Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №521/13289/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3492/26

Справа № 521/13289/25

Головуючий у першій інстанції Мурзенко М. В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Карташова О.Ю., Коновалової В.А.,

учасники справи: позивач – ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія»,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі свого представника Кудлая Олександра Борисовича

на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2025 року, ухвалене Хаджибейським районним судом м. Одеси у складі: судді Мурзенка М.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» про стягнення невиплачених коштів при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

В липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивував тим, що працював на посаді інженера 1 категорії договірного відділу виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна» філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в період з 11 червня 2020 року по 01 липня 2025 року.

Відповідно до наказу № 542/ОС від 27.06.2025 був звільнений з займаної посади, проте при звільненні з роботи роботодавець не у повному обсязі виплатив належні йому до виплати суми заробітної плати, а саме: матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки, яку він повинен був отримати під час вибуття в чергові щорічні відпустки у вказані роки, що передбачено п. 4.15 Колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна» філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» де зазначено: «Работникам депо по письменному заявлению оказывать в течении года единовременную материальную помощь на оздоровление, как правило при уходе в очередной отпуск в размере не менее 50%».

Відповідно до спільної постанови між адміністрацією та профспілковою організацією виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна» від 31.01.2018 року внесено зміни до пункту 4.15 колективного договору, та викладено в новій редакції: «Работникам депо при выходе в ежегодный отпуск оказывать материальную помощь на оздоровление в размере должостного оклада (месячной тарифной ставки) начиная с 01.01.2018».

Згідно з заяв про надання матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку з щорічною відпусткою відповідачем видано накази № ПКВЧД-3-04/1030 від 28.09.2023 року та № ПКВЧД-3-04/ 1213 від 27.12.2022 року, де зазначено, про те, що позивачу належать до виплати матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі 100% від посадового окладу за 2022 та 100% від посадового окладу за 2022 роки, які в свою чергу виплачені не були на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 (яким призупинено виплати за колективними договорами). На той момент займав посаду інженера 1 категорії договірного відділу з посадовим окладом 11194 грн.

В свою ж чергу, при проведенні з позивачем розрахунку при звільненні матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 та 2024 роки також виплачена не була. Зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця згідно статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не дає підстав для не проведення розрахунку в повному обсязі із працівником, що звільняється.

Також вказував, що рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року у справі № 211/7338/23, яке постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року залишено без змін, визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Верховним Судом наголошено на тому, що судом апеляційної інстанції не враховано, що Закон України від 15.03.2022 №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

У зв`язку з чим вважає, що при звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право, що належать йому від роботодавця, і непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування передбаченої ст. 117 КЗпП України відповідальності.

На підставі чого із посиланням на застосування до виниклих спірних правовідносин сторін вимог ст. 116, 117 КЗпП України просив стягнути на його користь належні до виплати суми, а також середній заробіток за час затримки розрахунку з моменту звільнення по день ухвалення судового рішення.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на відсутність підстав для виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення в зазначений період через зупинення на період воєнного стану відповідних положень колективного договору, пропуск позивачем встановленого законом строку звернення до суду, який, на думку відповідача, слід рахувати з моменту невиплати такої допомоги в 2022 та 2023 році відповідно надав заяву про застосування строків позовної давності.

Позивачем надано відповідь на відзив, в якому він наполягав на задоволенні позову з підстав, викладених в позовній заяві, зазначав, що не пропустив встановлений законом строк звернення до суду, який має рахуватись з моменту звільнення.

Відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив, в якому просив суд відмовити в задоволенні позову з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, через правомірність зупинення відповідних положень колективного договору.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, уточнив їх в частині стягнення суми матеріальної допомоги за 2022 рік та 2023 рік в загальній сумі 22388 грн (11194 грн за кожен рік).

Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» про стягнення невиплачених коштів при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні— задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 19427 гривень.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 19427 гривень.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» в дохід держави судовий збір в сумі 457,73 гривень.

В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» в особі свого представника Кудлая О.Б. просить скасувати рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2025 року.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що зважаючи на економічну ситуацію в державі, з метою стабілізації фінансово-економічного становища товариства, збереження трудового колективу та своєчасної виплати заробітної плати у відповідача виникла необхідність запровадження окремих тимчасових обмежувальних заходів на період дії правового режиму воєнного стану до нормалізації ситуації в товаристві.

14 березня 2022 року правлінням АТ «Українська залізниця» прийнято рішення (протокол № Ц-54/31 Ком. т.), яким, серед іншого, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, було призупинено виплату інших додаткових виплат (матеріальної виплати, крім матеріальної виплати на лікування та на поховання), передбачених Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів.

Звертає увагу на те, що протокольне рішення № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ "Укрзалізниця" від 14.03.2022 року не позбавляло працівників права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення під час дії правового режиму воєнного стану, воно стосувалося відтермінування такої виплати з огляду на фінансовий стан товариства та виклики воєнного стану.

Визнаючи незаконним та скасовуючи локальний акт товариства, Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у рішенні від 23.02.2024 у справі № 211/7338/23 не вказав дату, з якої відповідний пункт рішення правління втрачає чинність. З наведеного вбачається, що п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги втрачає чинність з дати набрання рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 211/7338/23, законної сили, тобто з 05.02.2025.

Крім того, зазначає, що протокольним рішенням № Ц-82/39 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період правового режиму воєнного стану» прийнято рішення про втрату чинності з 01.07.2024 року пункту 1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022. Пунктом 1.2. протокольного рішення № Ц-82/39 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 передбачено: «Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками – 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівників у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки. Отже, зазначеним рішенням правління АТ «Укрзалізниця» відновлено з 01.07.2024 року виплату матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу) працівникам АТ «Укрзалізниця» у встановленому цим рішенням порядку.

Зазначає, що оскільки призупинення відповідачем зазначених виплат матеріальної допомоги на оздоровлення 2022-2023 роки згідно із вищезазначеним є правомірним, а питання щодо їх виплат вирішуватиметься відповідачем після стабілізації фінансово-економічного становища товариства окремим рішенням правління, яке як станом на момент звільнення позивача, так й станом на сьогоднішній день не прийнято, підстави для виплати зазначених сум при звільненні Позивача відсутні.

Вказує, що позивач, подавши позов 30.07.2025, звернувся до суду з вимогами до відповідача поза межами встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячного строку для звернення працівника з заявою про вирішення трудового спору до суду, який розпочався 09.12.2022 та 28.08.2023, тобто у дні ознайомлення позивача з зазначеними наказами про відпустку.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України, викладену у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Тому зазначає, що встановивши допущені роботодавцем порушення у проведенні повного розрахунку при звільненні, суд має право зменшити розмір середнього заробітку, передбаченого ст. 117 КЗпП України або відмовити у його стягненні з огляду на форс-мажорні обставини, в яких опинилось товариство.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення невиплачених коштів у сумі 22388 грн, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми).

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства.

Судом встановлено та по справі ніким не оспорюється, шо позивач працював на посаді інженера 1 категорії договірного відділу виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна» філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в період з 11 червня 2020 року по 01 липня 2025 року, відповідно до наказу № 542/ОС від 27.06.2025 року був звільнений з займаної посади на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку із невиконанням власником законодавства про працю, що також підтверджується копією вказаного наказу (міститься в матеріалах електронної справи).

Згідно з п. 4.15 Колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом пасажирського вагонного депо «Одеса-Головна» на 2013-2015, дію якого було подовжено до 31.12.2025 спільним рішенням адміністрації та первинної профспілкової організації пасажирського вагонного депо «Одеса-Головна» від 16.01.2025 з 01.01.2018, працівникам при виході в щорічну відпустку надається матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки (копії містяться в матеріалах електронної справи).

Рішенням правління АТ "Укрзалізниця" від 14.03.2022 на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено здійснення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, окрім допомоги на лікування та поховання, що підтверджується випискою з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/31 від 14.03.2022, п. 1.1.4. (міститься в матеріалах електронної справи).

Згідно наказів № ПКВДЧ-3-04/1213 від 27.12.2022 та № ПКВДЧ-3-04/1030 від 28.09.2023 вирішено виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 100 % місячної тарифної ставки (посадового окладу) працівникам депо, в т.ч. позивачу, виплату здійснити після окремого розпорядження з урахуванням наказу від 28.03.2022 № 18-п «Про зупинення інших додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами виробничих підрозділів філії «Пасажирська компанія Ат «Укрзалізниця» (копії наказів містяться в матеріалах справи).

Наказом № 2189/в від 09.12.2022 позивачу було надано щорічну відпустку за період роботи з 11.06.2021 по 10.06.2022 включно тривалістю 15 календарних днів з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення після окремого рішення правління (копія наказу міститься в електронній справі).

Наказом № 1134/в від 28.08.2023 позивачу було надано щорічну відпустку за період роботи з 11.06.2022 по 10.06.2023 включно тривалістю 15 календарних днів з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення після окремого рішення правління (копія наказу міститься в електронній справі).

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року по справі № 211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Вказане рішення набрало законної сили 05 лютого 2025 року.

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 року встановлено, що можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» та особам, які перебували в трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця» під час дії рішення правління від 14.03.2022 р. (протокол № Ц-54/31 Ком.т) матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24.02.2022 р. по 30.06.2024 р. в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій, і їх структурних (виробничих) підрозділів, визначати окремими рішеннями правління на кожен рік. При цьому можливість та умови таких виплат за 2022 рік визначити не пізніше грудня 2024 року (копія виписки з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-82/39 від 27 06.2024 р. міститься в матеріалах електронної справи).

Згідно з наданої представником відповідача інформації будь-яких рішень щодо виплат матеріальної допомоги за 2022, 2023 роки правлінням АТ «Укрзалізниця» не приймалось.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з доведеності протягом розгляду справи наявної заборгованості у відповідача перед позивачем з виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 19427,00 грн за 2022 та 2023 роки, яка підлягає стягненню, оскільки в умовах воєнного стану роботодавець самостійно невправі зупиняти дію положень Колективного договору та в односторонньому порядку відмовлятися від виконання його умов, а лише наділений повноваженнями ініціювати зупинення дії його окремих положень з дотримання визначеного КЗпПУ та Законом України «Про колективні договори та угоди» шляхом внесення змін/доповнень до колективного договору за згодою сторін (постанова КЦС ВС від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23). Тому визначив цю допомогу у розмірі 19427,00 грн як суму допомоги в розмірі 9251,00 та 10176,00 грн.

Також суд вважав, що з огляду на розмір середньомісячного заробітку позивача - 19933,36 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 липня 2025 року по день постановлення судового рішення складає 80422,89 грн.

З огляду на те, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку значно перевищує суму невиплаченої під час звільнення матеріальної допомоги, а також поведінку відповідача, що не заперечував належність до виплати позивачеві відповідних сум, проте зазначав про відсутність підстав для їх виплати на час його звільнення, дійшов висновку про зменшення належного позивачеві відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення в сумі, що дорівнює розміру належних позивачеві виплат, а саме - в сумі 19427 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно з ст. 14 Закону України «Про колективні договори та угоди», зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Статтею 7 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» передбачено, що Товариство повністю відповідає за зобов`язаннями, які передбачені Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками щодо підприємств залізничного транспорту, до укладення нової відповідної угоди. Трудові відносини працівників Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств залізничного транспорту продовжуються з Товариством.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про колективні договори» колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали (ст. 5 ЗУ «Про колективні договори»).

Згідно з ст. 97 КЗпП України роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Згідно приписів статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах дії воєнного стану» (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Зазначений закон набув чинності 24 березня 2022 року.

Воєнний стан, введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, неодноразово був продовженим та діє станом на дату подання позовної заяви і її розгляду в суді.

Згідно з роз`яснень, викладених в пункті 20 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

З системного аналізу вказаних норм випливає, що роботодавець в умовах воєнного стану не вправі самостійно зупиняти дію тих чи інших положень колективного договору та в односторонньому порядку відмовлятись від виконання його умов, а лише наділений повноваженнями ініціювати зупинення дії окремих його положень, що має відбуватись в порядку, визначеному КЗпП України та Законом України «Про колективні договори та угоди», шляхом внесення змін/доповнень до колективного договору за згодою сторін.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції, викладеній в постанові КЦС ВС від 05 лютого 2025 року по справі № 211/7338/23.

У справі, що переглядається ,вбачається, що колективним договором, чинним на дату виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працівника депо із настанням щорічної відпустки надається матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Зазначені положення колективного договору є обов`язковими до виконання.

Згідно з ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Так, згідно наданої відповідачем інформації, розмір посадового окладу позивача в 2022 році становив 9251 грн, з 01.07.2023 - 10176 грн, і вказані обставини заявником в апеляційній скарзі не оспорюються, як і їх невиплата позивачу як станом на час звільнення, так і станом на час звернення його до суду за вирішенням теперішнього спору.

Отже, загальна сума коштів, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 рік, в загальному розмірі становить 19427 грн (9251 грн + 10176 грн).

Матеріалами справи підтверджується, що Наказом № 2189/в від 09.12.2022 позивачу було надано щорічну відпустку за період роботи з 11.06.2021 по 10.06.2022 включно тривалістю 15 календарних днів з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення після окремого рішення правління (копія наказу міститься в електронній справі), а Наказом № 1134/в від 28.08.2023- щорічну відпустку за період роботи з 11.06.2022 по 10.06.2023 включно тривалістю 15 календарних днів з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення після окремого рішення правління (копія наказу міститься в електронній справі), звільнення позивача мало місце 27.06.2025 на підставі Наказу № 542/ОС.

Дійсно, як вбачається з витягу із протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Проте, наказ - правовий акт, виданий керівником підприємства, з метою вирішення всіх основних або оперативних завдань, поставлених перед підприємством. В контексті кадрових питань, наказ використовується для прийняття працівників, звільнення, переведення, надання відпустки, призначення додаткових винагород. Це офіційний документ, який є обов`язковим для виконання.

В даній справі наказ про виплату матеріальної допомоги позивачу на оздоровлення станом на час його звільнення не виконані, хоча є обов`язковими до виконання, та окрім того, з огляду на те, що відповідно до положень ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Доказів того, що до вказаних наказів вносилися зміни або погоджувалися із позивачем інші строки їх виконання, матеріали справи не містять.

Право на отримання позивачем спірних матеріальних допомог, їх розмір відповідач не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією рф, для забезпечення сталої роботи товариства.

Також при оцінці зазначених доводів апеляційної скарги апеляційний суд враховує, що постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).

За змістом відомостей ЄДРСР у справі № 211/7338/23 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог.

До відзиву на позов відповідач до суду першої інстанції, крім копії протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31, надав копію протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» № Ц-82/39 Ком.т від 27.06.2024 «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану», яким передбачено:

- на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, уведеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, починаючи з 01.07.2024 зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення (підпункт 1.1);

- підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01.07.2024 (пункт 9).

Зміст указаного рішення № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року вказує на те, що цим рішенням правління Товариства зупинено положення колективних договорів в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення і лише починаючи з 01.07.2024.

Інших рішень правління АТ «Укрзалізниця» про зупинення виплати матеріальних допомог на оздоровлення відповідачем суду не надано.

Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення, визначена пунктом 3.9 Колективного договору, зупинена рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т, починаючи з 01.07.2024, тому на виплату матеріальної допомоги за 2022, 2023 роки, тобто за період до його прийняття, указане рішення роботодавця не поширюється.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача у межах заявлених вимог, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач має сплатити позивачу матеріальну допомогу на оздоровлення у сумі 19427 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у такому ж розмірі.

Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду та не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення в частині позовних вимог про стягнення невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Закон встановлює обов`язок роботодавця здійснити повний розрахунок з працівником (виплату всіх сум, що належать йому від підприємства) в день звільнення (ст. 116 КЗпП України). При цьому про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

З копії наказу № 542/ОС від 27.06.2025 про звільнення позивача вбачається, що йому до виплати належить компенсація за невикористані 13 днів відпустки, а також вихідна допомога згідно ст. 44 КЗпП України в розмірі трьох середньомісячних заробітків.

Із вказаним наказом позивач був ознайомлений під розписку 01 липня 2025 року, звернувся до суду 30 липня 2025 року, тобто в межах встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП України тримісячного строку.

Отже, доводи представника відповідача про обчислення строку звернення позивача до суду з вимогою про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік з 09.12.2022 та з 28.08.2023 є помилковими, оскільки порушення прав позивача мало місце саме під час його звільнення, коли з ним не було проведено повного розрахунку під час звільнення.

Що стосується доводів апеляційної скарги про помилковість висновків суду про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки встановивши допущені роботодавцем порушення у проведенні повного розрахунку при звільненні, суд мав зменшити розмір середнього заробітку, передбаченого ст. 117 КЗпП України, або відмовити у його стягненні з огляду на форс-мажорні обставини, в яких опинилось товариство, то таке є помилковим.

Слушним є посилання скаржника на застосування до правовідносин сторін правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, відповідно до якого, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за наявності відповідних підстав може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Саме такого підходу дотримався суд першої інстанції, вірно визначивши розмір середнього заробітку, передбачений ст. 117 КЗпП України (розмір якого також відповідачем не заперечується та апеляційним судом не перевіряється), зменшивши розмір відшкодування до суми заборгованості з виплати матеріальної допомоги, що відповідає наведеному правовому висновку Великої Палати Верховного Суду.

Тому посилання на принцип пропорційності як підставу для визначення розміру відшкодування у відсотковому співвідношенні до суми заборгованості не відповідає меті правового регулювання, закладеній у статті 117 КЗпП України.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд зауважує, що судом першої інстанції правильно зауважено, що з урахуванням часу втрати чинності рішення № Ц-54/31 правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року про призупинення здійснення додаткових виплат та з урахуванням рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 року щодо встановлення можливості здійснення таких виплат за 2022 та 2023 рік згідно окремих рішень правління, виплата всіх належних позивачеві сум мала бути здійсненна відповідачем саме при звільненні позивача, тобто в момент повного припинення з ним трудових відносин.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 Кодексу законів про працю України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці указана норма не містить.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.

Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на форс-мажорні обставини, з огляду на те, що відповідач, на якого покладено тягар доказування відсутності вини у виплаті належних позивачу сум в день звільнення, на підтвердження вказаних обставини, не надавав суду достатніх та належних доказів для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного статтею 116 КЗпП України, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України та визначення розміру такого є обґрунтованими.

Власне тлумачення заявником вимог закону та практики Верховного Суду як можливість суду зменшити такий розмір до 10 або 1% від суми заборгованості не узгоджується із закладеним законодавцем у зміст ст. 117 КЗпП України поняттям, яке є спеціальним видом юридичної відповідальності роботодавця та особливою формою компенсації майнових втрат працівника і яка не входить до структури заробітної плати. Вказаний відповідачем розмір з 1 до 10 відсотків не відповідає заявленій меті та не відповідає захисту порушених прав позивача.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі свого представника Кудлая Олександра Борисовича залишити без задоволення.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Дата складення повного тексту постанови - 04 серпня 2026 року

Судді: М.В. Назарова

О.Ю. Карташов

В.А. Коновалова