Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №538/1290/25 — Лохвицький районний суд Полтавської області

Єдиний унікальний номер №538/1290/25

Провадження № 1-в/538/26/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026 року м.Лохвиця

Лохвицький районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лохвиця подання провідного інспектора Миргородського районного сектору № 2 філії Державної установи «Центр пробації» в Полтавській області ОСОБА_3 про направлення звільненої від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком суду відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Млини, Лохвицького району Полтавської області, громадянки України, засудженої 04 листопада 2025 року Лохвицьким районним судом Полтавської області за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на п`ять років, на підставі ст.75 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням строком на один рік, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

за участі:

прокурора ОСОБА_5 ,

представника органу пробації ОСОБА_3 ,

засудженої ОСОБА_4

в с т а н о в и в:

Суть подання, що вирішується.

Провідний інспектор Миргородського районного сектору № 2 філії Державної установи «Центр пробації» в Полтавській області ОСОБА_3 на підставі ч. 2 ст. 78 Кримінального кодексу України (далі - КК України), ст. 166 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі- КВК України) звернулася у Лохвицький районний суд Полтавської області із письмовим поданням про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням та направлення для відбування призначеного покарання засудженої ОСОБА_4 , відповідно до вироку суду.

В обґрунтування подання покликається на те, що вироком Лохвицького районного суду Полтавської області від 04.11.2025 ОСОБА_4 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та призначено їй покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання із випробуванням протягом іспитового строку, тривалістю 1 рік. Згідно ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_4 обов`язки. Вказує, що розпорядження та копію вироку суду відносно ОСОБА_4 отримані Миргородським районним сектором № 2 з питань пробації та прийняті до виконання 11 грудня 2025 року. При постановці на облік 16 грудня 2025 року засуджена була ознайомлена із порядком здійснення нагляду стосовно звільнених з випробуванням та роз`яснено обов`язки покладені на неї судом, про що відібрано підписку. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 76 КК України ОСОБА_4 встановлена реєстрація перший та третій понеділок кожного місяця. Засуджена ОСОБА_4 , була попереджена, що у разі невиконання обов`язків покладених на неї судом або систематичного вчинення правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення, матеріали відносно неї будуть направлені до суду для вирішення питання про направлення звільненої від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком.

Так, за час перебування на обліку засуджена зарекомендувала себе з негативної сторони, а саме систематичним невиконанням покладених на неї обов`язків, зокрема за період іспитового строку засуджена 05 січня 2026 року, 19 січня 2026 року та 03 серпня 2026 року не з`явилася на реєстрацію до Миргородського районного сектору № 2 філії ДУ «Центр пробації» в Полтавській області.

Також зазначає, що засуджена під час іспитового строку притягувалася до адміністративної відповідальності 05.03.2026 та 20.07.2026 за ст. 183 КУпАП, 20.05.2026 за ч.3 ст.173 -2 КУпАП.

До того ж засуджена ОСОБА_4 протягом вказаного періоду вчинила нове кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 125 КК України.

На думку органу пробації, засуджена не виконує умови звільнення від відбування покарання з випробуванням, що свідчить про її небажання стати на шлях виправлення.

07 серпня 2026 року представник орану пробації звернувся до суду з поданням вирішення питання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення ОСОБА_4 для відбування призначеного судом покарання.

Позиція осіб, які беруть участь у справі.

У судовому засіданні представник органу пробації ОСОБА_3 підтримала вказане подання та просила його задовольнити. Поза тим, в судовому засіданні надала суду письмову інформацію, надану КП «Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Полтавської обласної ради» від 07.08.2026 № 01-19/1538, про те, що 03.08.2026 до ОСОБА_4 на їхню адресу надійшов виклик та здійснився виїзд бригади екстреної медичної допомоги для надання медичної допомоги.

Прокурор у судовому засіданні підтримав позицію представника органу пробації та просив вказане подання задовольнити.

Засуджена ОСОБА_4 заперечувала проти клопотання органу пробації, просила не позбавляти її волі, щиро розкаюється у вчиненому. Пояснила, що з приводу вказаних порушень завжди після з`явлення її до органу пробації надавала письмові пояснення щодо причин неявки, не мала наміру порушувати покладені обов`язки.

Суд, заслухавши пояснення представника органу пробації, прокурора та засудженої, дійшов до такого висновку.

Встановлені судом обставини.

Із самого подання вбачається, що вироком Лохвицького районного суду Полтавської області № 538/1290/25 від 04.11.2025 ОСОБА_4 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначено їй покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання із випробуванням протягом іспитового строку, тривалістю 1 рік. Згідно ст. 76 КК України на ОСОБА_4 покладено обов`язки.

16 грудня 2025 року засуджена була ознайомлена з порядком та умовами відбування покарання, з обов`язками покладеними на неї судом, з правовими наслідками звільнення від відбування покарання з випробуванням, попереджена про недопустимість скоєння адміністративних та кримінальних правопорушень.

Також судом встановлено, що засуджена ОСОБА_4 , згідно Листка реєстрації не з`явилася на реєстрацію до органу пробації 05 січня 2026 року, 19 січня 2026 року та 03 квітня 2026 року.

У письмовому поясненні, адресованому Миргородському РС № 2 філії ДУ «Центр пробації» в Полтавській області, від 20.01.2026 ОСОБА_4 зазначила, що 05.01.2026 та 19.01.2026 не з`явилася на реєстрацію до органу пробації через те, що 05.01.2026 вживала алкогольні напої, а 19.01.2026 через те, що ремонтувала опалення в будинку, де остання проживає.

У письмовому поясненні, адресованому Миргородському РС № 2 філії ДУ «Центр пробації» в Полтавській області, від 05.08.2026 ОСОБА_4 зазначила, що 03.08.2026 не з`явилася на реєстрацію до органу пробації через причину поганого самопочуття, в зв`язку з чим їй надавалася медична допомога.

Із письмової інформації, наданої КП «Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Полтавської обласної ради» від 07.08.2026 № 01-19/1538, вбачається, що 03.08.2026 до ОСОБА_4 на їхню адресу надійшов виклик та здійснено виїзд бригади екстреної медичної допомоги для надання медичної допомоги останній.

До того ж, засуджена притягувалася неодноразово до адміністративної відповідальності: 05.03.2026 та 20.07.2026 за ст. 183 КУпАП, 20.05.2026 за ч.3 ст.173-2 КУпАП та протягом вказаного періоду вчинила нове кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 125 КК України.

Судом встановлено, що ухвалою Лохвицького районного суду Полтавської області від 04 червня 2026 року кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, закрито на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Суд, заслухавши пояснення представника органу пробації, прокурора та засудженої, дійшов такого висновку.

Статтею 5 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, поваги до прав і свобод людини, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком.

Відповідно до частин першої та другої статті 78 КК України після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов`язки та не вчинив нового кримінального правопорушення, за поданням уповноваженого органу з питань пробації звільняється судом від призначеного йому покарання.

Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов`язки або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

Відповідно до вимог частини другої статті 78 КК України, суд за поданням органу, який здійснює контроль за поведінкою засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням, може прийняти рішення про скасування звільнення та направлення засудженого для відбування призначеного покарання у разі невиконання покладених на нього обов`язків, визначених статтею 76 КК України, або систематичного вчинення правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення.

При цьому під час скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням суд зобов?язаний, зокрема, з?ясувати, чи мало місце порушення засудженим покладених на нього обов`язків у період іспитового строку, а також причини його неявок.

Відповідно до частин першої - третьої статті 166 КВК України, у разі невиконання засудженим, звільненим від відбування покарання з випробуванням, покладеного на нього обов`язку або вчинення адміністративного правопорушення, із засудженим проводиться індивідуальна профілактична бесіда та застосовується письмове попередження про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення для відбування призначеного покарання. Письмове попередження не застосовується, якщо покладений обов`язок не був виконаний з поважних причин. У разі ухилення засудженого від прибуття за викликом уповноваженого органу з питань пробації письмове попередження вважається винесеним, якщо його було направлено поштою за останнім відомим місцем проживання засудженого та отримано підтвердження про його вручення засудженому (або про отримання засудженим).

У разі систематичного невиконання засудженим, звільненим від відбування покарання з випробуванням, покладених на нього обов`язків або систематичного вчинення адміністративних правопорушень, уповноважений орган з питань пробації надсилає до суду подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного покарання.

Систематичним невиконанням покладених на засудженого обов`язків є невиконання протягом іспитового строку три і більше разів одного або кількох обов`язків без поважних причин.

Систематичним вчиненням адміністративних правопорушень є вчинення трьох і більше адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок.

У пункті 10 постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.03.2003 р. № 7 Пленум Верховного Суду України зазначив, що згідно з частиною другою статті 78 КК України суд може скасувати звільнення від відбування покарання з випробуванням і направити засудженого для відбування призначеного покарання. Таке рішення ухвалюється за поданням органу, який контролює поведінку засудженого, у разі невиконання покладених на нього обов`язків (визначених статтею 76 КК) або систематичного (три і більше разів) вчинення правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання особи стати на шлях виправлення.

Розглядаючи таке подання уповноваженого органу пробації, суд зобов?язаний ретельно з?ясувати дві ключові обставини: чи мав засуджений реальну можливість виконати покладені на нього обов`язки, а також чи дійсно викладені у поданні факти свідчать про його небажання виправитися. Сама по собі можливість скасування звільнення від покарання має бути глибоко обґрунтована матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку здійснення нагляду та проведення соціально-виховної роботи із засудженими до покарань, не пов?язаних з позбавленням волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.01.2019 № 272/5, зареєстрованого в Міністверстві юстиції України 31 січня 2019 року за № 120/33091, цей Порядок визначає організацію здійснення уповноваженим органом з питань пробації наглядових та соціально-виховних заходів щодо осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт; осіб, яким покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк замінено більш м?яким покаранням у виді громадських робіт або виправних робіт; осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням; звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, а також організацію роботи уповноваженого органу з питань пробації щодо направлення осіб, засуджених до покарання у виді обмеження волі, до виправних центрів.

Метою наглядових та соціально-виховних заходів є забезпечення безпеки суспільства шляхом виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень.

Відповідно до пункту 2 глави 3 розділу IX Порядку здійснення нагляду та проведення соціально-виховної роботи із засудженими до покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.01.2019 № 272/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 січня 2019 року за № 120/33091, у разі невиконання особою, звільненою з випробуванням, покладеного на неї обов`язку або вчинення адміністративного правопорушення, з нею проводиться індивідуальна профілактична бесіда та застосовується письмове попередження про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням, зазначене в пункті 8 глави 2 розділу IV цього Порядку.

Перед винесенням попередження звільнений з випробуванням викликається до уповноваженого органу з питань пробації для надання пояснень про обставини, що спричинили ухилення від виконання обов`язку або вчинення правопорушення, за яке його було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Письмове попередження не застосовується, якщо покладений обов`язок не був виконаний звільненим з випробуванням з поважних причин.

У разі ухилення звільненого з випробуванням від прибуття за викликом уповноваженого органу з питань пробації письмове попередження вважається винесеним, якщо його було направлено поштою за останнім відомим місцем проживання засудженого та отримано підтвердження про його вручення.

Відповідно до пункту 3 глави 3 розділу IX Порядку, у разі систематичного невиконання звільненим з випробуванням покладених на нього обов`язків або систематичного вчинення ним адміністративних правопорушень, уповноважений орган з питань пробації надсилає до суду подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного покарання.

Систематичним невиконанням обов`язків є невиконання протягом іспитового строку три і більше разів одного або кількох покладених на засудженого обов`язків без поважних причин.

Систематичним вчиненням адміністративних правопорушень є вчинення протягом іспитового строку трьох і більше адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок.

До того ж засуджену ОСОБА_4 не можна вважати притягненою до кримінальної відповідальності за новий епізод, оскільки кримінальне провадження було закрите через відмову потерпілої від обвинувачення.

Умисне легке тілесне ушкодження (стаття 125 КК України) належить до кримінальних правопорушень приватного обвинувачення.

Відповідно до частини четвертої статті 26 КПК України кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

Якщо потерпіла забрала заяву (відмовилася від обвинувачення), слідчий або суд закривають таке провадження. Особа офіційно вважається такою, що не притягувалася до відповідальності за цей випадок.

Зважаючи на те, що кримінальне провадження закрите, а вину особи у вчиненні злочину не доведено вироком суду, що набрав законної сили, сам факт відкриття такого провадження не може слугувати підставою для скасування звільнення особи ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до положень частини першої статті 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; диспозитивність; тощо.

Відповідно до положень частини третьої статті 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження в умовах воєнного стану повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей здійснення кримінального провадження, визначених розділом IX-1 цього Кодексу.

Згідно з положеннями статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об?єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

За правилами частини першої статті 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

З огляду на передбачені статтями 7, 22, 26 КПК України принципи змагальності та диспозитивності, а також враховуючи межі судового розгляду, суд виходить виключно із заявлених у відповідному поданні обставин.

За нормами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях стоїть на позиції, що суд вправі обґрунтовувати рішення лише доказами, які випливають із сукупності достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою аргументів чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення ЄСПЛ у справі «Коробов проти України» від 21.07.2011, заява № 39598/03), — тобто таких, що не залишають місця сумнівам, оскільки наявність останніх суперечить стандарту доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A, заява № 5310/71).

У кримінальному праві України поняття систематичності належить до оціночних категорій, оскільки Кримінальний кодекс України не містить його єдиного законодавчого визначення. Проте, згідно з усталеною практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, систематичність розкривається через поєднання кількісного та якісного критеріїв.

За висновками Верховного Суду, висловленими в постанові від 14 червня 2022 року у справі № 585/3184/20 (провадження № 51-5266км21), [«систематичність характеризується як кількісним критерієм (багаторазовість періодично здійснюваних дій), так і якісним, яким є взаємозв`язок, внутрішня єдність, що утворює наполегливу протиправну поведінку винуватої особи стосовно певного потерпілого чи потерпілих.

Відповідно до вимог статті 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об?єктивно з?ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Дослідивши матеріали провадження, суд дійшов висновку, що подання органу пробації про скасування звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням та направлення її для відбування покарання, призначеного вироком суду, задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 КК України, якщо засуджений не виконує покладені на нього обов`язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

Отже, при вирішенні питання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням суд повинен встановити наявність передбачених законом підстав для такого рішення, оцінюючи при цьому не лише формальний факт невиконання засудженим певного обов`язку, а й причини такого невиконання, характер та тривалість порушення, поведінку засудженого протягом іспитового строку, а також інші обставини, які характеризують його ставлення до виконання покладених судом обов`язків та процесу виправлення.

Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_4 не з`явилася на реєстрацію до органу пробації 05.01.2026, 19.01.2026 та 03.08.2026.

Разом із тим суд не може ототожнювати сам факт неявки засудженої на реєстрацію з умисним невиконанням нею покладеного вироком суду обов`язку, оскільки при вирішенні питання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням необхідно встановити обставини, за яких допущено таке порушення, та надати їм належну правову оцінку.

З пояснень ОСОБА_4 , наданих органу пробації, вбачається, що причини її неявки були нею повідомлені. При цьому матеріали провадження не містять достатніх доказів того, що зазначені неявки були наслідком свідомого та цілеспрямованого ухилення засудженої від виконання покладених на неї обов`язків або прагнення уникнути контролю органу пробації.

Оцінюючи причини неявки ОСОБА_4 на реєстрацію 03.08.2026, суд бере до уваги її пояснення від 05.08.2026, згідно з якими неявка була зумовлена станом здоров`я. Наведені обставини підтверджуються доказами, наявними в матеріалах провадження, які суд визнає належними та достатніми для висновку про поважність причин неявки.

Таким чином, неявка засудженої 03.08.2026 за встановлених судом обставин не може бути розцінена як умисне невиконання покладеного на неї обов`язку.

Щодо неявок на реєстрацію 05.01.2026 та 19.01.2026 суд враховує пояснення засудженої, а також її подальшу поведінку протягом іспитового строку.

З листка реєстрації вбачається, що після 19.01.2026 ОСОБА_4 надалі регулярно з`являлася до органу пробації для реєстрації та виконувала встановлений для неї обов`язок без порушень.

Зазначені обставини мають істотне значення для оцінки поведінки засудженої в цілому, оскільки свідчать про те, що допущені нею неявки не набули характеру систематичного невиконання обов`язку щодо явки на реєстрацію та не свідчать про стійке прагнення уникнути контролю органу пробації.

Сам по собі факт допущення засудженою окремих неявок на реєстрацію, без встановлення обставин, які б свідчили про їх умисний характер та спрямованість на ухилення від виконання покладених судом обов`язків, не є достатньою підставою для висновку про необхідність скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд також перевірив доводи подання щодо притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності.

Як убачається з матеріалів провадження, до них долучено копії постанов про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності від 05.03.2026 та 20.07.2026 за ст. 183 КУпАП, а також від 20.05.2026 за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

Разом із тим відповідно до ч. 2 ст. 78 КК України для скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням недостатньо самого факту вчинення адміністративних правопорушень. Законодавець пов`язує таку підставу із систематичним вчиненням правопорушень, які потягли за собою адміністративні стягнення та одночасно свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення.

Отже, суд має встановити не лише факт притягнення особи до адміністративної відповідальності, а й надати оцінку характеру вчинених правопорушень, обставинам їх вчинення, поведінці особи після притягнення до відповідальності та тому, чи свідчать вони в сукупності про небажання засудженої стати на шлях виправлення.

Однак матеріали провадження не містять матеріалів справ про відповідні адміністративні правопорушення, а наявні лише копії постанов про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності.

За таких обставин суд позбавлений можливості повною мірою перевірити обставини вчинення зазначених правопорушень, характер протиправної поведінки засудженої, її пояснення, інші обставини, встановлені під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, та надати їм належну оцінку в контексті вимог ч. 2 ст. 78 КК України.

При цьому сам факт наявності трьох постанов про притягнення до адміністративної відповідальності не свідчить автоматично про небажання ОСОБА_4 стати на шлях виправлення, оскільки така обставина повинна бути встановлена судом на підставі сукупності належних та допустимих доказів.

Оцінюючи поведінку ОСОБА_4 в цілому, суд бере до уваги, що після 19.01.2026 вона протягом тривалого часу належним чином виконувала обов`язок щодо явки на реєстрацію до органу пробації, а матеріали провадження не містять інших даних про систематичне невиконання нею покладених судом обов`язків.

Також матеріали провадження не містять достатніх доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_4 свідомо та послідовно ухилялася від виконання умов звільнення від відбування покарання з випробуванням, ігнорувала вимоги органу пробації або вчиняла інші дії, спрямовані на уникнення контролю за її поведінкою.

Суд враховує, що метою застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням є перевірка можливості виправлення засудженої без реального відбування призначеного покарання. Тому висновок про необхідність скасування такого звільнення повинен ґрунтуватися на встановленні обставин, які свідчать про те, що покладені на особу обов`язки не виконуються належним чином та що подальше перебування особи в умовах випробування суперечить цілям такого звільнення.

У даному випадку судом не встановлено такої сукупності обставин, яка б свідчила про стійке небажання ОСОБА_4 стати на шлях виправлення або про її свідоме та систематичне ухилення від виконання покладених на неї обов`язків.

Крім того, суд звертає увагу на неповноту матеріалів, поданих органом пробації. Зокрема, до подання не долучено копії вироку суду, яким ОСОБА_4 було звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, що унеможливлює повну перевірку змісту покладених на неї обов`язків та інших обставин, встановлених цим вироком.

Разом із тим саме на орган пробації як на суб`єкта, який звертається до суду з поданням про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням, покладається обов`язок належним чином обґрунтувати подання та надати суду матеріали, необхідні для вирішення питання по суті.

За відсутності достатніх та належних доказів, які б підтверджували наявність передбачених ч. 2 ст. 78 КК України підстав для скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд не вправі ґрунтувати своє рішення лише на припущеннях або формальному встановленні окремих фактів неявки на реєстрацію чи притягнення особи до адміністративної відповідальності.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що матеріалами провадження не підтверджено невиконання ОСОБА_4 покладених на неї обов`язків у такому характері та за таких обставин, які відповідно до ч. 2 ст. 78 КК України є підставою для скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням. Також не встановлено, що допущені нею адміністративні правопорушення в сукупності свідчать про її небажання стати на шлях виправлення.

Таким чином, передбачених законом достатніх підстав для скасування звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням та направлення її для відбування покарання, призначеного вироком суду, судом не встановлено.

За таких обставин у задоволенні подання органу пробації про скасування звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням та направлення її для відбування призначеного покарання слід відмовити.

Керуючись ст. 78 КК України, п. 8 ч. 1 ст. 537, ст.ст. 539, 369-372, 392, 395, 532 КПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

У задоволенні подання провідного інспектора Миргородського районного сектору № 2 філії Державної установи «Центр пробації» в Полтавській області ОСОБА_3 про направлення звільненої від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком суду відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.

Ухвала суду першої інстанції, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили.

Ухвала суду може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Лохвицький районний суд Полтавської області.

Суддя ОСОБА_6