізичними особами з питань, які пов`язані та виникають при захисті інтересів Клієнта у вказаному спорі».

Пунктом 2 додаткової угоди передбачено, що за надання правничої допомоги, обумовленої п.1 даної угоди клієнт сплачує об`єднанню гонорар у безготівковій формі шляхом переказу коштів на банківський рахунок об`єднання у фіксованому розмірі 40000,00 грн. (сорок тисяч гривень) протягом 10 календарних днів з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким буде закінчено розгляд справи №509/203/25.

У відзиві на позов представник ОСОБА_3 адвокат Свида К.В. зазначала, що судові витрати відповідача складатимуться з витрат на професійну правничу допомогу адвоката, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката складатиме 40000 грн.

Представник відповідача 30.05.2025 подала до суду через підсистему "Електронний суд" заяву про стягнення судових витрат з додатками. Вказана заява зареєстрована судом 02.06.2025 за №11557/25-Вх.

До заяви про стягнення судових витрат представником відповідача було додано: Договір про надання правничої допомоги від 17.11.2023; Додаткову угоду №1 від 23.01.2025 до договору про надання правничої допомоги від 17.11.2023; виписку з ЄДР на АО «Паверлекс»; звіт про обсяг наданих послуг у справі №509/203/25; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2074; докази направлення заяви про стягнення судових витрат з додатками позивачу.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України та правової позиції Верховного Суду (постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанови від 15.06.2021 у справі № 159/5837/19, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19, 02.12.2020 у справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 у справі № 753/1203/18) з цього приводу за результатами розгляду справи підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У справі «Бєлоусов проти України» (заява №4494/07, пункти 115-116) ЄСПЛ зазначив, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження у Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (рішення у справі «Савін проти України», заява №34725/08, пункт 97).

В постановах від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 21.03.2019 у справі № 914/359/18, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 23.03.2021 у справі № 903/330/20, від 18.11.2021 у справі № 918/370/21, від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21, від 30.11.2021 у справі № 925/331/20, від 19.01.2022 у справі № 910/1344/19, від 03.02.2022 у справі № 910/17183/20 Верховний Суд виходить з того, що коли договір про надання правової допомоги передбачає фіксований розмір гонорару, то акт прийняття-передачі робіт (послуг) або звіт адвоката може не містити кількість часу, витраченого адвокатом на надання послуг, фіксований розмір гонорару виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.

ВС у постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 також дійшов висновку: якщо договором з адвокатом передбачено фіксовану вартість правової допомоги, то детальний опис робіт не є обов`язковим. Оскільки в такому разі розмір гонорару адвоката не залежить від обсягу послуг і часу, витраченого адвокатом, а отже є визначеним.

В додатковій постанові від 10.04.2024 у справі №916/1735/23 ВС вказав на наступне: «Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.

Подібні висновки викладено в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/1344/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №916/893/21.

Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги.

Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту.

Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

Верховний Суд зазначає, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару (як у даному випадку) сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, постанова Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №910/5482/22)

Отже існує усталена практика Верховного Суду з приводу стягнення встановленого договором про надання правничої допомоги фіксованого розміру гонорару, яка не обумовлює обов`язок зазначення обсягу витраченого на надання правничої допомоги часу, а також зазначення вартості кожного виду послуги адвоката.

Тому висновок суду першої інстанції про неможливість стягнення судових витрат через відсутність детального опису витраченого адвокатом часу по кожному з видів послуг (робіт) та вартості кожного виду адвокатської послуги є помилковим та незастосовним до гонорару, який визначений у фіксованому розмірі.

Враховуючи наведене, у суду першої інстанції не було підстав відмовляти відповідачу у стягненні понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, суд мав розподілити їх відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України – залежно від розміру задоволених позовних вимог.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу про відсутність належного підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг, документів про фактичну оплату гонорару та акта приймання-передачі послуг колегія суддів відхиляє.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 137 ЦПК України відшкодуванню підлягають витрати на професійну правничу допомогу, які стороною вже сплачені або відповідно до умов договору підлягають сплаті.

Тому відсутність документа про фактичне перерахування відповідачем коштів адвокатському об`єднанню не є підставою для відмови у їх розподілі, оскільки додатковою угодою передбачено обов`язок клієнта сплатити гонорар після набрання законної сили судовим рішенням, яким буде закінчено розгляд справи.

Обсяг фактично наданої відповідачу правничої допомоги підтверджується не лише звітом адвокатського об`єднання, а й наявними в матеріалах справи процесуальними документами, складеними представником відповідача, та її участю під час розгляду справи. ЦПК України не визначає акт приймання-передачі послуг як єдиний або обов`язковий доказ надання професійної правничої допомоги.

Посилання представника позивачки на відсутність у звіті відомостей про час, витрачений адвокатом на кожну окрему дію, та вартість кожної послуги також є безпідставними, оскільки договором сторони погодили гонорар у фіксованому розмірі 40 000 грн.

За такого способу визначення гонорару його розмір не залежить від кількості витрачених адвокатом годин та вартості кожної окремої процесуальної дії, а тому відсутність погодинного розрахунку не свідчить про недоведеність відповідних витрат.

Не заслуговують на увагу й доводи відзиву про завищеність та неспівмірність заявленого гонорару.

Такі твердження мають загальний характер і не підтверджені відповідними доказами чи розрахунками.

З огляду на предмет та ціну позову, кількість заявлених вимог, обсяг матеріалів справи, необхідність підготовки відзиву й інших процесуальних документів, а також участь представника відповідача в судових засіданнях погоджений сторонами розмір гонорару не є очевидно завищеним або неспівмірним зі складністю справи.

При цьому під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачка не подала передбаченого частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу та не довела їх неспівмірності.

Доводи про неправильне визначення скаржником частки задоволених позовних вимог також підлягають відхиленню.

Позивачкою було заявлено три вимоги, кожна з яких мала майновий зміст та грошову оцінку: про стягнення компенсації вартості майнових прав на квартиру, стягнення компенсації вартості автомобіля та визнання за відповідачем майнових прав на квартиру визначеної вартості.

Загальна ціна позову становила 1 975 887 грн, тоді як судом задоволено вимоги на суму 246 888,55 грн, що становить 12,5 відсотка від заявлених вимог.

Таким чином, наведені у відзиві заперечення не спростовують доводів апеляційної скарги та не дають підстав для залишення рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат без змін.

Враховуючи відсутність клопотання позивача про зменшення розміру судових витрат, виходячи з вартості задоволених позовних вимог, суд першої інстанції мав компенсувати відповідачу 35000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката у даній справі.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги адвоката Баранової О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо вирішення спору по суті, а тому зазначена апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Водночас доводи апеляційної скарги адвоката Свиди К.В., яка діє в інтересах ОСОБА_3 , знайшли своє підтвердження, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, які регулюють розподіл витрат на професійну правничу допомогу, та безпідставно відмовив у їх відшкодуванні з формальних підстав.

Відповідно до статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про часткове задоволення заяви представника відповідача та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 35 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу адвоката Баранової Оксани Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу адвоката Свиди Катерини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_3 – задовольнити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 червня 2025 року – скасувати у частині вирішення питання про розподіл судових витрат та постановити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_8 про стягнення судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати на правову допомогу у розмірі 35 000 грн.

В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова