Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №522/12335/22 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5374/26

Справа № 522/12335/22

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя — Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді – Назарова М.В., Коновалова В.А.,

розглянув в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України) апеляційну скаргу адвоката Томашевського Романа Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 17 лютого 2026 року, постановлену у складі судді Домусчі Л.В., у приміщенні того ж суду

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,-

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст судового рішення, що оскаржується

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 17 лютого 2026 року зупинено провадження у цивільній справі № 522/12335/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя до перебування сторони ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з ухвалою суду представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції формально застосував положення пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, обмежившись встановленням факту проходження відповідачем військової служби, однак не з`ясував, чи створює така служба об`єктивну неможливість його участі у розгляді справи.

Надані відповідачем документи не містять відомостей про виконання ним бойових завдань, перебування в районі бойових дій або неможливість участі в судових засіданнях особисто, через представника чи в режимі відеоконференції.

Суд також не врахував, що відповідач раніше активно брав участь у справі, подав зустрічний позов, висловив позицію щодо спору, надав пояснення та користувався правничою допомогою.

Крім того, матеріали справи свідчать, що під час проходження служби він неодноразово перебував у місті Одесі, зустрічався з дітьми та брав участь у розгляді іншої цивільної справи, що підтверджує наявність у нього реальної можливості брати участь і в цьому провадженні.

На думку скаржника, зупинення провадження у справі, яка розглядається понад три роки, на невизначений строк порушує принцип розумності строків, право позивачки на своєчасний судовий захист та ставить її у стан правової невизначеності.

За таких обставин висновки суду про наявність безумовних підстав для зупинення провадження є передчасними, не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені з порушенням норм процесуального права.

Щодо явки сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно із п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі.

Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що предметом справи є поділ спільного майна подружжя та виділення у власність сторін майна.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 подав заяву про зупинення провадження у справі у зв`язку з тим, що він є військовослужбовцем за контрактом у Державній прикордонній службі України. Відповідно до наказу командування контракт строком на 3 (три) роки, який укладено в період воєнного стану та пов`язане з безпосереднім виконанням завдань із захисту державного суверенітету, і він не може особисто брати участь у засіданнях через службу, що підтверджується довідкою за формою Ф-5 та витягу з наказу про прийняття на військову службу за контрактом до Державної прикордонної служби України НОМЕР_1 прикордонного загону.

ОСОБА_1 та її представник - адвокат Томашевський Р.М. заперечували проти клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі, оскільки подане клопотання та додані докази не містять відомостей щодо: наявності об`єктивних причин, які унеможливлюють участь відповідача у судових засіданнях; неможливості участі відповідача у судових засіданнях у режимі відеоконференції; умов проходження служби, які б виключали процесуальну комунікацію; графіку проходження служби ОСОБА_2 .

Натомість ОСОБА_1 та її представник - адвокат Томашевський Р.М. стверджували, що довідка сама по собі не є безумовним підтвердженням перебування сторони у складі ЗСУ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 року у справі № 754/947/22 зазначила, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України).

З моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення ЗСУ та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан».

Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві.

Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Як уже зазначалося вище, Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.

Профільне законодавство, зокрема Закон України № 3543-XII та Закон № 1932-ХІІ, хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі.

Належними доказами для зупинення провадження у справі є документи, що підтверджують перебування особи на військовій службі (військовий квиток, наказ командира тощо).

Є зрозумілим, що мета законодавця у формулюванні такої конструкції була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які у запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов`язок, пов`язаний із захистом Батьківщини від ворога, - військовослужбовців.

За нинішньої редакції п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Такий припис є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (ст. 65 Конституції України, об`єктивно позбавлені можливості повноцінно брати участь у судовому процесі й захищати свої права та інтереси.

Ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження є волевиявлення самого військовослужбовця.

У заяві ОСОБА_2 , зокрема, наголосив, що не має можливості особисто брати участь у подальшому розгляді справи у зв`язку з його фактичним перебування в лавах Прикордонної Служби України, а також додав копію довідки за формою № 5, витяг з наказу про прийняття на військову службу, та на думку суду є належним доказом перебування на військовій службі.

Отже, беручи до уваги факт проходження ОСОБА_2 військової служби в період дії воєнного стану, зазначена обставина є об`єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання з підстав п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України.

Судова колегія погоджується з указаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що переведені на воєнний стан для цілей застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України.

Упродовж дії воєнного стану належними доказами для застосування зазначеної процесуальної норми є документи, які містять інформацію про перебування учасника справи на військовій службі, зокрема військовий квиток, довідка військової частини, наказ командира військової частини або витяг із такого наказу.

При цьому пункт 2 частини 1 статті 251 ЦПК України не пов`язує обов`язок суду зупинити провадження у справі з необхідністю додаткового встановлення факту безпосередньої участі військовослужбовця в бойових діях, перебування його в районі ведення бойових дій, місця дислокації військової частини або характеру конкретних завдань, які ним виконуються.

Юридичний статус військових частин і підрозділів, які функціонують під час дії воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи безпосереднього залучення кожного військовослужбовця до бойових дій.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не надав доказів виконання бойових завдань або перебування у зоні бойових дій, ґрунтуються на тлумаченні пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, від якого Велика Палата Верховного Суду відступила у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22.

Надані ОСОБА_2 довідка від 22 січня 2026 року № 163 про проходження військової служби та витяг із наказу від 08 грудня 2025 року № 994-ос про прийняття його на військову службу за контрактом і призначення на відповідну посаду у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України містять відомості, необхідні для підтвердження факту перебування відповідача на військовій службі.

Достовірність зазначених документів скаржником не спростована, доказів припинення проходження ОСОБА_2 військової служби на час постановлення оскаржуваної ухвали матеріали справи не містять.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано визнав зазначені документи належними та достатніми доказами наявності передбаченої пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України підстави для зупинення провадження у справі.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що встановлений пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України обов`язок суду зупинити провадження є спеціальною процесуальною гарантією захисту прав військовослужбовця, який виконує конституційний обов`язок із захисту Вітчизни.

Розсуд суду щодо незастосування цієї гарантії є обмеженим та ключове значення під час вирішення питання про зупинення провадження має волевиявлення самого військовослужбовця.

Якщо військовослужбовець наполягає на продовженні розгляду справи без його участі або за участю його представника, підстави для зупинення провадження відсутні.

Водночас, якщо військовослужбовець бажає скористатися встановленою законом гарантією та заявляє відповідне клопотання, суд за наявності доказів проходження ним військової служби зобов`язаний зупинити провадження.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 особисто подав заяву про зупинення провадження та прямо зазначив, що у зв`язку з проходженням військової служби не має можливості особисто брати участь у подальшому розгляді справи й належним чином готуватися до судового процесу.

Отже, волевиявлення відповідача спрямоване саме на реалізацію спеціальної процесуальної гарантії, передбаченої пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, а не на продовження розгляду справи без його участі чи за участю представника.

Посилання скаржника на те, що відповідач раніше користувався правничою допомогою, висловив свою позицію щодо первісного позову, подав зустрічний позов, надав пояснення та брав участь у дослідженні доказів, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Наявність у сторони представника сама по собі не позбавляє військовослужбовця права скористатися гарантією, передбаченою пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України. Продовження розгляду справи за участю представника можливе тоді, коли на це наявне відповідне волевиявлення самого військовослужбовця, натомість у цій справі ОСОБА_2 просив зупинити провадження та не висловлював згоди на подальший розгляд справи за його відсутності.

Крім того, подання відповідачем заяв по суті справи та участь у раніше проведених судових засіданнях не означають, що він у повному обсязі реалізував усі процесуальні права й надалі не потребує особистої участі у розгляді справи.

Справа перебуває на стадії дослідження доказів, після завершення якого учасники мають право надавати пояснення щодо досліджених доказів, заявляти передбачені процесуальним законом клопотання, брати участь у судових дебатах та здійснювати інші процесуальні права до закінчення розгляду справи.

Тому попередня участь відповідача у справі не усуває необхідності забезпечення можливості його подальшої повноцінної участі у судовому процесі.

Не спростовують висновків суду першої інстанції й посилання скаржника на акти державного виконавця від 11 грудня 2025 року та 20 січня 2026 року, відповідно до яких ОСОБА_2 прибував у місті Одесі на зустрічі з дітьми.

Зазначені документи свідчать лише про перебування відповідача у визначені дні та години у місті Одесі з метою виконання рішення щодо його спілкування з дітьми.

Вони не містять відомостей про режим проходження відповідачем військової служби, покладені на нього службові обов`язки, можливість завчасно визначати час свого перебування поза місцем служби та систематично брати участь у судових засіданнях.

Сам по собі факт короткочасного перебування військовослужбовця за місцем проживання або в іншому населеному пункті не свідчить про припинення військової служби та не є безумовним доказом його можливості належним чином і безперешкодно брати участь у тривалому судовому провадженні.

Лист вихователя групи подовженого дня про відвідування відповідачем сина 23 лютого 2026 року також не впливає на оцінку законності ухвали суду першої інстанції, оскільки відповідна подія відбулася після постановлення оскаржуваної ухвали від 17 лютого 2026 року.

Законність процесуального рішення суду оцінюється з огляду на обставини, які існували на час його постановлення.

Обставини, що виникли після ухвалення судового рішення, не можуть свідчити про неправильність висновків суду на момент вирішення відповідного процесуального питання.

Навіть за умови врахування зазначеного листа він підтверджує лише одноразове перебування відповідача в навчальному закладі та не спростовує факту проходження ним військової служби і його прямо висловленої волі щодо зупинення провадження.

Доводи апеляційної скарги про можливість участі ОСОБА_2 у судових засіданнях у режимі відеоконференції також не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції є процесуальною можливістю учасника справи, однак не покладає на військовослужбовця обов`язку відмовитися від спеціальної гарантії, передбаченої пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України.

Для продовження розгляду справи в такому порядку має бути встановлена воля самого військовослужбовця, якої у цій справі не висловлено.

Посилання представника на участь ОСОБА_2 в іншій цивільній справі № 522/5149/24 не підтверджує його волевиявлення щодо продовження розгляду саме цієї справи.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що воля військовослужбовця щодо продовження судового розгляду має правове значення для конкретного провадження та тієї судової інстанції, якій таке волевиявлення адресоване.

Учасник справи відповідно до засади диспозитивності самостійно розпоряджається належними йому процесуальними правами в кожній конкретній справі.

Тому бажання військовослужбовця продовжити розгляд одного спору не означає автоматичної відмови від права на зупинення провадження в іншому спорі, який може мати інший предмет, обсяг доказів, стадію розгляду та значення для відповідної особи.

Саме по собі використання відповідачем різних процесуальних прав у різних судових справах не свідчить про порушення принципу рівності сторін і не надає йому повноважень визначати, які справи мають розглядатися судами.

Зупинення провадження здійснюється не за одноособовим рішенням учасника справи, а судом на підставі імперативної норми процесуального закону після перевірки наявності передбачених нею умов.

Колегія суддів відхиляє також доводи про зловживання ОСОБА_2 процесуальними правами та подання клопотання з метою тиску на ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 44 ЦПК України для визнання певних процесуальних дій зловживанням необхідно встановити, що вони суперечать завданню цивільного судочинства.

Звернення військовослужбовця із передбаченим законом клопотанням про застосування спеціальної процесуальної гарантії, підтверджене належними доказами проходження військової служби, саме по собі не може розцінюватися як зловживання процесуальними правами.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що клопотання відповідача було подано виключно з метою затягування розгляду справи, здійснення тиску на позивачку або примушування її до прийняття певних умов поділу майна чи впливу на дітей.

Наведені в апеляційній скарзі твердження щодо мотивів поведінки відповідача мають характер припущень та не підтверджені об`єктивними доказами, тоді як відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів враховує доводи скаржника про тривалий строк розгляду справи, її перебування у провадженні суду з 2022 року, неможливість позивачки користуватися спірним майном та необхідність забезпечувати житлом себе і дітей, водночас право на розгляд справи упродовж розумного строку не є абсолютним і має забезпечуватися з урахуванням інших процесуальних гарантій, установлених законом, зокрема права військовослужбовця на повноцінну участь у судовому розгляді.

Сам по собі тривалий строк перебування справи у провадженні суду не усуває передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України обов`язку зупинити провадження за наявності належних доказів проходження стороною військової служби та її волевиявлення скористатися відповідною гарантією.

Зупинення провадження не позбавляє ОСОБА_1 права на судовий захист і не припиняє розгляд справи остаточно, а становить тимчасове припинення процесуальних дій до усунення визначених законом обставин.

Провадження може бути поновлене у разі припинення перебування відповідача на військовій службі, припинення відповідних правових обставин або висловлення ним волі щодо продовження розгляду справи без його участі чи за участю представника.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив наявність передбаченої пунктом 2 частини 1 статті 251 ЦПК України обов`язкової підстави для зупинення провадження, надав належну оцінку поданим відповідачем доказам та постановив ухвалу з додержанням норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують установленого факту проходження ОСОБА_2 військової служби та його прямо висловленого бажання скористатися встановленою законом процесуальною гарантією, та фактично вони зводяться до незгоди скаржника з висновками суду першої інстанції, власного тлумачення положень статті 251 ЦПК України та переоцінки обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Суд першої інстанції навів достатні мотиви, з яких дійшов висновку про наявність установленої законом підстави для зупинення провадження, а доводи апеляційної скарги правильності цих висновків не спростовують.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Питання щодо зупинення провадження у справ вирішено судом першої інстанції по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, ухвала постановлена у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу адвоката Томашевського Романа Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 17 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова